Світова валютна система і міжнародні валютно-фінансові відносини

План лекції

1. Міжнародні валютні відносини. Поняття валюти і валютного ринку.

2. Етапи розвитку міжнародної валютної системи.

 

1. Міжнародні економічні відносини неможливі без грошових відносин між державами. Це зумовлено передусім інтернаціоналізацією господарських зв’язків. Валютні відносини супроводжують торгівлю, вивіз капіталу, науково-технічне співробітництво, міграцію робочої сили, туризм, культурні зв’язки, кредитування, надання економічної допомоги.

Суб’єктами валютних відносин бувають: підприємства, банки та інші організації, юридичні особи, держави. Здійснюються валютні відносини завдяки валютній системі.

Валюта (англ. currency, італ. Valuta) перекладається як ціна, вартість, тобто грошова одиниця, що використовується для вимірювання вартості товарів.

Валютою називають:

- національну грошову одиницю (гривня);

- грошові знаки іноземних держав;

- міжнародні облікові грошові одиниці, наприклад, СДР – спеціальні права запозичення, які використовує МВФ у своїх розрахунках.

Міжнародна валютна система (МВС) – це сукупність валютно–грошових і кредитних відносин, що сформувалися між країнами та закріплені у міждержавних договорах і державно-правових нормах.

Конвертованість валюти означає її здатність обмінюватися на валюти інших держав за певними валютним курсом. На валютному ринку використовують два курси.

Курс продавця – це курс, за яким продається іноземна валюта за національну.

Курс покупця – це курс, за яким купується іноземна валюта за національну.

Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею.

За рахунок маржі банк покриває видатки по валютних операціях і формує прибуток.

За рівнем конвертованості валют (тобто їхньої здатності обмінюватися на іноземну валюту) розрізнюють:

1. Вільно конвертовані валюти; обмін їх здійснюється без обмежень. Такий статус мають валюти більшості промислово розвинених країн світу. Він закріплений юридично в зобов’язаннях перед МВФ.

2. Частково конвертовані валюти; для них зберігаються певні валютні обмеження

3. Неконвертовані валюти. Для них існують валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів.

Розрізняють міжнародну торгову та міжнародну резервну валюту.

Перша використовується як засіб здійснення експортних-імпортних операцій. Функцією міжнародної резервної валюти є створення державних валютних резервів для забезпечення стабільності національної валюти шляхом інтервенції на внутрішньому та міжнаціональному ринках. Резервними є валюти країн з могутнім фінансовим потенціалом. Ці країни мають розвинену і розгалужену по всьому світі банківську систему. Така валюта вільно обмінюється на будь-які товари у всіх куточках світу.

Сьогодні конвертованими вважаються понад 60-ти валют, а резервними – декілька: долар США, євро, японська ієна, англ. фунт стерлінгів, швейцарський франк… Водночас роль світових грошей повною мірою виконує сьогодні одна валюта – долар США.

Ступінь і характер конвертованості валюти безпосередньо пов’язані з системою державного регулювання економіки країни. Кожна країна здійснює власну певну валютну політику. Її метою є вплив на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом.

Валютна політика буває 2 ^х видів: облікова (або дисконтна) та девізна.

Перша спрямована на регулювання валютного курсу через зміну відсотку за кредит. Підвищення його сприяє припливу капіталів із країн, в яких такі ставки відсотку нижчі. Це підвищує курс національної валюти і поліпшує стан платіжного балансу країни. У разі зниження відсоткових ставок у країні відбувається відплив капіталу в інші країни і, відповідно, зниження курсу національної валюти.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти (девізу). За умов падіння курсу національної валюти Центральний банк здійснює продаж на грошовому ринку певних сум іноземної валюти. Це призводить до підвищення курсу національної валюти щодо іноземної. Навпаки, скуповування іноземної валюти зумовлює падіння курсу національної валюти.

Валютна інтервенція – особливий вид валютної політики.

