Характеристика основних вад та захворювань з метою організації оптимальної взаємодії педагога та дитини

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВАД ТА ЗАХВОРЮВАНЬ З МЕТОЮ ОРГАНІЗАЦІЇ ОПТИМАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГА ТА ДИТИНИ

Означення вад

 

Термін "особа з вадами" вживається до людей, яким установлено відповідний медич­ний діагноз і в яких:

- спостерігаються фізичні або розумові порушення, які суттєво обмежують їхню життєдіяльність (наприклад, порушення зору, слуху, мови, опорно-рухового апара­та, самообслуговування, здатності до навчання, роботи тощо),

- були такі порушення в минулому,

- вважається, що є такі порушення.

Термін "фізичні або розумові порушення" означає:

- Будь-які розлади, косметичні чи анатомічні вади нервової, серцево-судинної, дихальної, репродуктивної, травної, сечостатевої, ендокринної, кров'яної і лімфа­тичної систем, опорно-рухового апарата, органів чуття, шкіри тощо.

- Будь-які розумові чи психологічні розлади, приміром, затримка психічного роз­витку, органічні порушення мозку, психічні хвороби, нездатність до навчання тощо.

СТИСЛІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОСНОВНИХ ВАД І ЗАХВОРЮВАНЬ

Затримка психічного розвитку

Означення

Діагноз затримка психічного розвитку ставлять дітям у яких спосте­рігаються значні затримки розвитку в одній або кількох сферах. Це не стосується незначного тимчасового відставання. Йдеться про суттєві порушення, які за відсутності спеціальної допомоги можуть призвести до серйозних проблем з навчанням у школі.

Характеристика

Наявність затримки в розвитку визначають шляхом ретельного оцінювання показ­ників фізичного, соціального та емоційного розвитку дитини, її когнітивної здатності, а також комунікативних і перцептивних умінь (включаючи якість зору, слуху, рівно­ваги, чуття дотику, відчуття руху тощо). Якщо в одній із зазначених сфер спосте­рігається суттєве відставання, то, можливо, дитина потребує спеціальних методів навчання і медичної допомоги. Конкретні види порушень здатності до навчання в маленьких дітей діагностувати досить тяжко. Концепція ж відставання в розвитку дає змогу вчителям і батькам визначити, які діти потребують спеціальної допомоги.

Освітні аспекти

План роботи з учнем треба складати на основі сильних якостей учня і його потреб, а не за видом вади. Доцільніше вживати саме термін "затримка в розвитку", а не специфічні медичні діагнози, оскільки в цьому випадку більшою є ймовірність, що дитина отримуватиме потрібні їй послуги в умовах школи, а не спеці­алізованих навчальних закладів.

Оцінювати досягнення дитини у період раннього дитинства (від народження до восьми років) найкраще за допомогою метрики розвитку, а не академічних показників, оскільки в цей час поведінка дітей змінюється в широких межах. Використання категорії затримки розвитку допомагає підходити до розв'язання проблем учнів із широких позицій. Насамперед слід точно визначити можливості дітей, їхні потреби і необхідні види додаткових послуг. Робити це доцільно методом порівняння з нор­мами і критеріями розвитку, спостерігаючи за діями учнів у різних обставинах. Члени родин і вихователі ясел та інших закладів, де раніше перебували діти, також можуть надавати багато корисної інформації стосовно їхніх умінь і поведінки вдома і поза його межами. На основі всіх цих відомостей учителі разом з фахівцями-медиками і батьками повинні прийняти необхідні навчальні рішення.

До процесу оцінювання показників розвитку дітей треба залучати різних спеціалістів і батьків дітей. При цьому слід оцінювати якість виконання знайомих дітям завдань у звичних для них умовах.

Розумова відсталість

Означення

Розумово відсталими називають людей, рівень психічного розвитку яких нижчий за посередній і в яких спостерігаються труднощі в навчанні і соціальній адаптації. Якщо звернутися до наукового розуміння діагнозу "розумова відсталість" (олігофренія), то для нього характерні:

- Набагато нижчий за посередній загальний рівень інтелектуального розвитку.

- Водночас наявні:

1) порушення адаптивної поведінки (що негативно відбивається на навчальних успіхах дитини, її самостійності, а також комунікативних, соціальних, акаде­мічних, професійних та інших уміннях і навичках) і

2) порушення загального інтелектуального функціонування, що можна встановити за допомогою тестів інтелекту (для розумово відсталих людей характерні показ­ники 70 і нижче).

