Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого май­на, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Примітка. 1. Суспільне небезпечним протиправним діянням, що пере­дувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діян­ня, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком діянь, пе­редбачених статтями 207 і 212 Кримінального кодексу України) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом Ук­раїни та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.

2. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян.

3. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом зло­чину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять ти­сяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(У редакції Закону України від 16.01.2003 р. № 430-ІУ)

 

1. Законодавче регулювання відповідальності за відмивання «брудних» грошей необхідне, насамперед, в інтересах боротьби з організованою зло­чинністю. Колосальні цінності, отримані від торгівлі наркотиками, ігорного і порнобізнесу, контрабанди, розкрадань, іншої незаконної діяльності, зло­чинці прагнуть легалізувати, надати їм вигляд законних. Засоби їх «відми­вання» надзвичайно різноманітні. Наприклад, готівка перетворюється в інші цінності, внески в банки чи нерухоме майно. Нерухомість потім продається, а кошти, отримані від перепродажу, мають вигляд законних. Нерідко з ме­тою відмивання «брудних» грошей створюються спеціальні підприємства або ці гроші вкладаються в заново створювані чи реально діючі комерційні структури.

2. Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини у сфері зайнят­тя господарською діяльністю.

3. Предмет злочину — грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом. Грошові кошти — це готівка і безготівкові гроші в будь-якій національній валюті, у тому числі в гривнях. До іншого майна належать цінні папери, рухомі і нерухомі речі (будівлі, автотранспорт, сировина, ма­теріали, товари, земельні ділянки тощо). І грошові кошти, й інше майно ви­ступають предметом легалізації за умови, що вони здобуті злочинним шля­хом. У диспозиції ст. 209 КК спеціально підкреслюється злочинний харак­тер здобування майна. Це означає, що вони з'явилися в результаті здійснен­ня іншого, первинного злочину. Таким первинним злочином може бути тільки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покаран­ня у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (див. примітку до ст. 209 КК). Тут йдеться про злочини, при здійсненні яких особа одер­жує злочинний дохід, тобто збільшує своє майно, здобуваючи злочинним шляхом те, чого раніше в неї не було. Тому не може бути предметом ле­галізації майно, одержане в результаті вчинення злочинів, передбачених ст. 207 КК (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті) і ст. 212 КК (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових пла­тежів), оскільки вони не приносять особі, яка їх вчинила, злочинного дохо­ду в зазначеному вище смислі (див. примітку до ст. 209 КК). У результаті їх здійснення відбувається злочинне незменшення, збереження розмірів сво­го майна чи майна підприємства.

Предметом цього злочину можуть бути також грошові кошти чи інше майно, отримані внаслідок вчинення діяння, що визнається злочином за кримінальним законом іншої держави, за умови, якщо за таке ж діяння пе­редбачена відповідальність у КК України (див. примітку до ст. 209 КК). У такому випадку будь-яких обмежень щодо первинних злочинів, вчинених в іншій державі (за розміром покарання у виді позбавлення волі, передбаче­ному санкцією відповідної статті чи за колом злочинів) закон не передбачає. Досить тільки, щоб те діяння, що визнається злочином в іншій державі, бу­ло злочином і в Україні.

Предметом злочину, передбаченого ст. 209 КК, крім грошових коштів і майна, може бути також і право на грошові кошти чи майно, одержане за­значеним вище шляхом. Воно може бути закріплене в різних документах, наприклад, у цінних паперах, у дорученні на одержання тих чи інших цінностей, у заповіті тощо.

Вказівка закону на винятково злочинний характер походження предмета злочину, що розглядається, не означає, що застосування ст. 209 КК вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за первинний злочин. До­сить усвідомлення винним того, що він вчиняє дії з предметом, здобутим злочинним шляхом.

Грошові кошти чи майно, а також право на грошові кошти та майно, що з'явилися у особи в результаті здійснення іншого правопорушення, що не є злочином, виключає наявність складу даного злочину.

4. Об'єктивна сторона злочину полягає в легалізації (відмиванні) грошо­вих коштів чи майна, одержаних злочинним шляхом або права на такі гро­шові кошти чи майно. Вона може полягати в таких діях: 1) набутті, во­лодінні чи використанні грошових коштів або іншого майна, що були одер­жані внаслідок здійснення зазначеного в примітці до ст. 209 КК злочину, а також здійсненні фінансової операції чи укладенні угоди з такими предме­тами; 2) вчиненні дій, спрямованих на приховання або маскування злочин­ного походження зазначених вище грошових коштів чи майна або володіння ними, а також прав на такі грошові кошти чи майно, джерела їх походжен­ня, місцезнаходження, переміщення.

