Адміністративні договори виникають з волі держави, за обов’язкової участі її органів і під впливом норм адміністративного права.

Застосування норм права.

 

Застосування норм, права — це реалізація норм права компетентними організаціями з вирішення конкретної справи, яка має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється в установлених процедурних формах і завершується виданням індивідуально-конкретного припису.

Необхідність у застосуванні норм права з'являється в таких основних випадках.

1. Коли суб'єктивні права та юридичні обов'язки не можуть виникнути і реалізуватися без дозволу держави.

2. Коли правові відносини, що виникають на підставі норми, настільки важливі для особи, суспільства і держави, що в кожному конкретному випадку державні органи засвідчують і контролюють законність дій суб'єктів. Наприклад, приватизація житла громадянином.

3. Якщо виникає спір, що має юридичне значення, а сторони не в змозі самостійно його вирішити, наприклад розподіл майна.

4. Коли для виникнення правових відносин слід офіційно засвідчити наявність або, навпаки, відсутність юридичних фактів. Наприклад, рішення суду про визнання особи померлою.

5. Коли слід вдатися до державного примусу, тобто коли скоєно правопорушення і необхідно визначити до правопорушника відповідну міру стягнення. Наприклад, вирок суду щодо злочинця.

6. Коли немає нормативних приписів щодо обставин, які перебувають у сфері правового регулювання і потребують юридичного вирішення (прогалини в праві).

Адміністративний договір.

Адміністративний договір - це засноване на нормах адміністративного права угоду, прийняте на основі узгодження воль сторін між двома або більше суб'єктами управлінських відносин, одним з яких є орган державного управління або його законний представник.

Ознаки:

• Основою для його укладення є адміністративно – правова норма

• Він набирає чинності тільки в тому випадку, якщо буде прийнято відповідний адміністративно – правовий акт

• Якщо дія даної угоди буде визнана недоцільною, вона може бути припинена в адміністративному порядку шляхом видання правового акта, що скасовує попередній.

Адміністративні договори виникають з волі держави, за обов’язкової участі її органів і під впливом норм адміністративного права.

20. Поняття правового акту виконавчої влади. Класифікація актів виконавчої влади.

Правові акти управління є певним видом управлінських рішень, що приймаються суб'єктом управління і обов'язкові до виконання усіма керованими об'єктами.

Вона виділяє наступні ознаки правових актів управління:

Підзаконність.

Правовий акт управління повинен видаватися компетентним суб'єктом державного управління відповідно до Конституції України, інших законодавчих актів, актів вищих органів системи виконавчої влади.

Офіційність.

Зміст цієї ознаки полягає в тому, що правовий акт видається від імені органу держави, повноваження якого саме на видання акта такого виду (форми) закріплене Конституцією та законами, а воля, виражена в правових актах управління, є державною.

Загальнообов'язковість (авторитарність).

Ця ознака означає, що правовий акт зобов'язані виконувати всі фізичні та юридичні особи, яким він адресований, а також органи (особи), що його прийняли. Невиконання чи неналежне виконання цієї вимоги спричиняє як застосування заходів відповідальності до винних осіб, так і відтворення авторитету самого акта.

Компетентність.

Правовий акт має прийматися відповідно до характеру та обсягу компетенції органу держави, що підтверджує його законність.

Односторонність волевиявлення.

Правовий акт управління являє собою одностороннє волевиявлення відповідного уповноваженого суб'єкта. При цьому згода на їх виконання з боку тих чи інших осіб або організацій, яким вони адресовані, не потрібна.

Належна оформленість.

Ця ознака означає вимогу щодо юридичної форми акта. Характеризується особливою формою викладу інформації, структуризації тексту акта та його побудови за правилами юридичної техніки (глави, статті, норми тощо), нормативної мови, дотримання офіційно встановленої процедури, які передбачає порядок підготовки проекту, його обговорення, експертизи, затвердження.

Юридичне значення.

 

21. Переконання в системі методів державного управління. Роль та значення переконання.
Правова культура.

Переконання - метод державного управління, що полягає в застосуванні способів впливу на свідомість і поведінку людей і проявляється у використанні роз'яснювальних і виховних заходів із метою дотримання вимог чинного законодавства.

Основними способами переконання є:

роз'яснення завдань і функцій державного управління;

виховання;

навчання;

агітація за підвищення рівня правової свідомості та правової культури громадян;

пропаганда дотримання вимог чинного законодавства та правомірної поведінки в цілому;

обмін передовим досвідом.

