Поняття адаптації. Адаптація до холоду, затоплення, засолення та посухи.

Актуальність проблеми хімічного впливу людини на біосферу.

Види забруднення:

• 
  Хімічне – при надходженні лугів, кислот, нафти і нафтопродуктів; солей важких металів; отрутохімікатів і міндобрив (особливо солі ртуті, свинцю, міді, хрому, кадмію – із целюлозо-паперової, металургійної, коксохімічної промисловості та тваринницьких комплексів).
• 
  Фізичне – пов’язане із зміною фізичних властивостей води: прозорості; наявності суспензій (пісок, частинки глини, радіоактивні речовини), температурного режиму – сповільнюють фотосинтез водних рослин, забруднюють зябра риб, погіршують смак води.
• 
  Біологічне – мікроорганізми (віруси та бактерії); енергетично-комунальні стоки; стоки підприємств мікробіологічної, м’ясо-молочної продукції і цукрових заводів. Таке забруднення поширене у зонах відпочинку.
• 
  Теплове – в результаті викидів теплових вод із енергетичних установок (АЕС, ТЕС) – підвищується температура і гине риба, загнивають водорості і мікроорганізми.

Наслідки:

1. забруднення Світового океану;
2. вододифіцит;
3. зміна хімічного складу води;
4. відмирання водної рослинності і живих організмів води;
5. несприятливі рекреаційні ресурси;
6. захворювання людей і тварин;
7. погіршується стан водостоків, родючість і стан ґрунтів.
   
   

Глобальні наслідки забруднення біосфери на урбанізованих та індустріальних теріторях

Проблема забруднення природного середовища стає гострою як через зростання обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва, так і в зв’язку з якісними змінами виробництва під впливом науково-технічного прогресу. Відходи виробничої діяльності усе більше забруднюють літосферу, гідросферу й атмосферу Землі. Адаптаційні механізми біосфери не можуть справитися з нейтралізацією значної кількості шкідливих речовин, і природні екосистеми починають руйнуватися.

Двоокис вуглецю (вуглекислий газ) - один з компонентів газового складу атмосфери, що відіграє важливу роль не тільки в життєдіяльності людини, рослин і тварин, але й у виконанні атмосферою функції запобігання перегріву чи переохолодження поверхні Землі. Проте зростання концентрації С02 свідчить про глибоке порушення глобальної рівноваги в біосфері, що в сполученні з іншими порушеннями може мати дуже серйозні наслідки.

Забруднення, що надходять у Світовий океан, порушили в першу чергу природну рівновагу морського середовища в прибережній зоні континентального шельфу, де зосереджено 99% усіх морських біологічних ресурсів, що добуваються людиною.

У морі нафтове забруднення має різні форми. Воно може тонкою плівкою покривати поверхню води, а під час розливів шар нафтової плівки спочатку може складати кілька сантиметрів. З часом утвориться емульсія нафти в воді чи води в нафті. Пізніше виникають грудочки важкої фракції нафти, нафтові агрегати, що здатні довго плавати на поверхні моря. До грудочок мазуту, що плавають, прикріплюються різні дрібні тварини, якими охоче харчуються риби і вусаті кити. Разом з ними вони заковтують і нафту. Одні риби від цього гинуть, інші наскрізь просочуються нафтою і стають не придатними для вживання в їжу через неприємний запах і смак.

Початок космічної ери породив проблему збереження цілісності ще однієї земної оболонки - космосфери (навколоземного космічного простору). Проникнення людини в космос не просто героїчна епопея, це ще і цілеспрямована довгострокова політика оволодіння новими ресурсами природи і природного середовища.

Наслідки: Якщо темпи видобування кам. вугілля, нафти та газу і вирубування лісів значно зростуть – то через кілька десятків років зріст середньорічної температури приведе до:

1. катастрофічних змін клімату;

2. танення льодовиків;

3. підняття рівня Світового океану;

4. затоплення суші.

