ТОП 10:

Підстави скасування судових рішень в апеляційному порядку



Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухва­лення апеляційним судом нового рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи непов- новажним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було за­явлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів в неупере­дженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної ін­станції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправиль­но застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На сьогодні не існує офіційного узагальнення судової практики апеляційних судів щодо застосування вказаного повноваження, оскіль­ки зміст останнього по-новому викладений у Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Раніше динаміка статистичних даних діяльності судів апеляційної інстанції свідчила про підвищення якісного рівня винесених рішень судами першої інстанції. Це зумовлювалося поступовим скороченням рішень місцевих судів, котрі оскаржувались в апеляційному порядку[52].

Зміни у ст. 309 ЦПК щодо кола повноважень апеляційного суду стосуються, насамперед, позбавлення судів апеляційної інстанції пов­новаження щодо скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У цілому позбавлення апеляційного суду повноваження скасуван­ня судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції має позитивні риси. Однак у той же час вважаємо, що доцільно все ж таки передбачити існування такого повноваження до таких порушень законодавства, які взагалі нівелюють судовий захист порушених прав (інтересів). Так, в окремих випадках не можна гово­рити про здійсненність судового захисту навіть із порушенням норм матеріального і процесуального права, а судове рішення має тільки зовнішні атрибути процесуального документа. Мова в даному випадку йде про розгляд цивільної справи неповноважним судом, про ухвален­ня чи підписання рішення не тим суддею, який розглядав справу. У таких обставинах не можна говорити про здійсненність судового захисту навіть у тому разі, якщо рішення ухвалене та справа розгляну­та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У той же час слід погодитись із О. О. Борисовою в тому, що повно­важення апеляційного суду, спрямоване на скасування рішення місце­вого суду і направлення справи на новий розгляд, може іменуватись касаційним, оскільки характерне для суду касаційної інстанції, котрий у порядку касаційного провадження здійснює перевірку правової сто­рони судового рішення, що набрало законної сили[53]. Саме така «каса­ційна» характеристика зазначеного повноваження є додатковим аргу­ментом, що свідчить про логічність позиції законодавця щодо зміни кола повноважень апеляційного суду.

Науковцями даються різні тлумачення зміни рішення суду першої інстанції як засобу усунення судової помилки[54]. Ураховуючи багато поглядів на зміст вказаної дії, уявляється, що зміна рішення суду пер­шої інстанції відбувається у випадках зміни будь-якої його частини без зміни суті рішення (наприклад, зміна мотивувальної частини судового рішення або резолютивної в частині вимог, заявлених у суді першої інстанції). Втім законодавство не розкриває змісту понять «зміна», «скасування» та «винесення нового рішення».

За правилами ст. 309 ЦПК зміна рішення можлива не тільки при допущенні помилки у застосуванні норм матеріального, а й процесу­ального права. Зміна рішення при порушенні норм процесуального права відбувається, наприклад, при зміні розміру судових витрат, вста­новлених судом першої інстанції.

За змістом ЦПК обґрунтованість судового рішення являє собою взаємозв’язок доведеності й аргументованості всіх висновків, що міс­тяться в рішенні. Обґрунтованість як вимога, яка пред’являється за­конодавцем до судового рішення, має включати також посилання на докази, що були досліджені під час розгляду справи.

Як підстава для скасування судового рішення неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, пов’язане з неправиль­ним визначенням судом першої інстанції предмета доказування — кола матеріально-правових фактів. Реалізація вказаної підстави для скасу­вання рішення суду першої інстанції може мати місце у випадку неякіс­ного проведення провадження у справі до судового розгляду. Скасу­вання рішення за зазначеною підставою може мати місце також при неналежній оцінці доказів, що мають значення для правильного роз­гляду цивільної справи. Скасовуючи рішення у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції повинен дати оцінку тому, яке значення для винесення рішен­ня могло б мати встановлення того чи іншого факту. Якщо встановлен­ня такого факту не могло привести суд до іншого кінцевого висновку, то рішення суду першої інстанції не повинно скасовуватись.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, є наслідком реалізації апеляційним судом пра­ва вільної оцінки доказів по справі з приводу неналежної їх оцінки судом першої інстанції. Висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції доходить у ви­падках, коли в нього є сумніви достовірності доказів, їх повноти, пра­вильності наданої їм оцінки. Висновок про доведеність чи недоведе­ність обставин, що мають значення для справи, можливий лише на підставі оцінки доказів. Призначення оцінки доказів апеляційною ін­станцією складається з перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції.

