Порівняльна характеристика підходів до розуміння сутності міжнародної торгівлі: операційний та державно-політичний.

 

 

Міжнародна торгівля — це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати у двох аспектах: операційному та державно-політичному

З операційного погляду міжнародна торгівля є процесом безпосереднього обміну товарами та послугами між суб’єктами міжнародних економічних відносин. З державно-політичного погляду міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними реґламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. При державно-політичному підході держави можуть не брати безпосередньої участі в торгівлі, однак, обстоюючи інтереси національних суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності та державні інтереси в цілому, впливати на зміст міжнародних угод та домовленостей, брати участь у розробці норм міжнародного торговельного права.

Операційний підхід певною мірою є проявом політики вільної торгівлі (фрітрейдерства), а державно-політичний — протекціонізму. Вся історія розвитку міжнародної торгівлі є проявом балан­сування держав між цими двома напрямками.

Характеристика етапів розвитку міжнародної торгівлі.

 

Наочнішою, розповсюдженішою та логічнішою є періо­дизація розвитку світових процесів, у тому числі міжнародної торгівлі за основними подіями в світі. Відповідно до цього можна виділити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

I. — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.): вивіз товарів, лідерство Англії на світовому рин­ку,випередження темпами зростання світового товарообігу зростання промислового виробництва

II. — друга половина XIX ст.—початок І світової війни (1914 р.): вивіз капіталу, швидке зростання товарообігу,зміна співвідношення сил на світовому ринку (зменшення впливу Англії та Франції), концентрація торговельних зв’язків між найрозвинутішими країнами

III. — період між двома світовими війнами (1918—1939 рр.): тривале та глибоке порушення торговельних зв’язків, різкі коливання обсягів товаро-
обігу, переважно сировинна структура експорту та імпорту

IV. — повоєнний (50—60-ті роки):збільшення темпів росту світового товарообігу,
зрушення в товарній структурі експорту,
послаблення позицій країн, що розвиваються,
посилення позицій Японії, ФРН, Італії, Канади; зменшення питомої ваги США, Великої Британії та Франції в світовому експорті.

V. — сучасний (від початку 70-х р.): різке зростання обсягів торгівлі,
підвищення ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку країн,
значні коливання рівня світових цін,
зрушення в товарній структурі експорту (послуги, промислові товари),
поширення усталених і довгострокових відносин,збільшення частки внутрішньо-
фірмових поставок у світовій торгівлі,
підвищення ролі країн, що розвиваються посилення конкуренції між країнами Тріади — активізація зустрічної торгівлі.

Теорія меркантинлізму

Меркантилізм - напрямок економічної думки, розроблений європейськими вченими, що підкреслювали товарний характер виробництва.

Меркантилісти додержувалися такого погляду, що світ у своєму розпорядженні має лише обмежену кількість багатства. Тому багатство однієї країни могло збільшитися тільки за рахунок зубожіння іншої. Зростання багатства країни можливе лише за рахунок перерозподілу обмеженого багатства світу, тому кожній нації крім міцної економіки необхідна сильна державна машина, яка включає армію, військовий та торговий флот, які могли б забезпечити перевагу над іншими країнами.

Багатство країни меркантилісти асоціювали з нагромадженням золота та срібла, яке повинно надходити в країну завдяки вживання урядом всіх заходів щодо стимулювання експорту та обмеження імпорту (зокрема обмеження імпорту товарів розкоші).

Для зміцнення національних позицій, на думку меркантилістів – Жан Батіста, Вільяма Петті, держава повинна здійснювати прямий контроль за всіма видами економічної діяльності, оскільки виграш однієї країни може бути досягнутий лише за рахунок іншої держави (тобто, торгівля є грою з нульовою сумою).

Саме тому держава повинна:

• підтримувати позитивний зовнішньоторговий баланс - вивозити товарів більше, ніж їх ввозити, оскільки це забезпечує приплив золота й срібла як основних платежів, які, у свою чергу, дозволять збільшити внутрішні витрати, виробництво й зайнятість;

• регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту й скорочення імпорту з метою забезпечення позитивного зовнішньоторгового сальдо за допомогою тарифів, квот та інших інструментів торгової політики;

• заборонити чи строго обмежити вивіз сировини і розв'язати безмитний імпорт сировини, що не добувається всередині країни, що дозволить акумулювати запаси золота і тримати низькими експортні ціни на готову продукцію;

• заборонити всяку торгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополії, що єдино може перепродувати колоніальні товари за рубіж, і заборонити колоніям робити готові товари, перетворюючи їх тим самим у постачальників сировини в метрополії.

З меркантилістських поглядів випливає, що економічна система функціонує в умовах неповної зайнятості, у результаті чого приплив додаткового золота з-за кордону зможе з'єднатися з зайвою робочою силою і збільшити виробництво.

Меркантилісти зробили серйозний внесок у теорію міжнародної торгівлі хоча б уже тому, що вперше підкреслили її значимість для економічного зростання країн і розробили одну з можливих моделей її розвитку.

Вони вперше описали те, що в сучасній економіці називається платіжним балансом. Основним недоліком меркантилістів було те, що вони не змогли зрозуміти, що збагачення однієї нації може відбуватися не тільки за рахунок зубожіння інших, з якими вона торгує, та не тільки за рахунок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування.

Отже, меркантилісти вважали, що:

- багатство країн залежить від кількості золота й срібла, яким вони володіють;

- держава обов'язково повинна: вивозити товарів більше, ніж їх ввозити;

- держава повинна регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту;

- держава повинна заборонити чи строго обмежити вивіз сировини й дозволити безмитний імпорт сировини;

- заборонити всяку торгівлю колоній з іншими країнами, ніж метрополія.