ТОП 10:

Бюджетний унітаризм та федералізм



У світовій практиці існує дві основні організаційні форми

міжбюджетних зв’язків: бюджетний унітаризм і бюджетний федералізм. Для

країн з федеративним устроєм характерна система міжбюджетних відносин,

яка базується на договірно-правових стосунках між федерацією та її

суб’єктами. Інша модель організації міжбюджетних відносин – бюджетний

унітаризм, поширена в унітарних державах, принципи якої закладаються в

законодавчому порядку центральними органами влади [2, с. 39]. Враховуючи

зарубіжний досвід, національні особливості та закріплений у Конституції

України державний устрій, доцільна побудова міжбюджетних відносин на

основі бюджетного унітаризму у поєднанні з елементами децентралізації,

відповідно до якої розширюються бюджетні права органів місцевої влади та

підвищується питома вага місцевих бюджетів у загальній структурі державних видатків.

Під бюджетним унітаризмом розуміється система організації фінансових відносин між різними рівнями влади, що характеризується високим ступенем впливу центральних органів управління. Принципи організації міжбюджетних відносин в основному визначаються «угорі», «низам» же приділяється лише пасивна роль. У рамках бюджетного унітаризму політика центрального уряду спрямована на забезпечення однакового рівня надання послуг суспільного сектора економіки по всій території держави.

Концепція бюджетного федералізму має значно більш вагому наукову економічну спадщину, ніж бюджетний унітаризм. Багато видатних економістів сучасності займалися вивченням цієї проблеми, починаючи із середини 50-х років. Бюджетний федералізм – це відносини на основі сполучення принципів централізму і децентралізму між державними і регіональними органами влади з приводу формування і реалізації бюджетної політики держави, розмежування бюджетно-податкових повноважень, витрат і доходів, розподілу й перерозподілу останніх між державним бюджетом та консолідованими регіональними бюджетами при високому ступені самостійності територіальних бюджетів, виходячи з необхідності єдності загальнодержавних інтересів та інтересів населення, що проживає на територіях суб`єктів федерації і муніципальних утворень, що входять до них.

Кожна держава має свою власну модель бюджетного федералізму, що склалася за наявності конкретних економічних, політичних та історичних умов. Разом з тим у світовій практиці широко застосовуються різні класифікації моделей бюджетного федералізму. Відповідно до ролі й ступеня впливу центральних органів державного управління, а також характеру міжрегіональних бюджетних зв`язків моделі бюджетного федералізму бувають децентралізованими і кооперативними.

До першого належать моделі, що характеризуються значною фіскальною автономією регіональних і місцевих органів управління, слабкістю зв`язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. У цих моделях центральні органи державної влади практично не займаються проблемами бюджетного вирівнювання, не приділяється увага наявному міжрегіональному фіскальному дисбалансу. Таким чином, місцева влада покладається тільки лише на власні ресурси. Подібна модель бюджетного федералізму характерна, насамперед, для США.

Кооперативні моделі бюджетного федералізму, навпаки, характеризуються тісним співробітництвом різних рівнів влади, активною політикою центральної влади, спрямованої на подолання фіскальних дисбалансів і фінансове вирівнювання. У цих моделях органи державного керування активно залучені до процесу забезпечення єдиних стандартів державних послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН і Австрії.

56. Міжбюджетні відносини залишаються напруженою ланкою в бюджетному процесі. Вимагає вдосконалення система бюджетного регулювання, зберігається недостатня власна дохідна база місцевих бюджетів, потребує поліпшення законодавче забезпечення розмежування функцій та завдань центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо здійснення бюджетних видатків.

Однією з найважливіших проблем є створення оптимальної моделі організації міжбюджетних відносин в країні.

Модель міжбюджетних відносин являє собою інституціональний підхід до визначення організаційних основ взаємовідносин між державними і місцевими органами влади, що пов’язаний з політикою уряду або регіональної адміністрації у вирішенні питання розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи.

