Стан і проблеми міжнарод виробн кооперації (МВК) в Україні.

МВК – це взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності, серед яких є як мінімум один іноземний, при якої здійснюється спільна розробка і виробництво кінцевої продукції на основі спеціалізації у виробництві деталей і комплектуючих або на окремих технологічних стадіях виробництва з координацією відповідних програм господарської діяльності.

За часів СРСР україна була інтегрованою частиною його господарського комплексу з високим ступенем виробничої спеціалізації і кооперації з господарськими комплексами інших республік. Наслідком цього було те, що в Україні практично не існувало галузей з замкнутим в межах України виробничим циклом.

Після розпаду СРСР підприємства, що раніше складали один виробничий ланцюг, були розділені державними границями. Багато таких ланцюгів виявились первинно економічно неефективними і були розірвані, інші розпалися за умов введення республіками колишнього СРСР тарифних і нетарифних обмежень руху товарів через їх кордони. Розпад існувавших виробничих взаємозв’язків при обмеженій можливості налагодження нових еквівалентних їм відносин для більшості підприємств сприяв поглибленню кризи в базових галузях економіки, припиненню діяльності багатьох підприємств.

На сучасному етапі МВК в Україні функціонує головним чином у взаємовідносинах з підприємствами держав колишнього СРСР, що виявились взаємовигідними в ринкових умовах. Це пояснюється також великим досвідом таких стосунків в минулому. МВК з західними підприємствами практично не розвинена, існує лише в деяких високотехнологічних галузях (літако-, ракетобудування, космічна галузь) за наявності у них значного наукового і виробничого потенціалу, “ноу-хау” тощо.

Проблеми МВК в Україні:

- наявність значного технологічного відставання в більшості галузей укр промисловості від рівня промислово розвинутих країн, що обумовлює низьку продуктивність, високу матеріаломісткість та відносно високу вартість їх продукції порівняно з західними аналогами;

- загальна економічна ситуація в україні – економічна криза торкнулася найбільш за все базових галузей економіки, що є потенційно найактивнішими учасниками МВК;

- недоліки правового регулювання даного типу відносин і відсутність стимулювання розвитку МВК з боку держави;

недовіра іноземних виробників до якості і конкурентоздатності вітчизняної продукції і вітчизняних виробників, відсутність значного досвіду співробітництва тощо.

112. Становлення національної валютної системи України.

За часів СРСР єдиним платіжним засобом в Україні був рубль, що емітувався виключно Держбанком СРСР. На початку 90-х років в зв’язку з посиленням інфляцйних процесів потреба в готівці постійно зростала, а рублевої маси не вистачало. Тому в січні 1992 року були введені купони, що використовувались лише на території України. Офіційно купон розглядался як заміна готівкового рубля. Розрахунки проводились в пропорції 1:1, що не відповідало дійсності. Це призвело до появи альтернативного валютного курсу на “чорному ринку.” Ще одною ознакою національної валютної системи на початку 90-х була відсутність системи валютного регулювання. В результаті цього характерними рисами даного періоду були правовий хаос в сфері валютних операцій, відтік валюти за кордон, вільне використання іноземних валют для внутрішніх платежів, що підривало стабільність купона та інш.

Ще одним фактором було ускладення і фактичне припинення міждержавних розрахунків україни з країнами колишнього СРСР. Тому в листопаді 1992 року був прийнятий указ, за яким купон являвся єдиним законним засобом платежу в Україні, тобто це означало вихід україни з “рубльового простору”. У 1992-1993 роках був створений механізм регулювання валютних операцій і валютні резерви держави. Однак інфляційні процеси призвели до падіння курсу купона. Введені в 1993 році спроби відновити державну валютну монополію закінчились провалом – вона стимулювала імпорт і перехід економіки в тінь. З 1994 року почався період відносної лібералізації валютного ринку і стабілізації курсу купона. В 1996 році цей період закінчився введенням гривні. Первинний курс гривні виявився нереально високим, тому за умов економічної кризи напротязі останніх років гривна повільно обезцінювалась. Лише в 1998 в період фінансової кризи курс гривні різко знизився, що призвело до значних збитків економічних суб’єктів. На сьогодні валютна система України перебуває в досить стабільному стані. Про це свідчить поступова лібералізація валютних відносин і стабільність курсу гривні напротязі останніх місяців. Інфляційні процеси порівняно з попередніми роками також зменшились.

