Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Злочинності по групі областей у 2002 р.
(формула 2)
Як видно, за інтенсивністю злочинності зберегли своє порядкове місце, отримане за її рівнем, такі регіони: Дніпропетровська (1), Харківська (3), Луганська (4), Одеська (7) області. Разом з тим Запорізька область з п'ятого місця піднялася на друге, АР Крим — з шостого на п'яте, Полтавська область — з десятого на восьме. Поряд із тим, до першої десятки регіонів із високою інтенсивністю злочинності (за показником Кз) мали бути включені наступні, де рівень злочинності (3) нижчий, ніж у Полтавській області, яка за значенням цього показника займала в Україні 10 місце, а інтенсивність (К) — вища, ніж у м. Києві (80,1). Це, зокрема, Миколаївська обл. — 97,2; м. Севастополь — 91,8; Херсонська — 90,1; Сумська — 89,2; Кіровоградська — 82,1; Чернігівська — 82,1 області. Поряд із коефіцієнтом інтенсивності злочинності (Кіз) іноді застосовують коефіцієнт злочинної активності (Кза), розрахований за співвідношенням кількості осіб, які вчинили злочини (Оз), та чисельності всього населення (Н). У такому випадку наведена вища формула 1 має вигляд: Кза — коефіцієнт злочинної активності, Оз — кількість осіб, які вчинили злочини, Н — загальна кількість населення, Нр — кількість населення, з розрахунку на яку визначається показник коефіцієнта злочинної активності. Коефіцієнт злочинної активності може розраховуватися не на все населення, як наведено вище. Там він показує поширеність злочинності серед усього населення. Але відомо, що злочином вважається суспільно небезпечне діяння, вчинене особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності, і те, що злочини вкрай рідко вчиняють особи похилого віку. Тому доцільно вираховувати Кза для активних вікових груп. Для цього до Н не включають дітей, що не досягли віку кримінальної відповідальності, та осіб похилого віку (понад 70 років). Отриманий у такий спосіб К свідчить про кримінальну активність населення, яке за віковою ознакою може притягатися до кримінальної відповідальності або взагалі вчиняти злочин.
Крім загального коефіцієнту інтенсивності злочинності можуть розраховуватися й інші К.з. Наприклад, щодо злочинів окремого виду, скажімо, навмисних убивств, вчинених на певній території протягом певного часу. У такому випадку до 3 включають абсолютну кількість навмисних убивств. Кза може розраховуватися не до всього або активного населення, а до певних його груп, виділених, наприклад, за віковою, статевою, іншою соціально-демографічною ознакою. Структура злочинності. На відміну від показників рівня та інтенсивності, які характеризують злочинність кількісно, структура останньої має розкривати її склад, поширеність та співвідношення між складовими видами злочинних проявів, їх вчинення у конкретних умовах простору (території) та часу, за визначальних ознак злочинних діянь та осіб, які їх вчиняють. Усе це разом
Глава 4 Теорія злочинності
повинно складати уявлення, хоча б за зовнішніми, здебільшого статистичними показниками, про злочинність у внутрішньо-якісному відношенні. Структура злочинності визначається за методом порівняння, згідно з яким зіставляються кількісні та якісні показники класифікованих певним чином (за певною підставою) окремих видів і категорій злочинів, осіб, які їх вчинили, ознак цих об'єктів спостереження. Через порівняння визначається показник (питома вага у відсотках) окремої виділеної структурної групи певного виду злочинів щодо загальної величини злочинності. Питома вага (П. в.) вимірюється за звичайною формулою вирахування відсотку: Зв — кількість злочинів певного виду, певної структурної групи, З — загальна кількість злочинів, рівень злочинності. У кримінології поширена думка, що структуру злочинності можна побудувати за будь-якою ознакою злочину або особи, що його вчинила, і тим самим отримати характеристику видів злочинів з огляду на цю ознаку, наприклад, питому вагу групових злочинів, рецидиву тощо. Але це характеристика якості злочинів лише з однієї сторони, що відповідає ознаці, яка вибрана як підстава структуризації і порівняння. Отримання комплексної змістовної кількісно-якісної характеристики щодо складу злочинності значною мірою залежить від мети її структурування, визначення критерію (підстави) проведення останнього та вибору ознаки злочину або особи, що його вчинила, яка відповідає визначеній підставі. Залежно від мети структурування розрізняють декілька різновидів структури злочинності.