Світова практика організації міжбюджетних відносин ґрунтується на двох основних моделях: бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму. Бюджетний федералізм – це модель організації міжбюджетних відносин у багаторівневій бюджетній системі, у якій законодавчо визначаються бюджетні права та обов’язки федерації та суб’єктів федерації, правила їх взаємодії на всіх стадіях бюджетного процесу [ 2, с.61]. Кожен рівень бюджетної системи є самостійним, володіє власними фінансовими ресурсами і виконує закріплені за ним бюджетні повноваження. Бюджетний федералізм як модель організації міжбюджетних відносин передбачає:

- значну автономію бюджетів різного рівня;

- договірно-правовий характер відносин центру та суб’єктів федерації;

- чітке розмежування фіскальних та видаткових повноважень місцевих бюджетів;

- закріплення за кожним рівнем управління достатніх фінансових ресурсів для фінансування своїх повноважень;

- організацію міжбюджетних відносин за активної ролі у визначенні їх моделі не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм консультацій та переговорів.

У свою чергу, фактично протиставлена попередній моделі організації міжбюджетних відносин інша - бюджетний унітаризм [2, с.63]. Ця модель організації міжбюджетних відносин передбачає:

- основні принципи організації міжбюджетних відносин визначаються центральною владою;

- центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг на всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси;

 

- місцевій та регіональній владі, як правило, відводиться досить пасивна роль.

 

Україна є унітарною державою, тому логічно було б прийняти унітарну модель відносин на принципах бюджетного унітаризму. Проте побудова моделі міжбюджетних відносин на основі принципів бюджетного федералізму має багато преваг. Ця теорія надає можливість вирішити питання, які функції держави ефективніше виконувати централізовано, а виконання яких функцій можна передати місцевим органам влади. Реформування міжбюджетних відносин в Україні слід здійснювати з урахуванням принципів теорії бюджетного федералізму. Фінансову децентралізацію необхідно здійснювати з одночасним підвищенням відповідальності місцевих органів влади за прийняття ними рішень.[1]

Важливо знайти оптимальний варіант побудови децентралізованої моделі міжбюджетних відносин в унітарній країні, використовуючи позитивні сторони роботи місцевого самоврядування та розширюючи бюджетну самостійність, що гарантується законом.

Місцеве самоврядування є однією з умов успішного здійснення демократичних перетворень в Україні. Самоврядування повинно узгоджуватися з діяльністю центральних органів. До повноважень органів місцевого самоврядування належить широке коло питань, зокрема: володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю; місцеві фінанси; формування, затвердження і виконання місцевого бюджету тощо [3,c.6].

Можна зробити висновок, що міжбюджетні відносини в економіці України потребують подальшого вдосконалення з метою розширення ресурсної бази органів місцевого самоврядування та запровадження децентралізованого варіанта міжбюджетних відносин.

 

Формування ефективного механізму міжбюджетних відносин в Україні можливо при чіткому розподілі повноважень різних органів влади і посиленні відповідальності за здійсненням фінансування видатків; систематизації методів та інструментів організації відносин між ланками бюджетної системи; реформуванні системи місцевих податків та зборів, за рахунок перерозподілу частини податкових повноважень з податку на прибуток підприємств на користь органів місцевого самоврядування; надання права місцевим органам влади брати належним чином участь у розробці правил, що регулюватимуть загальний пропорційний розподіл коштів; послаблення ролі субвенцій.

 