113. Формування і визначення валютного курсу гривні. На стабiльнiсть курсу нацiональної валюти, безумовно, впливаї вибiр режиму курсоутворення. Кожен режим обмiнного курсу має свої переваги та недолiки. Україна використовувала кiлька режимiв - вiд множинного до фiксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу Для початкового перiоду становлення національної валюьтної системи було характерним збереження значних валютних обмежень одночасно з вкрай недосконалим валютним законодавством та валютним контролем. Iснування множинностi валютних курсiв (безготiвковий, по двостороннiх угодах, пiльговi спецкурси та готiвковий) поряд з вищенаведеними проблемами сприяло створенню великого «тiньового сектору» валютного ринку Дiя фiксованого курсу поставила у скрутне становище насамперед пiдприємства-експортерiв. Фiксований курс - 1USD - 5970 крб., 1 DEM - 3494 крб., 1 RUR - 5,61 крб. створило нерiвнi умови мiж пiдприємствами-експортерами, яким були наданi пiльги щодо звiльнення вiд обов’язкового 5-% продажу валюти, i тими, хто її продавав. Крiм цього, фiксований курс був значно нижчий за ринковий. Все це безпосередньо вiдбивалося i на формуваннi валютного ринку. Нацiональна валюта залишалася нелiквiдним iнструментом дiяльностi. Протягом 1993 року урядом зберiгався подвiйний обмiнний курс - офiцiйний та аукцiонний. У травнi того року було введено єдиний обмiнний курс, який проiснував недовго тому, що протягом лiта вiдбулося знецiнення карбованця, в результатi чого в Українi повернулися до режиму множинних курсiв. У жовтнi 1994 року Україна вiдмовилася вiд режиму множинного валютного курсу i запровадила унiфiкований валютний курс. Практику оголошення валютних коридорiв Україна почала у 1995 роцi. Цей перiод позначений девальвацiєю курсу вiтчизняної грошової одиницi: впродовж 1998 року гривня знецiнилась на 80%, 1999-го - на 52%. Лiбералiзацiя валютного ринку, офiцiйно проголошена у березнi 1999 року, стимулювала низку позитивних тенденцiй:збалансувалися пропозицiя та попит валюти; збiльшилися обсяги ринку (зросли практично вдвiчi); почав дiяти ринковий механiзм курсоутворення гривнi.Однак за лiбералiзацiю необхiдно було платити. Офiцiйна гривня подешевшала на 21%, зрiвнявшись, по сутi, з її ринковою вартiстю. Щодо вибору курсової полiтики на 2000 рiк, то на сьогоднішній день в Україні плаваючий валютний курс.

Валютний ринок України.

З інституційної точки зору учасниками ВР в Україні є НБУ, уповноважені комерційні банки і інші фінансово-кредитні установи, як резиденти, так і нерезиденти, що отримали дозвіл на проведення операцій на ВР. До валютних операцій згідно законодавства належать операції, що пов’язані з переходом прав власності на валютні цінності (крім операцій в гривні між резидентами України), використання їх для міжнародних розрахунків і перетинання ними митного кордону України.

Валютні цінності- грошові знаки України і інших держав і платіжні документи, деноміновані в цих грошових знаках та банківські метали.

Регулювання ВР здійснюється кількома державними органами в межах їх компетенції. НБУ контролює виконання правил валютних операцій в межах України і забезпечує контроль комерційних банків за операціями, що здійснюються через них. Державна податкова адміністрація здійснює фінансовий контроль за вал. операціями і т.д.

