І закритим акціонерним товариством 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

І закритим акціонерним товариством



 

Відмітні риси ЗАТ ТОВ
Поділ статутного капіталу (СК) На акції рівної номінальної вартості На частки, розмір яких визначається статутом і які можуть бути рівні або нерівні
Мінімальний розмір СК 1250 мінімальних заробітних плат 100 мінімальних заробітних плат
Майнова участь Обмежується повною оплатою акцій Статутом або рішенням учасників може бути передбачено сплату додаткових внесків
Порядок управління Загальні збори; виконавчий орган; наглядова рада; ревізійна комісія Збори учасників, дирекція або одноособовий директор, ревізійна комісія
Вихід із товариства Шляхом відчуження акцій Шляхом поступки частки, викупу частки учасника товариством
Види прав Привілейовані Однакові серед учасників

 

Основні риси:

- мінімальний розмір статутного фонду – 100 розмірів мінімальної заробітної плати;

- розподіл статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами;

- наявність органів управління справами товариства: збори учасників, дирекція або одноособовий директор, ревізійна комісія (ревізор);

- субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників в однаковому для всіх учасників кратному розмірі від їх внесків.

 

5. Об'єднання підприємств: поняття, види,

особливості правового становища

 

Об’єднання підприємств (ОП) – це господарська організація, утворена в складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань (ст. 118 ГК України).

Основні риси господарського об’єднання:

1) корпоративний тип управління;

2) це вторинна структура, яка здійснює управління діяльністю своїх учасників;

3) наявність засновницьких документів (статут, установчий договір);

4) мета – координація діяльності учасників і об’єднання їх зусиль для вирішення спільних соціальних і економічних зав­дань;

5) відсутність мети отримання прибутку;

6) схильні до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету України на утворення господарського об’єднання;

7) загальний порядок реєстрації;

8) добровільність виходу учасників із господарського об’єднан­ня (за винятком державних).

Класифікація об’єднань підприємств:

1. За ознакою створення:

1.1) добровільні – господарські об’єднання підприємств, утворені за ініціативою підприємств незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками;

1.2) об’єднання інших суб’єктів господарювання – юридичних осіб або об’єднань підприємств за участі таких осіб;

1.3) державні (комунальні) – об’єднання підприємств, утворені державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання) або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Діють на основі рішення про утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

2. За ступенем централізації управлінських повноважень (ст. 120 ГК України):

2.1) асоціація – добровільне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих і управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації;

2.2) корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів під­приємств, що об’єдналися, з делеґуванням ними окремих повноважень централізованого реґулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації;

2.3) консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізація цільових програм, науково-техніч­них, будівельних проектів та ін.);

2.4) концерн – статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

3. Залежно від установчих документів:

3.1) договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи);

3.2) статутні (концерни й консорціуми).

4. За галузевими ознаками:

4.1) галузеві (транспорту, зв’язку, вугільної промисловості тощо);

4.2) міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки).

5. За територіальною ознакою:

5.1) республіканські;

5.2) обласні;

5.3) міські та ін.

6. За терміном діяльності:

6.1) створені на певний термін (консорціум як тимчасове об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети, а також промислово-фінансові групи);

6.2) без визначення терміну діяльності (асоціації, корпорації, концерни).

7. Залежно від наявності або відсутності в об’єднаннях статусу юридичної особи:

7.1) господарські об’єднання, які мають статус юридичної особи (асоціації, корпорації, концерни, консорціуми);

7.2) господарські об’єднання, які не мають статусу юридичної особи (промислово-фінансові групи).

Асоційовані підприємства (ст. 126 ГК України) – група суб’єктів господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні.

З відносинами простої залежності:

- асоційовані підприємства (господарські організації). Одне з підприємств має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

З відносинами вирішальної залежності:

- холдингові компанії. Між підприємствами встановлюються відносини контролю – підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій.

Холдингова компанія – відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або біль­ше корпоративних підприємств (ст. 1 Закону України "Про холдингові компанії в Україні" від 15.03.2006 р.)

 

 

6. Промислово-фінансові групи

як особливий різновид

об'єднань підприємств

 

Промислово-фінансова група (ПФГ) – об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи й організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням уряду Украї­ни на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125), Законом України від 21.11.1995 р. "Про промислово-фінансові групи в Україні"; Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію і ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781.