У більшості розумово відсталих людей спостерігаються хромосомні аберації.

Характеристика

На думку спеціалістів, у них спостерігаються порушення базисних функцій мозку, необхідних для мислення і навчання, зокрема, уваги, сприйняття і пам'яті. Академічні, соціальні і трудові успіхи та вміння розумово відсталих осіб можуть коливатися в широких межах залежно від індивідуальних особливостей.

Освітні аспекти

Люди із розумовою відсталістю можуть навчатися і розвиватися, більшість із них стають продуктивними членами суспільства. Відповідне навчання, починаючи з раннього дитинства і до кінця періоду розвитку, допомагає повністю розкрити потенціал розумово відсталих дітей.

Як і під час навчання всіх інших малят, у роботі з такими дітьми слід виходити з потреби задоволення індивідуальних потреб. До планування навчальних заходів необхідно обов'язково залучати батьків.

У навчанні дітей із розумовою відсталістю важливо:

- Використовувати конкретні іграшки і матеріали, що цікаві для малят і відповідають віку та рівню їхнього розвитку.

- Викладати інформацію і завдання невеликими частинами і часто повторювати їх.

- Підказувати дітям і підтримувати з ними зворотний зв'язок.

- По змозі вчити дітей у тих же школах, які б вони відвідували в разі відсутності розумової відсталості.

- Вчити малят умінням і навичкам, які вони можуть часто використовувати в школі та поза її межами.

- Мати на увазі, що розумово відсталі учні можуть потребувати допомоги в оволо­дінні вміннями, які інші діти опановують самостійно, без спеціального навчання. Для цього треба ділити завдання на невеликі складники і вивчати їх по черзі.

Розумово відсталі діти і дорослі потребують тих же основних видів послуг, що й люди з типовим рівнем розвитку. А саме: освіти, професійної підготовки, медичних послуг, можливостей для відпочинку і відновлення здоров'я тощо. Крім того, бага­тьом людям із затримками психічного розвитку потрібні додаткові послуги. Зокрема, необхідні заходи з діагностики, програми стимуляції розвитку (починаючи з раннього дитинства), індивідуалізоване навчання в дошкільних закладах, а згодом і в школі тощо. Навчальні програми повинні відповідати вікові й розвиткові дітей і бути спрямовані на розвиток їхніх функціональних умінь. Особливу увагу слід приділяти переходові від навчання в школі до роботи. Слід використовувати всі можливості для налагодження самостійного життя таких людей, а також готувати їх до роботи у звичайних конкурентних умовах.

Синдром Дауна (хвороба Дауна)

Означення

Синдром Дауна - це найпоширеніша із хвороб, при яких спостерігаються затримки психічного розвитку. Викликають її хромосомні аберації: з невідомих причин кіль­кість хромосом у клітинах людського організму збільшується на одну - до 47. Ця додаткова хромосома призводить до змін у розвиткові тіла й мозку. В більшості випадків відповідний діагноз ставлять на основі результатів хромосомного тесту, що його проводять невдовзі після народження дитини.

Характеристика

Є понад п'ятдесят клінічних симптомів синдрому Дауна, однак усі вони рідко спосте­рігаються в однієї людини. Найтиповішими ознаками хвороби Дауна є:

- Низький тонус м'язів (слабкі, кволі м'язи).

- Скошені очі зі складками шкіри у внутрішніх куточках, так звані епікантальні очні щілини.

- Гіпергнучкість, або здатність до надмірного розгинання суглобів.

- Короткі, товсті руки з однією складкою на одній або на обох долонях.

- Товсті ноги з короткими пальцями.

- Плоский ніс.

- Маленькі, притиснуті до голови вуха.

- Коротка шия і маленька голова.

- Маленький рот.

- Короткі крики високої тональності у ранньому дитинстві.

Люди із синдромом Дауна звичайно менші за своїх ровесників, а їхній фізичний та інтелектуальний, пізнавальний розвиток повільніші.

Окрім зазначених щойно особливостей зовнішності, для дітей із синдромом Дауна характерними є певні проблеми зі здоров'ям. Унаслідок низької стійкості до інфекцій вони більше схильні до респіраторних захворювань. У них досить часто спосте­рігаються косоокість, коротко- або далекозорість, помірне погіршання слуху і пору­шення мовних навичок.

Приблизно третина дітей із синдромом Дауна народжується з вадами серця, більшість із яких у наш час можна виправити хірургічним шляхом. Деякі діти народжуються з дефектами шлунково-кишкового тракту, що їх також можна вилікувати оперативним методом.

