Основні теорії місцевого самоврядування

1. Теорія вільної громади

Основоположниками теорії вільної громади були Гербер, Аренс, Е. Мейєр, О. Лабанд, О. Ресслер. Суть теорії полягає в тому, що право населення (громади) на завідування місцевими справами (самоврядування) є невід'ємним, властивим їй спочатку і незалежним від волі державної влади. Звідси в поняття самоврядування включали наступні елементи: управління власними справами громади; визнання громад як суб'єктів належних їм прав, а посадових осіб общинного управління, по суті, органами не держави, а громади. Виходячи з цього, творці теорії природного громади виділяли не три, а чотири гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову і муніципальну, яка визнавалася рівною іншим.

Для теорії вільної громади характерні наступні основоположні початку організації місцевого самоврядування:

виборність органів місцевого самоврядування членами громади;

поділ справ, якими відає громада, на власні та передоручення їй державою;

місцеве самоврядування, тобто управління власними справами громад, відмінними за своєю природі від справ державних;

визнання органів місцевого самоврядування органами громад, а не держави;

невтручання державних органів у власну компетенцію громади. Вони повинні лише стежити за тим, щоб громада не виходила за межі своєї компетенції.

2. Громадське теорія

Основоположниками громадської теорії були О. Ресслер, Р. Моль, В.Н. Лешко, А.І. Васильчиков. Її суть зводилася до протиставлення місцевого товариства державі. Як наслідок цього ставилося питання про повну відособленості общинних органів влади від державних.

3. Державна теорія

Як вже зазначалося вище критика громадської теорії самоврядування дала поштовх до розробки державної теорії самоврядування. Основні положення даної теорії були сформульовані в XIX ст. видатними німецькими вченими Р. Гнейстом та Л. Штейном. Державна теорія одержала широке поширення в Росії в працях відомих дореволюційних державознавець Н.І. Лазаревського, А.Д. Градовський, В.П. Безобразова.

Суть державної теорії полягала у визнанні місцевого самоврядування частиною державного управління. Отже, на думку авторів цієї теорії, місцеве самоврядування - це лише одна з форм організації місцевого державного управління, що володіє певною автономією у вирішенні місцевих питань. Крім того, місцеве самоврядування повинне здійснюватися не урядовими чиновниками, а безпосередньо місцевим населенням або його представниками.

4. Юридична і політична теорії

В колі вчених і державних діячів широке поширення набула юридична теорія Л. Штейна. Згідно з цією теорією органи місцевого самоврядування, хоч і входять до системи органів державної влади і тим самим підпорядковані їм, є особливими юридичними особами, що володіють правами і обов'язками, наділені власністю, мають право самостійно вступати в майнові відносини.

5. Теорія дуалізму

Теорія дуалізму по своїй суті є симбіозом суспільного і державного теорії, відповідно до якої муніципальні органи зберігають автономію у місцевих справах. Однак здійснюючи державно-владні повноваження, вони виходять за рамки місцевих інтересів і в даному випадку повинні діяти як інструмент урядової адміністрації. Таким чином, обгрунтовується втручання державних органів у справи місцевого самоврядування в тих випадках, коли цього вимагають загальнонаціональні інтересиСм.: Кутафін О.Е., Фадєєв В.І. Муніципальне право України: Підручник. - М., МАУП, 2004. - С. 55..

6. Муніципальні системи зарубіжних країн

В світовій практиці існує кілька систем місцевого самоврядування: англосаксонська, континентальна та змішана (дуалістична). Їх виділення базується на принципах, які лежать в основі відносин місцевих органів як між собою, так і з вищестоящими владою.

Англосаксонська муніципальна система сформувалася в країнах, що належать до системи загального права (Великобританія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія). Для даної муніципальної системи характерна відсутність на місцях повноважних представників державної влади. Представницькі органи функціонують автономно в межах їх власних повноважень. При цьому пряме підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим відсутній.

Бюджет розвитку

Бюджет розвитку місцевих бюджетів

1. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)

господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 цього Кодексу);

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

2. До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать

1) погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами, визначеними статтею 73 цього Кодексу);

2) капітальні вкладення;

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності.

3. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.