57. В Україні використовується казначейська форма обслуговування державного та місцевих бюджетів, при якій органам казначейства відводиться провідна роль у касовому виконанні бюджетів усіх рівнів.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів слід розглядати як необхідний елемент структурної перебудови наявних у суспільстві відносин між суб’єктами фінансової діяльності. Адже за допомогою казначейського механізму виконання доходів і видатків державного та місцевих бюджетів досягається максимально ефективне використання фінансів в інтересах усіх членів суспільства.Позитивними факторами казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами є: отримання щоденної інформації про суми доходів, які надійшли до кожного місцевого бюджету; забезпечення належного рівня управління бюджетними коштами; скорочення терміну надходження коштів на рахунки місцевих бюджетів; безвідсоткове покриття тимчасових касових розривів при виконанні місцевих бюджетів за рахунок коштів Єдиного казначейського рахунку; можливість відслідковувати стан дохідних рахунків у режимі реального часу; застосування органами державного казначейства процедур попереднього та поточного контролю до розпорядників коштів місцевих бюджетів дозволяє уникати нецільового спрямування бюджетних коштів; дотримання єдиних вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності виконання бюджетів; концентрація бюджетних ресурсів в установах НБУ, що дозволяє уникнути ризику втрати бюджетних коштів; отримання додаткових коштів в результаті розміщення тимчасово вільних коштів на рахунках комерційних банків [6, с.52].

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів в Україні має ряд проблемних питань, які спонукають органи Державного казначейства України до необхідності удосконалення та оптимізації процедур казначейського обслуговування місцевих бюджетів, а саме:

1) невисокий професійний рівень посадовців та службовців органів місцевого самоврядування;

2) недостатність забезпечення матеріально-технічною базою (комп'ютерами, модемами тощо);

3) нестабільність в законодавстві України, тобто при зміні нормативів Державне казначейство змушене коригувати і доопрацьовувати методологічну і програмно-технічну базу;

4) значне збільшення навантаження на канали зв'язку, низький рівень охоплення районної ланки цифровими технологіями зв'язку; оптимізація системи «Клієнт-Казначейство»;

5) відсутність чіткого розмежування повноважень та функцій між органами місцевого самоврядування і органами Держказначейства в процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів;

6) невисокий фаховий рівень працівників бухгалтерських та економічних служб бюджетних установ тощо [4, с.21].

Основними напрямами вирішення проблемних питань казначейського обслуговування місцевих бюджетів Україні є:

1) для підвищення ефективності управління бюджетними коштами на місцевому рівні доцільним є залучення тимчасово вільних бюджетних коштів та їхніх залишків у розпорядників із метою здійснення першочергових бюджетних видатків, недопущенні касових розривів у процесі виконання бюджетів;

2) введення до структури головних обласних управлінь державного казначейства України відділів чи секторів управління бюджетними ресурсами, який аналізуватиме наявні ресурси, прийматиме рішення про обсяги і джерела залучення, проведення обліку і складання звітності про залучення коштів;

3) забезпечення сільських і селищних рад комп'ютерною технікою, засобами зв'язку, універсальним програмним забезпеченням, створення цілісної системи адаптованого програмного забезпечення та єдиного порядку інформаційного обміну між органами місцевого самоврядування, фінансовими органами, податковими органами та органами Державного казначейства України;

4) удосконалення нормативно-правового забезпечення процедури обслуговування місцевих бюджетів усіх рівнів і створення єдиного програмного продукту для формування єдиної інформаційної бази для всіх учасників бюджетного процесу, яке дасть можливість підвищити ефективність управління фінансовими ресурсами [3, с.7].

 


58.Україна як суверенна держава стала членом Ради Європи, приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування та ратифікувала цей акт. Таким чином, вона взяла на себе зобов’язання будувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів.

У хартії дається вісім принципових положень про фінансову діяльність місцевого самоврядування:

Органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними засобами.

Фінансові засоби органів місцевого самоврядування потрібно визначати відповідно до компетенцій, передбачених Конституцією та законом.

Частина фінансових засобів органів місцевого самоврядування має надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких ці органи визначають у межах закону.

Фінансові системи, які забезпечують надходження фінансових засобів органів місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їхніх повноважень.

Необхідно запроваджувати процедури фінансового вирівнювання чи еквівалентні заходи, призначені для коригування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування.

Слід відповідним чином погоджувати з органами місцевого самоврядування виділення їм перерозподілюваних коштів. Це означає: кошти, що використовуються з метою фінансового вирів­нювання та допомоги органам місцевого самоврядування, мають вилучатися і надаватися лише за погодженням з органами місцевого самоврядування.