У деяких осіб із синдромом Дауна може спостерігатися так звана атлантоосьова нестабільність (неправильне положення шийних хребців). Як наслідок, вони схильні до травм хребта при сильному згинанні або розгинанні шиї. Доцільно, щоб усі діти з хворобою Дауна проходили медичне обстеження з метою встановити наявність цієї проблеми. Коли її вчасно діагностувати, звільнення від спортивних занять і уникнення навантаження на шию дають змогу запобігти важким травмам.

У дітей із синдромом Дауна з часом може спостерігатися тенденція до збільшення ваги тіла. Крім негативних соціальних наслідків, це може загрожувати також здоров'ю і довголіттю цих людей. Запобігти згаданій проблемі можна за допомогою відповідної дієти і фізичних вправ.

Освітні аспекти

Після того, як дитині поставили діагноз хвороби Дауна, батькам слід порадити щонайшвидше залучити маля до початкових освітніх програм. У цьому випадку вони можуть отримати необхідну інформацію про методи розвитку в дитини мовних, когнітивних і соціальних умінь, а також про специфічні вправи для розвитку мото­рики великих і малих рухів. Результати наукових досліджень свідчать, що відповідна стимуляція в ранньому віці значно покращує шанси на повне розкриття потенціалу дитини.Розвиткові дітей сприяєй безперервне навчання, позитивне ставлення з боку оточуючих і стимулююче середовище вдома.

Як і серед звичайного людського загалу, здібності, поведінка і рівень розвитку осіб із синдромом Дауна суттєво різняться. Розумове відставання може бути незначним або глибоким, порушення головних функцій можуть бути невеликими або помірними тощо. Неможливо точно передбачити, яких успіхів досягнуть такі діти в майбутньому, тому батьки і педагоги повинні намагатися не накладати ніяких обмежень на їхній розвиток. Доцільно лише під час навчання робити наголос на конкретних діях і поняттях, а не на абстрактних ідеях. Крім того, завдання слід ділити на кілька етапів і підтримувати постійний зворотний зв'язок з учнями. Нині в суспільстві покращу­ється ставлення ло інвалілів, а також створюються нові можливості для їхнього самостійного життя і роботи (спеціальні житлові центри, квартири під наглядом, служби підтримки тощо). Все це відкриває перед дітьми із синдромом Дауна нові широкі можливості.

Ортопедичні вади

Означення

До ортопедичних вад належать тяжкі порушення опорно-рухового апарата. Вони негативно відбиваються на навчальних успіхах дітей.

Характеристика

До ортопедичних вад належать уроджені аномалії, наприклад, клишоногість або відсутність однієї з кінцівок. їх можуть викликати також порушення розвитку кісток чи такі захворювання, як поліомієліт і остеоартрит. Причиною ортопедичних вад буває церебральний параліч, ампутації, переломи або тяжкі запалення, що викликають контрактури (вкорочення м'язів і сухожиль) і деформації суглобів.

Освітні аспекти

Важливо, щоб педагоги розуміли природу ортопедичних вад дітей. їм необхідно знайомитися з історіями хвороб учнів, їхнім станом, причинами і тривалістю зах­ворювань, а також вправами і заняттями, рекомендованими медиками.

Педагогам важливо також знати, наскільки діти адаптувалися до свого середовище або як цей процес відбувається. Чим більша кількість суглобів відсутня чи вражена, тим важче йде процес пристосування. Крім того, він залежить від віку, в якому з'явилися вади. Що раніше це трапилося, то більша ймовірність успішної адаптації дитини до свого стану.

Люди з ортопедичними проблемами часто користуються протезами. Треба звертати увагу на те, наскільки протези відповідають потребам дітей, чи є вони

функціональними, як до них ставляться малята, чи можуть вони ними легко користу­ватися тощо.

За наявності у класі дітей з ортопедичними проблемами можуть виявитися необхідними:

- Розробка занять, зорієнтованих на розвиток уміння самообслуговування.

- Оптимізація розташування іграшок, збільшення або зменшення висоти столів і мольбертів, зміна місць кріплення водопровідних кранів і гачків для одягу, інші модернізації у класі, щоб дати дітям з вадами можливість користуватися всіма згаданими речами.

- Розробка колективних ігор і занять для дітей з вадами і звичайних малят, щоб уникнути соціальної ізоляції дітей-інвалідів.

