Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Сунь У).

Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Сунь У).

Конфуцій. розподіл людей на «шляхетних чоловіків» (освічених, грамотних і вихованих людей) і простолюдинів («малих людей»). Неосвіченість і невихованість простолюдинів веде до порушення норм людських взаємин, до порушення справедливості. Для «шляхетних чоловіків» основу взаємин складає порядок, а для «малих людей» – вигода. Осн. причини соц. к-тів: майнова нерівність, поділ сус-ва за вихованням та освіченістю, відсутність справедливості.

Лао-Цзи, головні первоначала світу янь та інь не стільки боряться між собою, скільки, доповнюючи один одного, утворюють гармонію Єдиного. Мо-Цзи засуджував війну як спосіб розв*язання конфлікту. Сунь У (кін.4ст.до н.е.) вніс дещо нове у галузь конфліктології:1.Переважна роль знань увирі-шенні конфлікту. Він зазначав: «Знаєш противника і знаєш себе – змагайся хоч 100 разів – небезпеки не буде; знаєш себе, а його – ні – раз переможеш, а потім зазнаєш поразки; не зна-єш ні його,ні себе – щоразу програватимеш».

2. Застосування дезінформації;3. Прогнозування наступальних кроків. «Війна – щлях обману. У того багато шансів, хто ще до бою все передбачив».

Геракліт, Арістотель, Демокріт, Платон).

Зіткнення і єдність протилежностей, за Гераклітом (біля 520-460 рр. до н.е.), є загальним і універсальним способом розвитку. Він є батьком філос. вчення про протилежності. Згідно з його словами, «протилежне погоджується, а з незгодного з'являється найкраща гармонія». Геракліт вважав:«Війна – батько усього і всього цар. Одним вона визначила бути багатими, іншим – простими людьми, одних зробила рабами, інших – вільними». На відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, Платон (біля 427—347 рр. до н.е.) засуджував її, розглядаючи як найбільше зло. Вважав, що існ. «золотий вік», коли люди любили один одного і ставилися доброзичливо. Проте, в ідеальній державі Платона є воїни, готові виступити у похід в будь-який час. Аналогічної оцінки війни як найгострішого соціального конфлікту дотримувався й інший великий мислитель Давньої Греції – Демокріт (біля 460-370 рр. до н.е.). Він говорив: «Громадянська війна є нещастям для однієї й іншої ворогуючих сторін...».Але не тільки війна як соціальний конфлікт потрапляє в поле зору античних мислителів. Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти, наприклад, у Аристотеля (384-322 р. до н.е.), який стверджував, що держава є інструментом примирення людей. Людина поза державою, на його думку, агресивна і небезпечна. Не менший інтерес викликають соціально-етичні й правові ідеї Демокрита, який вказував, що «закони не забороняли б кожному жити за своїм смаком, якби кожний не шкодив один одному, тому що заздрість сприяє початку ворожнечі».

Августин Блаженний).

Августін Блаженний вивів теорію «справедливої війни». Необхідними її умовами вважалися: справедлива причина для початку бойових дій (відображення нападу чи відновлення справедливості); рішення законного правителя про початок війни. Августин стверджував, що «справедлива війна - це боротьба між гріхом і справедливістю і будь-яка перемога грішників є образою для переможених». Блаженнй Августин у своєму творі «Про град Божий» указує, що «по праву війни» переможець може убити переможеного, а якщо залишає живим, то для того щоб зробити рабом. Переможений чи полонений мають право на співчуття. Він висунув тезу про «справедливість намірів» тих, хто веде війну. Його міркування про війну і мир звучать досить сучасно: «Ті, хто порушує мир, не ненавидять його як такий, а хочуть тільки іншого миру, який би відповідав їх бажанням». Мета і завдання війни, за Августином, це відновлення світу і забезпечення безпеки. Законна влада, вважає він, є виконавцями божественної волі, незбагненної для людського розуму. Таким чином, правитель перед обличчям Бога є єдиним відповідальним за все те зло, що відбувається в ході війни. Цей дивовижний тягар відповідальності лягає на будь-яку існуючу владу. Августин розрізняє, з одного боку, "світ земний", до якого прагнуть усі люди, зокрема, й за допомогою війни, і "світ щирий", котрий є частиною істинного порядку речей, що має багато іпостасей. З одного боку, "світ тілесний", з іншого боку — "світ гармонії". Щирий же світ – це "мир небесний", тому що "земний, мирський світ" є ілюзорним, недосконалим. Християнин же має, за Августином, шукати досконалого та щирого світу — "світу божого". Принциповим є те, що справедлива війна – це лише оборонна війна. Основні положення Августина, що стосуються війни:війна виникає внаслідок гріхів і вад; війна є засобом вирішення земних завдань, справ; несправедлива перемога збільшує нещастя, водночас як справедлива перемога – дар Божий і благо;справедливість – це подолання вад суспільного буття;війна, таким чином, сприяє "очищенню" людської історії.

