Поняття про запаси, нормування та регулювання запасів

 

Складовою частиною річного плану підприємства в ма­теріальних ресурсах є їх потреба на створення виробничих запасів. Резерв необхідних запасів повинен забезпечувати безперервну ро­боту підприємства та прискорення обороту обігових засобів.

Залежно від призначення виробничі запаси поділяються на поточні (перехідні), підготовчі, страхові і сезонні.

Поточний запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів і дорівнює половині часу між двома суміжними поставками матеріального ресурсу

Підготовчий запас необхідний на час підготовки отриманих матеріалів для виробничого споживання.

Транспортний запас (N_тр) — це час, необхідний для транспорту­вання матеріальних ресурсів до території підприємства з урахуван­ням часу на вантажно-розвантажувальні роботи.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випад­ках відхилень від прийнятих інтервалів поставок. Він дорівнює половині поточного запасу.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року. Для ви­рішення завдань щодо підтримки оптимальних запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управ­ління запасами.

Норматив оборотних засобів у виробничих запасах розраховуєть­ся за формулою

Н_в.з = В _дN

де В _д — денна потреба у певному виді матеріальних ресурсів;

N — норма запасу певного виду ресурсів, днів.

При цьому:

Денну потребу в матеріальних ресурсах визначають шляхом ді­лення загальнорічної потреби в них (М_заг) на кількість днів у році:

Д = М_заг :360

 

Норму запасу матеріального ресурсу визначають за формулою

 

N=N_пот+ N_підг+ N_тр+ N_стр

де N — запас відповідно поточний, підготовчий, транспортний і страховий.

Управління запасами — це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їх планування, облік, аналіз, контроль за фактичним ста­ном та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на приско­рення обігові коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасні поставки продукції до споживача.

Основними об'єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є величина транзитних норм відправлення та пито­ма вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господарства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по поставках, що гарантують надійність споживачів, оцінюється в розмірі близько 90 днів обороту.

Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском продукції, він називається залеж­ним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не пов'язаний з планами випуску продукції, то він називається незалежним.

Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг та інтервал поставок можна визначити, виходячи з інтенсивності спожи­вання того чи іншого ресурсу в одиницю часу, а також із мінімуму за­гальних витрат.

Рух складських запасів матеріалів планують по системі "максимум-мінімум". Витрати матеріалів із запасу визначаються попитом або швидкістю їх використання, тобто не піддаються регулюванню запасів зі сторони управлінців. Тому вони повинні зосереджувати всю увагу на забезпечення раціонального режиму поповнення та використання матеріальних ресурсів.

Величина виробничого запасу обґрунтовується його нормою, що яв­ляє собою середній на час планового періоду запас матеріалу в днях йо­го середньодобового споживання, що планується на кінець планового пе­ріоду як перехідний.

Регулювання запасів може здійснюватися за системами "максимум-мінімум", "стандартних партій", "стандартних інтервалів" тощо.

Найбільш відома система — "максимум-мінімум", згідно з якою за­паси поповнюються до рівня, не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановле­ну максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного за­пасу, якої вистачить для роботи, аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається "точкою замовлення" (Т₃₃) та обчис­люється за формулою:

 

Т_з.з = П _д+С_тр+В_д ´ t_з

 

де t_з— час у днях від моменту оформлення замовлення до надходжен­ня чергової партії матеріалів.

Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ре­сурсів здійснюється по системі "максимум-мінімум" за допомогою карто­теки оперативного контролю забезпеченості виробництва, ЕОМ. На під­ставі результатів контролю вживаються необхідні заходи з регулювання