ТОП 10:

Особливості, рубрикація, лінійна та індексна нумерації наукового тексту



Науковий текст і професійний науковий виклад думки має певні особливості, серед яких є такі: посилання на цитовані джерела, відповідне оформлення додатків, рубрикація тексту і под.

Текст наукової роботи складається з композиційних одиниць, які називають рубриками. Утворену з усього повідомлення велику кількість рубрик, розташованих у певному порядку, називають рубрикацією, яка є моделлю композиційної будови (структури) повідомлення. Інакше кажучи, рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої.

Залежно від того, куди входить рубрика (в основний текст чи апарат видання) рубрики поділяють на системні (відтворюють лише основний текст) та позасистемні (відтворюють елементи, які не належать до наскрізної нумерації композиційних одиниць основного тексту, наприклад, вступ, список літератури, додаток тощо).

Залежно від того, чи відтворюють рубрики тему композиційної одиниці, їх поділяють на тематичні (відтворюють тему композиційної одиниці), напівнімі (вказують лише назву рівня, до якого належить одиниця, та її порядковий номер, напр., Частина 1, Розділ 1, Підрозділ 4) та німі (у яких спеціальними засобами – спуском, порожніми рядками, зірочками тощо – тільки фіксують, що в цій позиції є рубрика, напр., абзацний відступ).

Абзац – це відступ управо у початковому рядку, яким починається виклад нової думки в тексті, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Речення абзаца об’єднані тісними граматичними й синтаксичними зв’язками, які становлять внутрішньо замкнене значеннєве ціле, що виражає закінчену думку. Отже, абзац є найпростішою рубрикацією.

Крім того, рубрики ділять на нумеровані (біля кожної рубрики стоїть її номер) й ненумеровані (не мають номера). Нумерація рубрик тексту вказує на взаємозалежність певних розділів, частин, пунктів та їх підпорядкування.

Нумерація рубрик може бути лінійною, індексною та комбінованою (лінійно-індексною).

Лінійна нумерація передбачає, що всім композиційним одиницям згідно з місцем їх розташування в повідомленні присвоюють номери за порядком зростання. Лінійна нумерація може бути позначена арабськими чи римськими цифрами або кириличними чи латинськими літерами, напр., Розділ 1, Розділ 2, Розділ 3…; Розділ А, Розділ Б, Розділ В….

Індексна нумерація поділяється на індексну цифрову крапкову, індексну цифрову (або літерну) безкрапкову та індексну літерно-цифрову з використанням вербальних назв композиційних рівнів. Індексна цифрова крапкова нумерація полягає в тому, що фрагменти кожного композиційного рівня нумерують арабськими цифрами від 0 до N і записують послідовно, відокремлюючи крапками. Наприклад:

1. Варіантність слова і мовленнєва експресія

1.1. Загальне поняття про варіантність слова

1.2. Варіантність слова як мовознавча проблема

1.3. Експресивні можливості семантичних варіантів слова

2. Мовна норма і мовленнєва експресія

2.1. Лінгвостилістичний аспект мовної норми

2.2. Експресивні явища, пов’язані з лексичними нормами

3. Естетична функція й експресивні засоби української мови

3.1. Естетизація мовних одиниць як основа мовленнєвої експресії

3.2. …

3.3. … і т. д.

Наведений варіант індексної нумерації є найпоширеним.

Варіантом індексної цифрової крапкової нумерації є додавання до індексних номерів назв композиційних рівнів. Наприклад:

Частина 1. Варіантність слова і мовленнєва експресія

Розділ 1.1. Загальне поняття про варіантність слова

Розділ 1.2. Варіантність слова як мовознавча проблема

Частина 2. Мовна норма і мовленнєва експресія

Розділ 2.1. Лінгвостилістичний аспект мовної норми

Розділ 2.2. … і т. д.