- Усунення бар'єрів, які можуть заважати дітям вільно пересуватись у межах школи та на дитячому ігровому майданчику

- Використання під час занять широкого спектра матеріалів з метою стимулювання розвитку сенсорних систем дітей.

- Дуже важливо обрати для дитини з ортопедичними проблемами оптимальне місце і правильно поводитися з нею. Щоб бути здатним до концентрації уваги, учень має почуватися зручно і впевнено. Він може лежати на подушках на животі, що дає йому змогу добре бачити навколишнє оточення, або на боці, що полегшує дії руками і ногами. Діти з ортопедичними проблемами мають змінювати положення тіла кожні двадцять-тридцять хвилин.

- Учителі повинні добре знати допоміжне обладнання, яким змушені користуватися учні: інвалідні крісла, милиці, ортопедичні апарати, протези та інші механічні прис­трої. Не слід недооцінювати можливостей дітей з ортопедичними проблемами, але й не можна вимагати від них неможливого. Будьте в цих питаннях реалістами.

Серйозні емоційні розлади

Означення

Про серйозні емоційні розлади можна говорити, якщо в дитини протягом тривалого часу спостерігаються такі симптоми:

- Дитина не здатна до навчання, і це не пов'язано зі станом її інтелекту, сенсорної системи або іншими медичними чинниками.

- Дитина не здатна будувати задовільні стосунки з однолітками і дорослими.

- У дитини спостерігається невідповідна поведінка або дивні почуття у звичних обставинах.

- Дитина почуває себе глибоко нещасною або перебуває у стані депресії.

- Особисті чи шкільні проблеми викликають у дитини страх або погіршення фізич­ного стану.

Характеристика

Причини емоційних розладів точно не з'ясовані. Висувалися припущення, що вони можуть бути пов'язані зі спадковістю, порушеннями роботи мозку, харчуванням, стресами, сімей­ними проблемами, але наукові дослідження не підтвердили, що ці чинники можуть безпосе­редньо викликати серйозні порушення і відповідні зміни в поведінці.

Для дітей зі значними емоційними розладами характерні:

- гіперактивність, короткий період концентрації уваги, імпульсивність,

- агресивне ставлення до інших,

- уникання соціальної взаємодії,

- надмірні страхи і переживання,

- незрілість, що проявляється в істериках, нападах гніву, поганому володінні собою,

- труднощі з навчанням, що може викликати значні проблеми у школі.

Якщо такі симптоми спостерігаються протягом тривалого часу, це може свідчити про наявність серйозних емоційних розладів і нездатність дитини діяти відповідно до вимог середовища й оточуючих.

Освітні аспекти

Під час розробки навчальних планів для дітей із серйозними емоційними розладами наголос треба робити на розвитку когнітивних і соціальних умінь, а також само- розуміння, самоповаги і самоконтролю.

У роботі з такими дітьми найбільш широко застосовують методику модифікації поведінки, однак є й багато інших ефективних педагогічних прийомів. Деякі з них можуть застосовуватися паралельно з методикою модифікації поведінки. Важливим видом допоміжних послуг малятам із серйозними емоційними розладами є психо­терапевтичні сеанси. їх проводять кваліфіковані соціальні працівники, психологи, шкільні радники чи інші фахівці.

Діти мають отримувати послуги, які відповідають їхнім індивідуальним потребам, при цьому важливо координувати дії батьків, учителів і спеціалістів. Усі повинні добре знати загальну мету, методи роботи з дитиною та види послуг, що їх вона одержує.

Важливою є й робота батьківських груп підтримки. Завдяки участі в таких групах батьки починають краще розуміти стан своїх дітей і навчаються ефективно працювати з ними. Допомогу батькам можуть також надати психіатри, психологи та інші фахівці-медики.

У суспільстві поглиблюється розуміння того, що діти із серйозними емоційними розладами та їхні родини потребують інтенсивної багатопрофільної допомоги і підтримки. У багатьох громадах уживають відповідних заходів і створюють служби спеціальних послуг для таких сімей. Із збільшенням їхньої кількості у батьків і вчителів буде більше можливостей для залучення до класів малят із серйозними емоційними розладами.

Тяжкі або численні вади

Означення

Раніше особи з тяжкими вадами традиційно вважалися розумово відсталими, оскіль­ки не отримували необхідної освіти і підтримки. Коли таких дітей залучають до класів, вони потребують постійної багатопрофільної допомоги. У цих дітей часто

бувають також інші види вад, наприклад, порушення моторики і сенсорних систем, проблеми з поведінкою тощо.