Характерні риси ПФГ:

1) створення ПФГ за ініціативою підприємств і за рішенням уряду України;

2) заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

3) відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;

4) мета створення – реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;

5) тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний термін);

6) обов’язкова участь у ПФГ банку (банків) і підприємств; крім них до ПФГ можуть входити наукові, проектні й інші організації (установи) будь-яких форм власності;

7) відсутність спеціально створеного органу управління: уп­равління здійснює головне підприємство;

8) особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки і з питань економічної інтеґрації;

9) функціонування ПФГ на підставі Генеральної угоди про сумісну (спільну) діяльність щодо виробництва кінцевої продукції;

10) вихід (виключення) головного підприємства або іншого учасника ПФГ через ухвалення рішення Кабінету Міністрів України, що обов’язково спричиняє реорганізацію ПФГ;

11) здійснення контролю та перевірки діяльності ПФГ (у межах своєї компетенції) з боку Кабінету Міністрів України, органів державної податкової інспекції, Національного банку Ук­раїни, Антимонопольного комітету України, інших державних органів, а також аудиторських організацій.

До складу ПФГ входять:

- головне підприємство ПФГ – підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.

- учасник ПФГ – підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.

Порядок створення ПФГ:

а) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції;

б) надання Міністерством економіки України уповноваже­ним особам – ініціаторам створення ПФГ передбаченого законом пакета документів і узгодження питань щодо доцільності створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом та ін.).

Пільги для ПФГ:

1) головне підприємство і учасники ПФГ звільняються від сплати імпортного (експортного) мита і митних зборів у разі експорту/імпорту проміжної продукції;

2) на банки не поширюється обмеження щодо внесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій.

Реорганізація ПФГ:

1) за поданням Головної державної податкової інспекції України в разі більш ніж дворазового порушення норм статей 4 і 5 Закону "Про промислово-фінансові групи в Україні" та іншого спеціального законодавства;

2) припинення виконання державної програми, з метою реалізації якої було створено ПФГ;

3) у зв’язку з неефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм.

Ліквідація ПФГ:

1) у зв’язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності;

2) за неможливості реорганізації ПФГ у вищезазначених випадках;

3) за ініціативою учасників ПФГ.

 

7. Правове становище

торгово-промислових палат

 

Торгово-промислова палата – це недержавна неприбуткова самоврядна організація, яка об’єднує юридичних осіб, що створені й діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об’єднання (Закон України "Про торгово-промислові палати" від 02.12.1997 р.):

Характерні риси ПФГ:

- ПФГ може займатися підприємницькою діяльністю лише в тому обсязі, у якому це необхідно для виконання її статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової палати, а спрямовується на виконання її статутних завдань;

- має статус юридичної особи;

- відповідає за своїми зобов’язаннями всіма коштами та майном, що їй належать;

- не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, так само як члени торгово-промислової палати не відповідають за її зобов’­язаннями;

- не відповідає за зобов’язаннями створених нею підприємств та інших організацій, так само як підприємства та інші організації не відповідають за зобов’язаннями торгово-промис­лової палати;

- назва "торгово-промислова палата" та утворені на її основі словосполучення можуть використовуватися лише стосовно організацій, створених відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати". Інші організації не мають права використовувати у своїх назвах словосполучення "торгово-про­мислова палата", "торгова палата" або "промислова палата" і не підлягають державній реєстрації під назвами, що містять ці словосполучення;

- має печатку із зображенням своєї емблеми та своїм найменуванням та свої поточні та вкладні (депозитні) рахунки.

Мета створення торгово-промислових палат – сприяння розвитку народного господарства та національної економіки, її інтеґрації у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової та торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької ді­яльності, усебічному розвитку всіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв’язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

Завданнями торгово-промислових палат є:

1. Сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, експорту українських товарів і послуг, надання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва.

2. Представлення інтересів членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами.

3. Організація взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності, координація їх взаємовідносин з державою в особі її органів.

4. Участь в організації в Україні та за кордоном професійного навчання і стажування фахівців – громадян країни з питань підприємництва, розвитку конкуренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі.

5. Надання довідково-інформаційних послуг, основних відомостей, що не є комерційною таємницею, про діяльність українських підприємців і підприємців зарубіжних країн згідно з національним законодавством, сприяння поширенню, зокрема через засоби масової інформації, знань про економіку та науково-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні й зарубіжних країнах, можливості зовнішньоекономічного співробітництва українських підприємців.

6. Сприяння в організації інфраструктури інформаційного обслуговування підприємництва.