Правова культура суспільства - різновид і невід'ємна частина загальної культури, що становить систему духовних і матеріальних цінностей у правовій сфері, збережених, накопичених та розвинених суспільством завдяки постійному вдосконаленню заходів інформаційного, просвітницько-освітнього характеру з урахуванням загальнолюдських правових цінностей.

 

СУДОЧИНСТВО

 

Адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, тобто публічно-правових спорів, в яких хоча б однією стороною є суб'єкт публічної адміністрації. Такі спори виникають з приводу порушення органами державної влади прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

 

Розгляд справ у адміністративних судах здійснюється за правилами, що встановлює КАС. Зокрема, КАС регламентує:

 

- завдання адміністративного судочинства та принципи його здійснення;

 

- повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції;

 

- статус учасників судового адміністративного процесу - позивача, відповідача, третіх осіб, секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, їхні права та обов'язки;

 

- поняття, види, правила оцінки доказів;

 

- види та порядок розподілу судових витрат;

 

- порядок та строки звернення до адміністративних судів;

 

- порядок здійснення адміністративного судочинства в адміністративних судах першої інстанції;

 

- види та вимоги до судових рішень адміністративного суду;

 

- особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ;

 

- порядок перегляду судових рішень;

 

- порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та інші питання.

 

Звданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

 

48. Залишення позовної заяви без розгляду; зупинення та закриття провадження у справі в
рамках адміністративного судочинства.

 

1. Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:

 

1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

 

2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

 

3) належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

 

4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді;

 

5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

 

6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді;

 

7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

 

8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;

 

9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

 

Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі:

 

смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;

 

злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була сто­роною у справі;

 

перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан;

 

неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розгля­дається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;

 

призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених відповідними положеннями Кодексу.

 

Застосування норм права.

 

Застосування норм, права — це реалізація норм права компетентними організаціями з вирішення конкретної справи, яка має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється в установлених процедурних формах і завершується виданням індивідуально-конкретного припису.

Необхідність у застосуванні норм права з'являється в таких основних випадках.

1. Коли суб'єктивні права та юридичні обов'язки не можуть виникнути і реалізуватися без дозволу держави.

2. Коли правові відносини, що виникають на підставі норми, настільки важливі для особи, суспільства і держави, що в кожному конкретному випадку державні органи засвідчують і контролюють законність дій суб'єктів. Наприклад, приватизація житла громадянином.

3. Якщо виникає спір, що має юридичне значення, а сторони не в змозі самостійно його вирішити, наприклад розподіл майна.

4. Коли для виникнення правових відносин слід офіційно засвідчити наявність або, навпаки, відсутність юридичних фактів. Наприклад, рішення суду про визнання особи померлою.

5. Коли слід вдатися до державного примусу, тобто коли скоєно правопорушення і необхідно визначити до правопорушника відповідну міру стягнення. Наприклад, вирок суду щодо злочинця.

6. Коли немає нормативних приписів щодо обставин, які перебувають у сфері правового регулювання і потребують юридичного вирішення (прогалини в праві).

Адміністративний договір.

Адміністративний договір - це засноване на нормах адміністративного права угоду, прийняте на основі узгодження воль сторін між двома або більше суб'єктами управлінських відносин, одним з яких є орган державного управління або його законний представник.

Ознаки:

• Основою для його укладення є адміністративно – правова норма

• Він набирає чинності тільки в тому випадку, якщо буде прийнято відповідний адміністративно – правовий акт

• Якщо дія даної угоди буде визнана недоцільною, вона може бути припинена в адміністративному порядку шляхом видання правового акта, що скасовує попередній.

Адміністративні договори виникають з волі держави, за обов’язкової участі її органів і під впливом норм адміністративного права.

20. Поняття правового акту виконавчої влади. Класифікація актів виконавчої влади.

Правові акти управління є певним видом управлінських рішень, що приймаються суб'єктом управління і обов'язкові до виконання усіма керованими об'єктами.

Вона виділяє наступні ознаки правових актів управління:

Підзаконність.

Правовий акт управління повинен видаватися компетентним суб'єктом державного управління відповідно до Конституції України, інших законодавчих актів, актів вищих органів системи виконавчої влади.

Офіційність.

Зміст цієї ознаки полягає в тому, що правовий акт видається від імені органу держави, повноваження якого саме на видання акта такого виду (форми) закріплене Конституцією та законами, а воля, виражена в правових актах управління, є державною.