5. Набуття грошових коштів чи іншого майна, одержаних злочинним шляхом — це здійснення сплатних чи безоплатних дій (купівля, одержання в дарунок, в обмін, у рахунок боргу, у порядку відшкодування збитків то­що), що забезпечують можливість розпоряджатися такими грошима чи май­ном як своїм власним, тобто володіти ним, відчужувати або особисто вико­ристовувати його; при цьому юридичне право власності на зазначені пред­мети не переходить.

6. Володіння — це фактичне володіння винним грошовими коштами чи майном, які були отримані злочинним шляхом. Зазначені предмети можуть перебувати в особи при собі, у приміщенні, у схованці та інших місцях. Три­валість володіння на кваліфікацію не впливає.

7. Використання грошових коштів чи майна, одержаних злочинним шля­хом, означає їх застосування, наприклад, у сфері господарської діяльності, підприємницької, політичної, соціальної тощо. Як окремі види такого вико­ристання в диспозиції ст. 209 КК виділяються здійснення фінансової опе­рації і укладення угоди. До фінансових відносяться операції по переміщен­ню капіталу: зарахування грошових коштів на рахунок, розосередження їх на внесках у різних банках, переказ в іншу валюту, придбання на злочинно здобуті гроші цінних паперів, переказ грошових коштів за кордон фізични­ми чи юридичними особами чи на рахунки в банках з наступним їх повер­ненням звідти тощо. Угоди, за допомогою яких відбувається легалізація, — це будь-які угоди, наприклад, купівля-продаж, застава, оренда, обмін, дару­вання. Як правило, для відмивання злочинно придбаних грошових коштів чи іншого майна використовують не одну, а декілька послідовних і часто різних угод і операцій, у результаті яких губляться сліди походження отри­маних коштів, наприклад, купівля акцій, нерухомості тощо, потім їх продаж, переказ грошових коштів на рахунки в закордонних банках тощо.

8. Під вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незакон­ного походження, володіння, місцезнаходження, переміщення зазначених у ст. 209 КК предметів, а також прав на такі предмети слід розуміти будь-які за своїм характером дії, що відбуваються для приховання, маскування зло­чинного походження грошових коштів чи майна або права на них, джерела їх походження, а також їх володіння, місцезнаходження, переміщення, наприклад, підроблення відповідних документів.

9. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення дій, описаних у диспозиції ч. 1 ст. 209 КК.

10. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у виді прямо­го умислу. Особа усвідомлює суспільну небезпечність вчинених дій, завідо-мо знаючи про злочинне походження грошових коштів чи майна або прав на такі кошти чи майно і бажає вчинити ці дії. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є спеціальна мета легалізації, тобто надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предмета­ми, зазначеними у ст. 209 КК, яка прямо не вказує на мету здійснення зло­чину, однак її назва «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочин­ним шляхом», а також зміст диспозиції статті самого злочину дозволяють зробити такий висновок.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р. (Голос України. — 2002. — 10 грудня. — № 233) легалізація (відми­вання) доходів — це вчинення дій, визначених ст. 2 цього Закону, з метою. надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпоряджен­ню доходами або дій, спрямованих на приховування джерел походження та­ких доходів.,

11. Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична особа, що досягла 16-річного віку, у тому числі й особа, яка брала участь (як виконавець чи співучасник) у здійсненні первинного злочину. Особа, яка бере участь у здійсненні первинного злочину, внаслідок вчинення якого були одержані грошові кошти чи інше майно або право на них, а потім легалізує їх, може нести відповідальність за правилами сукупності злочинів: за відповідною статтею Особливої частини КК і за ст. 209 КК. *'

12. У частині 2 ст. 209 КК передбачена відповідальність за ті ж дії, вчи­нені повторно або за попередньою змовою групою осіб, чи у великому розмірі.

Про поняття повторності див. ст. 32 КК і коментар до неї.

Про поняття здійснення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 КК і коментар до неї..

Відповідно до примітки до ст. 209 КК великий розмір має місце, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

13. У частині 3 визначається відповідальність за дії, передбачені частина­ми 1 або 2 цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо велико­му розмірі.

Про поняття вчинення злочину організованою групою див. ст. 28 КК і ко­ментар до неї.