Характеристика

Для дітей з тяжкими і численними вадами характерні:

- поганий розвиток мови й обмежена здатність до спілкування,

- труднощі з головними фізичними рухами,

- тенденція до забування вмінь, які не використовуються,

- серйозні проблеми з поведінкою,

- труднощі з узагальненням (використанням у різних обставинах умінь, набутих у певних ситуаціях),

- необхідність сторонньої допомоги під час самообслуговування, навчання і роботи.

Медичні аспекти

Тяжкі вади досить часто супроводжуються іншими порушеннями. У дітей можуть спостерігатися різні види нападів, утрата чутливості, гідроцефалія, сколіоз. Усе це слід ураховувати приймаючи рішення щодо можливості включення дитини до класу залучення. Планувати роботу з учнем повинна багатопрофільна команда, до складу якої мають входити батьки дитини, педагоги, а також відповідні спеціалісти-медики.

Освітні аспекти

Важливо, щоб діти з тяжкими вадами безперервно навчалися, починаючи з раннього віку. З ними повинні працювати педагоги, фахівці з лікувальної фізкультури і праце- терапії, логопеди та інші спеціалісти. У роботі з такими дітьми може бути корисним допоміжне технологічне приладдя, наприклад, комп'ютери або підсилювальні пристрої.

Щоб задовольнити потреби дітей з тяжкими і численними вадами, в навчальних програмах наголос треба робити на розвитку мовних навичок і соціальних та функціо­нальних умінь, зокрема, необхідних для самообслуговування. Дуже важливими є й допоміжні види послуг таким дітям. Фахівці-медики повинні тісно співпрацювати з учителями і батьками малят. Доцільно, щоб лікувальні сеанси проходили у звичних шкільних умовах, без ізоляції дитини від однокласників.

Пристосовуючи класне середовище до такого учня, треба враховувати потребу особ­ливої дієти, приймання ліків і використання спеціальних пристроїв для пересування. Можливості дитини можна розширити за допомогою адаптивного приладдя - комп'ютерів, слухових апаратів, систем для альтернативного спілкування, електрон­них клавіатур, спеціальних дистанційних вимикачів тощо.

Надзвичайно важливим є спільне навчання дітей з тяжкими вадами і здорових малят. Дослідження свідчать, що це сприяє розвиткові соціальних умінь і дружби між учнями. Традиційно діти з тяжкими вадами навчались у спеціальних центрах. Останнім часом таких дітей почали залучати до звичайних класів, забезпечуючи їм додаткову допомогу і модифікуючи відповідним чином навчальний процес. Перебування в класах залучення є корисним не лише для дітей з вадами, а й для їхніх здорових товаришів.

У роботі з дітьми з тяжкими і численними вадами доцільно використовувати такі підходи, як:

- Модифікація навчального плану (необхідна співпраця між педагогами і фахівцями).

- Навчання, що спирається на ресурси місцевої громади (це важливо, оскільки діти поступово дорослішають і проводять більше часу за межами школи і дому).

- Планування переходу від навчання до роботи (це важливо для подальшого успіш­ного життя).

Дефекти мови

Означення

Дефекти мови спричиняються недостатністю мовних навичок і порушеннями моторики органів мови. Види дефектів можуть бути найрізноманітнішими - від поганої вимоги деяких звуків до повної нездатності розуміти і використовувати мову або розладів орально-моторних механізмів мовлення. Дефекти мови можуть викликатися втратою слуху, неврологічними розладами, затримками психічного розвитку, травмами мозку, дією хімічних і наркотичних речовин, фізичними вадами (розщілини губи і піднебіння), невикористанням мови. Однак у більшості випадків причина таких порушень невідома. Вони бувають пов'язані з іншими вадами, наприклад, аутизмом, затримками розвитку, церебральним паралічем чи різними видами нездатності до навчання.

Характеристика

Якщо дитина опановує мовні навички помітно пізніше за однолітків, говорять про затримку розвитку комунікативних умінь. Досить часто діти краще розуміють мову, ніж уміють висловлюватися, хоча це спостерігається не в усіх випадках.

Дефекти мови можуть бути пов'язані з труднощами у формуванні звуків (так звані артикуляційні, або фонологічні, розлади) і проблемами з модуляцією, гучністю або якістю мови (наприклад, заїкання). Можливі також комбіновані варіанти.

У дітей з дефектами мови виникають труднощі з вимовою деяких звуків, найчастіше "р" та "л". Сторонні слухачі погано розуміють таких малят. Виправити ці вади без відповідної медичної допомоги дуже важко.

