ТОП 10:

Фінансовий контроль - запорука ефективного управління фінансовими ресурсами місцевих органів влади



Фінансові ресурси місцевих органів влади це на сам перед комплекс грошових потоків, які забезпечують реалізацію функцій господарської та соціальної спрямованості територій місцевого самоврядування. До джерел формування місцевих фінансових ресурсів відносять кошти місцевих бюджетів, які займають найбільшу частку в сукупному об’ємі фінансових ресурсів місцевого самоврядування, фінанси підприємств усіх галузей місцевого господарства, доходи населення, спонсорські внески та інші фінансові ресурси, які перебувають в місцевому економічному обігу.

Питання ефективності фінансового контролю є сьогодні надзвичайно актуальними через необхідність підвищення ефективності функціонування системи державного управління та місцевого самоврядування, прозорості бюджетної політики, раціональності й результативності бюджетних витрат.

Організація фінансового контролю на місцевому рівні має враховувати особливості функціонування місцевих фінансів. У багатьох країнах органи центральної влади наділені значними контрольними повноваженнями у сфері місцевих фінансів. Це зумовлено насамперед тим, що держава відіграє велику роль у фінансуванні органів місцевого самовря­дування, зокрема для забезпечення виконання делегованих нею повно­важень. Відповідно, виникає потреба контролювати використання кош­тів, які спрямовуються на зазначені цілі, а також обсяг і якість послуг, які створюються за їх рахунок.

Завданнями фінансового контролю на місцевому рівні є:

- безумовне дотриманням вимог чинного законодавства при ухвален­ні фінансових рішень органами місцевого самоврядування;

- виявлення можливих резервів розширення ресурсної бази місцевого самоврядування;

- забезпечення економного та ефективного використання матеріаль­них ресурсів відповідно до рішень, ухвалених представницькими органами місцевого самоврядування;

- попередження і виявлення фактів використання фінансових ресурсів із порушенням встановлених правил;

- забезпечення достовірності інформації про фінансову діяльність органів місцевого самоврядування.

Реалізація поставлених завдань сприяє зміцненню фінансової дисципліни органів місцевого самоврядування, підвищенню ефективності управління суспільними фінансами в цілому. Це, у свою чергу, є фактором, що стимулює економічне піднесення, розвиток демократичних відносин у суспільстві та поліпшення ставлення громадськості до діяльності владних інститутів.

Державний фінансовий контроль здійснюється через систему органів, які створені на законній основі і діють в межах виділених ним повноважень і в рамках компетенції (рис.1). Оскільки існуючі державні контролюючі організації мають порівняно невеликий період взаємодії, то в цілях виключення дублювання їх функцій необхідно чіткіше визначити їх повноваження.

 

 

 


