ТОП 10:

Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток



Індустріальний розвиток аграрно-сировинних країн протягом 50—60-х років XX ст. призвів до появи кількох груп, різних за рівнем розвитку окремих галузей і господарств у цілому. Чотири країни — Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія — в середині 60-х років забезпечували 43,4 % вартості продукції обробної промисловості всіх країн з аграрно-індустріальною структурою господарства. Окрему групу утворили країни — експортери нафти, які в 1960 p. об'єдналися в ОПЕК.
Окремою моделлю індустріалізації є Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Головними їх ознаками були експортна орієнтація обробної промисловості (37—38 % на рік), швидкі темпи зростання, залучення іноземного капіталу в позиковій або підприємницькій формі. У світовій літературі вони дістали назву "нові індустріальні країни". В аграрно-індустріальному напрямі розвивалася економіка Венесуели, Філіппін, Колумбії, Таїланду. Через значне зростання темпів промислового експорту (до 20 %) їх почали називати "новими експортними країнами". Це суттєво змінило систему міжнародного поділу праці, ускладнило світові економічні зв'язки.
Процес індустріалізації нових індустріальних країн не скрізь проходив однаково. Наприклад, Бразилія, Мексика, Аргентина є найбільшими виробниками сировинних ресурсів, до того ж мають місткі внутрішні ринки. Однак це не стосується Гонконгу і Сінгапуру. Бразилія володіє майже всіма матеріальними ресурсами. На її території (8,5 млн км2) зосереджено 30 % лісових світових масивів. Постійним джерелом надходження капіталів до Мексики є нафта. За її запасами вона займає четверте місце після Саудівської Аравії, Кувейту та Ірану. Значні запаси уранових руд в країнах Латинської Америки стали основою розвитку атомної промисловості. Характерною рисою мінерально-сировинної бази цих країн є наявність руд рідкісних металів — ніобію, марганцю, молібдену, нікелю, вольфраму, алюмінію. Ніобієм — металом, що має стратегічне значення, Бразилія задоврльняє 70 % потреб світу. Володіючи такими дорогоцінними природними ресурсами, Аргентина, Бразилія, Мексика добували кошти для динамічного розвитку національних господарств.

Швидкому розвитку нових індустріальних країн сприяли також іноземні інвестиції та значні державні капіталовкладення в національну економіку. Країни Латинської Америки скоротили імпорт непродовольчих товарів, нарощуючи випуск власних товарів.

Серед нових індустріальних країн Азії виділяються Південна Корея і Сінгапур. Спираючись у своєму бурхливому розвитку на власні ресурси, ці країни розвивали насамперед сучасні галузі, які в основному працювали на експорт. Протекціоналістська політика захисту від зовнішньої конкуренції відіграла позитивну роль в розвитку ряду галузей.

Сучасна Індія — це індустріально-аграрна країна, яка завпускає власні супутники, має атомні електростанції, електронну, автомобільну та інші найсучасніші галузі промисловості. Разом з тим вона надзвичайно суперечлива — голод сусідує з розкошами, новітня наука — з неписьменністю, мир — з кривавими етнічними і релігійними конфліктами.

Якісний аналіз розвитку економічних сил свідчить про переваги економічно розвинених країн. Порівняно з ними у соціалістичних країнах обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення становив 26 % у 1950 p. і 45,8 % у 1970 p., у країнах, що розвиваються, відповідно 15,4 і 7,6 %.
Різними були темпи індустріалізації. В економічно розвинених країнах господарство розвивалося інтенсивно, визначалося галузями, пов'язаними з розвитком науково-технічного прогресу, швидким технічним переоснащенням промисловості. Сільське господарство досягло рівня індустріального. У соціалістичних країнах зростання відбувалося на основі екстенсивних факторів. Лише в другій половині 60-х років Чехословаччина, НДР перейшли до інтенсивного розвитку. Перевага надавалася традиційним галузям, становлення наукоємних галузей розпочалося в 60-х роках. Індустріалізація сільського господарства не завершилася. У країнах, що розвиваються, індустріалізація лише розпочалася, формується мінімальний промисловий комплекс.

У 70—90-х роках виникли і розвинулися нові індустріальні країни. Як за обсягом виробництва, так і за якістю промислової продукції вони наблизилися допередових країн світу, а в окремих галузях зрівнялися з ними.

У 60—90 х роках на нашій планеті утворилися десятки міждержавних економічних об'єднань. Наймогутніше з них — Європейський Союз. У 90 х роках простежується стабілізація розвитку економічно розвинених країн.

Після краху СРСР нерівномірно розвивається економіка посткомуністичних держав.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.172.52 (0.006 с.)