Т. Гоббса і Ф. Бекона.

Найбільш характерні для розглянутого періоду погляди на конфлікт містилися в роботах Френсіса Бекона, Томаса Гоббса. окрема, Ф. Бекон одним з перших застосував системний підхід до аналізу причин соціальних конфліктів усередині країни. Цікава в цьому сенсі концепція Т. Гоббса про природний стан суспільства як «війна всіх проти всіх», «Людина людині вовк». Бекон висловив думку щодо зростання народонаселення як причини міжнародних конфліктів, а також спробував описати ознаки, які свідчать

про нарощування напруги і внутрішньодержавних конфліктів.Серед засобів, які можуть зменшити конфліктність всередині країни, Бекон надавав перевагу матеріальним засобам, дарування народу певних вольностей, атакож можливості подавати скарги та у будь-який спосіб проявляти незадоволення народу.

Сучасник Бекона, інший великий мислитель із Великої Британії Т.Гоббс обгрунтував в основному своєму творі «Левіафані» концепцію «Війни всіх проти всіх» як природного стану суспільства. При нерівності здібностей та можливостей людей вони прагнуть рівності у бажаннях та намаганнях володіти тим, чим володіють і інші, що і є важливою причиною конфліктів. Серед інших причин конфліктів Гоббс виділив суперництво, недовіру, прагнення слави. Одним з виходів з цієї проблемної ситуації Гоббс вважав регулятивну функцію держави. У подальшій історії конфлікгологічних учень ідеї Томаса Гоббса втіляться у вчення, згідно із якими демократичні держави мають значний регулятивний потенціал у порівнянні з тоталітарними, в яких конфлікти носять насильницький характер.

Типи воєнних конфліктів.

Воєнний конфлікт – це форма розв’язання міждержавних або внутрідержавних протиріч із застосуванням воєнної сили.

Типи воєнних конфліктів:- за хар-тером політичної мети:1. війни за домінуванням2. війна за територію

3. змішана війна

-за масштабами застосування військ: 1. воєнний конфлікт зі стратегічною метою 2. воєнні конфлікти із застосуванням оперативних обєднань(від 30 до 100 тис. чол.)3. воєнні конфлікти із застосуванням тактичних частин і підрозділів

-за хар-тером:1. Оборонні 2. наступальні

Класифікація воєнних конфліктів: 1. правові та культурні показники 2. соціально-політичні 3. стратегічні

4. якісні

За правовими показниками:

1.воєнні конфлікти, що не суперечать між народ. Праву(конвенційні, усі справедливі війни)

2.воєнні конфлікти, що суперечать міжнародному праву.

За соціально-політичними показниками:

1.політичні (між коаліційні, міждержавні).

2.миротворчі(операції з підтримання миру, з відновлення миру, примушення до миру, демілітаризація територій, гуманітарна інтервенція)

За стратегічними показниками:

- за масштабами:1. світові 2. регіональні 3. локальні 4. прикордонні зіткнення 5. збройні інциденти 6. воєнні акції

- за тривалістю:Затяжні та швидкоплинні

- за фізичним середовищем:повітряні(космічні), наземні, морські, змішані

-за розташуванням р-ну конфлікту:прикордонні, віддалені від держави

-за напруженістю:високої напруженості, середньої, малої та незавершені

-за засобами застосування зброї:з масовим або обмеженим застосуванням зброї

- за способом розв’язання:раптові, через ескалацію, з приводом, без приводу

За якісними показниками:

1.ступінь підтримки світовою спільнотою(безумовна, часткова, несхвальна, осуджена)

- за рівнем соц-екон. розвитку сторін:між розвиненими державами\державами, що розвиваються\середнього та малого розвитку

-за керуванням:чітке керування, збройний хаос, збройні казуси

-за законністю формувань:застосуванням регулярних військ, нерегулярних, партизанських

-за хар-тером участі сторін:пряма участь і опосередкована

 

18,19,29,58,62

 

 

1.(Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Сунь У).

2.(Геракліт, Арістотель, Демокріт, Платон).

3.(Августин Блаженний).

4.Н. Маккіавеллі та Е. Роттердамський

5.Т. Гоббса і Ф. Бекона.

6.А. Сміта, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Г. Гегеля.

7.Р-к конф-ї у межах соцє н: М. Вебера і Г. Зіммеля.

8.Соц. теорія конфлікту Р. Дарендорфа і Л. Козера.