Відмінність необґрунтованості судового рішення у вигляді недове­деності обставин, які мають значення для справи, від такого виду необ­ґрунтованості, як неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що в першому випадку суд першої інстанції, правильно визначивши предмет доказування та визнавши встановлени­ми істотні по справі обставини (юридичні факти матеріального права), не навів достатньо доказів щодо їх існування. У другому ж випадку суд поряд із неповним з’ ясуванням обставин справи не визначив предмет доказування за колом цих обставин. У випадку обґрунтування висновків суду на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним доказах рішення суду не може бути визнане законним та обґрунтованим і під­лягає скасуванню. У рішенні суд повинен дати належну оцінку доказам або зазначити причини, з яких він не взяв їх до уваги[55].

Невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли з повно та правильно встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції зробив невірний висновок про фактичні взаємовідносини сторін. Нерідко невідповідний обставинам справи висновок суду, викладений у рішенні, породжує в апеляційного суду сумніви або у повноті з’ ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, або в їх доведеності.

Невідповідність висновків суду обставинам справи може виявля­тися двояко. По-перше — у протиріччі висновків суду, викладених у рішенні, встановленим ним фактам. По-друге — у протиріччі виснов­ків суду щодо правовідносин сторін або стосовно обставин справи.

Важливо чітко уявляти зазначені відмінності, оскільки від цього залежить правильність дій апеляційного суду.

Невідповідність висновків суду обставинам справи може бути і на­слідком того, що суд не навів мотиви, з яких він відхилив одні докази та визнав достовірними інші. Такими, що не відповідають обставинам спра­ви, висновки суду, викладені у рішенні, мають визнаватись і в тому ви­падку, якщо ці висновки немотивовані чи мотивовані непереконливо.

В юридичній літературі зазначалося, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи може мати місце і тоді, коли у про­цесі використовуються непрямі докази, і їм суд надає перевагу[56]. На наш погляд, з наведеним положенням навряд чи можна погодитись, оскільки в противному разі можна говорити про порушення принципу свободної оцінки доказів, згідно з яким жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Окремою підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення чи непра­вильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або непра­вильно застосованими, якщо судом застосовано закон, який не поши­рюється на ці правовідносини. Неправильно застосованим слід роз­цінювати закон і у тому випадку, коли не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Характеризуючи зазначені випадки порушен­ня чи неправильного застосування норм матеріального права, необхід­но враховувати таке: порушення норм матеріального права, яке вияв­ляється у незастосуванні закону, що підлягає застосуванню, або у за­стосуванні закону, який не підлягає застосуванню, не завжди можливо чітко розрізнити. Тому для їх розмежування необхідно мати на увазі, що у випадку застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, який має бути застосований; суд при вирішенні правового спору не застосовує у пов­ному обсязі норми матеріального права та виносить рішення, яке су­перечить чинному законодавству.

Неправильне застосування закону об’єднує і випадки, коли суд узагалі не керувався при розгляді справи жодним законом або у ви­падку, коли суд хоч і керувався законом, але не тим, що регулює спірні правовідносини. Згідно із ст. 8 ЦПК при неврегулюванні спірних пра­вовідносин певною, конкретною нормою права, суд не вправі повільно вирішувати справу, а має застосовувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд ви­ходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Суд, пере­глядаючи рішення в апеляційному порядку, має зазначити у своєму рішенні на недолік суду першої інстанції та вказати закон, на підставі якого слід розв’ язувати справу.

При порушенні норм матеріального права суд посилається на не­діючі правові норми, неналежно вирішує питання належного застосу­вання законодавства у випадку колізії законів, а також застосовує нормативний акт, виданий некомпетентним органом. Таким чином, перевіряючи законність рішення, суд має перш за все враховувати дію закону в часі та просторі. Матеріально-правові відносини регулюють­ся нормами, чинними в момент виникнення конкретних правовідносин, якщо закон, який пізніше набрав чинності, на час розгляду справи не має зворотної сили.

Порушення норм процесуального права також можуть бути під­ставою для скасування або зміни рішення за умови, якщо ці порушен­ня призвели до неправильного вирішення справи. При розгляді справи судом першої інстанції можуть мати місце і процесуальні порушення, які не впливають на суть рішення та не можуть бути підставою до його скасування. Наприклад, при порушенні строків розгляду справ чи при розгляді справи в закритому судовому засіданні з наступним встанов­ленням апеляційною інстанцією, що підстав для цього не було. Подібні порушення мають формальний характер, а згідно з процесуальним законом жодне правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Тому процесуальні порушення, які в конкретному випадку не могли вплинути на правильність роз­гляду спору про матеріальне право, не можуть служити причиною скасування рішення.

