Причини тривалого розгляду судами кримінальних справ

Для об’єктивного аналізу причин порушення строків розгляду кримінальних справ важливим є визначити, у який строк має бути розглянуто кримінальну справу.

Строк судового розгляду кримінальної справи починається з моменту надходження справи до суду першої інстанції з обвинувальним висновком і закінчується набранням вироком (постановою, ухвалою) законної сили і зверненням вироку (постанови, ухвали) до виконання.

Кримінально-процесуальним законодавством України встановлено строки проведення попереднього розгляду справи та строк призначення справи до судового розгляду з дня попереднього розгляду. Так, у ст. 241 КПК 1960 р. передбачено 10-денний строк призначення справ до попереднього розгляду, а у разі складності справи – не пізніше 30 діб з дня надходження її до суду. Відповідно до вимог ст. 256 КПК 1960 р. термін призначення справи до судового розгляду повинен бути не пізніше 10 діб, а у випадку складності справи – не пізніше 20 діб з дня попереднього її розгляду.

З аналізу змісту надісланих апеляційними судами узагальнень можна дійти висновку про те, що тривалий розгляд кримінальних справ пов’язаний з низкою як об’єктивних, таких, що обумовлені обставинами, які не залежать від суду, так і суб’єктивних причин, що виникають з вини судді або внаслідок неналежної організації роботи суду.

До об’єктивних причин тривалого розгляду кримінальних справ належать такі:

1. Значне навантаження суддів та неукомплектованість відповідно до штатної чисельності місцевих судів. Відсутність достатньої кількості залів судових засідань, розгляд судами складних та об’ємних за кількістю матеріалів кримінальних справ.

Найчастіше затягування розгляду кримінальної справи відбувалося у зв’язку з її відкладенням. При цьому причини відкладення розгляду справи або оголошення перерви у слуханні справи були різноманітними.

Найбільш поширеною причиною відкладення розгляду справи стала неявка у судове засідання свідків, що є значною перешкодою для своєчасного розгляду справ.

Відповідно до ст. 292 КПК 1960 р. у випадку неявки викликаних свідків суд вислуховує думку учасників процесу про можливість розгляду справи і виносить ухвалу (постанову) про подальший розгляд справи або відкладення її розгляду. При цьому суд вживає заходів щодо примусового приводу свідків.

Наприклад, до Кіровського районного судуАвтономної Республіки Крим кримінальна справа за обвинуваченням Ф.С. за ст. 122 КК надійшла 09 червня 2008 року.Попередній розгляд справи відбувся 17 червня 2008 року.

До 26 січня 2009 року було призначено 9 судових засідань, з яких 7 не відбулось внаслідок нез’явлення до суду підсудного та свідків. 26 січня 2009 року судом було призначено експертизу, а провадження по справі зупинено, що суперечить вимогам кримінально-процесуального закону. Станом на 22 лютого 2012 року висновок спеціалістів до суду не надійшов.

Майже в усіх справах, що перебувають на розгляді у судах областей понад 6 місяців, для виклику свідків розгляд справ відкладався на строк не менше 14 днів. У деяких місцевих судах така перерва становила місяць та більше. Такі тривалі перерви пов’язані з завантаженістю, а також часом, необхідним для примусового приводу свідків.

Так, кримінальна справа за обвинуваченням К.А.І. за ч. 4 cт. 191 КК у зв’язку з неявкою свідків відкладалася 3 рази (Вільшанський районний суд Кіровоградської області), а кримінальна справа за обвинуваченням Я.С., Л.О. за ч. 2 cт. 365, ч. 2 cт. 368 КК, що перебувала в провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда, у зв’язку з неявкою свідків відкладалася понад 5 разів.

Суди апеляційної інстанції при відкладенні справи у зв’язку з неявкою свідків, як правило, за наявності підстав застосовували примусовий привід свідків.

На невиконання постанови про примусовий привід свідків суди реагували шляхом винесення окремих постанов (ухвал), якими звертали увагу як місцевих органів внутрішніх справ і прокуратури, так і обласного управління МВС України та прокуратури області на факти порушення закону та вимагали вжиття відповідних заходів.