 

Забруднення радіонуклідами

Особливого значення в умовах сучасного науково-технічного прогресу набула можливість використання ядерних перетворень якджерела електричної енергії. Ефективність атомної енергетики таінших джерел іонізуючого випромінювання у житті людини очевидна. Водночас розвиток цієї галузі створив потенціальну загро­зу радіаційного забруднення навколишнього середовища, шо надзвичайно небезпечно для людини і всього живого на Землі. Знанню фізичних і біохімічних механізмів впливу радіації на живу й не­живу природу є дуже важливим.

Радіоактивні речовини та іонізуюче випромінювання.

Такі хімічні елементи, як уран, радій, плутоній, каліфорній та деякі інші мають здатність до спонтанних перетворень, які спричинюють зміну їхнього атомного номера і маси атома. Ці перетворення супроводжуються потоком випромінювання високої енергії що складається з позитивно й негативно заряджених частин і короткохвильового електромагнітного випромінювання.

Іонізуючим випромінюванням називають будь-яке випромінювання, взаємодія якого з опроміненим середовищем спричинює створення в ньому з нейтральних атомів та молекул частинок, які несуть електричний заряд (іони, електрони, позитрони тощо).

Рівень радіаційного фону останнім часом зростає внаслідок роз­сіювання штучних радіонуклідів, збільшення промислових викидів у біосферу, надходження у навколишнє середовище продуктів зго­рання органічного палива, роботи транспортних засобів (наземно­го, підводного, повітряного), радіоелектронної побутової техніки, ви­користання атомної енергетики тощо. Випромінювання, зумовлене розсіюванням у біосфері штучних радіонуклідів, є штучним радіа­ційним фоном.

ДЖЕРЕЛА ЗАБРУДНЕННЯ

а. біотичне – (біогенне) розповсюдження певних небажаних, з т. з. людини біогенних речовин на території, де раніше не спостерігались;

Джерела забруднення:

1. Відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів.
2. Стічні води промислових та комунальних підприємств; води шахт, рудників, нафтопромислових об’єктів.

1. Змивання міндобрив і отрутохімікатів із с \ г угідь; стоки тваринницьких ферм
   
   Наслідки:

1. Засолення ґрунтів – утвор. осушення ґрунтів.
2. Забруднення твердими відходами великих площ.
3. Зменшення врожайності.
4. Виснаження ґрунту.
5. Радіоактивне забруднення.
6. Руйнація грунту під впливом гірничодобувної промисловості.

24. Поняття про пестициди

Назва пестициди, яка походить від латинських слів pestis "повітря чуми" і caedo "вбиваю", пояснює їхню роль, що полягає в охороні плодів рослин від рослинних хвороб і шкідників. Відповідно до дуже вичерпного визначення пестицидів, яке було запропоновано в 1975 р. в Нідерландському акті про пестициди (Netherlands Pesticide Act), пестициди – це речовини, або суміші речовин, а також

мікроорганізми і віруси, що призначені для:

• знищення тваринних організмів, які нищать рослини;

• знищення бур'яну;

• знищення листя;

• регулювання або стимулювання росту рослин чи їхніх частин (окрім перегною);

• протидії чинникам, які зумовлюють псування (перегнивання) рослинних продуктів.

Залежно від призначення виділяються такі групи пестицидів:

1) зооциди -засоби для знищення тваринних шкідників, з-поміж них:

а) інсектициди – засоби для знищення комах;

б) родентициди – засоби для знищення гризунів;

2) фунгіциди – засоби для знищення гризунів разом із бактеріоцида- ми;

3) гербіциди – засоби для знищення бур'яну;

4) регулятори росту – засоби, які гальмують або прискорюють процеси життєдіяльності рослин, з-поміж них:

а) дефоліанти – засоби для усування листя;

б) дефлоранти – засоби для усування квітів;

в) десіканти – засоби, що прискорюють висушування рослин;

5) репеленти – засоби, що відлякують шкідників.

25. Прогнозування рівня екологічної небезпеки хімічних забруднювачів.

 

Полютанти.

Речовина-забруднювач[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Було запропоновано, щоб цю статтю або розділ було приєднано до Забруднювач, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з квітня 2016.

Речовина-забруднювач — один з видів забруднювачів, будь-яка хімічна речовина або сполука, яка міститься в об'єкті навколишнього середовища в кількостях, які перевищують фонові значення та викликають тим самим хімічне забруднення.