При виявленні судом апеляційної інстанції порушень норм про­цесуального права, що не впливають на правильність судового рішен­ня та не є підставами для скасування останнього, апеляційний суд вказує на такі порушення відповідному суду першої інстанції окремою ухвалою, застерігаючи його тим самим від повторювання таких по­милок.

Цивільне процесуальне законодавство у ст. 3091 в редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вперше закріпило підстави для скасування судового наказу. Вказаний документ підлягає скасуван­ню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсут­ність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога. Однак потребує, на нашу думку, критичної оцінки положення ч. 2 ст. 3091 ЦПК щодо остаточності та неможли­вості оскарження в касаційному порядку ухвали апеляційного суду про скасування судового наказу, оскільки положення вказаної норми проти- річить п. 1 ч. 1 ст. 324 ЦПК щодо кола об’єктів касаційного оскаржен­ня. Поряд з цим правила передбачені ч. 2 ст. 3091 ЦПК, уявляються такими, що суперечать гарантованому Конституцією України праву заінтересованої особи на касаційне оскарження судового рішення у ви­падках, установлених законом.

Наступне функціональне повноваження закріплене у ст. 310 ЦПК. Відповідно до вказаної норми рішення суду підлягає скасуванню в апе­ляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 ЦПК. При застосуванні вказаного повноваження апеляційні суди будь-яких сут­тєвих труднощів не зазнають.

У той же час не можна не зазначити таке. Якщо судом першої ін­станції ухвалено законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони у спірних право­відносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступни- цтва, не може бути підставою для застосування вимог ч. 1 зазначеної норми.

Згідно із ст. 310 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню в апеля­ційному порядку із закриттям провадження у справі або із залишенням заяви без розгляду з підстав, зазначених у статтях 205 і 207 ЦПК. По­вноваження на скасування рішення із закриттям провадження у справі чи залишенням заяви без розгляду виникають, на відміну від повно­важень на винесення нового рішення або зміну раніше винесеного рішення, котре застосовується у зв’язку із порушенням норм матері­ального права, за наявності порушень процесуального закону.

Закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду обумовлюють закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення. Наслідком залишення заяви без розгляду є можли­вість повторного звернення до суду з тотожним позовом після усунен­ня умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

При закритті провадження у справі повторний розгляд справи судом того самого позову між тими ж сторонами неможливий. Ця форма закінчення цивільних справ застосовується у випадках, коли суд неза­конно прийняв справу до судового провадження або коли продовження процесу стає неможливим або недоцільним[57].

Скасування судового рішення із залишенням заяви без розгляду відбувається за умов існування обставин, передбачених ст. 207 ЦПК. У науковій літературі вказується, крім зазначеного, на таку особливість реалізації вищевказаного повноваження: якщо при розгляді справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, що вирішу­ється в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без роз­гляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право по­дати позов на загальних підставах. Перелік підстав залишення заяви без розгляду є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Для правильного застосування апеляційними судами повноважен­ня щодо скасування рішення суду першої інстанції із закриттям про­вадження у справі останні можна поділити на три групи: першу скла­дають підстави, які свідчать про помилку суду у зв’язку з відсутністю у позивача права на судовий захист по даній справі; другу — підстави, підґрунтям котрих є принцип диспозитивності цивільного процесу (відмова позивача від позову в разі прийняття її судом, укладання сто­ронами мирової угоди за умови визнання останньої судом); третю — випадки вибуття сторони із процесу, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Закриття провадження у справі судом апеляційної інстанції має певні наслідки: сторони та інші учасники судового процесу поверта­ються в те становище, в якому вони перебували до пред’ явлення позо­ву; настає поворот виконання рішення суду першої інстанції (у випадку, коли закон допускає негайне виконання судового рішення); повторне пред’явлення тотожного позову неможливе. Суд апеляційної інстанції закриває провадження у справі за наявності підстав, встановлених ст. 205 ЦПК.

Провадження в цивільній справі може бути закрито з підстав на­явності рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, у тому разі, коли в обох справах сторони, підстави і предмет спору є тотож­ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 310 ЦПК, якщо судом першої інстанції ухва­лено законне і обґрунтоване рішення, але після цього відбулася смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи — сторони в спірних правовідносинах, що допускає правонаступництво, — то у цих випадках судом апеляційної інстанції не можуть застосовуватись повноваження, спрямовані на закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Так, смерть позивача у справі про розірвання договору довіч­ного утримання не може бути підставою для закриття провадження в цій справі, якщо є спадкоємці за законом чи заповітом[58].