Були випадки допущення порушень вимог ст. 6 Конвенції. Так, суди у випадку неявки в судове засідання свідків, невиконання постанов суду про проведення приводу оголошували покази свідків, які вони давали під час досудового слідства (ст. 306 КПК 1960 р.), і брали їх в основу вироку, в той час відповідно до ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення. Окремо слід зазначити про існування випадків направлення судами першої інстанції справи для додаткового розслідування у зв’язку з неповнотою досудового слідства, яка не може бути усунена в судовому засіданні, внаслідок відсутності можливості усунути протиріччя в показаннях свідків(згідно з вимогами ст. 6 Конвенції обвинувачений має право допитувати свідків). Так, наприклад, при розгляді кримінальної справи стосовно С.В., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, Ленінським районним судом м. Севастополя було встановлено наступне:

Органом досудового слідства С.В. був обвинувачений у тому, що 19 січня 2008 року приблизно о 06.00 год. шляхом ушкодження замка водійських дверей проник до салону автомобіля ВАЗ-21099 вартістю 36 600 грн, який належить К.А.В. та був припаркований біля буд. № 69 на вул. Хрусталева в м. Севастополі. Після чого завів двигун автомобіля та зник на ньому, перегнав у лісопосадку, де повністю розукомплектував, привівши у стан, непридатний для використання за призначенням, внаслідок чого потерпілим К.А.В. та К.Р.А. було завдано матеріальних збитків на суму 36 706 грн

Під час судового розгляду було з’ясовано неповноту досудового слідства, яка не могла бути усунена в судовому засіданні, зокрема між свідченнями підсудного та свідків були протиріччя. Свідки на судові засідання не з’являлися, постанови про привід свідків в судове засідання не виконувалися, у зв’язку з чим суд був позбавлений можливості оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

За вимогами ст. 6 Конвенції обвинувачений має право допитувати свідків. Якщо вирок суду буде ґрунтуватися виключно чи визначальним чином на свідченнях особи, яку обвинувачений не міг допитати чи доручити допитати іншому на етапі досудового слідства чи під час судових дебатів, тоді права підсудного на захист вважаються обмеженими та несумісними зі ст. 6 Конвенції.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність можливості у підсудного С.В. та його захисника ставити питання свідкам, які не з’являються до суду, що може призвести до суттєвого порушення його прав на захист, а також до винесення необ’єктивного й неправильного судового рішення, у зв’язку з чим справу було направлено на додаткове розслідування 08 листопада 2011 року.

Однією з причин тривалого розгляду справ, у яких підсудні не знаходяться під вартою, є зупинення провадження у зв’язку з тривалою хворобою підсудних або оголошенням їх у розшук.

Так, наприклад, у провадженні Балаклавського районного суду м. Севастополя з 07 листопада 2008 року знаходиться кримінальна справа за обвинуваченням С.А. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 30, ч. 3 ст. 258 КК, та П.B., обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358 КК, та інші (всього 15 обвинувачених). Спочатку справа знаходилася у провадженні судді Л., а потім у зв’язку з його відставкою була передана судді М. Судові засідання, призначені з 10 по 14 жовтня, не відбулися у зв’язку з хворобою підсудного С.А., який знаходився на лікуванні в реанімації кардіологічного відділення міської лікарні з інфарктом міокарда, а потім був переведений до відділення травматології та ортопедії з діагнозами: подагра, подагричний поліартрит у стадії загострення, артрит променезап’ясткових колінних суглобів, ІБС, постінфарктний і атеросклеротичний кардіосклероз та інші. Постановою суду від 10 жовтня 2011 року провадження у справі було зупинено до видужання підсудного С.А.

Кримінальна справа за обвинуваченням Т.A., Г.В., Х.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 396 КК, розглядається суддею Балаклавського району М. з березня 2011 року. На перше судове засідання 15 квітня 2011 року підсудний Г.В. не з’явився, його було затримано того ж дня у стані алкогольного сп’яніння. 20 квітня 2011 року за клопотанням державного обвинувача Г.В. змінено запобіжний захід на тримання під вартою, завдяки чому безперешкодно вдалося розглянути справу та 26 липня 2011 року постановити обвинувальний вирок.

В іншій справі за обвинуваченням І.В.Ю. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 187 КК, яка була в провадженні суду Ленінського району з листопада 2010 року, підсудний тричі не з’явився в судові засідання: 22 грудня 2010 року, 24 лютого 2011 року і 16 квітня 2011 року, у зв’язку з чим 19 квітня 2011 року йому змінено запобіжний захід на тримання під вартою з одночасним оголошенням у розшук. Згідно з рапортами працівників міліції І.В.Ю. за місцем реєстрації не мешкає, місце знаходження його не встановлено.

У цих справах підсудні перебували на підписці про невиїзд. Запобіжний захід було обрано слідчим без вжиття заходів щодо обрання більш суворого запобіжного заходу. Рішення про розшук осіб суди виносили, як правило, після неодноразової неявки підсудних без поважної причини, перевірка якої вимагала значного часу.

Ще однією причиною відкладення розгляду справи є неявка у судове засідання захисника. Як правило, неявка захисника відбувається у зв’язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі або у зв’язку з хворобою. У деяких випадках через неявку захисника розгляд справи відкладається по декілька разів.

Досить поширеною причиною відкладення судового засідання є неявка прокурора.

У ст. 264 КПК 1960 р. встановлено, що участь прокурора у судовому засіданні є обов’язковою, крім деяких випадків. Відсутність прокурора у судовому засіданні спонукає суд відкладати розгляд справи на інший час.

Так, з приводу неявки прокурора у судове засідання відкладався розгляд кримінальної справи за обвинуваченням К.О. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Неявка прокурора у судове засідання стала причиною відкладення розгляду справи за обвинуваченням М.В. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 255 КК. Зазначені справи перебували в провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда.

Розглядаючи кримінальну справу щодо обвинувачення Б.O. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 190 КК, Комсомольським районним судом м. Херсона встановлено, що у цій справі розглянуто усі докази, які містяться в матеріалах, з’ясовано, чи бажають учасники судового розгляду доповнити судове слідство і чим саме, тобто виконано вимоги ст. 317 КПК 1960 р.

Осіб, які приймали участь у справі, було попереджено про те, що 19 липня 2011 року буде проведено судові дебати. Але в судовому засіданні прокурор, який приймав участь у справі, заявив про свою неготовність до судових дебатів, а також про необхідність узгодження позиції з Херсонською обласною прокуратурою, у зв’язку з чим було оголошено перерву до 25 липня 2011 року.

При проведенні судового засідання 25 липня 2011 року прокурор знову повідомив про свою неготовність до судових дебатів. У зв’язку з заявою прокурора судовий розгляд призначено на 28 липня 2011 року о 09.00 год.

Зважаючи, що зазначеними обставинами затягується розгляд справи, при цьому порушено вимоги ст. 6 Конвенції щодо права громадян на розгляд справи впродовж розумного строку, з метою недопущення в подальшому подібних випадків суд постановив довести наведене до відома прокуратури Херсонської області, а також повідомити про вжиті заходи щодо усунення зазначених порушень.

В усіх випадках неявки прокурорів у судове засідання суди здійснювали належне реагування шляхом постановлення окремих ухвал (постанов) на адресу органів прокуратури. Однак прокуратури розглядали та вживали відповідних заходів лише за окремими постановами.

Додатковими факторами, які призводять до відкладення розгляду справ у зв’язку з неможливістю явки в судове засідання, є хвороба учасників процесу та інші поважні причини (відрядження, відпустки, клопотання про відкладення розгляду справи і т.д.).

Досить поширеною причиною відкладення розгляду справи була незадовільна робота конвойної служби, яка доставляла підсудних у судові засідання. У кожному конкретному випадку суди вживали заходів щодо своєчасної доставки підсудних у судове засідання та застосовували заходи реагування на ці обставини, передбачені кримінально-процесуальним законом.

Так, Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області під час розгляду головуючим суддею У. в кримінальній справі за обвинуваченням М.В. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК, було ухвалено постанову про направлення її прокурору Запорізької області, Мелітопольському міжрайонному прокурору та начальнику Мелітопольського МВ ГУМВС України у Запорізькій області для вирішення питання щодо невиконання вимог суду про доставку підсудного М.В. з метою усунення у подальшому перешкод суду у розгляді кримінальної справи.

Суд, цитуючи ст. 6 Конвенції, наголошував на тому, що невиконання його вимог без поважних причин порушує конституційне право підсудного, який знаходиться під вартою, та позбавляє суд можливості розглянути кримінальну справу у розумні строки.

Однією з причин затягування строків розгляду кримінальних справ була неналежна організація роботи деяких суддів, які оголошували тривалі, нічим не обґрунтовані перерви, призначали справи до слухання на час перебування у відпустках або на час розгляду інших справ, не враховували конкретних обставин справи, не вживали належних заходів з метою оперативного розгляду справ, у тому числі шляхом зміни порядку дослідження доказів.

Неналежним чином був організований розгляд кримінальної справи за обвинуваченням Я.О. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 187 КК (під вартою утримувався з 06 грудня 2008 року) у Київському районному суді м. Донецька. Судові засідання тривали 9 хв. (16 травня 2011 року), 25 хв. (09 червня 2011 року). 01 серпня 2011 року було оголошено перерву на 2 місяці (до 03 жовтня 2011 року) у зв’язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті. 03 жовтня 2011 року досліджувались матеріали справи, у тому числі і документи, які не були доказами, наприклад, постанова про порушення клопотання про продовження строків досудового слідства. Призначене на 14 листопада 2011 року судове засідання не відбулось у зв’язку з відпусткою судді. Таким чином, 2 роки 8 місяців кримінальну справу не було розглянуто.

У деяких випадках затягування строків розгляду кримінальних справ зумовлювало неврахування судом фактичних обставин у справі.

Так, у Жовтневому районному суді м. Луганська у кримінальній справі за обвинуваченням Л.О. за ч. 3 ст. 185 КК (під вартою з 01 грудня 2009 року) оголошувались перерви у зв’язку з неявкою свідків, у тому числі С.В. Однак відповідно до пояснень С.В. від 26 грудня 2010 року і 29 березня 2011 року за станом здоров’я і з урахуванням віку з’явитися до суду вона не могла і наполягала на проголошенні її свідчень у суді, з цього ж приводу наявний і рапорт працівника органів внутрішніх справ від 29 березня 2011 року. Тільки 14 жовтня 2011 року у цій справі було постановлено вирок.

Прикладом несвоєчасного та поверхового вивчення суддею матеріалів справи, що зумовлює тяганину, є кримінальна справа за обвинуваченням Ч.В. (під вартою з 10 лютого 2011 року) за ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311, ч. l ст. 263 КК та Ш.І. – за ч. 1 ст. 317 КК, яка надійшла до Київського районного суду м. Донецька 15 квітня 2011 року. Суддею було проведено попереднє судове засідання, на якому справу було призначено до судового розгляду на 05 травня 2011 року. Розгляд справи неодноразово переносився з різних причин, і тільки 22 липня 2011 року суддя помітив, що на стадії досудового слідства він санкціонував проведення обшуку в помешканні підсудного. Керуючись положеннями ст. 54 КПК 1960 р., суддя заявив самовідвід і справу було передано іншому судді.

Судді не завжди вживали відповідних заходів з метою забезпечення правильного та своєчасного розгляду кримінальних справ, оголошували тривалі, нічим не обґрунтовані перерви.

Наприклад, у кримінальній справі за обвинуваченням М.А. (під вартою з 27 травня 2009 року), що знаходилась на розгляді у Центрально-Міському районному суді м. Горлівки Донецької області, 17 лютого 2011 року оголошено перерву до 12 квітня 2011 року (майже 2 місяці) для доставки потерпілої і свідка, хоча у протоколі зазначено, що потерпіла з’явилась, а свідка уже було допитано.

На тривалість вирішення справ в апеляційній інстанції впливали випадки недотримання судом першої інстанції вимог процесуального закону, що унеможливлювало розгляд справи в апеляційному порядку та спричиняло її повернення до місцевого суду з попереднього розгляду для усунення недоліків.

Основними причинами цього були невиконання судом першої інстанції вимог закону про розгляд зауважень на протокол судового засідання, засудженому або виправданому не було вручено копії вироку, суд першої інстанції прийняв апеляцію, яка не відповідала вимогам ч. 1 ст. 350 КПК 1960 р. тощо.

Відповідно до законодавства справедливий розгляд справи означає: виконання завдань кримінального судочинства, спрямованих на встановлення особи, що вчинила злочин, і її покарання (ст. 2 КПК 1960 р.); всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи (ст. 22 КПК 1960 р.).

Так, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2010 року скасовано постанову Мурованокуриловецького районного суду від 04 серпня 2010 року стосовно Ц.О. у зв’язку із неповнотою досудового та судового слідства. Під час досудового слідства не було перевірено доводів обвинуваченого про те, що він через хворобу не відбув 22 год. громадських робіт, а тому висновок суду зроблено на припущенні та було прийнято незаконне рішення.

За таких обставин вирок суду було скасовано, так як не було достатньо досліджено обставин справи та повернуто на додаткове розслідування прокурору.

Також у КПК 1960 р. визначено принцип змагальності процесу, надання законом «переваг захисту» стороні, що захищається від обвинувачення (статті 62, 63 Конституції України, ст. 45, ч. 2 ст. 47, статті 318, 319 КПК 1960 р.).

Наприклад, вирок Немирівського районного суду від 11 квітня 2011 року стосовно засуджених Н.Ю. та Л.І. за ч. 3 ст. 185 КК скасовано у зв’язку з порушенням права на захист.

Так, в матеріалах кримінальної справи були акти амбулаторної судово-психіатричної експертизи засуджених, відповідно до яких Н.Ю. є особою з легкою розумовою відсталістю ступеня легкої дебільності, а в Л.І. виявлено легкий когнітивний розлад змішаного (травматичного, інтоксикаційного) генезу. Тому під час досудового слідства інтереси засуджених у справі захищав адвокат К.

Однак у порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 45 КПК 1960 р. суд не забезпечив під час розгляду справи в суді участі захисника, чим порушив право засуджених на захист. Тому відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 р. у зв’язку з істотним порушенням судом вимог кримінально-процесуального закону вирок підлягає скасуванню і направленню на новий судовий розгляд у той же суд.

Також з цієї ж причини скасовано вирок Піщанського районного суду від 31 серпня 2011 року стосовно М.В.А., засудженого за ч. 2 ст. 185 КК до 3 років позбавлення волі. На підставі статей 71, 72 КК призначено покарання у вигляді 3 років 2 місяців позбавлення волі та відповідно до ст. 75 КК М.В.А. звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.

Цю кримінальну справу було розглянуто у спрощеному порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК 1960 р., зокрема за постановою суду було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, проте при цьому суд не з’ясував, чи правильно розуміли підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, не роз’яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, тобто порушив право підсудного на захист.

Не завжди судді всебічно вивчали обставини справи, що призводило до порушення кримінально-процесуального законодавства та затягування строків судового розгляду. Наприклад, у кримінальній справі за обвинуваченням Т.С.Г., Б.Ю. за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК, яка надійшла до Ленінського районного суду м. Луганська 22 серпня 2010 року, підставою для оголошення перерви майже на місяць у стадії судового слідства з 13 січня 2012 року по 09 лютого 2012 року було задоволення клопотання прокурора про ознайомлення з матеріалами справи, що не тільки суперечить положенням кримінально-процесуального законодавства України, а також не повинно бути підставою для такої тривалої перерви у справі, по якій підсудні тримаються під вартою понад рік.

Усталена практика ЄСПЛ з зазначеного питання полягає у наступному: п. 90 рішення ЄСПЛ у справі «Тодоров проти України»: «Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливу сумлінність у здійсненні правосуддя без затримок (див., наприклад, п. 83 рішення ЄСПЛ у справі «Смірнова проти Росії» та п. 37 рішення ЄСПЛ від 31 січня 2006 року у справі «Юртаєв проти України»)».

Трапляються випадки порушення судами першої інстанції вимог п. 3 «а» ст. 6 та п. 3 «d» ст. 6 Конвенції. Наприклад, постановою Стаханівського міського суду Луганської області від 14 червня 2011 року кримінальну справу за обвинуваченням Б.А. за ч. 1 ст. 317 КК виділено в окреме провадження і направлено прокурору м. Стаханова для додаткового розслідування, при цьому суд послався на п. 3 «d» ст. 6 Конвенції, згідно з яким кожен має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення. Ці вимоги необхідно розглядати як конкретний аспект права на справедливий судовий розгляд, гарантований п. 1 ст. 6 Конвенції. Також у цій постанові суд послався на рішення ЄСПЛ у справах «Жогло проти України» від 24 квітня 2008 року і «Олег Колєснік проти України» від 19 листопада 2009 року.

Як видно з матеріалів кримінальної справи, П.М. обвинувачувався за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК, а М.С. обвинувачувався за ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК. Вироком Лохвицького районного суду від 30 червня 2011 року П.М. та М.С. були визнані винними у злочинах, пред’явлених в обвинуваченні, та засуджені.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 серпня 2011 року цей вирок було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема у зв’язку з порушенням права на захист обвинувачених.

Підставою скасування вироку суду було те, що суд першої інстанції розглянув кримінальну справу по обвинуваченню П.М. та М.С. з порушенням вимог ст. 6 Конвенції, ст. 59, ч. 2 ст. 63 і п. 6 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст. 21, ст. 61, ст. 262 КПК 1960 р. Незважаючи на те що підсудні М.С. та П.М. мали різні позиції щодо пред’явленого обвинувачення, суд призначив їм одного захисника, що суперечить інтересам захисту підсудних. Крім того, коли захисник Г. не змогла з’явитися 16 травня 2011 року в судове засідання з поважних причин та її підзахисний П.М. просив відкласти розгляд справи до її одужання для забезпечення права на захист, суд першої інстанції видалив підсудного П.М. з зали суду та провів судове засідання, під час якого допитав деяких свідків обвинувачення, без участі підсудного та його захисника.

Після проведення нового розгляду справи вироком Лохвицького районного суду від 02 грудня 2011 року П.М. та М.С. були визнані винними у злочинах, пред’явлених в обвинуваченні, та засуджені.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2012 року цей вирок було також скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема з порушенням права на захист обвинувачених. Колегія суддів Апеляційного суду Полтавської області змінила щодо обвинувачених П.М. та М.С. запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Підставою скасування вироку суду стало те, що суд першої інстанції провів новий розгляд кримінальної справи з порушенням вимог ст. 6 Конвенції, ч. 2 ст. 43, ст. 297, ст. 298, ст. 375 КПК 1960 р. Зокрема, під час нового розгляду кримінальної справи по обвинуваченню П.М. та М.С. після закінчення підготовчих дій головуючий не оголосив про початок судового слідства, не надав прокурору можливості прочитати обвинувальний висновок, не надав можливості оголосити цивільні позови, не роз’яснив підсудним суть обвинувачення, не з’ясував, чи визнають підсудні себе винними і чи бажають давати показання, чи визнають вони цивільні позови. Таким чином, було порушено право на захист підсудних М.С. та П.М., передбачене ч. 2 ст. 43 КПК 1960 р., п. 3 «а» ст. 6 Конвенції.