Індексна цифрова (або літерна) безкрапкова нумерація має подібну структуру індексних номерів, але крапок між індексами не містить. У літерно-цифровому способі нумерації для утворення номерів використовують одночасно і цифри, і літери. Ці способи нумерації мають суттєві недоліки, тому найдоцільніше застосовувати індексну цифрову крапкову нумерацію, яка дозволяє не вживати словесних найменувань і заголовків до частин документа.

Застосовуючи цю систему, слід дотримуватися таких правил:

- номер кожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу: номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою, – 1.2.;

- номер пункту містить порядковий номер розділу, підрозділу, відокремлених крапкою, – 1.1.1.; 1.2.1. і т. д.

Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Заголовки структурних частин курсової роботи Зміст, Вступ, Висновки, Список використаних джерел не нумеруються, їх друкують великими літерами симетрично до тексту. Підкреслення, оформлення різними кольорами не допускаються.

Розділи мають наскрізну нумерацію в межах усієї роботи й позначаються арабськими цифрами з крапкою в кінці, їх назви друкують великими літерами симетрично до тексту.

 

Жанри наукових досліджень

 

Наукові знання можуть бути виражені в текстах таких жанрів: анотація, відгук, реферат, курсова та дипломна робота, стаття, дисертація, монографія, підручник тощо. До основних видів оброблення науково-технічної інформації у вищих навчальних закладах належать план, тези, конспект, реферат, анотація, стаття, курсова і дипломна робота.

План– це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного його викладу в письмовій або усній формі.

Щоб правильно написати план необхідно: 1) поділити текст на частини; 2) знайти інформативні центри цих частин (зазвичай, перше речення абзацу містить головну думку); 3) записати усі знайдені в тексті головні думки у вигляді пунктів плану.

Тези –це стисло сформульовані основні положення тексту наукових матеріалів (статей, лекцій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

– відібрані автором цитати з першоджерела;

– сформульовані власними словами основні положення статті чи розділу книги.

Для складання тез треба поділити текст на фрагменти. Фрагмент – це два й більше абзаців тексту, які об’єднано змістовно. Потім необхідно знайти інформаційні центри фрагментів, які можуть бути й окремим реченням, і частиною абзацу, й окремим абзацом. Далі записують основні положення кожного фрагмента, розмістивши їх у певній послідовності.

Конспект– стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Розрізняють конспекти почутого й прочитаного. Існують такі види конспектів:

– текстуальний – основний зміст передається словами й реченнями з тексту;

– вільний – основний зміст передається своїми словами;

– комбінований – комбінують вищезазначені види.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладенню основних положень, фактів і прикладів. У ньому слухач має змогу занотувати почуте, висловити своє ставлення до цього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Аркуш ділять на дві частини: меншу залишають для власних думок, а на більшій пишуть конспект лекції. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, а тому варто скорочувати слова, словосполучення. Найчастіше це стосується постійно вжи­ваних термінів, але водночас потрібно обрати певну міру скорочення, щоб пізніше можна було прочитати написане.

Конспектування лекції – це особливий вид опрацюванні наукової інформації, в якому поєднуються процеси слухання та записування, але поєднуються не механічно, оскільки записуванню отриманих даних передує специфічне їх оброблення. Способи фіксації даних можуть бути різними – як мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), так і позамовними (план, схема, графік, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором). До мовних засобів фіксації належать скорочення: використовують загальноприйняті скорочення слів, математичні й логічні символи (наприклад, район – р-н, стаття – ст., науково-дослідна робота – НДРС, дорівнює, збігається – = ).

Автореферат– короткий виклад змісту наукової праці самим автором. Автореферат також має три частини: загальну характеристику наукового дослідження, виклад змісту розділів роботи, висновки.

У першій частині автореферату науковець обґрунтовує актуальність роботи, інформує про предмет й об’єкт дослідження, мету, наукову новизну, теоретичне значення, практичне застосування, апробацію результатів дослідження та структуру наукової роботи. У другій частині автор стисло характеризує розділи роботи, а в третій – підсумовуються результати дослідження.