9.Псих. підхі (З. Фройд, Е. Еріксон, К. Хорні, Е. Фром).

10.Раціон. тлум. «семи мудреців» Стародавньої Греції.

11.Приписи Корану та Суни в ісламі щодо вир.к.

12.Суч. західноєвроп. конфліктологічні вчення.

13.Суч. конф-я представників американської науки.

14.роль сусп..наук у стан. предмету конфліктології.

15.Визн. об’єкта, предмета та методів досл. конфлікту.

16.функц. значення та методи дослідження конфлікту.

17.природа й визначення конфлікту.

18.статичний та динамічний компоненти.

19.Предмет, об’єкт і конфліктогени акт. конфлікту.

20.Вплив соціального оточення, часових й просторових характеристик на перебіг конфлікту.

21.Зміст мотивів та причини сучасних конфліктів у сфері зовнішньополітичних відносин.

22.Проблема класифікації конфліктів: основні підходи до класифікації конфліктів західної конфліктології.

23.Вітчизняні дослідження типів конфлікту та на теренах СНД.

24.Теоретичні основи типологізації конфліктів.

25.Конфлікти з переважно конструктивною функцією.

26.Основні типи конфліктів: деструктивні конфлікти.

27.Наукове та практичне значення типологізації конфліктів.

28.Проблеми класифікації соціальних конфліктів на сучасному етапі.

29.Алгоритм з’ясування типу соціального конфлікту.

30.Динаміка розвитку конфлікту: основні періоди та етапи розвитку конфлікту.

31.Життєвий цикл конфлікту:

32.Стиль поведінки особист. К. Томаса та Р. Кілмена.

33.Розв’язання конф. як процес вирішення протиріч.

34.Управління поведінкою в конфліктній ситуації.

35.Сутність 9-ти стадійної моделіХ. Бродаля і Ф. Газла.

36.Ос-ті 4-х фазової конц-ії динаміки к. А. Ішмуратова.

37.Етапи та стратегії виходів з конфліктів.

38.Способи та прийоми спілкування в конф. ситуації.

39.Правила спілкування та тактика аргументації

40.Значення невербальних засобів спілкування.

41.Конфліктологічні умови завершення конфліктів.

42.Правила раціональної поведінки у конфл. взаємодії.

43.Емпатія та її значення для розв’язання конфлікту.

44.Основні фактори нормалізації стресової ситуації.

45.Способи подолання гніву у кризових ситуаціях.

46.психологічні ознаки деструктивної поведінки

47. Методичні принципи дослідження конфліктів.

48.Етапи та програма конфліктологічного дослідження.

49.Ос-ні методи вивч. та діагностики конфлвктів.

50.Загальна характеристика зооконфліктів.

51.Модульний соціотест як метод діагностики

52.Типи воєнних конфліктів.

53.Особ-ті суч. конфліктів з глибинними причинами

54.Причини смертоносних конфліктів та врегулявання.

55.Типи конфліктних осіб та їх характерні ознаки.

56.Зміст керівництва та ознаки впливу і влади.

57.Особливості ситуаційного дослідження конфлікта.

58. Конфлікт і співробітництво у постбіполярному світі.

59. Поняття і форми транснаціональних конфліктів.

60.управління етнонаціональними конфліктами.

61.Поняття асиметричного конфлікту: природа, причини і типологія.

62. Фази управління міжнародним конфліктом.

63. симетричних і асиметричних конфліктів.

64. інноваційних конфліктів.

 

Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Сунь У).

Конфуцій. розподіл людей на «шляхетних чоловіків» (освічених, грамотних і вихованих людей) і простолюдинів («малих людей»). Неосвіченість і невихованість простолюдинів веде до порушення норм людських взаємин, до порушення справедливості. Для «шляхетних чоловіків» основу взаємин складає порядок, а для «малих людей» – вигода. Осн. причини соц. к-тів: майнова нерівність, поділ сус-ва за вихованням та освіченістю, відсутність справедливості.

Лао-Цзи, головні первоначала світу янь та інь не стільки боряться між собою, скільки, доповнюючи один одного, утворюють гармонію Єдиного. Мо-Цзи засуджував війну як спосіб розв*язання конфлікту. Сунь У (кін.4ст.до н.е.) вніс дещо нове у галузь конфліктології:1.Переважна роль знань увирі-шенні конфлікту. Він зазначав: «Знаєш противника і знаєш себе – змагайся хоч 100 разів – небезпеки не буде; знаєш себе, а його – ні – раз переможеш, а потім зазнаєш поразки; не зна-єш ні його,ні себе – щоразу програватимеш».

2. Застосування дезінформації;3. Прогнозування наступальних кроків. «Війна – щлях обману. У того багато шансів, хто ще до бою все передбачив».