Зміст

[сховати]

• 1 Класифікація
• 2 Найпоширеніші забруднювачі
• 3 Див. також
• 4 Бібліографія

Класифікація[ред. • ред. код]

Речовини-забруднювачі за походженням поділяють на:

• речовини-забруднювачі природного походження — потрапляють у довкілля в результаті природних, звичайно катастрофічних процесів (приклад — забруднення прилеглих територій попелом під час виверження вулкану);
• речовини-забруднювачі антропогенного походження.

Речовини-забруднювачі за характером поділяють на:

• первинні — потрапили в довкілля безпосередньо зі джерел забруднення;
• вторинні — утворюються з первинних в об'єктах навколишнього середовища в результаті біогенних і абіогенних трансформацій.

Найпоширеніші забруднювачі[ред. • ред. код]

Найпоширенішими антропогенними речовинами-забруднювачами є:

• В атмосфері — кислі гази (діоксид вуглецю, діоксид сірки, оксиди азоту), зважені частки (сажа, аерозолі кислот і сполук важких металів), органічні сполуки, в тому числі формують фотохімічний смог і руйнують озоновий шар атмосфери, пари нафтопродуктів.
• У гідросфері — розчинні солі важких металів, органічні сполуки, нафтопродукти (слід відрізняти чисті стічні води, наприклад, після охолоджувальних контурів теплообмінної апаратури, які не викликають хімічного забруднення, але викликають теплове).
• У літосфері (особливо в її верхньому родючому шарі — ґрунті) — солі важких металів, нафтопродукти (слід відрізняти інертні речовини (як-от, скло), які викликають лише механічне забруднення ґрунтів).
• У біосфері — найнебезпечніші ксенобіотики, тобто речовини, які входять у природний обмін речовин в організмі, наприклад суперекотоксиканти, з яких найбільш відомі діоксини.
• Забруднення навколишнього середовища

Унаслідок господарської діяльності людини у природному середовищі нагромаджуються не властиві йому речовини. Серед них тверді відходи (сміття) та хімічні сполуки, які призводять до забруднення довкілля. Забрудненою може бути невелика територія, зазвичай навколо промислового підприємства або населеного пункту. Якщо ж забруднення охоплює всю планету і виявляється у будь-якій точці Землі навіть на значній відстані від джерела забруднення, то говорять про глобальнезабруднення.

ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ. Основними джерелами забруднення повітря є промислові підприємства (заводи, фабрики, теплові електростанції) і транспорт.

Про глобальне потепління клімату нині часто йдеться на сторінках газет і в теленовинах. Викликане воно збільшенням кількості вуглекислого газу і пилу в атмосфері. Забруднене повітря перешкоджає випромінюванню тепла від Землі назад у космічний простір. Тепло нагромаджується і викликає порушення звичних кліматичних умов. Підвищення температури повітря на Землі навіть на 1 ⁰С, призведе до танення криги в Арктиці і Антарктиці. Невдовзі підвищиться рівень Світового океану. Внаслідок підняття рівня води в ньому навіть на 1 м будуть затоплені густонаселені прибережні низовини материків, а мільйони людей – позбавлені своїх місць проживання. Через потепління клімату почастішали стихійні лиха: урагани, смерчі, зливи, повені.

У забрудненому повітрі з’явився новий вид атмосферних опадів – кислотні дощі. Вони виникають внаслідок сполучення з атмосферною вологою хімічних речовин, що викидаються з труб заводів і ТЕС. Кислотні дощі спричиняють захворювання людей, всихання лісів, отруєння води озер і ставків, унаслідок чого в них гине риба. З цієї причини, наприклад, за останні 50 років зникла форель з численних озер Норвегії і Швеції.

Гази, що потрапляють у повітря, руйнують озоновий шар стратосфери. В результаті виникають озонові діри. Найбільша з них виявлена над Антарктидою. Зменшення концентрації озону призводить до збільшення кількості згубного для всього живого ультрафіолетового випромінювання, яке надходить на Землю.

Щоб запобігти забрудненню повітря і екологічним проблемам, що з цим пов’язані, необхідно встановлювати очисні споруди на промислових підприємствах, які б зменшили викиди хімічних речовин.

ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ВОДИ. Основними джерелами забруднення води є промислові підприємства, які скидають у річки і водойми неочищені стоки. Вода забруднюється також змитими з полів мінеральними добривами та отрутохімікатами. До них додаються побутові стоки. Забруднена вода стає непридатною для пиття, купання та поливу рослин. Небезпечно забрудненими є багато річок та озер на різних материках. “Стічними канавами” Європи називають річки Рейн і Дунай. До них можна віднести й наш Дніпро.

Забруднену воду річки несуть у моря й океани.

ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ ҐРУНТІВ. Практично всі забруднюючі речовини, що спочатку потрапили в повітря, згодом опиняються у ґрунтах. Крім того, ґрунти забруднюються і при надмірному внесенні в них отрутохімікатів та мінеральних добрив. Самоочищення землі відбувається дуже повільно, тому отруйні хімічні речовини нагромаджуються там. Їх поглинають рослини, вживання яких викликає захворювання людей і тварин. Щоб запобігти забрудненню ґрунтів, мінеральні добрива потрібно вносити дуже обережно, у науково обґрунтованій кількості.

ПРОБЛЕМА РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ. Забруднення місцевості радіоактивними речовинами може виникнути внаслідок аварії на атомній електростанції. Радіоактивні речовини спричиняють зовнішнє і внутрішнє опромінення людини, що викликає надзвичайно небезпечні для життя захворювання. Унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС в Україні у 1986 р. радіоактивно забрудненими виявилися території багатьох областей.

Почвенные компоненты (гумус, минералы, микроэлементы) могут, с одной стороны, способствовать деградации экотоксиканта, выступая в роли катализаторов, а органическое вещество – косубстракта, а с другой стороны, могут снижать скорость биодеградации экотоксиканта, делая его в результате сорбции почвой менее доступным для микроорганизмов.

1) Экологическая опасность накопления неразлагающихся или разлагающихся крайне медленно экотоксикантов очевидна. Постоянно накапливаясь, они будут нарушать функционирование экосистем. Опасность определяется не только их непосредственной токсичностью, но и токсичностью и персистентностью продуктов их трансформации.

а) превращение ДДТ в ДДЕ (соединение исключительно устойчивое, именно этот метаболит обычно обнаруживается в окружающей среде);

б) превращение микроорганизмами неорганической ртути в метилртуть;

в) образование при конъюгации более опасных (канцерогенных) или растворимых продуктов, которые поступает в экосистемы с экскрементами животного или с отмершими тканями и продолжают циркулировать в биогеоценозе.

К числу практически не разлагаемых экотоксикантов относятся тяжелые металлы. Последствием является их накопление в организмах живых существ, в том числе человека (например, свинец).

2) Экологическая опасность больших доз биоразрушаемых экотоксикантов и остатков неразложившихся экотоксикантов связана с тем, что большие дозы экотоксикантов могут оказать острое токсическое действие на организмы раньше, чем те успевают их разрушить. В результате кратковременного действия они могут также вызвать отдаленные эффекты (мутагенез, канцерогенез, тератогенез). Деградация - длительный процесс. Поэтому в окружающей среде еще долгое время могут присутствовать не разложившиеся остатки биоразрушаемых экотоксикантов. В связи с биоконцентрированием может усиливаться их токсическое действие на организмы вышестоящих трофических уровней. На промежуточных стадиях могут образовываться и более токсичные продукты.

3)Экологическая опасность малых (сублетальных) концентраций (доз) экотоксикантов. Они не вызывают острого отравления, но ведут к хроническим отравлениями и специальным токсическим эффектам в отдаленном времени (мутагенез, канцерогенез, тератогенез), нарушение половой функции или иммунной системы организмов и др.

Кожен раз викидаючи сміття на березі річки або озера, в лісі чи в полі, задумайтеся над цими цифрами. Ваші онуки, а може, навіть правнуки будуть насолоджуватися всіма цими принадами після Вас.

1. Послід тварин - біда великих міст. Термін розкладання невеликий, всього 10 - 15 днів, але він доставляє багато клопоту.

2. Харчові відходи. Розкладаються близько місяця.

