Міжнародна економічна інтеграція (меі)

План лекції

1. Сутність та головні ознаки МЕІ.

2. Форми МЕІ.

3. Основні сучасні інтеграційні угрупування країн та особливості розвитку європейської інтеграції.

4. Проблеми європейської економічної інтеграції України.

 

1. Витоки інтернаціоналізації господарського життя пов’язані з:

· первісним нагромадженням капіталу;

· великими географічними відкриттями кінця XV та початку XVI століть;

· розширенням національних ринків;

· формуванням світового ринку.

 

Інтеграція (з латини: integratio) – перекладається як поновлення, доповнювання, або об’єднання в єдине ціле окремих елементів.

Поняття протилежне «інтеграції» - дезінтеграція.

Розвиток продуктивних сил країни неминуче веде їх до виходу на зовнішні ринки. Внаслідок цього відбуваються зростання міжнародних зв’язків і взаємопереплетення національних економік. Все це й сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному її етапі відбувається зближення національних економічних й політичних структур окремих країн, формуються певні форми взаємодії між ними на основі МЕІ.

Теоретичне осмислення МЕІ здійснювали зарубіжні вчені протягом десятиліть:

· ринкова теорія МЕІ (автори: Кассель, Арон, Репке);

· неоліберальна теорія (Вайлер, Алле, Майер);

· структурна теорія (Мюрдаль, Маршал, Майлз);

· неокейнсіанська теорія (Купер, Тінберген, Штоллер);

· функціональна теорія (Хаас, Най, Шуман та ін.)

У своїх працях вони довели, що МЕІ – процес економічної взаємодії національних господарств різних країн, який проявляється у наступному:

· розширенні і поглибленні виробничо-технологічних зв’язків;

· спільному використанні ресурсів;

· об’єднанні капіталів;

· створенні загальних сприятливих умов економічної діяльності;

· усуненні взаємних бар’єрів.

Схема 1. Виникнення та розвиток МЕІ

 

Міжнародна економічна інтеграція

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ

 

 

 

 

 

Преференційна торгівельна угода

Зона вільної торгівлв

Митний союз

Політичний союз

Регіональні інтеграційні угрупування

 

Основними передумовами МЕІ є:

1) формування спільного міждержавного господарського простору;

2) соціально-економічна однорідність національних господарств;

3) наявність тривалого періоду і досвіду взаємного економічного співробітництва;

4) географічна близькість, наявність спільних кордонів;

5) цілеспрямована діяльність державних органів, партій, соціальних груп і класів щодо напрямку інтеграційного процесу.

Теоретики МЕІ визначили такі фактори її розвитку:

· поглиблення МПП та зростання інтернаціоналізації економіки;

· посилення міжнародної конкуренції;

· регіоналізація і глобалізація;

· НТР;

· гуманітарні чинники та інші фактори розвитку МЕІ.

 

Таблиця 1. Наслідки МЕІ для країн-учасниць

 

ПОЗИТИВНІ	НЕГАТИВНІ
· Розширення ринків збуту для національних товаровиробників; · Забезпечення більш сприятливих умов торгівлі; · Посилення конкуренції між групами країн, що сприяє: Ø Покращенню якості товарів і послуг; Ø Поширенню новітніх технологій; · Зміцнення позицій інтегрованих країн на світовому ринку	· Відплив ресурсів (факторів виробництва) з менш розвинених країн, перерозподіл їх на користь розвинених країн; · Олігопольна змова між ТНК країн-учасниць, що обумовлює зростання цін; · Збільшення масштабів виробництва спричиняє ефект втрат через зростання бюрократизму; · Зростання витрат на функціонування митного союзу, особливо за відсутності належного контролю.

 

 

2. Форми МЕІ та їхні характеристики надаються в наступній таблиці

 

Таблиця 2. Ключові характеристики форм МЕІ

 

Форми МЕІ	Ключові характеристики форм МЕІ
	Взаємне змен-шення обме-жень у торгівлі	Усунення обмежень (внут-рішніх тарифів) у торгівлі	Встановлен-ня спільних зовнішніх тарифів	Вільний рух факторів вироб-ництва	Гармо-нізація фіс-кальної політики	Єдина макрополітика і спільні органи для її здійснення
Преференційна торговельна угода	х
Зона вільної торгівлі	х	х
Митний союз	х	х	х
Спільний ринок	х	х	х	х
Економічний союз	х	х	х	х	х
Політичний союз, або повна інтеграція	х	х	х	х	х	х

 

Преференційні торговельні угоди укладаються на двосторонній основі між окремими державами або інтеграційними угрупуваннями.