7. Надання послуг для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам та організаціям.

8. Установлення й розвиток зв’язків з іноземними підприємцями, а також з організаціями, що об’єднують або представляють їх, участь у роботі міжнародних неурядових організацій та інших спільних організацій.

9. Сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики в конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об’єднань підприємців.

10. Виконання інших завдань, передбачених статутом торгово-промислової палати.

Торгово-промислові палати мають право:

1. Проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв’язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців.

2. Представляти й захищати законні інтереси торгово-промислової палати або за дорученням її членів їх інтереси.

3. Надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов’язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

4. Звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Антимонопольного комітету України із заявами щодо порушення законодавства про захист від недобросовісної конкурен­ції.

5. Проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість.

6. Посвідчувати й видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов’язані зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.

7. Здійснювати декларування зовнішньоторговельних ван­тажів у випадках, передбачених законодавством.

8. Організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні та за її межами.

9. Організовувати семінари, конференції, ділові переговори з економічних питань за участю українських підприємців та іноземних фірм як в Україні, так і за її межами.

10. Укладати необхідні для виконання функцій палат зовнішньоекономічні й інші угоди з українськими та іноземними суб’єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами.

11. Видавати інформаційні, довідкові, рекламні та методичні матеріали з питань своєї діяльності, а також газети, журнали й інші друковані матеріали для забезпечення підприємницької діяльності.

12. Створювати, реорганізовувати й ліквідовувати підприємства та інші організації з метою виконання статутних завдань у порядку, установленому законом.

13. Самостійно визначати методи здійснення своєї діяльності, установлювати структуру, штатний розпис, чисельність працівників, форми й розміри оплати та матеріального стимулювання їхньої праці згідно з законодавством України.

14. Створювати за ініціативою учасників спору третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів.

15. Здійснювати інші повноваження, що не суперечать законодавству України.

 

Тези лекції № 6

Правовий статус підприємств

 

 

План

 

1. Поняття, види й організаційно-правові форми підприємств.

2. Унітарні підприємства та їх види.

3. Колективні підприємства.

4. Приватне підприємство й інші види підприємств.

5. Кредитні спілки.

6. Поняття та риси благодійних організацій.

7. Відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій.

1. Поняття, види

й організаційно-правові

форми підприємств

 

Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгової, іншої господарської діяльності (ст. 62 ГК України).

Риси підприємства:

1) належність до основної ланки економіки;

2) здійснення комерційної та некомерційної діяльності;

3) функціонування на основі різних форм власності;

4) наявність засновницького документа – статуту;

5) діяльність на базі відособленого майна, яке може бути закріплене за підприємством:

- на праві власності (господарські товариства, виробничі ко­оперативи, приватні підприємства);

- на праві господарського відання (державні підприємства (комерційні), комунальні підприємства (комерційні), релігійні організації, приватні підприємства з найманим керівником тощо);

- на праві оперативного управління (казенні підприємства, комунальні підприємства (некомерційні) та ін.);

6) наявність господарської правосуб’єктності;

7) наявність фірмової назви, печатки, ідентифікаційного коду;

8) ступінь самостійності підприємства залежить від правового режиму майна підприємства.

Види підприємств:

1. Залежно від форм власності (ст. 63 п. 1 ГК України):

1.1) приватне;

1.2) колективне;

1.3) комунальне;

1.4) державне;

1.5) змішане.

2. Залежно від розміру та наявності в статутному капіталі іноземних інвестицій:

2.1) підприємства з іноземними інвестиціями (у статутно­му капіталі іноземні інвестиції складають не менше 10%) (ст. 116 ГК України);

2.2) іноземні підприємства (в статутному капіталі іноземні інвестиції складають 100%) (ст. 117 ГК України).

3. Залежно від кількості працівників і обсягу валового доходу від реалізації за рік (п. 7 ст. 63 ГК України):

3.1) малі – працівників не більше 50 чоловік, валовий дохід не більше 500 тис. євро;

3.2) середні – працівників від 50 до 1000 чоловік, валовий дохід від 500 тис. до 5 млн. євро.

3.3) крупні (великі) – працівників більше 1000 чоловік, валовий дохід більше 5 млн. євро;

4. За критерієм залежності від іншого суб’єкта господар­ської діяльності:

4.1) залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або певною частиною майна володіє інший суб’єкт господарської діяльності);

4.2) контролююче (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інші підприємства через володіння контрольним пакетом акцій або частиною майна).