Це пряме втручання держави (через центральний банк або державу скарбницю) в операції на валютному ринку. Мета такої політики – вплив на курс валюти своєї країни (чи іноземні) шляхом продажу (або купівлі) іноземної валюти (чи золота) з одночасним уведенням обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

МВС має такі елементи:

• світовий грошовий товар;

• міжнародна ліквідність;

• валютний курс;

• валютні ринки;

• міжнародні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар – це загальновизнаний носій міжнародних валютно–грошових відносин. Історично це було золото. Пізніше кредитні гроші: векселі, банкноти, чеки та депозити. У 70 ^х роках XX ст. з’явилися спеціальні міжнародні й регіональні платіжні одиниці: СДР – спеціальні права запозичення, ЕКЮ, зараз євро.

Міжнародна ліквідність – це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках.

Валютний курс – це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Валютні курси бувають фіксованими (твердими) та плаваючими (гнучкими). Перші засновані на монетному паритеті (тобто ваговому вмісті золота у національній грошовій одиниці). Другі не пов’язані з монетним паритетом. Вони визначаються зіставленням паритетів купівельної сили валют. Тобто оцінюються в національних грошах вартості однойменного “кошика” товарів і послуг.

Першим з валютних ринків був ринок золота. На ньому метал продавався за офіційною ціною, яка була закріплена міжнародним договором. Наприклад, золото 583 проби містило 58,3% чистого золота, решта – інші домішки: срібло, мідь, тощо. Проби 1000 практично не буває!

З 1837 до 1934 р. р. тройська унція золота (31,1035г чистого золота) коштувала 20 дол. 67 центів; у 1944-1967 р.р. – 35$, у 1968 – 38$. Остання ціна (до серпня 1971 року) – 42,22 дол., після чого офіційні ціни на золото було ліквідовано. Тепер ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

2. Тривалий час співвідношення валют між країнами визначалося взаємним паритетом дорогоцінних металів, станом платіжного балансу країн тощо.

До середини XIX століття функціонували локальні валютні системи з центрами в Амстердамі, Антверпені, Генуї, Венеції, Лондоні.

Перша міжнародна валютна система отримала назву “золотий стандарт”. Юридично оформлена ця глобальна валютна система була на Міжнародній конференції в Парижі у 1867 році і проіснувала до початку 20-х. рр. XX століття. Важливою ознакою Паризької системи “золотого стандарту” було визначення золота єдиною формою світових (міжнародних) грошей. Такі країни, як Велика Британія, Німеччина, Італія, Франція, Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія, Росія, Японія, США офіційно закріпили золотий зміст в одиниці національної валюти, а також зобов’язали центральні банки купувати і продавати національну валюту за золото. У зазначених країнах паперові банкноти вільно обмінювалися на золото до початку І світової війни. В умовах золотого стандарту англійський фунт стерлінгів вміщував 113, 0016 г. чистого золота. Американський долар був рівний 23,22 г. оскільки обидві валюти були прив’язані до золота, то один фунт дорівнював $ 4,87.

Така система функціонувала досить успішно. Але І світова війна зруйнувала “золотий вік” у розвитку міжнародної валютної системи.

Друга міжнародна валютна система, або система золотовалютного стандарту, виникла у 1922 році на Генуезькій міжнародній економічній конференції. І тому на відміну від першої МВС, яку називають Паризькою (1867), другу величають Генуезькою (1922). Суть її полягала у накопиченні державами для своїх зовнішньоекономічних розрахунків іноземних валют економічно найсильніших країн світу (передусім, США, Великої Британії, Франції).

Девізи – це платіжні засоби в іноземній валюти, що призначені для міжнародних розрахунків. Золотодевізний стандарт – офіційно встановлений фінансовий паритет валют до долару США. Останній був конвертований в золото по офіційному курсу. Країни, що приєдналися до золотовалютного стандарту зберігали свої авуари у Нью-Йорку і Лондоні.

Але Генуезька МВС проіснувала недовго. Велика депресія 1929-33 р.р. суттєво розхитала систему фіксованих курсів.

