Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Трагедія українського народу в романі Василя Барки «Жовтий князь».
Голодомор 33 року — одна з найстрашніших сторінок історії українського народу. Це історія геноциду проти квітучої нації, що жила на родючій землі. Тоді, у ті роки, весь хліб, який виростили українські селяни, з України було вивезено, і тисячі людей пухли та вмирали з голоду, втрачаючи своїх дітей. Страшнішого, здається, у світі бути просто не може! У той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї. Як він згадував, на Кубані в ті роки вимерла третина населення, та й його самого зачепив голод. Ось як згадує про це письменник: "Я мав на тілі щось 12 ран. Рани йшли по лініях кровоносних сосудів, із них сочилася брунатна рідина. Ноги вже репалися, і така слизиста поверхня теж сочилася. Ноги пухли, і я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, тем, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії була жахлива. то щось таке, що спалювало всю істоту, і, може, тому, що я це зазнав, тому мені пощастило в "Жовтому князі" відновити ту психологічну глибинність цієї голодової смерті. Ось, значить, як біда часом виходить на добру поправу". В. Барка показує голодомор як цинічну і прикриту брехнею війну московської влади проти українського народу. На прикладі сім’ї Катранників і багатьох інших родин він відтворює, як влада руйнує народні традиції, вириває родинні корені, вбиває і відбирає віру, змінює демографічну структуру суспільства. З розповідей очевидців, які зустрічаються на шляху пошуку хліба Катраннитками, та баченого ними, постають картини спустошених сіл, що заселяються переселенцями з Росії, викорінення справжніх хліборобів, навмисного створення продовольчої проблеми, жорстокість розправ із голодуючими «тисячників» з північних міст», жахи людоїдства доведених до божевілля людей. Об’єктом авторської уваги є вимітанням хліба “ до останньої зернини”, привласнення всього їстивного активістами. Він показує, як звезене зерно змішується, гниє на купах, а невивезене і майже не сховане від людських очей збройно охороняється, ніби навмисне дражнячи страждаючих. Не відступаючи від життєвої правди, автор розкриває зрадницьку суть українців – “ підпомічників”, активістів, просто підлих людей, які в страшному лихолітті зводили особисті рахунки, нищили власний народ. Ми бачимо відірваність керівників усіх рівнів від народу, сліпе виконання ними наказів, ситість верхів, виродження людського в людині, байдужість зрусифікованого міста до страждань селян, масове вмирання людей на міських бруківках. Разом з тим письменник засвідчує, що і серед керівників були люди, які не втрачали совісті й гідності, зрозуміли диявольські замисли вищого керівництва. Це завідувач курортом Зінченко, безіменний секретар райкому, який застрелився, прочитавши телеграму з Москви, голова колгоспу Вартимець.
Повз чіпкий погляд автора не проходить і така важлива деталь: у час голодомору «проявилась доти непрозначима і не охоронювана границя між Україною і Росією», на якій тепер викидалися голодуючі з вагонів [2, с. 38]. Розкриваючи тему твору, В.Барка порушує й вирішує цілу низку важливих проблем, головною з яких, безперечно, є проблема хліба. Вона в романі наскрізна і всебічно розкрита всім ходом розвитку сюжету, групуванням персонажів, показом внутрішнього світу героїв. Проблема хліба була проблемою життя і смерті людей. Вона постає уже з перших рядків твору: ”А знов лихо; повели чоловіка в сільраду. Скільки їм треба? – чіпляються і гризуть: давай! – як не гроші, так хліб”. Ще не знаючи, про що йтиметься далі, читач насторожується. Настрій тривоги створюється як словом ”лихо”, так і використанням дієслівних форм. Хліб розділяє персонажів на дві ворогуючі групи. Цю істину автор майстерно передає в розмові не по літах дорослих Миколи й Андрія Катранників, які влучно визначають сільських трудівників як “хліботрудів”, а нелюдів, що відбирають хліб, як “хліботрусів”. Хліб стає найзаповітнішою мрією голодних людей, ділячи їх, на думку хлопчиків, на “хлібодарів” і ”хлібохапів”, “хлібокусів» і «хліботрусів», «хлібоносів» і «хлібовозів», «хлібокупів» і «хлібокрадів». Це вже не просто найцінніший продукт харчування, а образ-символ, найвища цінність, через яку проходять випробування на міцність людської душі всі персонажі. На нашу думку, у безпосередньому зв’язку з першою постає друга найважливіша проблема роману - совісті й чистоти людської душі. Мирон Катранник, страждаючи намагається підтримувати й боронити інших, ніколи не стоїть осторонь людської біди. Отроходін намагається його підкупити за мішок зерна чи навіть борошна, аби лиш видав, де захована церковна чаша. Та селянин не зламався: «Щоб так, за зерно - продати? А тоді куди? Від неба кара буде, мені і дітям…І хто виживе в селі, прокляне Катранників; місця собі не знайду, краще вмерти». Глибока народна етика і мораль, віра в Бога дають міцну духовну силу вистояти.