5. Залежно від правового режиму майна:

5.1) підприємства-власники: мають максимальний розмір прав і мінімум зобов’язань;

5.2) підприємства, що не є власниками майна: стратегічні питання його діяльності вирішує сам власник.

6. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства: унітарні та корпоративні (п. 3 ст. 63 ГК України):

 

Характеристики Унітарні Корпоративні
Кількість засновників Один Два і більше
Майно Майно власника Об’єднане майно
Управління справами Самостійно Спільно
Розподіл доходів і ризиків Самостійно Спільно
Приклад Державні, комунальні, об’єднання громадян, релігійні організації, приватні підприємства Кооперативи, господарські товариства, ПФГ, холдинги та ін.

 

 

2. Унітарні підприємства та їх види

Розділ 8 ГК установлює правовий статус державних і комунальних унітарних підприємств.

Згідно зі ст. 73 ГК державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Державне підприємство являє собою організаційно-право­ву форму підприємства, що ґрунтується на державній власності й поділяється на державне унітарне або державне комерційне підприємство (ст.ст. 73, 74 ГК України). Таке підприємство має особливості правового становища в порівнянні з недержавними підприємствами. Ці особливості зумовлені способом відчуження функцій власника від функцій керування майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об’єктом права державної власності. Підприємству як суб’єкту права це майно належить на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління. Щодо державних підприємств діє правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність"). Він визначає, які державні підприємства керуються спеціальними правилами щодо утворення їх майна, цілей і предмета діяльності (статути затверджують і контролюють уповноважені органи), керування майном, розподілу прибутку тощо.

Частина 8 статті 73 ГК називає два види державних унітар­них підприємств: державне комерційне підприємство і казенне підприємство. Відмінність між ними в тому, що державні комерційні підприємства володіють, користуються і розпоряджаються майном на основі права господарського відання, а казенні підприємства – на основі права оперативного управління.

Відповідно до ст. 74 ГК державне комерційне підприєм­ство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі на принципів підприємництва, зазначених у ст. 44 ГК України, і несе відповідальність за результати своєї діяльності усім належним йому на праві господарського ведення майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятим відповідно до ГК України.

Казенне підприємство створюється в галузях народного господарства, у яких (ст. 76 ГК України):

• законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

• основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава;

• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

• переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами й характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

• приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація та ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог Господарського кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства.

Згідно зі ст. 8 ГК комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить в сферу його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника – відповідної територіальної громади та виконує його функції в межах, визначених Господарським кодексом та іншими законодавчими актами.

Власник майна, створюючи комунальне унітарне підприємство й наділяючи його необхідною майновою базою, не втрачає прав на нього. Це майно залишається в комунальній власності, а комунальне унітарне підприємство має право господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або право оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Оскільки комунальне унітарне підприємство не є власником, це зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) та узгодження з ним основних питань діяльності.

 

 

3. Колективні підприємства

 

Колективне підприємство – це організаційно-правова фор­ма підприємства, яка ґрунтується на одному або декількох видах колективної власності.

Це підприємство належить колективові співвласників (засновників, учасників), що діють як один суб’єкт права колективної власності. Правосуб’єктність власника реалізується через юридичну особу – підприємство, що володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Право колективної власності в колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління, де вищим органом управління є загальні збори та правління. Отже, колек­тивне підприємство, поки воно діє, – це об’єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники й учасники є власниками часток паїв, акцій, внесків) у майні підприємства.

До підприємств колективної власності відносять (ст. 93 ГК України):

- виробничі кооперативи;

- підприємства споживчої кооперації;

- підприємств громадських та релігійних організацій;

- інші підприємства, передбачені законом.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі й управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності (ст. 95 ГК України).

Мета створення – задоволення інтересів членів кооперативів.

Ознаки:

1) кооператив є юридичною особою (ст. 6 Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 р.);

2) утворюється фізичними особами, мінімальна кількість засновників – 3 чол.;

3) засновники кооперативу добровільно об’єднуються на основі членства;

4) утворюється для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів;

5) корпоративний тип;

6) установчий документ – статут;

7) немає вимог до мінімального розміру паю;

8) дохід формується після покриття матеріальних витрат і витрат на зарплату і розподіляється в такому порядку: сплата податків; погашення кредитів; покриття збитків; відрахування до фондів; корпоративні виплати; виплата паїв;

9) припинення членства в кооперативі здійснюється у випадку: добровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в кооперативі; несплати внесків; смерті члена кооперативу; припинення діяльності; закінчення діяльності кооперативу;

10) відсутність субсидіарної відповідальності за зобов’язан­нями кооперативу; ризик збитків обмежується розміром сплаченого паю.