Вони передбачають надання більш сприятливих умов учасникам угод, ніж третім країнам.

Зона вільної торгівлі – зона, у межах якої група країн здійснює між собою вільну безмитну торгівлю при збереженні митних тарифів по відношенню до третіх країн.

Митний союз - угода групи країн про скасування між ними національних митних тарифів і введення загального митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі по відношенню до третіх країн.

Спільний ринок – угода групи країн про вільне пересування між ними не лише товарів і послуг, а й факторів виробництва – капіталу і робочої сили.

Економічний союз – угода групи країн, що передбачає поряд із загальним митним тарифом і вільним пересуванням товарів та факторів виробництва також координацію макроекономічної політики і уніфікацію законодавства у валютній, грошовій і бюджетній сферах.

Політичний союз – передбачає передачу національними урядами більшої частини своїх функцій у стосунках з третіми країнами наддержавним органам.

 

Таблиця 3. Головні міжнародні інтеграційні угруповання

За рівнями інтеграції

 

Рівень інтеграції	Назва, рік створення	Країни-учасниці	Населення, млн. чол. (2001)	ВВП млрд. дол. (2001)
Зона вільної торгівлі (ЗВТ)	Європейська асоціація вільної торгівлі, 1960 рік	Австрія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швеція	38,2	726,8
Європейська економічна зона, 1994 рік	Країни ЄС, Ісландія, Ліхтенштейн	376,9	9237,1
Балтійська ЗВТ, 1993 рік	Естонія, Латвія, Литва	7,5	59,3
Північноамериканська ЗВТ (НАФТА), 1994 рік	Канада, Мексика, США	410,4	11686,0
Угода про вільну торгівлю країн АСЕАН, 1967 рік	Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни (1967), Бруней (1984), В’єтнам (1995), Лаос та М’янма (1997)	374,3	1675,3
Австралійсько-Новозеландська угода про поглиблення економічних зв’язків, 1983 рік	Австралія, Нова Зеландія	24,1	594,5
Митні союзи	Асоціація ЄС з Туреччиною, 1963	Країни ЄС, Туреччина	441,8	9672,6
Арабський спільний ринок, 1964	7 країн	133,9	425,4
Центральноамериканський ринок, 1961	5 країн	33,0	126,2
Андський спільний ринок, 1990	5 країн	113,1	570,6
Економіч-ний союз	Європейське співтовариство, 1957; Європейський союз, 1993	Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Болгарія, Румунія – усього 27 країн.	376,5*	9227,8*

______________________________________

* Без 12-ти країн, які вступили до ЄС з 01.05.2004 р. та з 01.01.2007 р.

 

 

3. У сучасному світі існує понад двадцяти міжнародних інтеграційних угрупувань. На них припадає 2/3 світового ВВП. Деякі з них представлені були на розглянутій схемі. Особливо слід виділити організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), створену у 1989 році. До неї входить 21 держава цього регіону. Це нетипове об’єднання. До нього ввійшли країни, що дуже відрізняються між собою за структурою економіки, культури, релігії тощо.

Одним із стратегічних напрямів зовнішньоекономічної діяльності України є її участь у Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка була створена після розпаду СРСР у 1991 році. Україна є асоційованим членом цієї організації. Пізніше Україна стала членом організації Єдиного Економічного Простору (ЄЕП) разом з Росією, Казахстаном і Білорусью.

Проблематичним виявилось питання майбутньої участі України в ЄС у зв’язку з її приєднанням до ЄЕП.

Ще одним міждержавним об’єднанням, до діяльності якого залучилася Україна, стала Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). До її складу входять також Азербайджан, Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія і Туреччина.

Європейський Союз є найвпливовішим інтеграційним об’єднанням сучасності. Початок його створення пов’язаний з укладанням угоди про функціонування Європейського об’єднання вугілля і сталі у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга (1951 рік).