До особливостей функціонування ВР в Україні належать наявність багаточисельних обмежень на операції з валютними цінностями, високий ступень регулювання ВР з боку уряду, нерозвиненість інфраструктури ВР і окремих його секторів (строкові угоди з валютами і т.д.), переважання угод “спот” тощо.

Наявність обмежень на операції з валютними цінностями обумовлена великими масштабами вивозу капіталу з країни і необхідністю постійного регулювання курсу гривні відносно інших валют. З іншого боку, ці обмеження ускладнюють операції з валютой, роблять їх менш швидкими і ефективними.

Однако поряд з цим існують і позитивні тенденції – зросла роль УМВБ як центру проведення валютних операцій, спостерігається зростання обсягів операцій з валютами тощо. Завдяки цьому попит на іноземні валюти може бути задоволений за рахунок зростання їх пропозиції, що позитивно впливає на динаміку курсу гривні.

115. Особливості міжнародних розрахунків України.

На сьогодні Україна досить широко залучена в процес міжнародних торгівельних відносин. В зв’язку з постійним здійсненням експортно-імпортних операцій питання організації міжнародних розрахунків є дуже актуальним як для вітчизняних економічних суб’єктів, так і для їх іноземних контрагентів.

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо, розрахунки за відкритим рахунком і аванс. За першими двома формами можуть використовуватись векселі.

Використання даних форм розрахунків в україні має свої особливості, пов’язані з сучасною політико-економічною і правовою ситуацією в країні і ступенем довіри іноземних контрагентів до їх українських партнерів.

Найбільш поширеними є авансові розрахунки як найбільш вигідні і надійні для українських і іноземних експортерів. Це обумовлено низьким ступенем довіри до своїх контрагентів і недоліками правової бази, що використовується для вирішення суперечок (довгий строк розглядання позовів, високий рівень корупції в державі, наявність багатьох недоліків в законодавстві, що перешкоджають призвати до відповідальності недобросовестних партнерів тощо). Це особливо актуально для операцій з імпорту товарів в Україну. Акредитив і інкасо використовуються рідко за такої причини:

- вони передбачають тісну взаємодію іноземних і українських банків за умов відсутності у перших достатньої довіри до останніх. Умови по обслуговуванню акредитивів і гарантій, що встановлені західними банками для українських банків, є часто неприйнятними для останніх.

Розрахунки за відкритим рахунком використовуються лише при веденні справ між іноземними компаніями і їх представництвами, філіалами і СП з їх участю в Україні, тобто в випадках, коли іноземна компанія має контроль над своїм контрагентом в Україні.

Міжнародні розрахунки в Україні знаходяться під пильним наглядом держави

Уряд україни встановив також певні обмеження неявного характеру на розрахунки з певними категоріями країн, зокрема з офшорними зонами. Так, при імпорті товарів в україну по угоді з фірмою, зареєстрованою в ОЗ, до валових витрат відноситься 85% вартості угоди, що є невигідним для українських імпортерів в аспекті завищення оподатковуваного прибутку.

Для розвитку системи проведення міжнародних розрахунків в україні необхідні наступні зміни:

- ефективність законодавства в аспекті врегулювання суперечок, що виникають в ході ділового співробітництва;

- підвищення довіри іноземних фірм і фінансових установ до аналогічних українських організацій;

лібералізація системи проведення розрахунків з метою підвищення її швидкості і надійності та ін.