Найпростішою з них є так звана статистична структура злочинності, яка відображає показники щодо кількості (питомої ваги) зареєстрованих на певній території за певний час злочинів, розподілених за визначеними у статистичній формі їх видами і категоріями, а також про чисельність осіб, які їх вчинили, диференційованих подібним чином. Фактично це відтворена статистична форма реєстрації злочинності, яка крім кількісних показ- ників складових частин останньої, що дають уявлення про їх співвідношення, не містить жодної інформації про якісні ознаки злочинності і тому фактично не може виконувати функціональну роль структури останньої. Між тим за традицією, що тягнеться з радянських часів, і у наш час статистичний розподіл зареєстрованих злочинів інколи подають у підручниках та спеціальних кримінологічних виданнях як структуру злочинності1. Більше якісних характеристик злочинності містить кримінально-правова структура злочинності, яку утворюють через диференціацію злочинів за будь-якою кваліфікуючою ознакою складу злочину. Підставою для неї може бути вік, осудність, повторність притягнення до кримінальної відповідальності суб'єкта злочину; суспільна значущість об'єкта посягання; індивідуальний чи груповий спосіб діяння, у тому числі вид співучасті; форма вини та інші ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, спосіб його вчинення, зокрема застосування насильства, жорстокості тощо. Класифікація злочинів, проведена за будь-якою з названих підстав, суттєво розкриває їхню кримінально-правову характеристику, може сприяти удосконаленню кримінального законодавства та практики його застосування. Більш складною за змістом та способами отримання є кримінологічна структура злочинності. Структуризація злочинності в кримінологічних інтересах, яку часто називають класифікацією, має, передусім, відповідати призначенню кримінології — створювати наукове знання та обґрунтування з метою визначення кримінологічно значущих чинників та удосконалення запобіжного впливу на них з метою запобігання відповідному виду злочинів та злочинності загалом. Однак статистична інформація, яка здебільшого є джерелом структурування злочинів, як правило, не дає безпосереднього уявлення про кримінологічно значущі чинники та їх кримінологічний потенціал. Через таку відмінність кримінологічного структурування злочинності та фактичну неможливість одержати кримінологічно значущу інформацію безпосередньо із статистичних джерел, в кримінології, зокрема українській, було запропоновано кілька
'Кримінологія. Загальна і Особлива частина/За рєд. І. М. Даньшиїїа. — С 40; Кальман Л. Г., Христич И. А. Словарь криминологических и статистических терминов. — Харьков, 2001. — С. 81. Глава 4 Теорія злочинності
підходів до визначення узагальненої, синтезованої, до деякої міри типологізованої підстави такої структуризації. Так, А. Ф. Зелінський пропонував в основу кримінологічної структуризації злочинності покласти єдність або подібність особистіших якостей, які виявляються у різних життєвих ситуаціях. Через досить невизначену і неформалізовану підставу він спробував поділити всі злочини на тринадцять груп. Серед них п'ять мали так чи інакше визначений корисливий мотив, п'ять — насильницький спосіб здійснення, чотири виявлялися через порушення встановленого громадського порядку, суспільної та державної безпеки, службових обов'язків, порядку управління. Ряд груп злочинів мали одночасно по декілька названих ознак1. Коли зазначену класифікацію стали застосовувати у практичній дослідницькій площині, виявилося, що запропоновані підстави групування дуже важко ідентифікувати, сполучати, предметно визначати. До того ж вони мають багато складових різновидів, що охоплюють майже всю Особливу частину Кримінального кодексу та не відрізняються типово визначеною ситуацією їхнього вчинення. Пізніше вносилися пропозиції, в тому числі А. Ф. Зелінським, щодо кримінологічної