Розвиток міжнародного співробітництва у сфері промислової власності

 

В сучасних умовах бурхливого розвитку науково-технічної революції кількість патентних заявок значно збільшилась, тому патентні відомства більшості розвинутих країн не в змозі своєчасно їх опрацьовувати, тобто проводити експертизу світової новизни. Це обумовлено також тим, що заявки стають складнішими з технічної точки зору. В результаті велика кількість нових винаходів більшості країн до видачі патенту тримається в таємниці. Це затримує реалізацію винаходів, упровадження нових технічних досягнень в промисловість, а також торгівлю ліцензіями на передові винаходи

В 1970 р. на дипломатичній конференції у Вашингтоні був прийнятий текст нового погодження - Договір про патентну кооперацію - ДПК (Patent Cooperation Treaty - РСТ), який переглядався у 1979 та 1984 рр. У 199б р. учасниками Договору були 83 країни. Договір має сприяти рішенню патентних проблем, зумовлених науково-технічною революцією, шляхом полегшення подання заявок на охорону одного і того ж винаходу та їх експертизу в декількох країнах. Це веде до економії часу та грошових витрат заявників; до зниження адміністративних витрат національних патентних відомств; до скорочення дублювання зусиль окремих заявників і патентних відомств; зменшення загальної кількості заявок, спрямованих для зарубіжного патентування. 3аявник може подавати міжнародну заявку в одне відомство, на одній мові, за одну серію мита, до того ж вона буде мати ту саму юридичну дію, що і національна заявка, в будь-якій з країн-учасниць Договору. Договір регулює права й обов'язки як країн, що домовляються, так і заявників, які подають міжнародні заявки. Він встановлює основні функції Міжнародного бюро, яке отримує заявки патентних відомств, а також міжнародних пошукових органів та органів попередньої експертизи. Інструкція деталізує положення Договору, що стосуються заявників, країн, які домовляються, міжнародних пошукових органів та органів міжнародної попередньої експертизи

Договір включає усі види патентно-інформаційних послуг, які Міжнародне бюро може надати на підставі опублікованих документів, а також шляхом постачання технічної й іншої відповідної інформації. яка знаходиться в його розпорядженні. Міжнародне бюро надає інформаційні послуги як безпосередньо, так і з допомогою міжнародних пошукових органів та інших національних або міжнародних спеціалізованих закладів. Договір про патентну кооперацію - це нова форма співробітництва країн у сфері регулювання підприємництва, оскільки регулює відношення у сфері промислової власності, які раніше відносилися виключно до компетенції держав. Розвиток цієї форми співробітництва зумовлено й безпосередньо пов'язано з інтернаціоналізацією господарського життя та діяльністю ТНК у широкому колі країн. Цим пояснюється, що саме американські корпорації були ініціаторами створення Договору про патентну кооперацію, на підставі якого вони отримують правові можливості, що забезпечують їм проникнення на іноземні ринки з передовими науково-технічними досягненнями.

В міжнародному співробітництві в багатосторонньому регулюванні у сфері охорони промислової власності важливе значення набули регіональні патентні системи

 

Законодавство, що стосується промислової власності будь-якої країни, базується на її патентному законі. В міжнародному масштабі ще не створена система, яка б регламентувала єдиний порядок придбання правової охорони різних об'єктів власності, встановлювала б обов'язкові критерії патентоспроможності технічного рішення, визначала б строки дії охоронних документів тощо. В умовах єдиної патентної системи існували б єдині міжнародно-правові норми, які б виключили дію різних законодавчих актів у різних країнах. Таким вимогам задовольняє тільки єдиний патент Європейського співтовариства. Для країн-учасниць створена система матеріальних норм у сфері патентного права, передбачена видача патенту, діючого на території всіх країн, що підписали угоду

Паризька конвенція містить в собі дуже мало матеріально-правових положень, залишаючи країні право регулювати основні питання охорони промислової власності в національних законах. Країни, що є сторонами Паризької конвенції, утворюють міжнародний адміністративний союз, що має за мету регулювання питань міжнародного співробітництва у сфері охорони промислової власності

Найбільша кількість об'єктів промислової власності захищається в США та Японії. Тому ці країни визначають основні тенденції світового розвитку в цій сфері. Разом з тим між ними існує принципові розбіжності в декількох важливих питаннях. Так, Японія, як і всі інші країни світу, дотримується принципу, що винахідником є та особа, яка першою подала заяву до патентного відомства. США - єдина країна, в якій патент може бути виданий не тій особі, яка першою подала заяву на патент, а тій, хто зможе доказати, що даний винахід зроблено ним. Розбіжності позицій США з іншими країнами світу з цього питання є головною причиною того, що досі не підписано міжнародну угоду, яка доповнює Паризьку конвенцію стосовно патентів

В 1993 р. учасниками Конвенції були 108 країн. СРСР приєднався до Конвенції у 19б5 р. Положення Конвенції можна поділити на чотири основні групи: 1. національний режим; 2. право пріоритету; З. загальні правила у сфері матеріального права; 4. правила, що стосуються адміністративних, фінансових та організаційних питань.

