Позитивне розв'язання конструктивного конфлікту - це насамперед усунення недоліків, причин, які призвели до нього.

Причини конструктивних конфліктів:
- Несприятливі умови праці та навчання;
- Недоліки в організації трудової та навчальної діяльності;
- Невідповідність прав і обов'язків;
- Неритмічність навчального процесу;
- Відсутність чіткості у розподілі обов'язків;
- Низький рівень дисципліни.
Ознаки конструктивного конфлікту
- Сприяє вирішенню проблем;
- Збільшує ступінь включеності в обговорювану проблему;
- Забезпечує емоційну розрядку;
- Дозволяє людям більше дізнатися один про одного;
- Сприяє особистісному зростанню, придбання знань і умінь у професійному спілкуванні.
Позитивне дозвіл конструктивного конфлікту - це, насамперед, усунення недоліків, причин, до нього привели. А оскільки причини ці об'єктивні, що відображають недосконалість організації навчально-виховного процесу, то усунення їх означає удосконалення навчально-виховного процесу. Ділове рішення конструктивних конфліктів - один із шляхів розвитку колективу.
Причини деструктивних конфліктів
Деструктивні конфлікти, як правило, породжуються суб'єктивними причинами. До них можна віднести неправильні дії вчителя або учнів, а також психологічну несумісність окремих людей.
Виділяють три групи причин:
Перша група. Порушення педагогічної етики:
- Всілякі прояви грубості, зарозумілості, зневажливого ставлення;
- Обман (явний і неявний), невиконання обіцянок;
- Нетерпимість до думок, відмінним від власного, затиск критики;
- Критика принижував гідність учня;
- Зловживання службовим становищем.
Друга група. Несправедлива оцінка вчителем учнів:
- Помилки у застосуванні заохочень і покарань;
- Недоліки у розподілі роботи між учнями;
- Огульна критика групи учнів;
- Нечітке формулювання доручаються завдань;
- Недооцінка вчителем роз'яснювальної роботи.
Третя група. Конфліктна особистість. Причини деструктивних конфліктів в особистісно-емоційній сфері полягають у психологічної несумісності опонентів.

 

 

5.24. Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Педагогічний такт (від лат. ІакШв — дотик, відчуття) — це міра педагогічно доцільного впливу учителя на учнів з урахуванням їх психічного стану. З педагогічним тактом тісно пов'язані вміння педагога володіти соціальною перцепцією (лат. регсерйо — сприймання, пізнання), що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів і людей ("читання по обличчю").

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, певною мірою залежить від уміння вчителя "подати себе", створити позитивний імідж через самопрезентацію.

Оскільки основним засобом педагогічного спілкування є слово, то культура мовлення вчителя створює морально-психологічний ореол, який робить спілкування бажаним для вихованців.

На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції на будь-якому рівні) з іншими людьми або певними колективами склалися такі стилі спілкування:

1) авторитарний (від лат. autoritas — влада) — ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності

2) ліберальний (від лат. liberalis—вільний) — ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;

3) демократичний (від лат. demokratia — влада народу, народовладдя) — ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. Демократичний стиль якнайповніше сприяє розвитку особистості школярів, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демократичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватися педагогіка співробітництва.

 

 

6. 1. предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя.

Як відмічалось, вікова психологія виникла у результаті диференціації наук, своїм корінням вона була започаткована, як і вся психологія, у філософії, пізніше — вийшла із загальної і генетичної психології, а потім у ній самій проходив процес диференціації. У його результаті виникла дитяча психологія, яка у свою чергу ділиться на психологію раннього віку, психологію дошкільника, психологію молодшого школяра. Ці галузі знань розглядаються як розділи вікової психології. В цих розділах висвітлюються факти й закономірності психічного розвитку функцій, психологічні особливості дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку. До вікової психології входить психологія підлітка, психологія юнака, психологія ранньої зрілості, психологія середньої зрілості, психологія пізньої зрілості.

Педагогічна психологія також є галуззю психології. Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми навчання і виховання. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння людиною соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Засновником української і російської педагогічної психології був психолог і педагог К.Д. Ушинський (1823—1871). Велику роль у її становленні відіграли українські психологи і педагоги П.Д. Юркевич (1826—1874), О.Ф. Лазурський (1874—1917) та ін.

Психологи основну увагу у педагогічній психології зосереджують на вивченні психологічних закономірностей навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків і дорослих людей. Педагогічна психологія диференціювалась на декілька галузей знань. Серед них — психологія навчання, психологія виховання, психологія учителя.

Метод спостереження. Науково-психологічне спостереження вимагає певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя дітей, потрібно виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне — навчитися правильно тлумачити психологічне значення цих зовнішніх проявів. І недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібно зрозуміти, що вона означає.

Експериментальний метод. Експеримент — вивчення психічного явища, умови виявлення і розвитку якого створюються штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує вироблення гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета.

Вікова та педагогічна психологія пов’язані з такими науками: Вікова та педагогічна психологія тісно пов’язані між собою.

З філософією – яка виступає методологічною основою для В. та ПП.

З педагогікою – найтісніший між педагогікою та педагогічною психологією яка виникла на межі двох наук педагогіки та психології. Педагогіка надає віковій та педагогічній психології інформацію про передовий досвід, про шкільну практику, а В. та ПП. Озброюють вчителів знаннями про психологічні закономірності розвитку психіки, формування особистості дітей, про психологічні закономірності навчально-виховного процесу.

З загальною психологією – яка виступає фундаментом для розвитку вікової та пед. Псих. А В., ПП., збагачують загальну психологію новим фактичним матеріалом для розкриття нових психологічних закономірностей

З соціальною психологією – надає інформацію про закономірності міжособистісного спілкування і спільної діяльності у різних соц. групах.

історією яка вивчає закономірності розвитку психології на всіх історичних етапах.

З дефектологією – вивчає відхилення психічних та фізичних станів дітей. Використовує дані дефектології для організації навчання та виховання дітей.

З анатомією та фізіологією – яка озброює В. та ПП.. знаннями про особливості фізичного розвитку дітей різних вікових особливостей та необхідного дотримання певних санітарно-гігієнічних норм до організації виховного процесу.

З методиками викладання шкільних предметів.

З математичними науками – які розробляють методи математичної статистики для кількісної обробки результатів психологічних досліджень.