структуризації злочинів за окремими нібито типовими ознаками діянь або осіб, які їх вчинили. О. М. Литвак трансформував запропоновані «занадто громіздкі», за його висловом, групування злочинів у чотири блоки, а саме: —загальної корисливої злочинності; —агресивної некорисливої злочинності; —економічної злочинності; —вільні від корисливих мотивів і агресивності інші злочини, що відбивають непокору особи законним вимогам влади або вчинювані з необережності2. Останній блок пізніше був сформульований більш стисло: «неагресивна й некорислива злочинність, що відображає правовий нігілізм, свавілля та необачність порушників»3. Не вдаючись до детального аналізу запропонованої О. М. Литва-ком конструкції структуризації злочинності, відзначимо, що вона 1 Зелинский А. Ф. О криминологической классификации преступлений // Проблемы соци
2 Литвак О. Злочинність, її причини і профілактика. — К., 1997. — С. 28-31. 3 Литвак О. М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект). — Автореф. більшою мірою наближена до кримінологічних потреб, тому що виходить із врахування відмінностей обумовлення злочинів, об'єднаних у блоки, що може слугувати обґрунтуванню стратегії диференційованого здійснення запобіжних заходів. Разом із тим ця конструкція, на наш погляд, може бути удосконалена у таких напрямах: — приведення різних підстав диференціації (мотиви, засоби, способи, сфери та ін.) до однопорядковості; — врахування різного характеру потреб, що обумовлюють однакові мотиви, передусім корисливі, а також різного психофізіологічного та психічного стану особи, що передує агресивному ставленню; — врахування різної міри тяжкості, суспільної небезпечності злочину та особи, яка його вчинила, залежно від форми прояву останнього, зокрема злочинної діяльності, особливо за організованого забезпечення останньої; — диференціювання залежно від мотиву діяння і ситуації його здійснення у їх обумовлюючому сполученні щодо злочинів, штучного «скинутих» до четвертого блоку. Кримінологічною структуризацією злочинів займався і Л. М. Давиденко, який ще у 1984 р. запропонував 8 об'єднаних груп. У монографії, опублікованій у наш час разом з О. М. Бандуркою, він окреслив ще одну схему кримінологічної класифікації злочинів, яка матиме три рівні: на першому рівні злочини диференціюються за вчиненням в основних сферах життєдіяльності (суспільна діяльність, побут та дозвілля), де на думку авторів (на наш погляд, суперечливу) злочини мають «загальні або багато в чому подібні кримінологічні фактори»; на другому — злочини кожної з трьох названих груп поділяють на декілька підгруп за ознаками, що мають «найбільше кримінологічне значення для цієї групи» (що це за ознаки та як визначається їхнє значення, не пояснюється. — Авт.); на третьому рівні підставою подальшої диференціації злочинів стають «нові ознаки», які мають суттєве значення з огляду на завдання кримінології та профілактики злочинів, зокрема форма вини, антисуспільна спрямованість, соціальне становище осіб, які вчинили злочини1. Через незавершеність цієї 1 Бандурка А. М., Давыденко Л. М. Преступность в Украине: причины и противодействие. — Харьков, 2003. - С. 15. Глава 4 Теорія злочинності
схеми, що відзначили самі автори, не вважаємо за потрібне її детально аналізувати. Зазначимо лише, на наш погляд, її суттєву методологічну хибу, яка полягає у тому, що кримінологічну диференціацію злочинів, які є проявом кримінальної активності конкретних осіб, пропонується починати з підстав, пов'язаних не з їх особистісними та іншими індивідуальними ознаками, властивостями, мотивами, злочинними намірами, формами вини тощо, а з характеристиками макросередовища (сфери життєдіяльності суспільства), в якому вчиняються злочини. Вважаємо, що кримінологічна структуризація злочинів має відбуватися з точністю до навпаки, якщо не ставити за мету довести винятково соціально-суспільну обумовленість злочинів.