Субсидії, котрі надаються органам місцевого самоврядування, не можуть призначатися для фінансування певних проектів. Важливо, щоб асигнування субсидій не обмежувало свободи дій органів місцевого самоврядування у власній сфері компетенції.

Органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу.

Прагнення до побудови в нашій країні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих, неправильних рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації місцевих фінансів.

Будь-яка бюджетна система має бути зорієнтована на вирішення завдань з будівництва системи, яка б відповідала таким основним вимогам: соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади в бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин.

Слід зазначити, що вихідні пропорції розподілу доходів між рівнями бюджету залежать, головним чином, від таких чинників, як вертикальний розподіл видаткових повноважень і ступінь нерівності подушових бюджетних доходів адміністративно-територіальних утворень. Цими чинниками і визначається потреба в концентрації коштів у бюджеті вищого рівня для здійснення механізму вирівнювання.

У наш час у самому загальному вигляді можна виділити два типи моделей міжбюджетних відносин — децентралізований і кооперативний.

 

59.Передумовою існування місцевих фінансів є функціонування інституту місцевого самоврядування, яке існує в країнах, де держава визнає право місцевих органів влади на автономію та самостійність у вирішенні ними місцевих проблем. За таких умов здійснюється певне розмежування функцій і завдань, які покладаються на центральні органи влади і управління та на місцеве самоврядування.

Сучасне поняггя «місцеві фінанси» і рушуєгься на ідейно-теоретичних засадах, що формувалися протягом досить тривалого часу:

1. «Руська Правда» Ярослава Мудрого (978-1054 pp.). її головним джерелом є місцеве звичаєве право, яке своїми початками сягало до родоплемінних часів.

2. Магдебурзьке право (виникло в XIII cm.). Воно регламентувало самоуправління міст, діяльність міської влади, суду, питання земельної власності в межах міст, торгівлі, ремесел, оподаткуван-ня та ін.

3. Cmamym Великого князівства Литовського (1529, 1566 та 1588років). Він представляв собою збірник місцевих законів, що вміщував норми державного, земельного, кримінального, процесуального та спадкового права.

4. Децентралізаційна теорія. Вона відстоювала міцний централізований бюрократичний механізм влади. її головне положення - обґрунтувати поділ адміністративних справ на такі, які є наслідком самоврядування і на справи державні, делеговані общинам.

5. Теорія «природного права». Це сукупність принципів, правил, норм, цінностей, які диктуються природою людини і тим самим незалежні від конкретних соціальних умов і держави.

6. Теорія вольності общин. Вона обґрунтовувала такі твердження:

- община старша від держави, тобто історично виникла першою;

- общини не створені державою, а визнані нею;

- община є інституцією, рівною державі;

- держава існує для общин, а не общини для держави.

7. Громадська теорія місцевого самоврядування. Вона визначала, що общини не створені державою, а нею лише визнані, a

 

тому володіють колом справ, які їм належали до появи держави.

Такі справи держава не делегувала общинам, а визнала їх.

8. Державницька теорія місцевого самоврядування. Вона обґрунтовувала твердження стосовно того, що органи місцевого самоврядування - це органи державного управління, які є складовою частиною держави і ніяких самостійних справ не можуть мати, при цьому наділені певною правовою, організаційною та фінансовою самостійністю.

9. Теорія муніципального соціалізму. Вона відвертала увагу

громадськості від глобальних проблем розвитку країн та зосереджувала її на місцевому рівні, вважаючи, що саме там можна досягти соціального миру й гармонії шляхом поступових змін (націоналізації земель, розширення комунальної власності, соціалізації виробництва).

Становлення місцевого самоврядування у XVIII-XIX ст. відбувалося разом з розвитком буржуазних держав, яке проходило в умовах жорстокої боротьби абсолютизму з народною демократією. Централізована державна влада виявилася неспроможною ефективно виконувати всі свої завдання, особливо соціального спрямування. Частину з них доцільно було передати в компетенцію самостійної і незалежної місцевої влади.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.26.176.182 (0.014 с.)