47.Фінансовий контроль — це контроль законодавчих і виконавчих органів влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ за фінансовою діяльністю всіх економічних суб'єктів із застосуванням певних методів і прийомів.
Види фінансового контролю:
1. Державний — позавідомчий — здійснюється комісіями ВРУ, Кабінетом Міністрів, місцевими радами народних депутатів, державними фінансовими органами.
2. Внутрішньовідомчий— проводиться відомствами, міністерствами, державними комітетами щодо підвідомчих їм підприємств, організацій, установ.
3. Внутрішньогосподарський— здійснюється структурними підрозділами підприємств — бухгалтерією, фінансовою службою підприємства. Мета — перевірка правильності і своєчасності зарахування коштів на рахунок у банку, контроль за залишком коштів на рахунку, за протермінування заборгованості постачальникам, банку, бюджету тощо.
4. Громадський— полягає у проведенні перевірки, виявленні і попередженні різних порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств, організацій з ініціативи місцевих органів влади або окремих груп громадян.
5. Аудиторський— здійснюється аудиторськими фірмами або незалежними аудиторами.
Попередній фінансовий контроль — перевірка операцій до того, як вони відбудуться. Мета — недопущення незаконних і неправильних фінансових операцій. Завдання— виявлення резервів зростання обсягів виробництва, підвищення рентабельності, попередження неекономічного і нераціонального використання грошових коштів; проведення органами державної влади і управління, фінансовими і податковими органами, банківськими установами, працівниками служби обліку на стадії складання плану та бюджету і прийняття фінансових рішень.
Поточний фінансовий контроль полягає у регулярній перевірці виконання підприємствами встановлених завдань з фінансових показників і платежів до бюджету, дотримання ними фінансових норм і нормативів. Здійснюється працівниками служби обліку у процесі проведення тих чи інших фінансових операцій; забезпечує режим економії у використанні коштів, мобілізує внутрішні резерви.
Наступний фінансовий контроль проводиться після проведення операцій практично всіма контролюючими органами. Мета — аналіз і узагальнення підсумків виконання фінансових операцій, виявлення випадків порушення фінансової дисципліни, законів, перекручень у звітності та цільовому використанні коштів.
Камеральні та документальні перевірки проводяться, головним чином, податковими органами. Перший вид контролю здійснюється без виходу на підприємство і полягає у перевірці поданої податкової звітності. Документальна перевірка проводиться з виходом на підприємство і передбачає перевірку первинних документів, пов'язаних із нарахуванням податків. Результати документальної перевірки можуть оформлятися довідкою — якщо порушень не виявлено; актом — при встановленні порушень податкового законодавства.
Ревізія— це всеохоплююча перевірка усіх сторін діяльності суб'єкта господарювання; проводиться регулярно, а її результати оформляються актом; мета — всебічно сприяти поліпшенню фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ.
Залежно від обсягу даних, що перевіряються, розрізняють ревізії:
1) суцільні;
2) вибіркові;
3) комбіновані.
Залежно від повноти охоплення діяльності підприємства, організації розрізняють ревізії:
1) повні;2) часткові;
3) тематичні;
4) комплексні.
Ревізії також поділяють на планові і позапланові.


48.Одним із найважливіших чинників успішного управління бюджетними ресурсами є здійснення загальної оцінки фінансового стану місцевого бюджету, що за своїм змістом відображає підсумки фінансової діяльності виконавчих органів влади. Результати діяльності з управління бюджетними ресурсами цікавлять не тільки представників органів влади, а й місцеве населення, платників податків та інвесторів, оскільки така оцінка є індикатором розвитку місцевого бюджету.
Знання показників поточного та попереднього стану бюджету дозволятиме здійснити загальну оцінку перспектив розвитку території, виявити його потенційну фінансову спроможність та можливі фінансові ризики.
Оцінка фінансового стану бюджету необхідна для:
виявлення змін у показниках фінансової звітності;
виявлення факторів, які вплинули на ці показники;
аналізу кількісних і якісних змін фінансового стану;
виявлення тенденцій у змінах фінансового стану.
При проведенні оцінки фінансового стану використовують певні методи та інструментарій. Найпоширенішим є метод співставлення, коли фінансові показники на кінець періоду порівнюються з показниками на початок або з плановими. Використовуючи цей метод показники необхідно уточнити з урахуванням інфляційних процесів та їх структурної однорідності. Здійснювати порівняння фактичних показників можна з прогнозними або очікуваними показниками, оскільки це дасть можливість виявити відхилення від прогнозу.
Інший метод – групування, коли показники згруповують для проведення аналітичних розрахунків, виявлення тенденцій та їхнього взаємозв’язку. При застосуванні цього методу визначаються такі показники: частка певного виду доходів або видатків бюджету в загальному обсязі бюджету, частка міжбюджетних трансфертів у доходній частині бюджету, співвідношення показників бюджету між загальним та спеціальним фондами.
Окрім того, як інструментарій проведення оцінки фінансового стану можуть використовуватись фінансові коефіцієнти – відносні показники, що відображають співвідношення абсолютних фінансових показників. Фінансові коефіцієнти використовуються для співставлення показників конкретного місцевого бюджету із відповідними середніми показниками інших місцевих бюджетів із порівнянною чисельністю населення.
Таким чином, оцінка фінансового стану місцевого бюджету є підґрунтям для кращого розуміння поточної фінансової ситуації, показником того, наскільки ефективно здійснюється управління бюджетними ресурсами, та індикатором інвестиційної привабливості для потенційних інвесторів.
Для органів місцевого самоврядування важливо не тільки навчитись реально оцінювати свої майбутні доходи, але і розуміти: ця оцінка встановлює чіткі обмеження видатків бюджету. Щоб це досягнути, необхідно опрацювати внутрішні процедури підготовки та контролю з метою забезпечення вчасного та впорядкованого процесу підготовки проекту бюджету.