Відповідно до примітки до ст. 209 КК особливо великий розмір має місце, якщо предметом злочину були грошові кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

14. Легалізація (відмивання) грошових коштів чи іншого майна, одержа­них злочинним шляхом, відрізняється від злочину, передбаченого ст. 198 КК «Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом», зокрема такими ознаками: 1) суб'єктом легалізації є також особи, які безпосередньо злочинним шляхом здобули відповідне майно; 2) придбан­ня чи збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, кваліфікується за ст. 209, а не за ст. 198 КК, якщо умисел особи, що бере участь у цій угоді, спрямований на легалізацію (відмивання) грошових коштів чи іншого май­на, здобутих злочинним шляхом, впровадження їх у легальний обіг.

У випадку легалізації грошових коштів чи майна, одержаних у результаті здійснення злочину, передбаченого ст. 198 КК, відповідальність настає за статтями 209 і 198 КК.

15. Розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних за­собів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах чи використання таких коштів для придбання об'єктів, майна, що підлягають приватизації, або обладнання для виробничих чи інших потреб, або використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів тягне відповідальність за ст. 306 КК. Додаткової кваліфікації за ст. 209 КК не потрібно.

Стаття 209¹. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

1. Повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або повторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінан­сові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансово­му моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, —

карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка на­дається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, —

Карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Доповнено статтею 209¹ згідно із Законом України від 16.01.2003 р. № 430-ІУ)

 

1. Суспільна небезпечність умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, полягає у тому, що вчинення передбачених ст. 209' КК діянь створює умови для легалізації (відмивання) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, перешкоджаючи її виявленню спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а вчинення діянь, передбачених ч. 2 цієї статті, може заподіяти шкоду відносинам у сфері охорони комерційної та банківської таємниці.

2. Предметом злочину, передбаченого ст. 209' КК, є:

інформація про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, що подається спеціально уповно­важеному органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

завідомо неправдива інформація про такі операції.

Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р. № 249-ІУ (ВВР. — 2003. — № 1. — Ст. 2) встановлено обов'язок суб'єктів первинно­го фінансового моніторингу представляти інформацію спеціально уповнова­женому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу про фінансові операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, а також операції, які за результатами внутрішнього фінансового моніторин­гу мають ознаки таких, що пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Інформація, яка надається уповноваженому органу про фінансову опе­рацію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, повинна місти­ти дані, одержані під час ідентифікації осіб, які здійснюють таку операцію, характер фінансової операції тощо. Порядок надання такої інформації вста­новлюється відповідно Національним банком України — для банків, та Кабінетом Міністрів України — для інших суб'єктів первинного фінансово­го моніторингу (див. ст. 8 названого Закону).

Завідомо неправдива інформація про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, що подається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — це інформація, яка містить завідомо неправдиві відомості про фізичних або юридичних осіб, які здійснюють такі операції, а також про характер самих операцій. Завідомо неправдивою слід визнавати також інформацію, яку винний завідомо подає не в повному обсязі, приховуючи певні відомості щодо осіб, які здійснюють операцію, або обставини, що ха­рактеризують саму операцію.

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209' КК, характе­ризується:

повторним неподанням інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально упов­новаженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

повторним поданням завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

4. Неподання інформації про фінансові операції має місце у випадках, ко­ли особи, на яких покладено обов'язок щодо подання такої інформації, всупереч чинному законодавству не подають таку інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніто­рингу.

Обов'язок щодо подання такої інформації встановлено ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Подання зазначеної інформації є обов'язко­вим щодо фінансових операцій, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, а також інших операцій, що'до яких під час проведення внутрішнього фінансового моніторингу встановлено, що вони можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80 000 гривень та має одну або більше ознак, визначених ст. 11 названого Закону.

Внутрішньому фінансовому моніторингу згідно зі ст. 12 цього Закону підлягають фінансові операції, які мають такі ознаки: 1) заплутаний або не­звичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; 2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи; 3) виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, харак­тер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення проце­дур обов'язкового фінансового моніторингу, передбачених цим Законом, а також у випадках, коли у суб'єкта первинного фінансового моніторингу ви­никають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою ле­галізації (відмивання) доходів.

5. Подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу має місце у випадках подання інформації, яка повністю або ча­стково не відповідає дійсності, а також подання неповної інформації щодо певної фінансової операції.

6. Неподання інформації та подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише за умови повторного їх вчинення. У випадках вчинен­ня таких діянь особою, яка раніше їх не вчиняла, відповідальність настає за ст. 166⁹ КпАП «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії ле­галізації відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом».