Дефекти мови негативно впливають на здатність людини розуміти і використовувати мову, а також спілкуватися невербальними засобами. Діти з такими порушеннями можуть мати малий словниковий запас, погано розуміти і неправильно викорис­товувати слова і граматичні форми, бути неспроможними висловлювати думки і виконувати вказівки.

Освітні аспекти

Оскільки розлади комунікативних навичок можуть потенційно призводити до ізоляції людини від соціального середовища, необхідно робити все можливе для вчасної й ефективної допомоги таким дітям. Практично всі малята проходять через фазу дитя­чого белькотання, і це є частиною нормальної послідовності розвитку, однак коли вони затримуються на цьому етапі, це може свідчити про наявність проблем і пору­шення розвитку мовних навичок. Людський мозок збудований так, що діти найшвид­ше і найлегше оволодівають мовними і комунікативними вміннями до п'яти років. Якщо через порушення слуху, розумове відставання чи з інших причин їхній розвиток затримується, це негативно відбивається на мовних навичках і споріднених уміннях.

Логопеди можуть різними способами допомагати дітям з дефектами мови. Спільно з учителями і батьками вони розробляють плани індивідуальної терапії, спрямованої на розвиток мовних навичок удома, в школі та поза їхніми межами. Сучасна техно­логія може істотно допомогти дітям з фізичними вадами. Електронні системи дають змогу ефективно спілкуватися людям, що не можуть розмовляти.

Комунікативні вміння є одними з найголовніших у житті людини. Розвиток мовних навичок, а потім і вмінь читати і писати, триває протягом багатьох років. Ефективна допомога з боку логопедів та інших фахівців у дошкільні та шкільні роки дає змогу значно поліпшити здатність дітей до вивчення навколишнього світу, оволодіння новими знаннями і вміннями, а також спілкування і взаємодії з оточуючими

Черепно-мозкові травми

Означення

Травмами мозку називають викликані зовнішніми фізичними чинниками ушкод­ження, внаслідок яких спостерігаються загальні або часткові функціональні і психо­логічні розлади діяльності мозку. В результаті відкритих і закритих черепно-мозкових травм порушується когнітивна здатність, пам'ять, увага, сенсорне сприйняття, розви­ток мови і моторики, погіршується здатність до аргументації, абстрактного мислення, розв'язання проблем, змінюється психосоціальна поведінка, фізичні функції, процес переробки інформації тощо. Цей діагноз не стосується вроджених або дегенеративних змін у мозку і травм при народженні.

Характеристика

Черепно-мозкові травми інколи називають "нечутною хворобою", оскільки після них на перший погляд не залишається слідів. Однак симптоми і проблеми з'являються, а їхня інтенсивність залежить від місця враження і серйозності травми. Найчастіше страждають одна чи дві сфери - наприклад, когнітивна здатність, фізичні вміння, комунікативні чи соціальні навички. Ці порушення можуть бути тимчасовими або постійними і спричиняти часткові або загальні зміни у функціях організму і психо- соціальній поведінці.

Черепно-мозкові травми можуть викликати цілий комплекс проблем:

- Фізична сфера: порушення мови, зору, слуху та інших сенсорних систем; головний біль; порушення координації; спазми м'язів; парез або параліч однієї або обох половин тіла; різні види нападів; порушення рівноваги і ходи.

- Когнітивна сфера: порушення коротко- і довгострокової пам'яті; повільність мис­лення; короткий період концентрації уваги, порушення перцепції і концентрації, погіршення комунікативних навичок, проблеми з читанням і писанням; порушення здатності до планування і послідовного виконання дій, а також до прийняття рішень і винесення оцінок.

- Психосоціальна й емоційна сфери, а також поведінка: втома; коливання настрою; заперечення; концентрація лише на собі; неспокій; депресія; низька самоповага; порушення сексуальних функцій; низька мотивація; нездатність до самоконтролю; труднощі з емоційним контролем; нездатність долати труднощі; збудження; над­мірний сміх або плач; проблеми у стосунках з іншими людьми.

- Інтенсивність зазначених симптомів може коливатись у широких межах. Дуже важко визначити, як ітиме процес одужання людини після черепно-мозкової травми, проте одне можна сказати напевно: рання і тривала медична допомога дає змогу полегшити процес реабілітації, хоча в кожного різною мірою.

