ТОП 10:

Стилі сучасної української літературної мови професійного спілкування



3.1. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
Основні ознаки функціональних стилів

 

Стиль (від лат. stilus – загострена паличка для писання) – це сукупність мовних засобів (слів, граматичних морфем, синтаксичних конструкцій), дібраних відповідно до мети, змісту, сфери спілкування. Термін “функціональний стиль” окреслює власне лінгвістичний (а не літературознавчий) зміст стилю. Функціональний стиль – це своєрідний характер мовлення того чи іншого його різновиду, що відповідає певній сфері суспільної діяльності й співвідносній з нею формі свідомості, який твориться особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів і специфічною мовленнєвою організацією, що створює певне загальне її стилістично забарвлення (“маркування”).

На основі трьох функцій мови виділяють п’ять стилів: функція спілкування (розмовний), функція повідомлення (діловий і науковий), функція впливу та інформування (художній і публіцистичний). Виділяють функціональні стилі: науковий, діловий, публіцистичний, художній, розмовно-побутовий.

Публіцистичний стиль – це стиль засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення), які покликані не тільки висвітлювати різноманітні суспільно-політичні проблеми, а й формувати громадську думку. Головна функція цього різновиду мовлення – інформативно-пропагандистська та агітаційна і часткове поєднання ознак наукового та художнього стилів. Визначальною ознакою цього стилю є вдалий синтез логізації викладу із емоційно-експресивним забарвленням; він характеризується доступністю, полемічністю викладу, образністю, експресивністю та афористичністю.

Основні мовні засоби: широке використання суспільно-політичних та соціально-економічних термінів; точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників); запозичення; емоційно-оцінні слова, словосполучення; перифрази; багатозначна образна лексика, що має оцінну спрямованість.

Художній стиль – це особливий функціональний різновид писемної мови, стиль художньої літератури. Він поєднує в собі елементи всіх інших стилів літературної мови, трансформує і переосмислює їх, передбачає використання діалектизмів, жаргонізмів, неологізмів, застарілих слів та інших складників, якщо це вмотивовано потребою мистецького зображення дійсності. Художній стиль обслуговує духовно-естетичну сферу життя народу. Основні ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність.

Основні мовні засоби: звукові повтори (алітерація, асонанс, звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо); тропи: метафора, метонімія, синекдоха, епітет, гіпербола, літота, сарказм, іронія, перифраз, оксюморон; використання з художньою метою слів вузького стилістичного призначення: історизмів, архаїзмів, діалектизмів, запозичень тощо; функціонування усіх частин мови, використання морфологічних синонімів; широке вживання дієслівних форм різних способів; використання всіх типів речень, синтаксичних зв’язків, ритмомелодики висловлень та текстів; стилістичні фігури (синтаксичний паралелізм, еліпс, риторичні питання, звертання, оклики, періоди, анафора, епіфора, парцеляція та ін.); використовуються всі функціональні типи текстів (опис, розповідь, роздум).

Розмовно-побутовий стиль – особливий різновид літературної мови, що має дві форми: кодифіковану і не кодифіковану. Розмовний стиль зберігає самобутність типових рис української мови. Сфера використання розмовного стилю – щоденне неофіційне спілкування в побуті. Усе це зумовлює такі його основні ознаки, як усна форма спілкування, неофіційність, невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання невербальних засобів (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізму, емоційності.

Мовні особливості:багатство інтонацій; емфатичне розтягування звука, розрив слова на склади, обриви слів, різкі зниження чи підвищення тону; емоційно-експресивно забарвлені слова і звороти; розмовні, просторічні елементи; переносне вживання слів для оцінної характеристики осіб; використання жаргонізмів, діалектизмів, варваризмів, інвектив; складноскорочені слова; широке використання вигуків; різні типи простих речень (переважно короткі: неповні, обірвані, односкладні, слова-речення).