Повторне неподання інформації та подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції має місце як у випадках, коли особа за раніше вчинене таке діяння або декілька діянь взагалі не притягувалась до відповідальності, так і у випадках, коли її вже було притягнуто до адмініст­ративної або кримінальної відповідальності. За змістом ч. 1 ст. 209' КК не­подання інформації про фінансові операції не може вважатися повторним, якщо воно вчинене особою, яка раніше подавала завідомо недостовірну інформацію про фінансові операції, як і останнє не може бути визнаним повторним у випадках, коли таке порушення вчинене особою, яка раніше вчи­нила неподання інформації про фінансові операції.

Не можна вважати повторним вчинення цих діянь за умови, що перше діяння було вчинене через необережність.

7. Моментом закінчення бездіяльності у виді повторного неподання інфор­мації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язково­му фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу є наступний день після закінчення встановленого Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» терміну подання та­кої інформації, за умови, що винна особа раніше вже вчиняла таке діяння.

Така інформація повинна бути подана не пізніше, ніж протягом трьох ро­бочих днів з моменту реєстрації фінансової операції, а у випадках надання додаткової інформації на запит спеціально уповноваженого органу виконав­чої влади з питань фінансового моніторингу — не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту. У випадках, коли суб'єкти первинного фінансового моніторингу, які здійснюють фінансові операції, підозрюють або повинні були б підозрювати, що такі фінансові операції пов'язані, мають відношення або призначені для фінансування терористич­ної діяльності, терористичних актів чи терористичних організацій, вони зо­бов'язані негайно повідомити про такі фінансові операції уповноважений ор­ган та правоохоронні органи, визначені законодавством (статті 5, 8 вищезазначеного Закону).

Моментом закінчення дії у виді повторного подання завідомо недо­стовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, є подання такої інформації спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу за умови, що раніше винна особа вже вчиняла таке діяння.

8. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209' КК, характери­зується умисною формою вини. Інтелектуальним моментом умислу особи повинні охоплюватися необхідність подання відповідної інформації у випад­ках, коли така інформація не подається, або подання інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, у випадках подання завідомо недостовірної інформації.

Мотиви і ціді вчинення розглядуваного злочину на його кваліфікацію за ст. 209' КК не впливають.

9. Суб'єктом умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, є особа, на яку покладено обов'язок щодо подання такої інформації.

Такими особами можуть бути службові особи суб'єктів первинного фінансового моніторингу, відповідальні за подання такої інформації, у тому числі й особи, призначені згідно зі ст. 5 Закону «Про запобігання та про­тидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» відповідальними за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, а та­кож інші особи, службовими обов'язками яких охоплюється проведення ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та надання у передба­чених Законом випадках відповідної інформації щодо цих осіб та здійсне­них ними операцій.

Згідно зі ст. 4 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

банки, страхові та інші фінансові установи;

платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

товарні, фондові та інші біржі;

професійні учасники ринку цінних паперів;

інститути спільного інвестування;

гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які ло­тереї;

підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінан­сові операції.

10. Частина 2 ст. 209' КК встановлює відповідальність за незаконне роз­голошення в будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально упов­новаженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або служ­бовою діяльністю.

Розголошення такої інформації має місце як у випадках повідомлення осіб, які здійснюють фінансову операцію, про проведення щодо них фінан­сового моніторингу, а також повідомлення такої інформації будь-якій іншій особі за винятком осіб, які мають право на її одержання.

Інформація, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, може бути розголошеною у будь-якому виді — усному, письмовому, електронному, з використанням засобів масової інформації, за допомогою комп'ютерних мереж тощо. Способи роз­голошення інформації на кваліфікацію цього злочину не впливають.

Суб'єктами розголошення в будь-якому вигляді інформації, яка на­дається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, є особи, яким ця інформація стала відома у зв'яз­ку з професійною або службовою діяльністю. Такими особами можуть бути працівники органів первинного фінансового моніторингу, а також спеціаль­но уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніто­рингу.

Вирішуючи питання про кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 209' КК, слід мати на увазі, що ч. 2 ст. 166⁹ КпАП передбачає відповідальність за роз­голошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу ви­конавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації. Тому кримінальна відповідальність за такі діяння може настава­ти з урахуванням характеру та ступеня їх суспільної небезпечності, зокрема у випадках, коли такі дії призвели до розголошення комерційної таємниці, перешкоджання своєчасному виявленню легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом тощо.