Освітні аспекти

Незважаючи на часті випадки черепно-мозкових травм, багато медиків і педагогів не розуміють їхніх наслідків. Вони вважають, що проблеми дітей викликані не травмами, а порушеннями здатності до навчання, емоційними розладами чи затрим­ками психічного розвитку. В результаті учні не отримують потрібної їм допомоги. У випадку черепно-мозкових травм у минулому діти повинні перебувати під наглядом педагогів, нейропсихологів, логопедів та інших фахівців, які мають розробляти для них відповідні індивідуалізовані навчальні плани.

Більшість дітей, що отримали черепно-мозкові травми, повертаються назад до школи, однак їхні навчальні й емоційні потреби після таких подій часто суттєво змінюються. Стан цих дітей може нагадувати стан інших малят з особливими потребами, однак слід пам'ятати, що ці вади не вроджені, а раптово надбані в результаті травми. Діти часто пам'ятають, якими вони були до нещасного випадку, що викликає цілий спектр емоційних і психологічних проблем. Те саме стосується рідних, друзів і вчителів дітей. Вони виходять із того, якими малята були раніше, і їм важко змінити свої наміри і сподівання.

Зі сказаного зрозуміло, що процес повернення дитини до школи необхідно ретельно планувати. Педагоги повинні підтримувати зв'язок з працівниками лікарні або реабі­літаційного центру і робити все можливе для задоволення потреб травмованого учня. Слід установити, чи є необхідність у повторному вивченні попереднього матеріалу. Дитина може потребувати постійного нагляду при пересуванні внаслідок порушення просторової орієнтації. Необхідно мати на увазі, що в результаті порушення коротко­строкової пам'яті учень може легко забувати щойно вивчені відомості тощо.

У роботі з дітьми, які отримали черепно-мозкові травми, вчителі повинні:

- Регулярно і багато разів повторювати матеріал.

- Демонструвати завдання й інструкції, а також наводити приклади для ілюстрації нових ідей та понять.

- Уникати метафор, образної мови.

- Працювати над подовженням періодів концентрації уваги дітей.

- Перевіряти, як учні засвоїли нові знання та вміння, а також регулярно повертатися до вивченого раніше матеріалу.

- Використовувати компенсаторні стратегії для поліпшення пам'яті дітей.

- Максимально зменшувати кількість відволікаючих факторів.

Працювати над реабілітацією і розвитком учнів з черепно-мозковими травмами слід поступово. Спочатку треба визначати, чи можуть вони виконувати одноступеневі вказівки. Коли це досягнуто, необхідно поступово ускладнювати завдання і збільшу­вати їхню кількість. Часто увагу фокусують на вадах після травми, що негативно відбивається на ставленні дитини до себе, тому під час роботи з такими учнями важливо робити наголос на їхніх сильних якостях і розвивати саме їх.

Погіршення зору і сліпота

Означення

Проблеми із зором у більшості випадків викликаються порушеннями функції очей, а не їхніми вадами. Крім того, погіршення зору може бути наслідком деяких дефектів і захворювань (таких, як ретинальна дегенерація, альбінізм, катаракта, глаукома, проблеми з очними м'язами, дефекти рогівки, діабетична ретинопатія, вроджені вади очей, інфекції тощо).

В освітньому контексті малят із такими проблемами можна поділити на чотири категорії: діти зі зниженою гостротою зору, діти з поганим зором, практично сліпі і повністю сліпі.

Зниження гостроти зору. Такий діагноз свідчить про те, що в дитини є певні проблеми із зором, унаслідок чого вона може потребувати допоміжних пристроїв і певних змін у навчальному процесі. В багатьох випадках учневі достатньо просто сидіти ближче до дошки і тримати книжки ближче до очей.

Поганий зір. Це означає, що проблем із зором не можна виправити за допомогою традиційних окулярів, медикаментозної терапії або хірургічних методів. Можуть спостерігатися порушення гостроти зору і порушення поля зору. В людей з поганим зором показники гостроти зору гірші за 20/60. Це означає, що з використанням допоміжних пристроїв людина бачить на відстані 20 футів (6,6 м) так само, як здорова людина на відстані 60 футів (20 м). Особи з такими проблемами часто використовують сильні лінзи, телескопічні системи й електронні збільшувальні пристрої. В деяких випадках вони не здатні читати звичайний текст і користуються книжками, написа­ними шрифтом Брайля для сліпих.

Практична сліпота. Якщо гострота зору людини гірша за 20/200 для кращого ока або поле зору менше за 20°° для кращого ока, говорять про практичну сліпоту. Це означає, що навіть при використанні допоміжних пристроїв особа бачить у 10 разів гірше за звичайних людей.

