Судове засідання – процесуальна форма розгляду цивільної справи. Складові частини судового засідання

Обсяг і межі розгляду цивільних справ встановлені на принципах диспозитивності, змагальності, публічності. Докази подають сторони ти інші особи, але остаточний висновок належить судові. Суд може витребувати додаткові докази на будь-якій стадії. На засадах диспозитивності і змагальності сторони дуже активно приймають участь в процесі розгляду цивільної справи, і цивільна справа розглядається в межах, необхідних для з‘ясування істотних обставин по справі, встановлення їх об‘єктивної сторони, дійсних взаємовідносин сторін, їх прав і обов‘язків. Розгляд справи провадиться шляхом послідовно вчинюваних судом і учасниками процесу процесуальних дій. Такі дії складають певні частині. Кожна з цих частин має своє завдання і зміст. Таких частин 4: 1) підготовка; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) постановлення і оголошення рішення. Перша частина має підготовчий характер (ст.165-177 ЦПК). Головуючий, тобто суддя відкриває розгляд справи, оголошує, яка справа розглядається, встановлює, хто є позивач і відповідач і пропонує їм зайняти відведені для них місця. Секретар судового засідання доповідає, хто із сторін з‘явився, чи вручені повідомлення. Головуючий зобов‘язаний роз‘яснити права та обов‘язки перекладачу, експертам. Головуючий видаляє свідків з залу судового засідання, оголошує склад суду і роз‘яснює сторонам право на відвід суду, секретаря, прокурора, роз‘яснює порядок і підстави розгляду клопотання про відвід (ст.18, 19, 21, 22 ЦПК). Якщо суддя розглядає справу одноособово, питання про відвід вирішується за 3 дні до початку розгляду справи головою районного (міського) суду. Колегіально – вирішується в нарадчій кімнаті, виноситься ухвала. Головуючий повинен зачитати чи є в учасників процесу клопотання в зв‘язку з розглядом справи. Якщо такі клопотання подаються, то суд обов‘язково опитує всіх учасників процесу. Друга частина судового розгляду – з‘ясування фактичних обставин справи. Правила про фактичний розгляд регулюються ст.178-195 ЦПК. Суддя доповідає, яка справа слухається (предмет, підстави спору), предмет вимог, розмір, обґрунтування та таке інше., тобто заява в повному обсязі. Далі – заперечення відповідача, обґрунтування, докази. Після доповіді головуючого від з‘ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, роз‘яснює сторонам закінчення справи мировою угодою, пропонує закінчити справу мировою угодою. Суд заслуховує пояснення позивача, третьої особи з боку позивача і його представника, відповідача, третю особу, представника, інших осіб, які беруть участь у розгляді справи. Якщо в матеріалах справи є письмові пояснення сторін та інших осіб, одержаних у порядку виконання окремих доручень (ст.33 ЦПК), суддя оголошує їх зміст обов‘язково. Далі встановлюється, яким буде порядок допиту свідків, експертів, пред‘явлення інших доказів. При допиті свідків суд встановлює особу, вік, чим займається, з‘ясовує відношення до даної справи, які стосунки із сторонами по справі має свідок, попереджають свідка про кримінальну відповідальність. Свідку пропонують розповісти про обставини, які йому відомі по даній справі, потім ставлять запитання. Першою допитує та особа, яка його викликала. Якщо викликав суд – позивач. За процедурою, після допиту свідки повинні залишатися в залі судового засідання до його закінчення. Але за згодою сторін суд може дозволити свідку залишити зал судового засідання. Суд оголошує показання свідків, показання яких подані в письмовій формі, одержаних шляхом виконання судових доручень (ст.33 ЦПК). Письмові докази (ст.1860187 ЦПК). Протягом їх огляду одержані шляхом виконання судових доручень, протоколами огляду письмових доказів на місці оголошуються в судовому засіданні і пред‘являються сторонам для ознайомлення. Дослідження речових доказів – ст.188 ЦПК. Ці речі повинні бути оглянуті судом і учасниками процесу і дати свої пояснення за результатами огляду. Якщо ж речові докази оглядались шляхом виконання судових доручень – оголошується протоколами огляду речових доказів. Якщо призначалася експертиза, то висновки по експертизі є предметом судового дослідження. Висновок експерту оголошується, а потім експерт для роз‘яснення і доповнення дає усні пояснення. Особи, що беруть участь у розгляді справи, мають право ставити запитання експерту для уточнення і пояснення питань (висновків) експертизи (ст.190 ЦПК). Суд вислуховує висновки представників громадськості, органів державного управління (ст.121, 191, 161 ЦПК), якщо вони брали участь у розгляді справи. Головуючий надає сторонам та іншим особам, що брали участь у справах, можливість надати додаткові пояснення. Наступна частина: суд постановляє ухвалу про закінчення з‘ясування обставин по справі і перевірці доказів. Третя частина судового засідання: судові дебати. Вона складається з промов сторін та інших осіб, що брали участь у розгляді справи, в яких висловлюються підсумкові висновки щодо дослідження обставин справи, як всього фактичного матеріалу так і тих доказів, що були дослідженні в судовому засіданні. Висловлюються пропозиції щодо задоволення чи незадоволення судових вимог. Ст.194 ЦПК – порядок судових дебатів. За її правилами першому надається слово позивачеві та його представникові, далі відповідачу, його представникові, далі треті особи, в залежності від того, на якій стороні вони брали участь у справі. Прокурор або представники органів державного управління, що притягаються для дачі висновків, виступають в судових дебатах першими (якщо вони виступають із захистом прав позивача чи відповідача). Якщо сторони самі порушили правовідносини по справі, то прокурор чи представник органу державного управління виступають після них. Прокурор виступає першим незалежно від того, чи він порушив справу чи ні.

