Реабілітаційна класифікація стану хворих іхс за результатами проби з дозованим фізичним навантаженням (вкнц, 1982 рік)

Показник	ІФК	II ФК	III ФК	IV ФК
МО*	> 7	4-6,9	2-3,9	< 2
ПД	> 278	277-218	217-150	< 150
ФП (кгм)	> 700	450-600		< 150
ПС	відсутні	рідкі напади стенокардії напруги	часті напади стенокардії напруги, рідкі приступи стенокардії спокою	часті напади стенокардії напруги і и спокою
НК	відсутня	відсутня, І	відсутня, І, ІІ-А	П-Б, III

Хворим 1 ФК дозволяються всі роботи по дому (прибирання, приготування їжі, ремонт меблів, квартири). Хворі допускаються до занять в групах здоров'я (сильна група), участь в спортивних іграх (забороняється участь в змаганнях), плавання, теренкур, ходьба на лижах. Призначається дозована ходьба в темпі ПО кроків за хвилину (помірно прискорений темп), допускається короткочасна швидка ходьба 120-130 кроків за хвилину по 3-5 хвилин. Лікувальна гімнастика в тренуючому режимі до 30-40 хв. з ЧСС на висоті навантаження до 140 уд/хв.

Хворим II ФК показані також всі роботи по дому, дозована ходьба в темпі 100 кроків за хв., короткочасна швидка ходьба (2-3 хв. в темпі 120-130 кроків за хв.), лікувальна гімнастика (ЛГ) в щадно-тренуючому режимі до ЗО хв., ЧСС на висоті навантаження до 130 уд/хв. Допускаються короткочасні пробіжки (1-2 хв.) в помірному темпі, участь в групах

здоров'я, спортивні ігри (участь в змаганнях забороняється), плавання дозована ходьба на лижах.

Хворим III ФК показані лише легкі роботи по дому, дозована ходьба в середньому темпі (90 кроків за хв.), ЛГ в щадно-тренуючому режимі і | 20 хв., ЧСС до 110 уд/хв. на висоті навантаження, участь в групи здоров'я (слабка група). Спортивні ігри, біг, плавання, лижі протипоказанні.

Хворим IV ФК протипоказані в більшій частині роботи по домі Можлива дозована ходьба в вигляді прогулянок в темпі 70-80 кроків за хв. з зупинками після кожних 100-200 метрів. ЛГ в щадному режимі 15-20 хв., ЧСС 90-100 уд/хв. на висоті навантаження. Інші форми ІІФІ протипоказані.

Інфаркт міокарда це ішемічний некроз серцевого м'яза, обумовлений коронарною недостатністю. У більшості випадків ведучою етіологічною основою інфаркту міокарда є коронарний атеросклероз. Поряд з головними факторами гострої недостатності коронарного кровообігу (тромбоз, спазм, звуження просвіту, атеросклеротична зміна коронарних артерій) велику роль у розвитку інфаркту міокарда грають недостатність колатерального кровообігу у вінцевих артеріях, тривала гіпоксія, надлишок катехоламінів, недостатня кількість іонів калію і надлишок натрію, що обумовлюють тривалу ішемію клітин.

Інфаркт міокарда – захворювання поліетіологічне. У його виникненні безсумнівну роль грають фактори ризику, гіподинамія, надмірне харчування і збільшена вага, стреси. Розміри і локалізація інфаркту міокарда залежать від калібру і топографії закупореної чи звуженої артерії, у зв'язку з чим розрізняють:

а) Q – ІМ;

б) не Q - ІМ;

в) субендокардіальний ІМ.

При інтрамуральному інфаркті міокарда некроз уражає внутрішню частину м'язової стінки, а при трансмуральному – усю товщину стінки. Місце некрозу заміщається сполучною тканиною, що поступово перетворюється в рубцеву.Розсмоктування некротичних мас і утворення рубцевої тканини триває 1,5 – 3 місяця.

Захворювання звичайно починається з появи інтенсивних болей за грудиною й в області серця, вони продовжуються годинамі, а іноді 1-3 дня, стихають повільно і переходять у тривалий тупий біль. Вони носять стискаючий, давлячий характер і іноді бувають настільки інтенсивними, що викликають шок, що супроводжується падінням артеріального тиску, різкою блідістю обличчя, холодним потом і втратою свідомості. Слідом за болем протягом півгодини (максимум 1–2 год.) розвивається гостра серцево-судинна недостатність. На 2 – 3-й день відзначається підвищення температури, розвивається нейтрофільний лейкоцитоз, збільшується швидкість зсідання еритроцитів (ШЗЭ). Вже в перші години розвитку інфаркту міокарда з'являються характерні зміни елекрокардіограми, що дозволяють уточнити діагноз і локалізацію інфаркту. Медикаментозне лікування в цей період спрямовано насамперед проти болей, на боротьбу з серцево – судинною недостатністю, а також попередження повторних коронарних тромбозів.

Рання рухова активація хворих сприяє розвитку колатерального кровообігу, впливає на фізичне і психологічний стан хворих, скорочує період госпіталізації і не збільшує ризик смертельних випадків.

Система реабілітації хворих на ІМ включає послідовне виконання програм фізичної реабілітації в кардіологічному стаціонарі, у відділенні реабілітації місцевого санаторію і в поліклініці І місцем мешкання хворого.

У зв'язку з цим в реабілітації хворих на ІМ виділяють 3 етапи: стаціонарний, санаторно-курортний і поліклінічний з виконанням головних принципів - комплексність, безперервність, послідовність на всіх етапах реабілітації.

Завдання стаціонарного етапу:

1. Попередження і усунення ускладнень.

2. Стабілізація основних клініко-лабораторних показників.

3. Освоєння хворим підйому на східцях, дозованої ходьби на 2000-1000 метрів і самообслуговування.

4. Формування адекватної психологічної реакції.