Сучасна конфліктологія представників американської науки.

Сучасні конфліктологічні вчення складалися з середини XX століття. Ам. психолог К.Хорні основною причиною конфліктів між особистістю та соціальним середовищем вважав недолік доброзичливості з боку близьких людей, насамперед батьків, які складають безпосереднє морально-емоційне оточення людини.

К. Левін досліджував проблеми групової поведінки та зробив висновок, що конфліктність підвищується під час втрати рівноваги між людиною та середовищем, а, крім того, неадекватна поведінка лідера групи також є одним із джерел конфлікту. Вид. чотири типи конфліктних ситуацій:

— конфлікт «прагнення-прагнення» — це конфлікт між рівносильними прагненнями суб’єкта заволодіти обома привабливими об’єктами;

— конфлікт «уникнення — уникнення» відбувається, коли суб’єкту доводиться обирати одну з двох однаково неприємнихперспектив;

— конфлікт (амбівалентності) «прагнення — уникнення» виникає у разі дії на суб’єкт одночасного приваблення і відштовхування при спрямуванні на якийсь об’єкт;

— конфлікт «подвійного прагнення — уникнення» характеризується наявністю ситуації вибору між двома цілями, кожна з яких має як приємні, так і неприємні сторони, наприклад, потрібно обрати одну з двох професійних перспектив, кожна з яких має позитивні і негативні аспекти.

Останнім часом серед психологічних підходів до конфліктології виділяється теорія трансактного аналізу взаємодії Е.Берна. Згідно з останньою, структура особистості включає в себе три компоненти: 1) «дитина» (джерело конфліктності у прояві дитиною спонтанних потягів, емоцій, переживань);2) «батько» (схильність до повчань, узагальнень, стереотипів поведінки); 3) «дорослий» (ставлення до життєвих ситуацій відзначається ситуацією, гнучкістю при прийнятті рішень).

Ам. соціолог Толкотт Парсонс у роботі «Структура соціальної дії» характеризував конфлікт як причину дезорганізації суспільного життя, як соціальну аномалію і вважав, що проблема конфлікту зачіпає питання соціальної рівноваги та структурної диференціації суспільства. Соціальна дія у Т. Парсонса розгорталася на 4-х рівнях: на рівні біологічного організму, особистості, соціальної системи, культури. На кожному з рівнів виникають зони напруженості і конфлікти

Теорія «позитивно-функціонального конфлікту» складалася під впливом робіт Льюіса Козера.

Конфлікт не є соціальною патологією, а навпаки – забезпечує стабільність соціальних систем. Стверджував, що у будь-якій соціальній системі можна виявити відсутність рівноваги, внутрішню напруженість, нереалізовані конфліктні інтереси, які у суспільствах з гнучкою, еластичною структурою породжують зміни, що, у свою чергу, підвищують адаптивні можливості системи до несприятливих зовнішніх умов та сприяють її інтеграції. Позитивні функції конфліктного протиборства:

1. Конфлікт розряджав напружені стосунки і надавав вихід негативним емоціям, зберігаючи основні функціональні зв’язки між конфліктуючими сторонами.

2. У процесі конфліктної взаємодії сторони краще пізнавали себе, і одна одну, у цьому полягала «тестуюча» функція конфлікту, тобто перевірки внутрішнього світу людей;

3. Конфлікт стимулював позитивні соціальні зрушення, появу нових суспільних порядків, нових соціальних норм і відносин.

Ам. соціолог К.Боулдінг визначив конфлікт як всезагальну категорію, що виступає базовою в аналізі конфліктності соціального, біологічного, фізичного й хімічного середовища. Існують дві моделі конфлікту — динамічна і статична. В статичній моделі сторони конфліктів будують систему відносин на основі конкуренції, боротьби, яка мало обмежена компромісами. У динамічній моделі інтереси людей є збудниками конфліктної поведінки, яка визначається сукупністю реакцій на кожен акт поведінки протилежної сторони, тому суспільна конфліктна взаємодія є «реактивною», мінливою за формами прояву на кожній окремій стадії.