Із літератури відоме більш-менш вдале визначення криміногенної ситуації в Україні з попереднім розчленуванням останньої та її чинників за окремими сферами (економіки, соціальних відносин, суспільної свідомості тощо), але при цьому сфери не були повністю і точно визначені, а головне — не ставилося завдання структуризувати у такий спосіб злочинність1. Наведені погляди щодо визначення кримінологічної структури злочинності дають підстави для деяких висновків та методологічних положень стосовно її побудови. 1. Слід визнати, що на цей час досконале уявлення щодо кримінологічної структури злочинності, її співвідношення з типологією та класифікацією злочинів, а також стосовно методології та методики побудови такої структури, в Україні відсутнє. Теоретичне обґрунтування та прикладне опрацювання цієї структури має бути віднесено до актуальних проблем української кримінології. Під час опрацювання кримінологічної структури злочинності мають бути використані сучасні наукові розробки щодо неї, які відповідають потребам кримінології. 2. За відсутності опрацьованої згідно з сучасним розумінням і методологією кримінологічної структури злочинності в Україні недоцільно в якості неї пропонувати у підручниках та інших навчальних виданнях статистичну структуру злочинності, не пояснюючи різницю між ними. 1 Кулик О. Г. Криміногенна ситуація в Україні та деякі чинники її розвитку // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. — 1999. — № 2. — С 13-63. 3. Видається, що в основу опрацювання уявлення щодо кримі — основною метою та критерієм кримінологічної структури-зації злочинності є диференціація злочинів на види залежно від типового комплексу їх обумовлення, який визначається певними кримінологічно значущими чинниками. Це є своєрідна класифікація злочинності лише за названою кримінологічною підставою, якою вона відрізняється від інших її класифікацій за будь-якою ознакою; — наявна на цей час в Україні статистична інформація про злочинність через відсутність постійно діючої автоматизованої системи кримінологічної інформації не містить показників згаданих обумовлюючих комплексів та кримінологічних чинників; далеко не повною є й емпірично-дослідницька інформація щодо них; — за згаданих умов щодо обумовлюючих комплексів та — серед загальних індивідуально-психологічних елементів обу 4. Поклавши мотив злочину в основу можливої на цей час — на вищому суспільному рівні обумовлення антисоціальної, у Глава 4 Теорія злочинності
ставлення особи, яка виявляє зазначену активність, до суспільства, його загальносуспільних цінностей; — на рівні практичної життєдіяльності та конкретних суспільних відносин зазначене суспільно неприйнятне ставлення обумовлює відповідну мотивацію, напрям її спрямування та міру антисоціальності, а у разі досягнення спрямованістю особистості антисуспільного характеру та особливо — суспільно небезпечного його різновиду, визначає також криміногенну мотивацію, яка може спрямовуватися за такими основними напрямами стосовно: а) інших людей (членів суспільства); б) суспільної організації; в) суспільних надбань у галузях культури, моралі, права; — у кожному з трьох названих напрямів антисоціальна криміногенна мотивація опредмечується, набуваючи якостей основних мотивів вчинення групи (виду) злочинів. Так, за напрямом спрямування стосовно інших людей кримінологічна мотивація опредмечується у групи мотивів недооцінки, приниження значення: 1) життя, здоров'я, честі, гідності особи, її прав та законних інте 2) приватної власності, допустимості задоволення власних матеріальних, корисливих інтересів за рахунок чужої власності; 3) результатів праці інших людей, включаючи матеріалізовані через їхню працю матеріальні, культурні, духовні здобутки. Подібним чином можна окреслити групи основних мотивів та мотивованих ними злочинів за іншими напрямами спрямування суспільно неприйнятного ставлення та активності. У спрямуванні щодо суспільної організації можна виділити такі об'єкти (сфери) останньої та групи опредмечених стосовно них мотивів і відповідних злочинів (за вище застосованою єдиною нумерацією, а саме: 4) економічної