Судове рішення

Судове рішення — це висновок суду як акт судового права, в якому застосовуються норми матеріального та процесуального права при вирішенні судом цивільних справ.

В сучасній науці цивільного процесу питання суті судового рішення не залишається поза увагою. Аналізуючи сучасні наукові погляди на поняття судового рішення та його суть, можна побачити нові тенденції в розумінні цієї категорії. Зокрема, вважається, що рішення суду першої інстанції є не тільки одним з видів судових постанов, що виносяться при розгляді цивільних справ. Натомість соціальна, юридична та політична значущість їх виходить далеко за межі простої ліквідації спору між окремими суб'єктами.

Так, на підтвердження цієї тези деякі дослідники (Є.В. Кудрявцева) зазначають, що процесуальний інститут судового рішення належить до числа головних опор доктрини поділу влад Монтеск'є, оскільки за допомогою рішень органів правосуддя, що уособлюють судову владу та діють незалежно, нівелюють крайності законодавчої та виконавчої влад, створюючи необхідну суспільству рівновагу.

Ці та подібні твердження (В.Д. Бринцева, В.В. Долежана, Ю.М. Грошевого, А.О. Селіванова та інших) дають підстави підходити до аналізу судового рішення ширше, ніж до одного із процесуальних документів суду. Дійсно, ним підтверджується (Д. Притика, С. Прилуцький, М. Штефан) наявність або відсутність між сторонами правовідносин, є в ньому і елементи наказу, воно є актом застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Але зазначені риси наголошують лише на окремих властивостях рішення, які не дають повного уявлення про його суть. Суд, постановляючи рішення, тим самим реалізує судову владу, тому таке рішення і повинно розглядатися насамперед як акт реалізації судової влади.

Отже, підтримуючи ідею розвитку судового права як галузі національного права, С. Шевчук, М. Марченко, Г. Фазікош та інші обґрунтовано констатують, що "судове рішення", так само як і "судова влада" та "правосуддя", має розглядатися не як тут судового права. Безумовно, такий підхід дозволить розширити зміст теорії судового рішення.

Відповідно до положень ЦПК та з урахуванням критерію їх вагомості існують наступні види судових рішень: І) рішення суду; 2) судові накази; 3) ухвали суду (судді). Загальною рисою, яка об'єднує всі види судових рішень, є те, що в них дійсно дістає вияв реалізація судової влади.

Відомо, що рішенням суду розв'язується матеріально-правовий спір між сторонами, підтверджується наявність або відсутність певних фактів, тобто справа вирішується по суті. Від ухвали рішення суду відрізняється тим, що ним захищаються порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси, ухвала суті справи не стосується.

В свою чергу ухвалами суду вирішуються окремі процесуальні питання, а також завершується провадження у справі без ухвалення рішення. Перелік питань, що вирішуються судом шляхом постановлення ухвал, який встановлений ч. 2 ст. 208 ЦПК, не є вичерпним. Сюди належать також питання забезпечення доказів, забезпечення позову, передачі справи на розгляд іншому СУДУ" роз'яснення рішення, виправлення описок і арифметичних помилок в судовому рішенні тощо.

Крім того, судовий наказ відповідно до ч. і ст. 95 ЦПК є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Не виключається можливість, як це підтверджують інші фахівці (С.В. Васильєв), поділити судові рішення за наступними критеріями;

1) за видом провадження в суді першої інстанції: а) рішення, які прийняті в порядку позовного провадження; б) рішення, які прийняті в порядку окремого провадження; в) рішення, які прийняті в наказному провадженні (судовий наказ);

2) рішення, які приймаються в порядку позовного провадження, в свою чергу можуть поділятися на види за тією самою ознакою, за якою поділяються позови (за процесуальною метою). Відповідно, суд ухвалює рішення а) про присудження; б) про визнання; в) перетворювальні (конститутивні);

3) залежно від виду інстанції суду рішення поділяються на: а) рішення суду першої інстанції; б) рішення апеляційної інстанції (ч. 2 ст. 314 ЦПК); рішення касаційної інстанції (ч. 2 ст. 344 ЦПК);

4) за суб'єктним складом суду рішення поділяються на: а) рішення, які ухвалені суддею одноособово; б) рішення, які ухвалені в колегіальному складі;

5) за змістом рішення суду можуть бути основними та додатковими. Так, основним є рішення суду, що вирішує по суті вимоги, з приводу яких було відкрито провадження у справі. Додаткове рішення суду ухвалюється в разі нерозв'язання в основному рішенні окремих вимог, щодо яких розглядалася справа.

Законодавець також передбачає наявність заочного рішення, тобто такого, яке ухвалюється у разі, якщо немає відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причина його неявки визнається судом неповажною.