Повна сліпота. Людина не бачить нічого.

Характеристика

Порушення зору в дітей можуть викликатися різними причинами: дефіцитом вітаміну А, пораненнями, інфекціями, ювенільним діабетом, ускладненнями внаслідок перед­часного народження, родовими травмами, порушеннями сітчастої оболонки, пухлинами, менінгітом, пігментозним ретинітом, спадковими розладами (при цьому передусім страждає нічний зір, а потім відбувається дегенерація нейронів сітківки) тощо.

Вплив проблем із зором на розвиток дитини залежить від виду і тяжкості вад, віку, в якому вони з'явились, а також загального рівня функціонального розвитку дитини. Порушення зору спостерігаються в багатьох дітей з численними вадами.

У сліпих малят немає приводів для вивчення навколишніх об'єктів, тому вони втра­чають багато можливостей для навчання на власному досвіді. Цей дефіцит прак­тичних досліджень спостерігається доти, доки навчання не стає мотивованим або доки дитина не починає отримувати необхідну допомогу від спеціалістів.

Сліпі діти бувають нездатними наслідувати соціальну поведінку або розуміти невер- бальні підказки, оскільки вони не бачать своїх батьків та інших малят. Порушення зору можуть бути значноюперешкодою на шляху розвитку незалежності дитини.

Навчальні аспекти

Рання діагностика порушень зору в дітей дає змогу вчасно надати їм необхідну допомогу. Сучасні технології (комп'ютери, спеціальні оптичні і відеопристрої) дають можливість багатьом дітям з поганим зором навчатись у звичайних класах. Зрозуміло, що для цього треба мати відповідні навчальні матеріали та посібники - книжки, надруковані збільшеними літерами і шрифтом Брайля, тексти на стрічках тощо.

Учні з поганим зором і практично сліпі малята можуть потребувати допомоги вчителя під час користування спеціальними пристроями, що дають їм можливість ефективніше використовувати залишковий зір.

Діти з комбінованими вадами потребують широкого, багатопрофільного підходу. В роботі з ними наголос слід робити на розвитку самообслуговування і побутових навичок.

Майте на увазі, що деякі діти з вадами зору можуть використовувати периферичне бачення. В таких випадках навіть якщо голова учня відвернута вбік, це не означає, що він на вас не дивиться.

Детально знайомте малят з розташуванням предметів і матеріалів у класі. За будь- яких змін у їх розміщенні робіть це знову. Для позначення різних зон та центрів діяльності у класі можна використовувати різні види покриття на підлозі або знаки, придатні для тактильної ідентифікації.

Пам'ятайте, що діти з поганим зором значною мірою спираються на інформацію від інших органів чуття. Тому треба стежити за тим, щоб загальний рівень шуму в класі не був занадто високим. Заохочуйте незалежність дітей. Облаштовуйте класне сере­довище так, щоб вони могли діяти самостійно. Сповіщайте дітей про будь-які зміни в класі. Призначайте дітям з поганим зором особисті шафки в кінці ряду, щоб їм легко було їх знаходити. Використовуйте світлі, яскраві предмети різних розмірів і форм для візуальної стимуляції.

Доручайте іншим дітям називати себе і розповідати про свої заняття, коли дитина з поганим зором наближається до якого-небудь центру діяльності або ігрової зони. Описуйте малятам події, що відбуваються поруч. Використовуйте фізичні підказки. Під час вивчення нових умінь станьте за дитиною і продемонструйте правильну послідовність дій, рухаючи її руками. За потреби зробіть це ще кілька разів, поступово зменшуючи свою допомогу.

Перед тим, як починати нове заняття, розкажіть дітям, що буде відбуватися. Чорне або контрастне обрамлення по периметру аркуша паперу може полегшити малювання дитині із залишковим зором

Алергія та астма

Означення

Алергія - це аномальна реакція на певні речовини, так звані алергени. Алергічні реакції можуть бути тяжкими або незначними і виникати в будь-який час. Схильність до алергічних реакцій часто зумовлена спадковими чинниками. Слід мати на увазі, що стосовно дошкільнят інформації про алергію на певні речовини може ще не бути.

Астма - це хронічне захворювання, при якому рух повітря через дихальні шляхи може бути блокований унаслідок спазму м'язів або надлишку слизу. Напади астми у хворих людей можуть спричинятися провокуючими (так званими тригерними) чин­никами зовнішньог