організації як вищої форми господарювання (часто іменується сферою економіки); 5) організаційно-управлінської сфери, включаючи державну службу та загалом управлінський апарат; 6) організації виробництва; 7) екологічної організації; 8) правової та правоохоронної системи. Окрему узагальнену групу (9) складають мотиви та злочини, що відбивають суспільно неприйнятне ставлення та кримінологічну мотивацію щодо суспільних надбань, насамперед унормованих, у галузях техніки, технологій, культури, моралі, права. За потребою мотиви та злочини вказаної групи можуть бути розділені щодо названих галузей їх виявлення. Зазначені 9 груп мотивів (взагалі їх можна подрібнити) можуть стати підставою для відповідної диференціації злочинів у кримінологічній структурі злочинності. Остання може по-іншому визначатися за умови відповідної зміни статистичної форми обліку зареєстрованої злочинності, яка виконує функцію джерела періодичного оновлення цієї структури. Подальша кримінологічна структурна диференціація мотивів і злочинів для врахування їхніх особливостей за різних умов, наприклад, розвитку та соціалізації особи, її життєзабезпечення, різних потреб, що стимулюють однакові зовні мотиви, скажімо, корисливі, різного прояву кримінальної активності, зокрема її інтенсивності, злісності, тяжкості, групової діяльнісної форми, у тому числі спеціально організованої та забезпечуваної вчиненням інших злочинів, корупції тощо, навряд чи зможе коли-небудь забезпечуватися статистичною інформацією, навіть якщо вона буде системно автоматизована. Джерелом виявлення та уточнення інформації, необхідної для подальшої кримінологічної структури-зації злочинності, зокрема щодо її криміногенно-потенційних чинників, безперечно можуть бути кримінологічні дослідження, які необхідно більше спрямовувати на виявлення процесів, явищ, фактів, проявів активності тощо, які відіграють роль обумовлюючих чинників та проявляються у мотивах злочинів. Про це докладніше у наступних главах. Динаміка злочинності. Злочинність, як і будь-який суспільний прояв людської активності, є мінливою. Залежно від дії чинників, які її обумовлюють, умов, у яких вона проявляється, в тому числі від реагування і загалом протидії їй правоохоронної системи та суспільства в цілому, злочинність, її рівень, інтенсивність та інші кількісні та якісні показники перебувають у постійній зміні, мають певну динаміку. Динаміка злочинності — показник, що відбиває зміни рівня, інтенсивності, структури, структурних елементів останньої та будь-яких інших її ознак протягом певного часу, періоду. Показником динаміки злочинності є, як правило, темп, алгоритм зміни її кількісних значень (їхнє збільшення або зменшення) порівняно з даними періоду, взятого для порівняння. Глава 4 Теорія злочинності
Показники динаміки злочинності можуть подаватися в абсолютних або відносних величинах, у тому числі останні — як відсотки, рази, індекси. Існує декілька основних прийомів вирахування показників динаміки злочинності. Перший з них має назву базисний. Він полягає у тому, що всі зміни за весь заданий період вираховуються в одному темпі, скажімо, за рік щодо базисного періоду. Припустимо, що нас цікавить, як змінювався рівень злочинності в Україні за роками в період 11 років, починаючи з 1994 р. Тоді показник рівня злочинності за 1994 р. береться як базисний, а показники всіх років, починаючи з 1995 р. і до 2005 р. включно, вираховуються в абсолютних числах або процентах до базисного. Величина збільшення позначається знаком + («плюс»), зменшення — знаком — («мінус»). Наступний — так званий ланцюговий спосіб визначення динаміки злочинності застосовується, коли величина її зміни (скажімо, рівня) вираховується у кожному році порівняно з аналогічною величиною у попередньому році. Є й інші, більш складні, способи визначення динаміки злочинності через застосування певних коефіцієнтів, індексів тощо. Розглянемо динаміку основних кількісних показників злочинності в Україні за 1992-2005 pp., вирахуваних за названими способами (див. таблицю № 3). Таблиця № З Таблиця динаміки злочинності в Україні у 1992-2005 pp.