 

 

1) Європейська регіональна патентна система була створена на основі Європейської патентної конвенції, підписаної в Мюнхені у 197З р. Перший патент Європейським патентним відомством, що входить в Європейську патентну організацію, був виданий у 1980 р. У 1992 р. був оформлений 200-тисячний європейський патент і було опубліковано 500 тис. патентних заявок

2) Євразійська регіональна патентна система була створена на основі Євразійської патентної конвенції (ЄАПК), підписана у 1994 р. в Женеві за участю СОІВ. Конвенцію підписали 9 країн товариства незалежних держав (виняток - Узбекистан та Туркменістан). Конвенцією засновується Євразійська патентна система, яка організаційно оформлюється у вигляді міжурядової Євразійської патентної організації, що складається з Адміністративної ради та Євразійського патентного відомства (ЄАПВ). Членами Організації є всі держави, що домовляються. Штаб-квартира Євразійської патентної організації та ЄАПВ знаходяться в Москві. Депозитарієм Конвенції є Генеральний директор COIB, який виступає також в ролі посередника, якщо виникає будь-яка суперечка стосовно питань тлумачення або застосування Конвенції. Головною метою Конвенції є створення міждержавної системи правової охорони винаходів на основі єдиного патенту, діючого на території держав-учасників Конвенції. Євразійська патентна організація - міжурядова організація, що має статус юридичної особи. Вона має в кожній державі, що домовляється, правоздатність, яка визначається юридичними особами відповідно до національного законодавства даної держави. Відповідно до Конвенції Євразійська патентна організація самофінансується. Ніяка держава, що домовляється, не може бути зобов'язана сплачувати внески в Організацію. Строк дії патенту - 20 років

З)Африканська організація інтелектуальної власності - AOIВ Створена у 19б2 р. на основі Лібервільської угоди про утворення Африканського та Малагасійського відомства промислової власності, правоспадкоємцями якого вона стала відповідно Бангійської угоди. У складі АОІВ - 13 держав: Бенін, Буркуна-Фасо, Камерун, Центральноафриканська республіка, Чад, Конго, Габон, Вот-д'lвуар, Малі, Мавританія, Нігер, Сенегал, Того. Метою організації є реєстрація таких об'єктів промислової власності, як патенти, товарні знаки та промислові зразки. Всі охоронні документи, що видає АОІВ, дійсні на території всіх країн-учасниць

4) Африканська регіональна організація промислової власності - АРОПВ Отримала таку назву у 1985 р. До цього вона іменувалася Африканською регіональною організацією промислової власності англомовних країн - АРОПВА, яка була створена у 1987 р. за участю СОІВ та Економічної комісії ООН для Африки. Членами АРОПВА є 13 країн: Ботсвана, Гамбія, Гана, Кенія, Лесото, Малаві, Сьєр-Леоне, Сомалі, Судан, Танзанія, Уганда, Замбія, Зімбабве. Цілі АРОПВА полягають в гармонізації законодавств у сфері інтелектуальної власності країн-учасниць, отриманні й реєстрації заявок на патенти й промислові зразки

 

Міжнародне регулювання у сфері захисту товарного знаку ґрунтується на наступних угодах: · Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883 р.); остання редакція 1967 р.; · Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 г); остання редакція 1979 р.; · Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (1979 р.); · Мадридська угода про припинення помилкових вказівок, що вводять в оману, походження на товарах (1891 р.); · Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження і Їхньої міжнародної реєстрації (1958 р.); · Договір про закони по товарних знаках і інструкція до договору про закони по товарних знаках (1994 р.).

 

 

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків первісно підписана в 1891 р., переглядалася 7 разів: у 1909 р. (Брюссель), у 1911 р. (Вашингтон), у 1925 р. (Гаага), у 1934 р. (Лондон), У 1957 р. (Ніцца), у 1967 р. (Стокгольм) і в 1979 р. Мета угоди полягає в тому, щоб визначити і удосконалити порядок надання заявок на реєстрацію й охорону товарних знаків. Передбачається, що заявники з будь-якої країни-учасниці Угоди для того, щоб одержати реєстрацію в інших країнах, подають тільки одну заявку в Міжнародне бюро СОІВ на одній мові - французькій, при цьому сплата мита здійснюється тільки однин раз у Міжнародному бюро. Однаковим є і термін охорони - 20 років для всіх країн, у яких забезпечується охорона знаків

Щоб країна могла приєднатися до Мадридської угоди, вона обов'язково повинна бути учасницею Паризької конвенції. Країни, до яких застосовується Мадридська угода, утворили Спеціальний союз з міжнародної реєстрації знаків. Подана заявником міжнародна заявка повинна бути обов’язково підтверджена відомством країни походження про те, що дані, що приводяться в ній, відповідають даним національного реєстру. При поданні міжнародної заявки заявник повинен указати товари чи послуги, для яких запитується охорона знака, а також, якщо можливо, відповідний клас чи класи, відповідно до класифікації, установленої Ніццькою угодою про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знака

Членами Мадридської угоди є 39 країн, включаючи РФ, Білорусію, Чехію, Угорщину, Казахстан, Румунію, Словаччину, Таджикистан, Україну, Узбекистан. США, Японія і Великобританія не підписали Мадридської угоди