Проблемі віри відведено у творі особливе місце. З перших сторінок стає зрозумілим, що члени сім’ї Катранників – глибоко віруючі люди. У вірі вони вмиратимуть, віра врятує їхні чисті душі. Це символ і філософія: глибоко віруючий український народ, не дивлячись на те, що віру вибивають з нього силою, буде спасенний у своїй вірі. Катранники вірили у вищу справедливість безмежно: «Нехай. Те саме на них повториться і вкаже, хто зробив. Бог дужчий – всім на небесних терезах змірить, що заслужили». Проблему родинного виховання письменник розв’язує однозначно: вона повинна базуватися на вірі, народній етиці й моралі, взаємній повазі дорослих і дітей. Саме тому родинне виховання в сім’ї Катранників вступає в протиріччя із шкільним (державним). Дарія Олександрівна переживає, що з її дітей насміхаються в школі за те, що ходять до церкви. Вона переконана, що в старих книжках «була правда і серце», а в теперішніх-«зла настирливість», «ті книжки мертві». Білет № 11 1. Поетизація буття гуцулів у повісті "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського. Повість «Тіні забутих предків» датована 1911 роком. В одному з останніх творів (новелі «Сон») М. Коцюбинський урочисто проголосив: «Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя - злочин». Ці слова можна поставити епіграфом до всієї його творчості, особливо для таких мистецьких шедеврів, як «Intermezzo», «Сон», «Тіні забутих предків». Жадання добра, краси, почуття людяності відтворені у цьому останньому творі. Разом із тим у «Тінях забутих предків» виявився погляд автора на нерозривний зв’язок історії народу, його психології, його ментальності з його буттям. Невідворотний плин історії всього людства вбачається у картині життя одного з численних народів світу - гуцулів. Цю картину з любов’ю і розумінням найтонших порухів народної душі змальовує М. Коцюбинський. Його твір цікавий саме універсальністю проблематики, загальнолюдським характером її. Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто легко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час похорону Івана Палійчука: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…» Справді, життя коротке, скільки б воно не тривало. Може, тому й намагаються герої радіти йому, скільки можна. Ось ми бачимо, як весняним ранком іде в полонину Іван. «Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос: - Слава Ісусу!
- Навіки слава». Його радість така справжня, така непідробна, що й читач радіє мимоволі разом із ним: жити - прекрасно. Та у житті не тільки свята. Іван не боїться роботи, він радіє, працюючи, бо це так радісно бачити, що твоя праця, твої зусилля не марні. Бути потрібним, уміти працювати і пишатися своєю працею - це одна з важливих складових частин людського щастя, сенсу буття. У повісті подано багато картин побуту, і всі вони освячені працею. З малих літ Іван, як і кожен хлопчик його віку, «мав обов’язки - його посилали пасти корів». Потім робота ускладнювалася, і ось уже ми бачимо злагоджену роботу вівчарів, серед яких і Іван, на полонині. Благословенна їхня праця і їхня майстерність. Твір насичений такими описами. Це й не дивно, адже сенс життя цих людей - у праці. У ній вони бачать і радість, і джерело життєвих сил. Жити, працювати, любити - така формула щастя. Герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному розуміють кохання. Для одних, як для Палагни та Юри,- це пристрасть, це виклик моралі, бо головне в житті, за словами Палагни,- «набутись» на цьому світі, порадіти. Для інших, як для Івана та Марічки,- це світле чисте почуття, овіяне поезією, омріяне серед свіжості зелених царинок і лісів. Не випадково природа наділила їх талантом відчувати красу світу, вмінням жити у гармонії з усім живим. Мелодії Іванової флояри, Маріччиних пісень славили життя і любов, без якої і саме життя неможливе. Проблеми, розглянуті автором у повісті, філософського плану: справжня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло питань окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і визначає її мистецьку етичну цінність. Сюжет повiстi «Тiнi забутих предкiв» перегукується з трагедiєю Шекспiра. У них можна знайти чимало спiльних рис. Як Монтеккi й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. Як і в трагедії «Ромео і Джульєтта», в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного,- Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і у Шек-спіра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Але на тому, власне, аналогія й обмежується. Головна колізія в обох творах - смерть героїв - різна. Якщо в Шекспіра трагедія відбувається через випадкову неузгодженість дій Ромео і Джульєтти, то в Коцюбинського - інакше. Мотивом самогубства і Ромео, і Джульєтти є їхнє кохання. У «Тінях забутих предків» лише Іван гине через несилу перенести смерть коханої, Марічка ж іде з життя випадково.