Глава 4 Теорія злочинності
Із наведених показників видно, що рівень та інтенсивність злочинності в Україні до 1996 р. невпинно зростали і у 1995 p., порівняно з 1992 p., збільшилися відповідно на 33,6 та 36,7 %. Архівні статистичні дані свідчать, що зростання злочинності в СРСР, до складу якого входила УРСР, відзначалося, починаючи з 1966 p., задовго до перебудови і здобуття Україною державного суверенітету, тобто прямо не пов'язане з цими суспільно-політичними подіями. Щодо скорочення злочинності у попередньому періоді (1962-1965) не можна погодитися з припущенням, що воно було штучним та результатом укриття злочинів від реєстрації1. Більш об'єктивне пояснення скорочення злочинності у цей період пов'язане із суттєвим звуженням сфери дії нового кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік у 1957-1962 pp.2 та головним чином з інтенсивним використанням у цей період громадських форм (товариські суди, народні дружини, поруки трудового колективу тощо) з метою запобігання злочинним проявам і заміни кримінальної відповідальності за злочини невеликої суспільної небезпечності заходами громадського впливу. 1 Бандурка А. М., Давыдеико Л. М. Зазнач, праця. — С 19. 2 Лупеев В. В. Тенденции преступности в СССР // Укрепление законности и борьба с пре Разом із тим зростання злочинності в Україні у 1992-1995 pp. відбувалося більшими темпами, ніж у 1988, 1990-1991 pp., що стало результатом деструктивних процесів та погіршення криміногенної ситуації у роки суверенної України. Зростання злочинності різко припинилося у 1996 p., з якого почалося і продовжувалося до 2003 р. її поступове скорочення. Останнє ніяк не обумовлювалося кримінологічною обстановкою в країні, яка продовжувала загострюватися. Пояснення цьому «українському феномену» не могли дати тодішні керівники правоохоронних органів країни, не повною мірою воно з'ясовано й на сьогодні. На нього значно впливає аналіз практики реагування на заяви та повідомлення про злочин, які надійшли до ОВС та зареєстровані на підставі статей 97, 430 КПК України. Питома вага порушених по них кримінальних справ до 1996 р. стабільно становила близько 30-35 %, а рішень про відмовлення у порушенні справи не перевищувала 50 %. Після 1996 р. ці показники почали змінюватися: перший — скорочуватися, другий — зростати. У 2001 р. вони вже становили відповідно 26,9 та 54,7 %, у 2002 р. - 24,7 та 57,2 %. У 2003 р. ця тенденція була перервана (про що докладніше нижче): перший показник зріс до 26,5 %, другий — скоротився до 54,7 %. Але вже у 2004 р. вона знову поновилася, до того більш виразно: показник порушених кримінальних справ знизився до 22,1 %, а показник рішень про відмовлення у їхньому порушенні зріс до 59,3 %. Ця тенденція збереглася і в 2005 p., коли показник порушених кримінальних справ знизився до 20 %, а показник відмовлення у їхньому порушенні досяг понад 60 % (в окремих областях 80 % і більше). За оперативними даними у 2006 р. значення першого показника знизилося до 15-16 %. Гадаємо, зрозуміло, коли заводять кримінальну справу і відповідно реєструють злочини лише по одній з чотирьох — п'яти офіційно зареєстрованих заяв про їх вчинення, відкривається широка можливість для маніпулювання показниками реальної злочинності, зокрема демонстрування її скорочення. До цього можна лише додати, що у 1996 р. закінчувався перший період президентства Л. Д. Кучми, з показниками якого, у тому числі показниками злочинності, він йшов на чергові вибори Президента України. Далі щодо показників злочинності за 2003 р. Слід нагадати, що в цьому році МВС України очолив М. В. Білоконь. З його прихо-
Глава 4 Теорія злочинності