Третя МВС з’явилася в місті Бреттон-Вудс (США) у липні 1944 р. Це так звана Бреттон-Вудська МВС. Вона нібито свідчила про посилення економічних позицій США у світі після ІІ світової війни. На той час у США було зосереджено більше половини промислового виробництва капіталістичного світу, третина світового капіталістичного експорту і майже ³/₄ золотих резервів.

Суть Бреттон-Вудської МВС полягала у тому, що валюти окремих країн повинні були пристосовуватися до валютних систем провідних держав – США і Великої Британії. Основними інструментами міжнародних розрахунків стали золото і так звані резервні валюти (американський долар і британський фунт стерлінгів). Оскільки Велика Британія мала незначний запас золота, фунт стерлінгів почав виконувати роль резервної валюти частково, а саме в колоніях і домініонах Великої Британії.

Офіційно нова МВС мала назву “золотовалютний стандарт”. Неофіційно її називали “золотодоларовим стандартом” (обмін на золото здійснювався тільки через долар і лише Центральними банками). На Бреттон-Вудській конференції були створені дві валютно-фінансові і кредитні організації – Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

МВФ почав діяти з березня 1947 року. Членами його зараз є понад 170 країн світу. Україна вступила до нього в 1992 р. Капітал МВФ створюється з внесків країн-членів організації згідно зі затвердженими квотами. Відповідно до квот розподіляються й голоси у керованих органах фонду. Найбільшу кількість їх мають США – 19,7%. Десять найбільших країн мають 52% голосів. Квота України становить 0,69% у загальному капіталі МВФ. Бреттон-Вудська МВС ввела фіксований валютний курс і ціну на золото 35 доларів за одну тройську унцію (це 1/12 англійського монетного фунта (373,2 г), тобто 31,1035.

Жорстка прив’язка всіх валют до долара сприяла твердій фіксації курсу валют.

З березня 1947 р. до серпня 1971 року США регулювали (точніше, вирівнювали) ціну на золото шляхом купівлі його та продажу на світовому ринку. На практиці ж відбувалося вимивання золота з міжнародних розрахунків, його перелив у приватний сектор. Фіксована ціна на золото свідомо була заниженою, оскільки основними виробниками золота у світі були СРСР і Південно-Африканська республіка.

У 60-ті роки XX століття позиції США у світовій економіці послабилися: загострилися суперечності між США і Японією, ФРН, Францією. У 70-ті роки виникає системна криза (з серпня 1971 р. США припиняють обмін доларів на золото) і Бреттон-Вудська МВС розпадається.

Четверта МВС народилася у січні 1976 р. і отримала назву Ямайської, оскільки відповідна угода була підписана у місті Кінгстоні (Ямайка, Кінгстонська міжнародна валютна система). Ця система заснована не на одній, а на кількох валютах, тому її називають ще “багатовалютним стандартом”. Золото перестало бути еталоном вартості в МВС. Офіційна його ціна була відмінена. Відбулася повна демонетаризація золота. Об’єктивно ж золото продовжує впливати на курси валют і є важливим резервним активом. Одночасно кожній з валют країн-учасниць Кінгстонської системи надано право виконувати роль резервної валюти.

Замість золотодевізного стандарту був введений стандарт СДР (спеціальні права запозичення). Вартість однієї одиниці СДР визначається на основі валютного кошику. До його складу у той час (тобто до введення євро) входили такі валюти у наступному співвідношенні: американський долар – 39%; японська ієна – 18%; німецька марка – 21%; англійський фунт стерлінгів – 11%; французький франт – 11%.

Європейська валютна система (тепер Європейський валютний Союз) створена в березні 1979 року. У своєму розвитку вона пройшла деякі етапи. З червня 1990 року були скасовані обмеження щодо руху капіталів. Із 1 січня 1994 р. встановлено жорсткий обмінний курс європейських валют; було створено європейську систему центральних банків (“Єврофед”). З 1 січня 1999 р. почався процес введення безготівкового євро, який завершився 1 січня 2002 р. з впровадженням готівкової європейської валюти. Було також засновано Єдиний центральний банк, незалежний від урядів.

Тема 15.