Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

1. У разі призначення покараний у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком

до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.

3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи.

4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє Її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком.

5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала Її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про ЇЇ небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Передбачене ст. 79 звільнення від відбування покарання з випробуванням є проявом гуманізму до засудженої, її дитини, батька цієї дитини та їхніх близьких родичів. Відповідно до ч, 1 ст. 79 таке звільнення від покарання допускається тільки: 1) щодо вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) при призначенні їм покарання у виді обмеження волі, а також при призначенні покарання у виді позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Отже, вказане звільнення від відбування покарання не може бути застосоване щодо: а) жінок, які не е вагітними, не мають дітей, у т.ч. позбавлені відповідно до закону батьківських прав, або мають дітей віком понад сім років; б) засуджених до таких видів основних покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, довічне позбавлення волі; в) засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Жінки, засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти за злочини, які не є тяжкими чи особливо тяжкими (це може статися у разі призначення Їм покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків шляхом повного чи часткового складання призначених покарань відповідно до ст. ст. 70 - 72), можуть бути звільнені від покарання на підставі ст. 79.

Закон прямо не передбачає інших обмежень, крім зазначених вище, за наявності яких суд не може застосовувати звільнення від відбування покарання з випробуванням до вказаних категорій жінок. Але застосування цього виду звільнення від покарання є правом, а не обов'язком суду. Тому, вирішуючи питання про можливість його застосування, суд бере до уваги такі обставини, як зловживання засудженою алкогольними напоями, вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, наявність захворювання, що становить небезпеку для здоров'я дитини та інших

людей, можливість забезпечити належні умови для виховання дитини тощо.

На відміну від загального виду звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст, ст. 75-78), суд, застосовуючи розглядуваний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, може звільнити засуджених жінок від відбування як основного, так і додаткового покарання.

2. Тривалість іспитового строку визначається межами строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Відповідно до закону жінкам у зв'язку з вагітністю і пологами надається відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей - 70) днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 - до пологів і 90 - після пологів).

Мінімальної межі іспитового строку законом не встановлено. Тому видається, що закон не виключає можливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням як до жінок, які мають дітей віком, наприклад, шість з половиною років (з шестимісячною тривалістю іспитового строку), так і до вагітних жінок (з максимальною тривалістю іспитового строку до семи років і 90 днів).

3. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засуджену один або декілька обов'язків, які передбачені ч. 1 ст. 76 (про Їх зміст див. коментар до ст. 76).

4. Застосування до засудженої звільнення від відбування покарання з випробуванням закон пов'язує із здійсненням контролю за ЇЇ поведінкою з боку органів виконання покарань за місцем проживання засудженої. Контроль полягає у постійній перевірці' дотримання засудженою умов, за яких випробування має вважатися успішним (ч, 3 ст. 79). В разі порушення нею цих умов відповідний орган кримінально-виконавчої системи вносить подання до суду про направлення засудженої для відбування покарання згідно з вироком суду (ч. 5 ст. 79}.

5. Випробування буде вважатися успішним (ч. ч. 1, 2, 5 і 6 ст. 79) за умови, якщо засуджена: 1) не вчинила нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку; 2) виконала протягом цього ж строку покладені на неї судом обов'язки; 3) не вчиняла систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78); 4) не вчинила інші дії, передбачені ч. 5 ст. 79, а саме: а) не відмовилася від дитини; б) не передала дитину в дитячий будинок; в) не зникла з місця проживання; г) не ухилялася від виховання дитини і догляду за нею.

Дотримання зазначених умов протягом усього іспитового строку свідчить про те, що засуджена цілком довела своє виправлення і підлягає звільненню від покарання, (ч. 4 ст. 79), що також тягне за собою визнання її такою, що не має судимості (п. 1 ст. 89).

Недотримання хоча б однієї із вказаних умов зобов'язує суд направити засуджену,аля відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79).

7. У разі вчинення засудженою протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за сукупністю вироків за правилами, визначеними у ст. ст. 71 і 72 (ч. 6 ст. 79). Детальніше про це див. коментар до ст. 78.

КЗП (ст. 179).

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (ст. 30).

Закон України " Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р.

 

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки -.у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком

суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.

1. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в КК цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені ст. ст. 437-439 і ч. 1 ст. 442, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звільняється від відбування покарання відповідно до ст. 80, є: 1) закінчення зазначених у ч. ч. 1 і З ст. 80 строків; 2) невчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення засудженого від відбування покарання.

Особа, засуджена за один із злочинів, передбачених ст. ст. 437- 439, ч. ї ст. 442, не підлягає звільненню від відбування покарання у зв'язку із закінченням строкіз давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80).

Що стосується особи, засудженої до довічного позбавлення волі, то сплив п'ятнадцятирічного строку давності не передбачає обов'язкового звільнення й від відбування покарання. Суд має право за стосувати давність, але, якщо з урахуванням характеру злочину, особи засудженого та інших обставин суд не визнає за можливе її застосувати, то він зобов'язаний довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі на певний строк (ч. 5 ст. 80).

Початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством. Тривалість строків давності, передбачених п. п. 1-5ч.1 ст. 80, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у т.ч. остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків (ст. ст. 70--72).

При цьому засудження до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин або не більше десяти років за особливо тяжкий злочин (п. п. З і 4 ч1 ст. 80) є можливим у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).

2. Правила звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80, стосуються як основного, так і додаткового покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 80 строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування, покарання (ч. З ст. 80). Ухилення від відбування покарання - це умисні дія або бездіяльність засудженого, спрямовані на невиконання покарання. Перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки давності, які спливли до моменту ухилення засудженого від відбування покарання, підлягають зарахуванню, Але у разі відновлення перебігу давності строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 ст.80, подвоюються. Наприклад, якщо особа була засуджена до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років за злочин середньої тяжкості, після чого два роки відбувала покарання, протягом п'яти років ухилялась від його відбування, а потім була затримана, але обвинувальний вирок не виконувався (причинами цього може бути, наприклад, втрата кримінальної справи, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини), то вона звільняється від відбування покарання на підставі ст. 80 через вісім років з дня набрання чинності обвинувальним вироком (тобто через рік з дня затримання).

4. Вчинення засудженим до закінчення встановлених законом строків давності нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину свідчить про збереження або навіть підвищення суспільної небезпечності цієї особи. Тому виправданим є визначення в законі (ч. 4 ст, 80) правила, згідно з яким у такому випадку обчислення давності починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності, які спливли до моменту вчинення нового злочину, не підлягають зарахуванню.

5. Особи, звільнені від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, відповідно до ч. З ст. 88 і ч. 2 ст. 90 визнаються такими, що не мають судимості.

6. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід відмежовувати від звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, про зміст якого див. коментар до ст. 49,

7. Про особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку див. ст. 106 та коментар до неї.

Конвенція ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 р (ст. ст. 1,2,4).

Статут міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 р (ст. 6)

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 р "Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів".