Біологічне пригнічення імунної реактивності

3.1. Агамаглобулінемія. Сама природа показала, що ефект імунопригнічення можна отримати біологічними методами. Вже 50 років тому у людей була виявлена вроджена нездатність продукувати гамаглобуліни, названа агамаглобулінемією. Хворі на агамаглобулінемію не продукують IgG і тому часто хворіють на різні інфекції. У часи, коли ще не лікували антибіотиками, такі хворі помирали в молодому віці від різних інфекцій. Тепер вони живуть довше, але все ж інфекції, спричинені стійкими до антибіотиків мікробами для них дуже небезпечні. З другого боку постійне лікування антибіотиками часто викликає гіперчутливість до цих ліків. Антитіла, що викликають гіперчутливість, належать до класу IgE, тому у хворих на агамаглобулінемію розвиваються алергічні реакції так само, як і в інших людей. Ступінь сприйнятливості до інфекцій прямо пропорційний зниженню рівня IgG у крові. Це вказує на те, що антитіла відіграють важливу роль в опірності до інфекційних захворювань.

3.2. Імунний параліч. Часто при великому надлишку введеного антигена наступає імунний параліч, під час якого організм втрачає здатність продукувати антитіла до введеного антигена. Через деякий час імунна реактивність відновлюється і звичайні дози того самого антигена викликають продукцію антитіл. Чіткого пояснення виникнення паралічу немає. Він може бути зумовлений довгою тривалістю перебування антигена, який може зв’язувати великі кількості антитіл, або блокуванням фагоцитарної системи великою кількість антигена.

3.3. Імунотолерантність. Антигенний вплив на організм в ембріональному періоді викликає імунотолерантність, яка проявляється у нездатності організму після його народження реагувати на введений антиген. Очевидно, що організм тварини під час ембріонального розвитку може сприймати чужі речовини і реагувати на них як на свої після народження.

Явище імунотолерантності вперше було виявлено у телят-близнюків, які походили від двох бугаїв. Дослідження крові деяких близнюків показували наявність двох груп крові. Їх еритроцити мали свої та близнюкові антигени. Такі явища, коли один організм має клітини другого організму, що походить від іншої зиготи того самого чи іншого роду, називаються химерами. Еритроцитні химери в телят-близнюків утворюються в матці корови через кров’яні зв’язки між двома ембріонами. Після народження, близнюки сприймають братні антигени за свої і не продукують до них антитіл. Така ембріональна толерантність виникає тоді, коли незрілі імунні клітини вступають у контакт з антигенами, на які вони не можуть реагувати. Така толерантність виробляється до усіх “своїх” антигенів, що утворюються в ембріональний період розвитку.

У 1960 році Бернет і Медавер отримали Нобелівську премію за працю над імунологічною толерантністю. Вони викликали імунну толерантність у мишей, вводячи антигени мишачим ембріонам. Після народження такі миші протягом свого життя не утворювали антитіл до ембріонально-“впізнаного” антигена, хоча реагували нормально до інших антигенів. Барнет і Медавер стверджують, що ембріони тварин мали центри, які здатні розпізнавати свої антигени і запобігати утворенню до них антитіл. Інше можливе пояснення для імунологічної толерантності – це теорія “недозволених клонів” Барнета. Вона пояснює, що наявність свого чи чужого антигена в ембріональному періоді вбиває ті клітини, які утворювали б антитіла після імунної зрілості тварини.

3.4. Антилімфоцитне пригнічення. Імунізація однієї тварини лімфоцитами іншої викликає продукцію антилімфоцитних антитіл. Для такої імунізації можна приготувати лімфоцити з лімфатичних вузлів, крові, селезінки чи тимусу.

Імунопригнічуючий ефект у донора лімфоцитів можна викликати, ввівши антисироватку чи очищені антитіла до його лімфоцитів. Антилімфоцитні антитіла викликають перехідну лімфопенію. Її можна продовжувати повторним введенням антитіл. Лімфопенія тимчасова, зазвичай через два тижні після останнього введення антитіл популяція лімфоцитів стає нормальною.

3.5. Пригнічення антитілами. Пасивно введені антитіла пригнічують синтез антитіл у вакцинованої тварини до того самого антигена, до якого вони були створені. Таке пригнічення можна викликати переважно до первинної реакції. Пригнічування імунних реакцій пасивно перенесеними антитілами використовується при лікуванні резус-конфлікту матері та плоду.

Механізм пригнічення імунних реакцій антитілами невідомий. Можливо, введені антитіла сполучаються із антигеном перед його сполученням із IgM і Т-приймачами на поверхні відповідних лімфоцитів.

Питання для самоконтролю

1. У яких випадках необхідний регулюючий вплив на імунну реактивність організму? 2. Які шляхи підвищення імунної реактивності ви знаєте? 3. Поясніть механізм дії ад’ювантів на імунну систему. Які речовини є ад’ювантами? 4. Наведіть приклади бактерій чи їх речовин, що мають імуностимулюючі функції. 5. Які шляхи пригнічення імунної реактивності ви знаєте? 6. Поясніть роль радіації у регуляції імунної реактивності. 7. Якими хірургічними заходами можна вплинути на імунну реактивність організму? 8. У чому полягає імунопригнічуюча дія хімічних речовин? Наведіть приклади таких речовин. 9. Позитивний та негативний ефекти кортикостероїдів. 10. Поясніть роль пуринових аналогів, антагоністів фолієвої кислоти, алкілів, антибіотиків на імунну реактивність. 10. Дайте визначення поняттю „агамаглобулінемія”. 11. Поясніть, у яких випадках виникає імунний параліч. Чи цей процес є незворотнім? 12. Що таке „імунотолерантність”? Як можна отримати імунотелерантність на антиген у експериментальних тварин? 13. Поясніть механізм антилімфоцитного та антитільного пригнічення імунної реактивності.

ПАТОЛОГІЧНІ імунні реакції

І. Аутоімунні процеси

 

Аутоантигени

Аутоантигени – молекули речовин, що знаходяться у вільному стані або входять до складу клітин, органів і тканин вищих тварин; за певних умов розпізнаються імунною системою як чужорідні і в зв’язку з цим викликають клітинну або гуморальну імунну відповідь з боку свого організму.