Наприкінці автореферату зазначаються назви публікацій в алфавітному порядку, в яких розкрито основні положення дослідження.

Закінчується автореферат анотацією (мовою оригіналу та 1-2 іншими мовами).

Оптимальний обсяг автореферату – 16 друкованих сторінок.

Анотація— коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису тощо, яка розкриває зміст, структуру та інші особливості. Подається на звороті титульної сторінки книжки, а також у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках.

Реквізити анотації:

1. Описбібліографічних ознак книги (автор, назва та ін.).

2. Стислий описзмісту та його особливостей у вигляді переліку основних розділів чи питань.

3. Вказівки,для кого ця книга призначена.

Наприклад:

Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. – Донецьк, 2006. – 267 с.

У посібнику вміщено практичний матеріал з морфології сучасної літературної мови – утворення граматичних форм, наголошування, значення і правильне вживання слів. Призначений для широкого кола читачів.

Обсяг анотації – не більше 500 друкованих знаків (літер, розділових знаків, пропусків між словами і реченнями).

Реферат – це наукова робота, виконана на основі критичного огляду і вивчення ряду публікацій. СУМ в 11-ти томах подає таке тлумачення цього слова: “Реферат – це: 1) короткий усний або письмовий виклад наукової праці, результатів наукового дослідження, змісту книги; 2) доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел”.

Для того, щоб підготувати реферат, потрібно опрацювати літературу (вибрати суттєве, головне), скласти план, написати текст реферату (на основі кількох текстів створити один власний текст відповідно до теми), уміло зробити висновки. Реферат готується за кількома джерелами. При доборі літератури слід керуватися тим, що у тексті реферату має бути матеріал, який відповідає темі.

Реквізити реферату:

1) титульну сторінку;

2) план;

3) текст, який складається зі вступу, основної частини та висновків;

4) список використаної літератури.

Друкувати текст слід лише з одного боку, дотримуючись правил залишати поля зліва – не менше 30-35 мм, справа – не менше 10 мм, зверху – не менше 20 мм, знизу – не менше 25 мм. Нумерацію сторінок слід починати з 2-ї сторінки.

Титульна сторінка – перша сторінка наукової роботи (реферату, курсової), яка призначена для початкового ознайомлення з роботою. На ній слід вказати назву міністерства, якому підпорядковується установа; назву закладу, у якому навчається автор; назву кафедри, на якій виконана робота; тему роботи; відомості про автора роботи (шифр групи, ПІБ); ініціали та прізвище наукового керівника; місто; рік написання. Зразки оформлення титульної сторінки реферату й курсової роботи:

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національна металургійна академія України

Кафедра історії та українознавства

 

Реферат

 

на тему “ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПИСЕМНОСТІ ДАВНЬОЇ РУСІ”

 

 

Виконав:

студент гр.ЕКМ-09-1

гуманітарного факультету Луценко С.В.

Перевірив:

Перевірив: канд. іст доц. Прокоф’єва К.А.

 

Дніпропетровськ 2012

 

Під час навчання у вищій школі студенти мають оволодіти навичками дослідницької діяльності. Важливе місце в цьому процесі має написання курсової та дипломної роботи.

Ці наукові роботи можуть мати реферативний і дослідницький характер. У першому випадку робота має теоретичний характер і пишеться на основі аналізу й узагальнення ряду літературних джерел: монографій, статей, методичних рекомендацій і под. Студент повинен взяти з літератури основний матеріал, який стосується аналізованої проблеми, дати оцінку вивченим роботам, висловити свою точку зору; зв’язано, грамотно, логічно обґрунтувати вибрану тему, зробити наукові або методичні висновки. Коли робота має дослідницький характер, студент використовуєякнауково-методичну літературу, так і свої спостереження, факти, результати експерименту, якщо він проводився, може висувати свої гіпотези.

Стаття– це науковий або публіцистичний твір невеликого обсягу в газеті, збірнику або часописі.