116. Стан і особливості формування платіжного балансу України. У 1999 році вперше за історію складання платіжного балансу України зафіксовано позитивне сальдо торгівельного балансу в сумі $997 млн. Вдосконалено структуру фінансування платіжного балансу: 41% зовнішніх потреб країни фінансувалися за рахунок безвідплатних надходжень та інвестицій, 36% - за рахунок нових кредитів міжнародних фінансових організацій, 23% - за рахунок збільшення боргових забов’язань за довгостроковими кредитами.Водночас ситуація в зовнішньому секторі залишалася надзвичайно складною і нині потребує кардинальних заходів у сфері державної економічної політики. Прямих інвестицій залучено у 1,5 раза менше, ніж позаторік. Чисті вкладення у зарубіжні портфельні інвестиції зросли. Все це відбулося на фоні скорочення обсягів зовнішньої торгівлі та збільшення зовнішнього боргу, сума обслуговування якого зросла в 1,2 раза (до ВВП: 44%). Причини незадовільного стану ПБ: - внутрішні: втрата Укр. зовнішніх ринків у ході торгівельних конфліктів і неврегульованості ціноутворення на імпортовані енергоносії та їх транзит; висока міра ризику вкладень, відволікання фінансового капіталу на покриття дефіциту державного бюджету. – зовнішні: падіння світових цін та глобальна економічна криза, що змушує іноземних інвесторів обходити непередбачувані ринки; падіння цін на металопродукцію, яка є основною в нашому експорті; фінансово – економічна криза в Росії; війна на Балканах.

117. Міжнародна міграція робочої сили (ММРС)- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну.Міжнародна міграція існує в різних формах:трудової, сімейної, туристичної тощо.

Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили. Міжнародна міграція робочої сили в 2-ій пол. 20-го ст. стала важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнар. господарського життя. Трудовий потенціал, являючись найважливішим фактором виробництва, шукає найбільш ефективного використання не тільки в межах національного господарства, а й у масштабах міжнародної економіки. Основні поняття, що характеризують ММРС:

1.міграція-переміщення робочої сили в межах світового співтовариства. 2. еміграція- виїзд з країни певного контингенту населення. 3. імміграція- в’їзд певного контингенту людей в іншу країну. 4. рееміграція- процес повернення емігрантів в свою країну. Причинами ММРСє фактори як економічного, так і неекономічного характеру.До неекономічних відносяться політичні, національні, релігіозні, расові, сімейні, ін. Причини економічного характеру полягають в різному економічному рівні розвитку окремих країн. Робоча сила переміщується з країн з низьким рівнем життя до країн з більш високим рівнем. Об’єктивно можливість міграції з’являється внаслідок національних відмінностей в умовах зар.плати за ту чи ін. проф. діяльність. Суттєвим економічним фактором, визначаючим міграцію робочої сили, є наявність безробіття, перш за все в слаборозвинених країнах. Важливим факторои ММРС є вивіз капіталу, функіонування міжнародних корпорацій. ТНК сприяють поєднанню робочих сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або параміщеня свого капіталу в регіони з надлишкои праці. Розвиток засобів транспорту сприяє суттєвому розвитку ММРС.

118. Міжнародна міграція робочої сили(ММРС)- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну. Працездатне населення- особи працездатного віку, котрі можуть працювати у відповідності з їх фізичними і розумовими здібностями.Непрацездатне нвселення- особи, котрі частково або повністю втратили працездатність.Зайняті- особи, котрі зайняті і відпрацьовують нормовану кількість часу. Частково зайняті- особи, не повністю зайняті внаслідок вимушеного зменшення робочого часу. Безробітні- особи, котрі не мають роботи, але готові до неї приступити.

119. Характеристика видів міжнародної міграції робочої сили.