ЦПК 2004 р., на відміну від ЦПК 1963 р., значно розширює коло повноважень апеляційного суду при розгляді скарг на ухвали суду першої інстанції. За раніше діючим законодавством повноваження щодо розгляду скарг на судові ухвали зводились до: 1) залишення ухвали без змін, а скарги чи окремого подання прокурора — без задо­волення; 2) скасування ухвали і передачі питання на розгляд суду першої інстанції; 3) скасування ухвали і вирішення ухвали по суті. Розширення та деталізація випадків реалізації повноважень відносно перегляду ухвали місцевого суду у ЦПК 2004 р. обумовлені можливіс­тю суду апеляційної інстанції розв’ язувати питання по суті, змінюючи оскаржувану ухвалу чи постановлюючи нову. При розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має визначені у ч. 2 ст. 307 ЦПК повноваження. Їх зміст спрямований на залишення ухвали без змін; на вирішення питання з приводу поста­новленої ухвали по суті; на зміну ухвали; на скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направленню спра­ви для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За змістом ст. 312 ЦПК, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої ін­станції з порушенням норм процесуального права або при правильно­му вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

За даними судової статистики, у 2007 р. апеляційна інстанція ска­сувала і змінила 9,4 тис. ухвал місцевих судів, або 2,1 % від ухвалених, із них: скасовано 9,1 тис., у тому числі з прийняттям нової ухвали (ви­рішенням питання по суті) — 1,7 тис., або 18,5 % від скасованих; змінено 347, або 0,1 % від постановлених[59].

Протягом 2008 р. судами апеляційної інстанції скасовано і змінено

12,6 тис. ухвал місцевих судів, або 2,4 % від ухвалених, із них: скасо­вано 12,3 тис., у тому числі з прийняттям нової ухвали (вирішенням питання по суті) — 2,2 тис., або 17,8 % від скасованих; змінено 321, або 2,6 % від постановлених[60].

В апеляційному порядку у 2009 р. скасовано і змінено 14 тис. ухвал місцевих судів, або 2,7 % від ухвалених, із них: скасовано 13,7 тис., у тому числі з прийняттям нової ухвали (вирішенням питання по суті) — 2,4 тис., або 17,6 % від скасованих; змінено 382, або 0,1 % від постановлених[61].

У першому півріччі 2010 р. у апеляційному порядку скасовано і змінено 6,8 тис. ухвал місцевих судів, або 2,7 % від ухвалених, із них: скасовано 6,6 тис., у тому числі з прийняттям нової ухвали (вирішенням питання по суті) — 1,2 тис., або 18,5 % від скасованих; змінено 161, або 0,1 % від постановлених. Найбільший відсоток скасовано і зміне­но ухвал, прийнятих місцевими судами м. Севастополя — 4,3 %, а та­кож областей: Закарпатської — 4,2 %, Запорізької — 3,7 %, Дніпропе­тровської — 3,2 %, Одеської — 3,2 %[62].

Перша група повноважень, що застосовується апеляційним судом при перегляді ухвали суду першої інстанції, зводиться до залишення ухвали, що оскаржується, без змін. Суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу і залишає ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо останню постановлено з додержанням вимог закону.

Друга група повноважень зводиться до зміни або скасування ухва­ли суду першої інстанції за наявності підстав, зазначених у п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК. Норма чинного законодавства закріплює умови зміни ухвали суду першої інстанції або її скасування із постановленням ухвали по суті. Помилкове формулювання суті процесуальної дії перед­бачає неналежну кваліфікацію змісту останньої при правильному ви­рішенні вказаного питання. Під помилковим формулюванням підстави застосування процесуальної дії слід розуміти неналежну правову ква­ліфікацію процесуальних правовідносин, з приводу яких виноситься ухвала.

На відміну від повноважень щодо розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого суду, де підставою для скасування останнього може бути порушення та неправильне застосування норм матеріального права, підставою для скасування судової ухвали може бути тільки по­рушення чи неправильне застосування норм процесуального права. Порушення норм процесуального права відбувається у випадках неза- стосування закону, який слід застосовувати в конкретному випадку. Неправильне застосування норм процесуального права передбачає застосування останніх не на ті процесуальні правовідносини, які скла­лись у результаті розгляду справи судом першої інстанції.

Остання група повноважень апеляційного суду при перегляді ухва­ли місцевого суду зводиться до скасування ухвали і передачі питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив встановлений порядок для його вирішення. Це передбачає порушення процесуальної форми вирішення того чи іншого процесуального пи­тання (відмова у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви, закриття провадження у справі).







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.248.180 (0.011 с.)