Стаття, як і реферат, також складається з трьох частин.

У вступі автор формулює проблему, визначає мету, предмет і актуальність дослідження, аналізує джерела.

В основній частині викладають основні положення статті, тобто опис процесу та методів дослідження, а також отриманих результатів. Наприкінці статті треба зробити висновки.

Стаття починається з вказівки індексу УДК. Назва статті, ПІБ авторів, повна назва організації, а також текст анотації (5-6 рядків) наводяться російською, українською та англійською мовами; ключові слова – мовою статті.

Статті передує анотація. Після висновків надається список джерел. Посилання на джерело інформації оформлюється у вигляді чисел у квадратних дужках, де перше число – номер джерела у списку, а друге (тільки у випадку прямого цитування)- номер сторінки.

При наборі формул використовується редактор формул MS Equation, який вбудовано у редактор Word. При виборі одиниць вимірювання необхідно додержуватися Міжнародної системи одиниць (СО).

Таблиці слід пронумерувати та дати їм заголовки. Кожному малюнку та таблиці відповідає посилання в тексті.

Стаття повинна бути пронумерована та підписана усіма авторами.

До статті надаються супровідний лист організації та акт експертизи, рецензія наукового керівника або консультанта. На окремій сторінці необхідно дати відомості, які стосуються всіх авторів: прізвище, ім’я, по батькові (повністю), вчений ступінь, звання, посаду, місце роботи, телефон, e-mail, вказавши відповідального за листування.

Курсові та дипломні роботи мають:

- торкатися розв’язання актуальних і перспективних проблем сучасного розвитку певної науки;

- демонструвати знання студентом літератури з теми, історії досліджуваної проблеми;

- розкривати вміння студента чітко характеризувати предмет дослідження, узагальнювати результати, робити висновки.

Основні вимоги до курсової роботи є:

- структурно-логічна послідовність викладення матеріалу роботи за розділами;

- зміст роботи повинен відповідати темі;

- формулювання повинні бути чіткими й простими для сприйняття;

- аргументація повинна бути переконливою, а висновки обґрунтованими.

Обравши тему, студент самостійно розробляє план своєї роботи, продумує хід її виконання, звертається до керівника за порадою. Студент має продумати обґрунтування теми, вибір об’єкта, предмета, мети дослідження.

Об’єкт курсової роботи – це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію й обрані для вивчення. Предмет дослідження – визначає тему курсової роботи.

Після того, як погоджено план роботи, слід продумати методи і прийоми дослідження, відпрацювати гіпотези та теоретичні передумови дослідження. Якщо передбачається експериментальне дослідження, розробити програму, методику його проведення, пізніше проаналізувати результати експериментального дослідження, зробити висновки.

Реквізитикурсової роботи:

– титульна сторінка;

– зміст

– вступ;

– текст, який складається зі вступу, основної частини (складається з кількох розділів) та висновків;

– список використаних джерел;

– додатки (схеми, таблиці, графіки, креслення тощо).

Друкуючи текст на аркушах паперу А4, необхідно залишати поля таких розмірів: ліве – 30 мм, верхнє, нижнє – 20 мм, праве – 10 мм; використовувати шрифт Times New Roman; інтервал – 1,5.

Відгук – документ, який містить висновки уповноваженої особи або установи щодо запропонованих на розгляд наукових праць, вистав, фільмів, творів мистецтва тощо.

Реквізити відгуку:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок, що містить:

– назву роботи;

– прізвище, ім’я, по батькові її автора;

– рік написання;

– кількість сторінок.

3. Текст, що містить:

– вступ (загальна характеристика роботи, її актуальність);

– стислий виклад змісту роботи;

– критичні зауваження;

– висновок з пропозиціями.

4. Посада, підпис уповноваженої особи, розшифрування підпису.

5. Дата укладання.

6. Печатка.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу:

1) може спотворити зміст, закладений автором;

2) вважатися спробою прихованого плагіату.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.16.70 (0.016 с.)