Найбільш грунтовна класифікація видів міжнародної міграції робочої сили, що розглядається у скчасній літературі, і виділяється за напрямками, наступна: Характер переміщення населеня 1). внутрішня міграція – населення переміщується між окремими регіонами всередині країни;2). зовнішня міграція – зв’язана із переїздом робочої сили з однієї країни в іншу тобто за межі своєї країни;3). інтеграційна міграція – переміщення населення в середині країн інтеграційного об’єднання. Час здійснення ММРС:1). кінцева (без повернення) міграція – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання 2). тимчасова (з поверненням) міграція – виїзд населення в іншу країну на певний період часу;3). сезонна міграція – виїзд населення в іншу країну в певний період часу і на певний термін (проведення сільськогосподарських робіт);4). маятникова міграція (що часто повторюються), що передбачає, що робітники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій, характерна для птикордонних районів країн світової спільноти (Пльша, Німеччина) Напрямок руху: 1). еміграція – виїзд працездатного населення з країни перебування для довготермінового або постійного проживання в іншу країну; 2). імміграція – прибцття робочої сили в дану країну із закордону; 3). рееміграція – це в’їзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.Різниця між числом іммігрантів і емігрантів називається міграційним сальдом. Організація ММРС: 1) добровільна міграція – непримусове переселення населення;2)рганізована – переміщення населення яке здійснюють спеціальні фірми згідно національного законодавства (організований набір працівників);3)сомодіяльна – нелегальнепереміщення населення за межі своєї країни;4)примусова – виселення громадян зі своєї країни на основі рішення судових органів. Професійний склад:1)міграція працівників;2)міграція спеціалістів;3)міграція працівників гуманітарних професій. Якісний склад: 1)міграція робочої сили низькоїкваліфікації;2)міграція робочої сили високої кваліфікації;3)міграція вчених (“відплив інтелекту” або “відплив умів”) – безповоротна або 4)довготривала еміграція вчених або висококваліфікованих спеціалістів.

120. Міжнародна міграція робочої сили(ММРС)- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну. Має як позитивні, так і негативні наслідки для країни імміграції.

Позитивні:1. країни імміграції мають сутєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами.

2. Фірми країн імміграції мають економію за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, і за рахунок того, що праця іммігрантів дає змогу знизити загальний рівень зар. плати.3.Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн іміграції за кордоном. 4. Збільшення об’єму робочої сили. 5.Забезпеченя робочою силою соціально непривабливих робочих місць.6. Підвищення темпів зростання НТП. 7. Збільшення об’єму національного доходу.8. Збільшеня об’єму випуска продукції.Негативні:1. зниження ціни робочої сили. 2. Наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економіче становище місцевих працівників.3. Посилення соціальної напруги.4. Поряд з економічними виникають культурні, правові та інші проблеми.

121. Міжнародна міграція робочої сили (ММРС)- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну. Має як позитивні, так і негативні наслідки для країни еміграції.

Позитивні: 1. для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. 2. Зниженя рівня безробіття 3. Зниження рівня соціальної напруги 4. Приплив валютних засобів: податки з прибутків фірм-посередників, котрі здійснюють вербуваня робочої сили за кордоном; податки з безпосередніх грошових переказів мігрантів на батьківщину для підтримки сімей; особисте інвестуваня емігрантів: привезення на батьківщину засобів виробництва і предметів довгострокового використання; купівля землі; купівля нерухомості;

купівля цінних паперів;

Негативні: 1. Змешення об’єму національного доходу 2. Зниження об’єму випуска продукції 3. Зниження темпів росту НТП 4. Національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів. 5. Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.6. Особливо негативні наслідки має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених.

122. Світові центри експорту та імпорту робочої сили. Ре. Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути кожен з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що приймають основну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь молодь до 25 років. До останнього часу іноземні робітники використовувались в сферах, де велику роль грало використання ручної праці та у тих сферах, де праця була дуже небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих робітників (доля іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: ­ кількість іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке явище(фанансові установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід (на початку 90-х р ми могли спостерігати стрімке ­ кількості іноземців. Головним експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу силу, яка розвиває ці країни, а також і важлий чинник стимулювання економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресрусами надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до ­ кількості безробітних у цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп прирісту економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є одночасно і експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія експортує низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась з 2-х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної Європи), 2- іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років розпочала політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними постачальниками робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину імігрантів складають низько- та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, що іміграція носе ассимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр є не переспективним для трудової міграції)4. Австралія (іміграційна політика 50-60р була сорієнтована на імігрантів зі східної та Центральної Європи, особливо з Італїї, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім вона почала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання бізнеса в країні. У відповідності до неї в першу чергу приймались імігранти, які здійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США проводить ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського регіону (основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакістан, Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції: регульована (Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна (Східна та Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка (найбільш поширена форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга – робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція. Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.). Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру (здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування), *географічні приорітети, *заборона.