У цьому сюжетному моменті видно, що Коцюбинський не пішов сліпо за Шекспіром. Розгортання дії в повісті український майстер підпорядкував зовсім іншій ідеї. Сувора, дика гірська природа підстерігає людину на кожному кроці. Це показано не тільки у віруваннях гуцулів, ай в умовах їхнього життя. Тому смерть Марічки мотивується зовсім іншими причинами, ніж у Шекспіра: «Недаремно Іван поспішав з полонини: він не застав Марічки живою. За день перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода. Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоц і понесли поміж скелі в долину. Марічку несла ріка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати». Головна відмінність твору Коцюбинського від твору англійського класика не в ключовій сюжетній колізії, а в особливостях змалювання таємничого казкового світу. Кохання переживається героями, як найдивніша загадка, що має велику силу над людьми. І вже в першій дитячій зустрічі майбутніх закоханих з’являються фантастичні образи, без яких немислиме гуцульске життя. «Я вже щезника бачив»,- похваляється Іванко. До речі, в цій же сцені Коцюбинський показує себе і майстром сюжету. Перша зустріч Івана і Марічки починається з конфлікту - бійки. Така несподівана колізія безперечно свідчить, що письменник володів і високим мистецтвом сюжету, хоч його проза завжди більше підпорядкована перебігу настроїв, тобто сюжету внутрішньому. Діти природи, Іван і Марічка в своїх поглядах на світ і у своєму коханні цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. І їхня фізична близькість виглядає не розпустою, а природним продовженням їхніх душевних переживань: «…все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця». Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій - це та особливість, яку бачить Коцюбинський у цьому «первісному» житті гуцулів. І, звичайно, кохання поєднується з фантастикою, забобонами. «За поясом, на голім тілі» Марічка носить часник, щоб не завагітніти. Душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією. Яскраво і фантастично розповідає письменник про тугу Івана за Марічкою, яка загинула. Дружина його Палатна не може замінити коханої. Вічне таїнство кохання живе в душі Івана і спливає «на поверхню» дивними образами. Час від часу туга за коханою вибиває його із звичайного ритму життя: «…Несподівано зовсім, коли він зводив очі на зелені царинки, де спочивало в копицях сіно, або на глибокий задуманий ліс, звідти зліта до нього давно забутий голос: Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину… Тоді він кидав роботу і десь пропадав». І в святий вечір до нього знову приходили спогади про кохану: «І коли так молились, Іван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка…» Він марить нею і наяву. Свідомість його двоїлась. Спочатку Марічка бачиться Іванові живою, і він дивується, що вона жива і водночас ніби мертва. І серце його сповнюється радістю на фоні суворої природи, яка віщує недобрий кінець: «Безжурна молодість й радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у
долину шумом потоків». Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичні образи, як поступово змінюється психічний стан Івана, як він врешті цілком втрачає відчуття реальності, як сприйняття казкової природи переходить у абсолютне марення - зустріч із чугайстром. Рятуючи Марічку від чугайстра, Іван пускається з ним у танок. Чу-гайстер втомлюється, хоче спинитись, та Іван не дає йому перепочинку, щоб Марічка встигла втекти. І от коли злий дух готовий був уже припинити танок, Іван заграв ту чарівну пісню, яку почув колись від щезника. Це була справжня пісня, в якій злились і дихання диких гір, і глибокі душевні сили самого Івана, і його кохання до Марічки. І чугайстер не втримався і знову танцював. А з далини його вже гукав голос Марічки - голос, який він чує все життя, на який іде, шукаючи кохану, а знайти не може: «Іва-а! - стогнала Марічка десь з глибини, і був у голосі тому поклик кохання і муки». Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. «Не набутися ним»,- сумно кидає ще зовсім юна Марічка те глибоке слово, яке за своїм змістом дорівнює всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. «Поклик кохання і муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні образи, і, врешті-решт, призводить до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою. Отже, на вiдмiну вiд Шекспiра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнствi природи, таїнствi життя, таїнствi людської душi, яка зберiгає у своїх глибинах увесь вiковий досвiд аж до вiрувань далеких предкiв.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 104; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.191.214 (0.02 с.) |