49. Громадські послуги - це послуги, які надаються органами місцевої самоврядування та створеними ними установами і організаціями, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у відповідності до законів України, для задоволення потреб особи і суспільства.

По кожному виду послуг (сфері повноважень) мають бути надані показники, які необхідні для розрахунків рівнів їх фінансового забезпечення, зокрема:

- кількість населених пунктів, жителів, що входять до складу адміністративно-територіальної одиниці (територіальної громади), відстань до адміністративного центру (середня та максимальна);

- кількість споживачів та територія, в межах якої надається конкретна послуга, кількість бюджетних установ, що її надають (враховуючи державні та приватні установи);

- стан справ з відшкодуванням пільг, встановлених законодавством, комунальним підприємствам.

Проведення роботи по визначенню мінімально-необхідного переліку послуг та пропозиції щодо розрахунків рівнів їх фінансового забезпечення на всіх рівнях обстеження повинно супроводжуватись аналізом діючих стандартів і нормативів у відповідних сферах.

Для рівнів район - область пропонується проаналізувати фактичний стан справ по виконанню спільних програм, надати пропозиції з поліпшення якості їх надання (організаційні, майнові тощо) та визначити обов'язковий перелік суспільно-необхідних програм.

За результатами проведеного обстеження робочими групами повинні бути попередньо опрацьовані отримані дані і розроблені пропозиції щодо:

- визначення переліку завдань місцевого значення, обов'язкових для виконання органами місцевого самоврядування на всій території України та пропозиції по розрахунках їх фінансового забезпечення;

- розмежування сфер відповідальності та компетенції органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування різних рівнів за надання адміністративних та громадських послуг;

- критеріїв та основних засад формування самодостатніх сільських територіальних громад (здатних надавати державні та громадські послуги на рівні державних соціальних стандартів);

- розробки методичних рекомендацій з питань: визначення типової структури органів місцевого самоврядування;

- ефективного управління місцевим господарством (з урахуванням особливостей управління об'єктами спільної власності) та питань об'єднання матеріальних і фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування з метою підвищення якості надання громадських послуг населенню;- комплексного соціально-економічного розвитку населених пунктів та засобів державного стимулювання цього розвитку;- розроблення місцевих правил забудови населених пунктів.