У 1957 році була укладена угода щодо створення Європейського економічного співтовариства. З часом були створені:

· Зони вільної торгівлі (1958 – 1969 рр.);

· Митний союз (1968 – 1976 рр.);

· Європейська валютна система (1979 р.);

· Європейський парламент (1979 р.);

· Спільний ринок (1987 – 1992 рр.);

· Економічний союз (1993 – до сьогодення);

· Європейський валютний інститут (1994 р.);

· Безготівковий обіг євро (1999 р.);

· Введення євро в готівковий обіг в 12-ти країнах-членах ЄС (2002 р.).

Такі основні етапи розвитку європейської інтеграції. Сучасний ЄС є результатом більш, ніж 55-річної інтеграційної діяльності в Європі.

ЄС має парламент. Це представницький консультативний (626 депутатів обираються прямим голосуванням від усіх країн на 5 років).

Європейська Рада – директивний орган ЄС, збирається на періодичні засідання (не менш ніж 2 рази на рік) у склади керівників держав і урядів та голови Комісії ЄС.

Рада ЄС (Рада Міністрів) – міжурядовий орган, представляє національні інтереси окремих країн-членів.

Комісія ЄС – наддержавний виконавчий орган, складається з 20 членів (комісарів), призначених на 5-річний термін урядами країн ЄС.

Європейський суд – вищий судовий орган, забезпечує дотримання права у тлумаченні і застосуванні угод, укладених ЄС.

Європейське ревізійне відомство – вищий контролюючий орган, перевіряє надходження та видатки бюджету ЄС, їх правомірність і реалістичність.

Існують також правові документи, що приймаються органами ЄС, та спільні фінансові інститути ЄС, а саме Європейський фонд розвитку і Європейський інвестиційний банк.

ЄС має власний прапор. На блакитному тлі – коло з дванадцяти золотих зірок, замкнене їх коло символізує союз країн-учасниць європейської інтеграції. Дванадцять – символ досконалості та достатку.

Гімн ЄС – це прелюдія до останньої частини Дев’ятої симфонії Бетховена. ЇЇ назва «Ода радості» - символ свободи, почуття спільноти та миру між громадянами країн, які вирішили об’єднатися.

4. Згідно з теоретичним обґрунтуванням МЕІ для об’єднання країн як мінімум потрібні дві передумови:

1. Близькість рівнів соціально-економічного рівнів розвитку країн та інтернаціоналізація зв’язків між ними.

2. Ці зв’язки вже на початковому етапі інтеграції повинні бути більш розвиненими, а ніж з іншими країнами.

Виходячи тільки з цих двох параметрів, бачимо, що у взаємозв’язках Україна – ЄС існують досить суттєві проблеми економічної сумісності.

Наведемо деякі приклади. У 2005 році в Україні заробітна плата, нарахована з розрахунку на одного штатного працівника промисловості, складала 3 грн. 26 коп. за годину. У той же час у Німеччині такий же самий показник був у 53 рази вищий. Вартість години праці робітника в ЄС у середньому становить 22 євро.

За рівнем економічного розвитку Україна набагато відстала від країн-членів ЄС. Розрив між аналогічними показниками соціально-економічного розвитку значно перевищує допустимі межі для учасниць інтеграційного об’єднання. Україна значно відстає за рівнем досягнутої інтернаціоналізації своєї економіки у порівнянні не тільки по відношенню до країн-старожилів ЄС, але й досить істотно від нових країн-членів ЄС, які були прийняті до нього 01 травня 2004 року.

Треба зважувати й на те, що Україна значно більша за населенням і територією, ніж Естонія, Литва, Латвія або Угорщина, Чехія та Словаччина. Тому для ЄС безперечно надто важко, якщо не сказати неможливо у найближчі часи «перетравити» входження України до ЄС.

Таким чином, виходячи з реалій сьогодення, Україна об’єктивно не може бути активним учасником зрілих форм міжнародних (передусім Європейських) інтеграційних процесів.

Більш того, форсоване входження в ЄС завдало б суттєвої шкоди власне Україні, тому процес приєднання України до ЄС повинен мати еволюційний, поступовий характер. У червні 1994 року між Україною і ЄС була підписана Угода про партнерство і співробітництво. Вона набула сили у 1998 році, а закінчується її дія у 2008 році. Зараз у порядку денному набуття Україною асоційованого статусу та визнання перспективи членства з боку ЄС.

Згідно опитуванню, що було проведено в шести найбільших країнах ЄС в січні 2007 р., 55% європейців підтримують вступ України до ЄС. Це на 4% більше, ніж в 2006 році.