Науковий стиль дає змогу зафіксувати текстуально наукові факти, явища, результати наукових досліджень: тез, статей, дисертацій, монографій, підручників, рецензій, доповідей тощо. За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення, популяризація наукових знань (доведення теорій, обґрунтування гіпотез, повідомлення наслідків досліджень, наукове пояснення явищ, систематичний виклад певних знань). Основними рисами наукового стилю є понятійність і предметність, об’єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем, таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис. Цей стиль тісно пов’язаний з офіційно-діловим стилем і функціонує паралельно з ним.

Основні мовні особливості: наявність великої кількості термінів з різних галузей знання (математичні – парабола, гіпотенуза тощо; біологічні – цитоплазма, фітонциди і т. ін.); превалювання абстрактної лексики і запозичених слів; використання багатозначних слів в одному зі значень; відсутність емоційно-експресивної лексики; велика кількість абстрактних іменників середнього роду з суфіксами -ство, -цтво, -ння, -ття (напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо); дієслів теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, наявність цитат, посилань; чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Науковий стиль має кілька різновидів:

Власне науковий обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження, викладені в докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях, окремих статтях.

Навчально-науковий використовується при написанні підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів.

Науково-публіцистичний властивий працям, призначеним для фахівців певної галузі науки і техніки.

Науково-популярний має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їх професійної підготовки.

Виробничо-технічний – це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва (інструкції, описи технологічних процесів тощо).

Офіційно-діловий стиль (ОДС). Основне призначення – регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Найголовніші ознаки – документальність (кожен офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність, високий ступінь стандартизації, лаконізм, точність, сувора регламентація тексту, майже цілковита відсутність емоційності та образності і будь-якого вияву індивідуальності автора.

Основні мовні засоби: використання спеціальних термінів – мовних штампів, кліше, канцеляризмів (напр., розпорядження, протокол, нижчепідписаний, супровідний, високі договірні сторони, відповідно до ..., згідно з розпорядженням тощо); відсутність емоційно-експресивної лексики; висока частотність уживання абстрактних іменників на -ість, -ання (розпорядження, стягнення, чинність, організованість, недоторканість і т. ін.); переважання інфінітивних, неособових дієслівних форм (ухвалити, заслухати, подається, організовується тощо); типове вживання ускладнених речень, нанизування кількох підрядних тощо; розщеплені форми присудків (здійснити перевірку, провадиться набір, прийняти рішення, надати допомогу і т. ін.); чітка організація тексту – поділ на параграфи, пункти, підпункти.

ОДС – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну.

ОДС має такі функціональні підстилі:

Адміністративно-канцелярський – використовується в професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві (офіційна кореспонденція (листи), договори, контракти, заяви, автобіографії, характеристики, доручення, розписки. Він обслуговує та регламентує службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування; між структурними підрозділами одного підпорядкування; між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки; приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Юридичний – використовується в юриспруденції: акти, позовні заяви, протоколи, постанови, запити, повідомлення. Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини: між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності; між підприємствами, організаціями та установами; між державою та приватними особами; між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами; між приватними особами.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян: конвенції (міжнародні угоди), комюніке (повідомлення), ноти (звернення), протоколи, меморандуми, договори, заяви, ультиматуми.

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами: документи органів державної влади різних рівнів, Конституція, закони, укази, статути, постанови.

Науковий і офіційно-діловий стилі спільно функціонують в одному часі й просторі. Ці два стилі не тільки функціонально близькі, вони є спорідненими за походженням, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби.

Поняття МПС поєднує три сучасні стилі – офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів.

Професійна сфера є інтеграцією офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів, оскільки вони тісно взаємодіють у всіх сферах професійної комунікації.

Текст є результатом і формою реалізації різних видів професійної діяльності. Текст – це головний елемент будь-якого документа. Він має бути логічним, послідовним, стислим і повним. Текст документа повинен відповідати мовним нормам.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.52.4 (0.005 с.)