50.Виконання покладених на місцеве самоврядування функцій потребує фінансування, яке відображається в місцевому бюджеті. Розміри місцевих бюджетів, їх стан і збалансованість залежать від результатів функціонування господарського комплексу кож-ної адміністративно-територіальної одиниці. До складу місцевого господарства належать підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури, кому-нальної власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також підприємства (об'єднання), організації, устано-ви, що не належать до комунальної власності, діяльність яких по-в'язана переважно з обслуговуванням населення і за згодою влас-ника можуть бути включені до місцевого господарства та об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придбані на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за зго-дою населення та органів місцевого самоврядування. Основним джерелом доходів місцевих бюджетів є податки, які сплачують суб'єкти господарської діяльності, що функціону-ють на території місцевого самоврядування. Альтернативним джерелом є неподаткові доходи, які включають доходи від опе-рацій з власністю та підприємницької діяльності, а також некоме-рційного та побічного продажу. Значна частина даних надход-жень формується за рахунок здачі майна комунальної власності в оренду або його продажу. Діяльністю підприємств місцевого самоврядування передба-чено отримання доходів. До доходів комунальних об'єктів влас-ності відносяться: - податки, збори та інші обов'язкові платежі від підпри-ємств, організацій і установ комунальної власності; - надходження дивідендів від участі місцевих рад у статут-них фондах суб'єктів підприємницької діяльності; - від приватизації майна, що знаходиться в комунальній власності; - плата за оренду цілісних майнових комплексів, які знахо-дяться у власності місцевих рад; - плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування; - надходження від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення (крім державної власності). Надходження від об'єктів комунальної власності в сукупних доходах місцевих бюджетів України загалом складають невелику частку - від 1 до 4%. Останніми роками спостерігається тен-денція до поступового їх зростання. Серед усіх видів надходжень від об'єктів комунальної власності найбільша частка припадає на податок на прибуток комунальних підприємств та надходження від приватизації комунального майна. Право комунальної власності територіальних громад може виникати на: - рухоме та нерухоме майно; - землю; - природні ресурси; - об'єкти соціальної інфраструктури (школи, лікарні, поліклініки, дитячі дошкільні заклади); - культурні, спортивні установи і споруди; - побутові підприємства; - житлово-комунальне господарство. При цьому органи місцевого самоврядування в галузі управління комунальною власністю мають повноваження щодо: - управління майном комунальної власності; - установлення порядку та здійснення контролю за викори-станням прибутків підприємств комунальної власності; - заслуховування звітів керівників цих підприємств; - підготовки пропозицій щодо відчуження комунального майна, місцевих програм приватизації та переліку об'єктів, які не підлягають приватизації. У галузі житлово-комунального господарства органи місцевого самоврядування уповноважені: - управляти об'єктами житлово-комунального господарства; - здійснювати облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов; - сприяти розширенню житлового будівництва; - реєструвати житлово-будівельних кооперативи; - забезпечувати соціально-культурні заклади і населення всіма комунальними зручностями; - збирати, утилізувати відходи і сміття; - здійснювати благоустрій територій; - встановлювати зручний для населення режим роботи ко-мунальних підприємств; - затверджувати транспортні маршрути; - утримувати в належному стані цвинтарі, здійснювати їх охорону; - залучати на договірних засадах підприємства, які не нале-жать до комунальної власності, до обслуговування населення за-собами транспорту та зв'язку. Залежно від особливостей діяльності комунальних підприємств, до їх числа відносяться підприємства, які знахо-дяться на повному утриманні місцевих бюджетів (заклади освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, спорту, фізичної культури, туризму). До таких підприємств належать ті, що част-ково утримуються з місцевих бюджетів, зокрема (житлово-комунальне і транспортне господарство, заклади культури та під-приємства, які працюють на засадах самоокупності, ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації). За сучасних умов значно зростає необхідність об'єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної влас-ності. Це пов'язано з тим, що органи місцевого самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного вироб-ництва. Вони мають з'ясовувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, його майновий стан, платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності. Житлово-комунальне господарство має більше ніж 20 підгалузей. У ньому зосереджено майже 1/4 основних засобів країни, зайнято 5% працездатного населення. Господарську діяльність галузі здійснює понад 5 тисяч підприємств. Основні засоби житлового господарства - це, головним чином, будівлі, споруди (житлові будинки, котельні, господарські споруди та ін.). Житлові будинки складають більше, ніж 90% усіх основних засо-бів, що перебувають на балансі. Основу житлового господарства складає житловий фонд. Більша його частина знаходиться в ко-мунальній власності. Частина житлового фонду належить грома-дянам та підприємствам (відомчий фонд). Житлове