Характеристика основних принципів РПС

До принципів розміщення продуктивних сил, як вже згадувалося, належить свідома економічна політика, направлена на здійснення пізнаних закономірностей. Зупинімось на найважливіших принципах.

Принцип раціонального розміщення виробництва випливає з закономірності «ефективне розміщення продуктивних сил». Зміст його полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності реалізується завдяки комплексу певних заходів. А саме:

– відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії й води. При цьому ми заощаджуємо на лише на транспортних витратах, але й комплексно використовуємо сировину, економно витрачаємо паливо, енергію й воду;

– наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси за статтю, віком, кваліфікацією;
– наближення масового виробництва малотранспортбельної продукції до місць її споживання (наприклад, хлібопечення, виробництво будівельних конструкцій, теплова енергетика та ТЕЦ тощо);

– запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини й палива з одного реґіону до іншого. Це трапляється у випадку так званого «відомчого» стилю керівництва господарством.

Перелічені заходи визначають зміст принципу раціональності у вузькому розумінні. Вони спираються на враховування факторів розміщення, про що докладно йтиметься далі. Натомість у ширшому розумінні поняття “раціональність” обіймає низку інших принципів, які забезпечують ефективне розміщення народного господарства (пропорційність, комплексність тощо).

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва – з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів реґіону – з іншого. Пропорційність передбачає також оптимальну структуру народного господарства реґіону, цебто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між спеціалізуючими, допоміжними й обслуговуючими галузями. За цим принципом укладаються реґіональні міжґалузеві баланси при територіальному плануванні або прогнозуванні. Дотримання принципу збалансованості надає реґіону, країні економічної витривалості.

Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується:

– у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами, приміром, гірництва чи лісопиляння, видобуванням усіх корисних компонентів;

– у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у реґіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім розмаїтим контингентам робочої сили;

– у створенні єдиної інфраструктури;

– у налагодженні ефективних виробничих зв’язків між підприємствами реґіону.

За умов централізованої планової економіки принцип комплексності реалізується шляхом планового будівництва певного набору об’єктів у реґіоні; якщо при цьому закономірності розміщення достатньо враховані, комплекс функціонує добре, інакше помилкові рішення даються взнаки упродовж багатьох років. За ринкової, навіть мало регульованої економіки принцип комплексності повинен зберігатися. Тямущий підприємець прагне спорудити підприємство там, де є готова інфраструктура, бо витрати на її будівництво не будуть завеликі. Фірма, яка видобуває природний ресурс, намагається тут же створити переробне підприємство, аби зменшити витрати. Власник підприємства шукає суміжників, щоб налагодити взаємовигідну кооперацію. Підприємства й заклади сфери обслуговування потребують зосередження великого виробництва й населення.

Принцип комплексності полягає у визначенні найвигіднішої спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці.

Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Докладніше про це йдеться у 2 і 3 розділах. Сутність принципу полягає у тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток національних форм його організації.

Принцип збереження екологічної рівноваги. Цим принципом, хоча він і є одним з головних, тривалий час нехтували у господарській практиці. Господарство реґіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з’являється за різних варіантів розміщення продуктивних сил. Тому він може називатися принципом екологічного імперативу.

Принцип обмеженого централізму обґрунтував В. Поповкін. Необхідність дотримуватися цього принципу довела реальна ситуація в українській економіці початку 90-х років, коли урядові органи практично «випустили» економіку з рук. Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів реґіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б і інтересам загальнодержавним, і інтересам реґіональним, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення. Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою реґіональної політики держави. Реґіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, реґіональному аспекті. Реґіональна політика характеризується такими напрямами:

– співвідношення й взаємодія рушійних сил реґіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;

– співвідношення державного й реґіонального аспектів розвитку, центрального й реґіонального рівнів управління;

– зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

– реґіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорсткого централізованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися; це стосується й реґіонального рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробництва ігнорував інтереси реґіонів. Через це багато де в Україні посилилась екологічна й соціальна напруженість.

Метою реґіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва.