Соціальна діяльність підприємства

1. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового ме­дичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціаль­ного розвитку вирішуються трудовим колективом за участю власника або уповно­важеного ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприєм­ства, колективного договору. 2. Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших на­вчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва. 3. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, корис­туються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговуван­ня, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими со­ціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства. 4. Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх праців­ників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників. 5. Підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповно­літніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, нада­вати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим катего­ріям працюючих більш легкої роботи. 6. Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників ін­ших підприємств, установ, організаці

й, які його обслуговують. 7. Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок не­щасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємство при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішен­ням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону. 8. Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприєм­ства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

 

1. Конституційне право громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяль­ності реалізується через систему правових, соціально-економічних, організаційно-техніч­них, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів. Ці заходи можуть перед­бачатися на загальному або локальному рівнях. На загальному рівні питання охорони життя та здоров'я працівників регулюється законодавством про охорону праці та іншими норма­тивно-правовими актами. Відповідно до законодавства України підприємство зобов'язано запезпечити безпечні і нешкідливі умови праці, а обов'язок працівника - виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці. Державою встановлені гарантії прав громадян на охо­рону їх прав на різних етапах трудових правовидносин — від укладання трудового договору до відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю працівника в разі нещасного випад­ку на підприємстві або професійного захворювання.

На локальному рівні комплексні заходи щодо досягнення безпечних умов праці та напря­ми їх фінансування передбачаються також у колективному договорі підприємства. У колек­тивному договорі встановлюються напрями соціального розвитку підприємства, передба­чаються додаткові, порівняно з законодавством, трудові та соціально-побутові пільги для найманих працівників з питань забезпечення зайнятості, оплати праці, розподілу прибутку, режиму праці та відпочинку, житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення, відпочинку працівників, з інших питань, що належать до сфери соціально-трудових відносин. Умови колективного договору, які погіршують, порівняно з чинним законодавством, стан працівників, є недійсними. Колективні договори мають також включати додаткові гарантії та пільги, що передбачені соціально-партнерськими угодами вищого рівня, тобто Генеральною угодою, галузевими, регіональними угодами.

Для здійснення заходів, спрямованих на забезпечення безпечних умов праці, передбачено створення фондів охорони праці усіма підприємствами, незалежно від форми власності. Ви­трачати ці кошти на інші цілі забороняється (ст. 162 КЗпП).

Усі підприємства повинні передбачати такі кошти в розмірі не менш ніж 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції (ч. З ст. 19 Закону України «Про охорону праці» [370]). Згідно з частиною 4 цієї статті на підприємствах, які фінансуються за рахунок бюджету, такі витрати мали передбачтиься в державному або місцевому бюджетах і становити не менш як 0,2 від­сотка від фонду оплати праці. Проте дію цієї частини зупинено на 2004 рік згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» [102].

Підприємства усіх форм власності зобов'язані здійснювати загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування своїх працівників, які працюють на підставі трудового договору. На законодавчому рівні урегульовані питання страхування працівників за чотирма видами соціального страхування: пенсійне страхування (закони України «Про пенсійне забезпечен­ня» [373], «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [134] та інші закони); страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (Закон України «Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» [137]); страхування на випадок безробіття (Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття» [136]); страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності» [135]).

Залишається неврегульованим один з видів державного страхування працівників — медич­не страхування. До прийняття відповідного законодавства медичне страхування найманих працівників підприємство може здійснювати на умовах колективного договору через укла­дення договорів про медичне страхування та медичне обслуговування працівників з відпо­відними медичними та страховими закладами.

2. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників є одним з основних чинників, що зумовлюють динамізм економіки, забезпечують конкурентоспроможність під­приємства, і має бути цілеспрямованою. На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві» [291] розроблено Положення про професійне навчання кадрів на виробництві (наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти та науки України від 26 березня 2001 р. [217]).

Професійне навчання працівників підприємства має безперервний характер і проводиться протягом їх трудової діяльності з метою поступового розширення та поглиблення їх знань, умінь та навичок відповідно до умов та вимог виробництва. Застосовуються такі види про­фесійного навчання кадрів на виробництві:

первинна професійна підготовка робітників - професійно-технічне навчання осіб, які ра­ніше не мали робітничої професії, що забезпечує рівень професійної кваліфікації, необхід­ний для продуктивної професійної діяльності;

перепідготовка робітників — професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння ін­шою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку;

підвищення кваліфікації робітників - професійно-технічне навчання робітників, що дає змогу розширювати і поглиблювати раніше здобуті знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг;

підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців — здійснюється з метою вдоскона­лення знань, умінь та навичок за наявною спеціальністю, оволодіння новими функціональними обов'язками і особливостями трудової діяльності в умовах ринкових відносин, освоєння ме­неджменту, маркетингу, удосконалення навичок управління сучасним виробництвом, раціо­нальної та ефективної організації праці тощо.

Первинна професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється для осіб, зара­хованих на роботу на підприємства учнями, шляхом курсового чи індивідуального навчання за робочими навчальними планами та програмами, що розробляються і затверджуються під­приємствами на підставі типових навчальних планів та типових навчальних програм. Вона завершується кваліфікаційною атестацією з присвоєнням кваліфікації «кваліфікований ро­бітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії), про що видається свідоцтво.

Перепідготовка робітників здійснюється: для навчання робітників, що вивільнюються у зв'язку з перепрофілюванням, реорганізацією підприємства тощо; для розширення їх профе­сійного профілю, підготовки до роботи в умовах колективної форми організації праці; при потребі змінити професію у зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професії робітни­ка, або втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією. Розробка та затвер­дження навчальних планів та програм здійснюється безпосередньо підприємствами на осно­ві типових навчальних планів та програм для підготовки робітників за відповідними професіями.

Підвищення кваліфікації робітників здійснюється за такими формами: виробничо-техніч­ні курси; курси цільового призначення; інші форми, що визначаються підприємствами. Пе­ріодичність навчання робітників на курсах підвищення кваліфікації встановлюється, як пра­вило, не рідше одного разу на 5 років.

Підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців здійснюється за такими форма­ми: спеціалізація; довгострокове підвищення кваліфікації; короткострокове підвищення ква­ліфікації; стажування; інші форми.

Відповідні записи про професійне навчання робітників та підвищення кваліфікації керів­них працівників та спеціалістів заносяться до трудової книжки працівника.

Пільги для працівників, які суміщають роботу з навчанням, передбачені Кодексом зако­нів про працю України (ст. 201-220), Законом України «Про відпустки» [73], іншими норма­тивно-правовими актами. До основних пільг та гарантій належать: скорочення робочого ча­су, звільнення від роботи із збереженням заробітної плати на період навчання; надання додаткових відпусток для навчання, додаткових днів відпочинку; оплата проїзду до місця знаходження навчального закладу тощо. Підприємства за рахунок власних коштів мають право встановлювати інші гарантії та пільги для осіб, які суміщають роботу з навчанням.

3. Право пенсіонерів та інвалідів користуватися після виходу на пенсію нарівні з праців­никами підприємства наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами реалізується через відповідні положення законів України «Про основні засади со­ціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» [353], «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [352], системою соціально-партнерських угод на державному, галузевому, регіональному рівнях, колективних договорів. У колектив­них договорах можуть передбачатися положення щодо надання їм інших соціальних послуг та пільг за рахунок власних коштів підприємства, а саме: забезпечення паливом, надання транспорту, матеріальної допомоги на лікування та у зв'язку із скрутним матеріальним ста­новищем. За узгодженням з профспілковими комітетами або іншими органами, які пред­ставляють інтереси працівників, визначається порядок обслуговування пенсіонерів та інва­лідів, кількість оздоровчих та лікувальних путівок, що мають їм виділятися, порядок забезпечення житлом та інші особливості соціального захисту цієї категорії громадян.

4. Усі працівники підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страху­ванню від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в по­рядку і на умовах, що визначаються Законом України «Про загальнобов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворюван­ня, які спричинили втрату працездатності». Право на відшкодування шкоди настає внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Згідно з цим Законом відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю застрахованої особи, здійснюється Фондом соціального страхування у повному обсязі.

Нещасний випадок на виробництві - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на пра­цівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих ре­човин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

Ступінь втрати працездатності потерпілим визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Якщо МСЕК встановлено втрату працездатності чи потерпіла особа загинула, відповідно до стат­ті 28 зазначеного Закону застрахований або члени його сім'ї мають право на страхові випла­ти, до яких належать: виплата втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; одноразова допомога потерпіло­му (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); пенсія по інвалід­ності потерпілому; пенсія у зв'язку з втратою годувальника; страхові виплати на медичну та соціальну допомогу та інші; виплата моральної шкоди (за наявності факту її заподіяння по­терпілому). Відповідні страхові суми сплачуються у розмірах, встановлених законом.

За рахунок власних коштів підприємство може здійснювати потерпілим і членам їх сімей додаткові виплати у відповідності з колективним чи трудовим договором.

5. Заходи щодо охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів передбачаються у колек­тивному договорі відповідно до положень КЗпП України, Закону України «Про охорону пра­ці» та інших нормативно-правових актів.

Охорона праці жінок передбачає, насамперед, заборону застосування праці жінок на важ­ких роботах і роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення їх до підняття та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Забороняється залучати жінок до робіт у нічний час, за винятком галу­зей, де це викликано особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Не допус­кається залучення до роботи в нічний час, до надурочних робіт, робіт у вихідні дні, направ­лення у відрядження вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до трьох років. Вагітним жінкам згідно з медичним висновком знижуються норми праці або вони перево­дяться на іншу легшу роботу, що виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Вагітні жінки, жінки, які мають дітей, забезпечуються матеріальною допомогою відповідно до законодавства, їм надаються соціальні та додаткові відпустки, скорочується робочий час та надаються інші гарантії та пільги, у тому числі передбачені в колективних договорах за рахунок коштів підприємства.

Неповнолітні особи приймаються на роботу тільки після попереднього медичного огляду і потім підлягають щорічному медичному огляду до досягнення 21-го року. Неповнолітні особи працюють на умовах скороченого робочого часу зі збереженням заробітку. їм надаєть­ся щорічна основна відпустка у зручний час тривалістю 31 календарний день. Не допускаєть­ся залучення неповнолітніх до праці на важких роботах, на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, до нічних, надурочних робіт, до робіт у вихідні дні, а також до підняття та переміщення предметів, маса яких перевищує встановлені граничні норми.

Підприємства, що використовують працю інвалідів, зобов'язані створити для них умови пра­ці з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм реабілітації, вживати додатко­вих заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії пра­цівників. Чинним законодавством не допускається залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час. Проте організації інвалідів звернулися з пропозицією переглянути цю норму і дозволити допуск інвалідів до таких робіт, якщо це не зашкодить їх здоров'ю.

У випадках, передбачених законодавством (наприклад, якщо працівнику завдано шкоди під час виконання трудових обов'язків), підприємство зобов'язане організувати навчання, пе­рекваліфікацію та працевлаштування інвалідів у відповідності з медичними рекомендаціями.

6. Підприємство має право самостійно встановити для своїх працівників додаткові гаран­тії, пільги, виплати тощо. Воно реалізується через включення відповідних положень до колек­тивного договору чи іншого локального нормативного акта, який узгоджується з представни­ками працівників, а також безпосередньо до трудових договорів. Такими положеннями може бути встановлено, зокрема, робочий тиждень тривалістю менше 40 годин, скорочений робо­чий час для окремих категорій працівників, у тому числі жінок, які мають дітей, додаткові відпустки, не передбачені чинним законодавством, додаткові заохочувальні виплати тощо.

Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, навчальних закладів і спортивних установ, організацій громадського харчування та організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.

7. Забезпечення додатковою пенсією працівника, який став інвалідом на даному підпри­ємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, можливо лише за ра­хунок власних коштів підприємства в порядку, передбаченому колективним договором, який встановлює розмір та умови отримання додаткової пенсії. У разі смерті працівника при виконанні ним службових обов'язків матеріальне запезпечення сім'ї загиблого працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві шля­хом сплати вищевказаних видів страхових виплат відповідно до Закону України «Про загальнобов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності».

Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством. Підприємство за рахунок власних коштів на умовах колективного договору може передбача­ти будь-які інші додаткові заходи щодо матеріального забезпечення осіб, які мають право на соціальні виплати у разі втрати годувальника, потерпілих та надання їм соціальних послуг.

8. Підприємство повинно забезпечити додаткові гарантії зайнятості окремих категорій на­селення, що передбачені чинним законодавством для осіб, які потребують соціального за­хисту и не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» [138] до таких категорій належать: жінки, які мають дітей віком до шести років; одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; особи, які закінчили або припинили навчання у середніх загальнообов'язкових шко­лах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтер­нативної (невійськової) служби і яким надається перше робоче місце, діти (сироти), які залишилися без піклування батьків; особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки - 53 років); особи, звільнені після відбуття покарання або примусового ліку­вання.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, ви­конавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, незалежно від форми власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 відсотків загальної кіль­кості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнято­сті. У разі відмови у прийнятті на роботу громадян з числа зазначених категорій у межах встановленої броні державна служба зайнятості стягує з підприємства штраф за кожну таку відмову в п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено щорічне встановлення нормативів робочих місць, які призначені для працевлаштування інвалідів. Вони встановлюються у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності осіб, які працюють на підприємстві. Якщо чисельність працівників становить від 15 до 25 чоловік, то нормативом передбачається одне таке робоче місце. Підприємства, на яких працює інва­лідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно перераховувати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів кошти на створення робочих місць для працевлашту­вання інвалідів і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабіліта­ції. Розмір відрахувань визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.