будівництво ведеться за рахунок різних джерел фі-нансування, зокрема бюджетних коштів та коштів підприємств, організацій і населення. Джерелом фінансування виступає також довгострокове банківське кредитування. Утримання житлового фонду в належному стані потребує про-ведення капітального ремонту. Капітальний ремонт здійснюється за рахунок доходів від оренди, перевищення доходів над видатками з експлуатації житлового фонду, бюджетних асигнувань. Житлове господарство було найменше підготовлене до ринко-вих умов. В умовах адміністративної економіки плата за житло ли-ше частково покривала вартість цих послуг. За рахунок державного бюджету та коштів підприємств майже повністю здійснювалося но-ве житлове будівництво та капітальний ремонт житлового фонду. Тому питання щодо переведення їх на повний госпрозрахунок та самоокупність є актуальним на сьогоднішній день. Утримання житлово-комунального господарства має свої особливості. Воно розпочинається з визначення доходів цих підприємств, які, як правило, є меншими за видатки. В житловому господарстві шляхом планування визначаються доходи за всіма джерелами надходжень, зокрема: квартирна плата; орендна плата за нежитлові приміщення; кошти, які одержують від комунальних підприємств на відшкодування витрат з обслуговування внуірішньобудинкових мереж (водопостачання, каналізація, елек-тропостачання); інші доходи (орендна плата за житлові приміщення, виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту). Загальна сума квартирної плати розраховується, виходячи з розмірів середньорічної житлової площі і середньої ставки плати за 1 кв. м. Розмір середньорічної отачуваної житлової площі: Ж = П+ВМ/12-Н(12-М)/12, (7.2) де: П - розмір житлової площі на початок року; В - розмір житлової площі, яка вводиться в дію; Н - розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації; М - кількість місяців функціонування житлової площі за рік; 12 - кількість місяців за рік. Середня квартирна плата за 1 кв. м житлової площі визна-чається, виходячи із звітних даних за попередній рік, шляхом ділення отриманої квартирної плати на середньорічний розмір житлової площі. Нарозмір квартплати впливаєряд чинників, зокрема: - зміна тарифів відповідно до рішень уряду та органів місцевого самоврядування; - поліпшення умов благоустрою квартир в нових будинках; - забезпечення будинків ліфтами; - місцезнаходження та поверховість будинків; - пільги з оплати за житло для окремих категорій громадян. При здачі нежитлових приміщень в оренду орендар сплачує орендну плату. Орендна плата за нежитлові приміщення обчис-люється за тарифами, розмір яких залежить від категорії населе-ного пункту, типу будови, її місцезнаходження та цілей викори-стання. Доходи від нежитлових приміщень складаються з: - орендної плати; - оплати опалення; - оплати комунальних послуг за встановленими ставками і тарифами; - сплати загальних для всіх власників будинків видатків на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фонду пропорційно зайнятій площі. Структура доходів житлового господарства має значні коли-вання, які пов'язані із розміром житлової й орендної площі та її місцезнаходженням. Найбільша частка доходів житлових ор-ганізацій формується за рахунок квартирної плати. Важливою складовою в структурі доходів житлового господарства є орендна плата за нежитлові приміщення. Видатки житлового господарства складаються із заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, плати за технічне обслуго-вування житлових будинків, витрат на ремонт житлового фонду та вивезення сміття, матеріальних витрат, а також оплати елек-троенергії на освітлення сходів, роботу ліфтів та на власні потре-би, амортизаційних відрахувань відокремлених нежитлових бу-динків, витрат на утримання будинкового господарства, технічного інвентарю, механізоване прибирання територій та інших витрат. Структура витрат житлового господарства в регіонах країни неоднакова. В різних районах одного і того ж міста вона має суттєві відмінності. На неї впливають такі чинники, як місцезнаходження району, його територія, наявність місць за-гальноміського користування, поверховість будинків, ком-пактність їх розміщення, технічна оснащеність будинків, тощо. Останніми роками спостерігається негативна тенденція погіршення стану та скорочення комунального житлового фонду. Причиною цього є зміна форми власності обєктів. На відміну від промислових підприємств, у житловому гос-подарстві частка оборотних засобів незначна. У структурі обо-ротних засобів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробниц-тво». Одна з характерних статей оборотних засобів житлових підприємств - «Розрахунки з абонентами» або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Крім житлового господарства, органи місцевого самовря-дування мають у своєму розпорядженні підприємства комуналь-ного господарства, дояких відносяться: - санітарно-технічні підприємства (водопостачання, каналізація, санітарна очищення); - внутрішньоміський транспорт; - підприємства комунального обслуговування (лазні, пральні, перукарні, готелі); - підприємства комунальної енергетики (електро-, газо- і теплопостачання); - зовнішній благоустрій (дорожнє господарство, вуличне освітлення, озеленення); - підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслу-говують потреби комунального господарства. Склад комунального господарства на кожній території різний. Він залежить від кількості населення, особливостей гос-подарського комплексу та інших специфічних умов (адміністративні центри, курортна місцевість, туризм тощо). На початку 1990-х років