Вищий орган управління – загальні збори членів кооперативу.

Виконавчий орган – правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. У кооперативі, у якому кількість членів перевищує 50 осіб, може утворюватися спостережна рада кооперативу.

Контролюючий орган – ревізійна комісія (ревізор).

Права членів виробничого кооперативу:

- участь в управлінні кооперативом, право голосу на за­гальних зборах членів кооперативу, право обирати й бути обраним в органи управління кооперативом;

- користування послугами кооперативу;

- одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай;

- одержання достовірної та повної інформації про фінансово-господарську діяльність кооперативу;

- одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і строки, визначені його статутом.

Споживча кооперація в Україні – це система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об’єднань), а також підприємств і установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху (ст.111 ГК України).

Підприємством об’єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об’єд­нання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

 

 

4. Приватне підприємство

та інші види підприємств

 

Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однією або кількома фізичними особами. Згідно із законодавством Ук­раїни власник цього підприємства є одночасно і підприємцем, тобто власність і керування майном у приватному підприємстві не відокремлюються (ст. 113 ГК України).

Відповідно до суб’єктів права приватної власності, визначених Законом України "Про власність", можна виділити три види приватних підприємств:

• індивідуальне приватне підприємство, що ґрунтується на приватній власності й роботі однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);

• сімейне приватне підприємство, яке ґрунтується на приватній власності й роботі громадян, що проживають спільно як члени однієї родини (наприклад, сімейним підприємством може бути фермерське господарство);

• приватне підприємство з правом наймання робочої сили, що ґрунтується на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а декількох власників (наприклад, сімейне), його майно є спільною власністю. Інша, тобто частково спільна власність, повинна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону України "Про власність").

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) – це форма підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання проводити, переробляти й реалізовувати товарну сільськогосподарську продукцію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Відносини, пов’язанні із створенням та діяльністю СФГ, реґулюються ст.ст. 113 – 114 ГК України, а також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 р.

Характерні риси:

1) форма сімейного підприємництва;

2) статус юридичної особи;

3) порядок реєстрації: договір про створення СФГ і статут; реєстраційна карта; копія документа, який доводить наявність права власності або оренди земельної ділянки; документ про державну реєстрацію;

4) установчий документ – статут;

5) членство СФГ: а) подружжя, їх батьки, діти від 14 років; особи, які працюють в СФГ за трудовим договором; б) управління справами здійснює глава СФГ.

6) можливість використання найманої праці;

7) надання державної підтримки СФГ: в перші три роки – підтримка з Українського державного фонду підтримки фермерського господарства;

8) до майна СФГ входять земельні ділянки;

9) ліквідація:

а) рішення ухвалює власник у результаті реорганізації або ліквідації; якщо не залишилося жодного члена СФГ або спадкоємця; на підставі суду в результаті банкрутства;

б) кошти, одержані від продажу майна СФГ, ідуть на задоволення претензій кредиторів;

в) майно, яке залишилося, розподіляється між членами СФГ.

Орендне підприємство – підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності (ст. 115 ГК України).

Орендне підприємство діє на основі ГК України, Законів України "Про власність" від 07.02.1991 р., "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. в редакції Закону № 98/95-ВР від 14.03.1995 р.

Згідно з договором держава може передавати на 10 – 15 років у оренду за відповідну плату в тимчасове користування та володіння трудовому колективові підприємства виробничі фонди й оборотні кошти. В орендному підприємстві засновником його вважається трудовий колектив, що реєструється як організація орендарів, тобто як самостійна юридична особа.

В орендному підприємстві орендар має право самостійно розподіляти господарський розрахунковий дохід, використовувати його на розвиток виробництва, соціальні потреби й оплату праці на свій розсуд (оренда – форма господарювання, а не вид власності). Оренда – це зафіксована орендодавцем величина, установлена орендарем плата на визначений період.

 

Кредитні спілки

 

Кредитна спілка – неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об’єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг (Закон України "Про кредитні спілки" від 20.12.2001 р.).

Характерні риси:

- з дня державної реєстрації набуває статусу юридичної особи;

- діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки;

- майно кредитної спілки є її власністю і формується за рахунок:



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; просмотров: 107; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.74.73 (0.176 с.)