дом під гаслом наведення порядку у реагуванні на злочини та рішучої боротьби з їх укриттям була різко змінена практика прийняття рішень за заявами і повідомленнями. У результаті за короткий час більш як на 2 % (а це десятки тисяч заяв про злочини) збільшилася кількість та питома вага порушених кримінальних справ. Якщо протягом шести попередніх років кількість зареєстрованих злочинів весь час зменшувалася, то у 2003 р. вона зросла майже на 100 тис. або на 23,5 % порівняно з попереднім роком, а показник інтенсивності злочинності — на 25,3 %. Ці показники викликали вкрай негативну реакцію керівників обласних держадміністрацій і особливо Генерального прокурора. При цьому (і це дуже характерно) кількість осіб, виявлених у зв'язку із вчиненням злочину, не зросла, а навіть зменшилася на 3,9 %. Подібну суперечність можна пояснити лише тим, що справи заводили, а винних осіб не встановлювали або не розшукували. Мета наведеного «упорядкування» та «рішучості у викоріненні укриття злочинів» з'ясувалася вже у 2004 p., коли заведення кримінальних справ було взято під жорсткий відомчий (по лінії МВС) та прокурорський контроль, прискіпливість якого мала однобічний характер у напрямі скорочення заведених кримінальних справ, а тим самим — і реєстрованих злочинів. Цю лінію вже узгоджено проводили міністр М. В. Білоконь та Генеральний прокурор Г. А. Васильєв. Отже, у 2004 р. було продемонстровано помітне скорочення рівня та інтенсивності злочинності, а те, що троє з чотирьох потерпілих від злочинів пішли з міліції «ні з чим», без належного захисту та реагування, залишилося поза офіційними звітами. Нагадаємо лише, що у 2004 р. складав свої повноваження Президента Л. Д. Кучма і прагнув У 2005 р. у реєстрації значної частини злочинів, передусім крадіжок, настали нові умови. Якщо раніше для «покращання» статистики щодо реєстрації та розкриття останніх нерідко потрібно було вдаватися до їх укриття, то нині згідно з прийнятим 2 червня 2005 р. Законом України «Про внесення змін до Кодексу України привласнення чи розтрати, стало вважатися не тільки посягання щодо державного або колективного майна, а й загалом проти чужого майна, тобто і проти приватного та особистого. Якщо його вартість не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На момент прийняття Закону їх сума, а відповідно й межа залишення поза кримінальною відповідальністю становила 393 грн, у 2006 р. зросла до 525 гри, з 1 січня 2007 р. більш, ніж 700 грн. Не зупиняючись зараз на нехтуванні конституційними нормами про непорушність права приватної власності, різної її фактичної цінності для різних верств населення, зокрема малозабезпечених, яких більшість в Україні, особливо на селі (саме по них «вдарив» Закон), значного ускладнення, а нерідко й неможливості отримати з винного вартості викраденого, бо його особа не встановлена, залишення поза увагою особистості викрадача, яким може бути не один раз засуджений рецидивіст (все це потребує окремого розгляду), зазначимо, що «одним розчерком пера» законодавця з-під кримінальної реєстрації та відповідальності було виведено десятки тисяч злодіїв. Якщо у І півріччі 2005 р. міліцією було розкрито 52 тис. крадіжок, то за аналогічний період 2006 р. їхня кількість скоротилася до 29 тис. У 2005 р. за крадіжку чужого майна засуджено на 20,4 тис. осіб менше (25,4 %), ніж у 2004 р. До речі, кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за. ст. 51 КЗпАП, за цей час збільшилася лише на 6 тис. осіб, а решта (майже 20 тис. злодіїв) залишилися без усякого покарання. За таких умов міністр внутрішніх справ України бадьоро доповідає, що злочинність у 2005 р. та І півріччі 2006 р. скоротилася на 20 % і що за рівнем останньої Україна стала найнебезпечнішою (?!) серед країн-сусідів. Разом із тим у 2005 р. майже 14 тис. потерпілих скаржилися до суду через непритягнення винних до кримінальної відповідальності. Майже 40 % скарг задоволено. В останні роки з'являється все більше пропозицій щодо застосування ще одного показника злочинності, а саме її «ціни». Мається на увазі визначення економічної шкоди, збитків, яких завдає злочинність. Згідно з опублікованими джерелами1 витоки проблеми економіки злочинів та покарань сягають ще початку
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 88; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.252.87 (0.069 с.) |