основна частина комунальних підприємств належала до комунальної власності і лише незнач-на - до державної і колективної власності. На даний час у кому нальному господарстві діють державні, державно-комунальні, акціонерні, корпоративні, приватні підприємства. Затрати комунальних підприємств складаються з прямих та накладних. До прямих відносять матеріали, заробітну плату, вартість електроенергії, палива, амортизацію основних засобів. До накладних затрат відносять затрати на управління і обслуго-вування виробництва. Виручка від реалізації в комунальному господарстві - ос-новне джерело відшкодування експлуатаційних витрат. У при-буткових галузях комунального господарства система тарифів за послуги диференційована залежно від категорії споживачів і якості послуг. Складовою відшкодування витрат є тарифи. Вони поділяються на такі групи: - тарифи міського транспорту; - тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, ка-налізація, санітарне очищення). Ці тарифи диференційовані за споживачами; - тарифи енергетичних підприємств - диференційовані за споживачами і за цільовим призначенням; - тарифи готелів, лазень, пральних та інших послуг насе-ленню - диференційовані залежно від якості послуг. Розрахунок виручки комунального підприємства проводиться шляхом множення тарифної ставки на запланований обсяг послуг. На різні види послуг розрахунок робиться окремо з кожної послуги. Основні засоби в комунальному господарстві сутгєво відрізняються від інших галузей. До їх складу відносять тротуари, мости, набережні та інші споруди. Структура основних засобів розрізняється залежно від галузі комунального господарства. У во-допровідному, газовому господарствах, електропостачанні перева-жають передавальні споруди, в готельному і побутовому - будівлі. Фінансування капітальних вкладень у прибуткових галузях комунального господарства здійснюється за рахунок амортизації, частини прибутку, довгострокових кредитів, коштів місцевих бюджетів; у неприбуткових - за рахунок бюджетних коштів. До числа підприємств комунальної власності відносяться також транспортні підприємства. На транспортні підприємства покладені завдання з перевезення пасажирів. При цьому обсяги перевезень поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Усі дохо-ди й витрати транспортних підприємств планують. Окремо пла-нують доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від здачі в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі). Доход транспортних підприємств включає: - доходи від платних перевезень; - бюджетні дотації; - доходи від інших видів діяльності. Доходи від платних перевезень становлять до 95% сукупних доходів. їх визначають шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій. Дотації визнача-ються множенням кількості безоплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності планують, виходячи з до-сягнутого за попередній період рівня доходів з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді. Транспортні підприємства мають специфічні статті витрат, притаманні лише таким підприємствам, зокрема: - для автотранспортних підприємств - це витрати на при-дбання паливно-мастильних матеріалів, які становлять майже 1/3; - на підприємствах електротранспорту - витрати на при-дбання електроенергії. Ринкові умови господарювання потребують реформування підприємств комунальної власності. Його метою є створення ефек-тивного ринкового механізму функціонування підприємств кому-нальної власності для підвищення рівня обслуговування споживачів шляхом поступового запровадження економічно обґрунтованих цін і тарифів на житлово-комунальні послуги на базі реальної вартості цих послуг з одночасним реформуванням галузі. Основні напрямиреформування підприємств комунальної власності: - поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища; - удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту; - реформування системи фінансування житловокомунальним господарства. Завдання комунальноїреформи полягає в: - трансформації комунальної сфери на основі приватизації, використання концесійних механізмів та фінансової підтримки комунальної реформи з одночасною децентралізацією управління комунальною галуззю; - установленні прийнятних для бізнесу і для населення та-рифів, які були б економічно обґрунтованими, відшкодовували витрати підприємств, забезпечували розвиток та оновлення в житлово-комунальній сфері та враховували платоспроможність населення; - забезпеченні фінансової самодостатності територіальних громад щодо виконання власних повноважень у цій сфері; - запровадженні механізмів громадського контролю, зокре-ма за прозорістю встановлення тарифів і цін, у тому числі й на природний газ і електроенергію, та тарифів на житлово-комунальні послуги; - надання адресної допомоги тим, хто її потребує. Реалізація комунальноїреформи можлива за умов: - упорядкування наданих пільг з оплати послуг та джерел їх фінансування; - упровадження ресурсозберігаючих технологій з метою здешевлення вартості житлово-комунальних послуг та відповідного зниження тарифів; - сприяння залученню інвестицій для розвитку організацій з обслуговування і ремонту об'єктів житлово-комунального господарства; - реструктуризації заборгованості бюджетів усіх рівнів підприємствам житлово-комунального господарства з дотацій, пільг та субсидій за попередні роки; - розвитку лізингу в сфері житлово-комунального господарства; - запровадження диференційованої плати за утримання житла та надання послуг з урахуванням інженерного обладнання будинків.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.194.83 (0.011 с.)