3. Газетний папір. Термін розкладання - від 1 місяця до 1 сезону.

4. Листя, насіння, гілочки. Навіть вони можуть бути причиною серйозного забруднення в умовах міста. Термін розкладання - 3 - 4 місяці.

5. Картонні коробки розкладаються протягом 3 місяців.

6. Папір. Звичайнісінька офісний папір розкладається 2 роки.

7. Дошки з будівництва. Якщо вони не зберігаються в належних умовах, то термін розкладання досягає 10 років.

8. Арматура. Термін розкладання 11 - 13 років.

9.Залізні банки. Термін розкладання - 10 років.

10. Старе взуття - 10 років.

11.Уламки цегли та бетону - 100 років.

12 Автоакумуляторів - близько 100 років.

13. Фольга - понад 100 років.

14. Електричні батарейки - 110 років.

15. Гумові покришки - 120-140 років.

16. Пластикові пляшки - близько 180-200 років.

17. Алюмінієві банки - майже самий небезпечний сміття. Термін розкладання 500 років.

18. І, нарешті, скло. Скільки його вже розбите в наших місцях відпочинку, нікому невідомо. Термін розкладання скла більше 1000 років, ще як мінімум 12 -15 поколінь буде насолоджуватися нашими осколками.

Метаболизм ксенобиотиков

Существует три основных механизма регуляции метаболизма: изменение активности ферментов, изменение количества фермента в клетке, изменение проницаемости мембран.

Изменение активности ферментов – самый распространенный способ регуляции метаболизма. Регуляции подвержены «ключевые» ферменты, которые определяют скорость всего полиферментного процесса. Как правило, такие ферменты состоят из субъединиц – олигомерны. Изменение количества фермента в клетке осуществляется путем индукции или репрессии генов, а также его протеолитической деградации в клетке. Ферменты, которые присутствуют в клетке в относительно постоянном количестве, называются конституитивными. Ферменты, количество которых резко изменяется в зависимости от метаболической ситуации, называются адаптивными или индуцибельными. Индуцибельные ферменты и их изоформы чувствительны к протеолизу.

Изменение проницаемости мембран, или точнее – изменение целого комплекса функций мембран (изменение скоростей потоков метаболитов, газов в клетку и из клетки; компартментализация метаболических процессов, изменение электрохимического потенциала, передача нервных импульсов; функционирование рецепторов и др.). Эти три основных механизма лежат в основе действия гормонов.

Метаболизм ксенобиотиков – это прижизненная функция химической защиты организма.

Ксенобиотики в норме отсутствуют в организме человека или находятся в следовых количествах. Они могут быть синтетическими или извлеченными из других организмов (микроорганизмы и растения). Граница между биогенными препаратами и ксенобиотиками достаточно условна, поскольку конечные их эффекты реализуются на уровне молекулярных биохимических процессов и регуляции. Особенно это видно на примере лекарственных препаратов.

Все лекарственные средства делятся на природные (биогенные) и чужеродные (ксенобиотики). Природные являются естественными продуктами живых организмов и участвуют в биохимических процессах (аминокислоты, гексозы, жирные кислоты, витамины, гормоны, биорегуляторы, препараты плазмы крови и др.). В европейских странах получили распространение природные препараты 5 групп:

1) Суис-органные препараты (препараты из различных тканей, органов и клеток).

2) Нозоды – препараты, приготовленные гомеопатическим путем из органов, продуктов метаболизма, микроорганизмов (ауто- и гетеронозоды).

3) «Катализаторы», которые включают группу А – метаболиты цикла трикарбоновых кислот; группу В – убихиноны и другие компоненты цепей переноса электронов; группу С – гормоны, биогенные амины, растительные экстракты.

4) «Потенцированные аллопатические» препараты (АТФ, витамины, антибиотики и др.).

5) Сложные препараты биологического происхождения. Для этих препаратов характерна биосовместимость и они служат для целей метаболической терапии.

Для стандартизации и контроля качества ксенобиотиков-лекарств используют три группы методов:

1) физические методы – спектрофотометрия, флуоресцентный анализ, масс-спектрометрия и др.

2) Химические методы неорганического, коллоидного и органического анализа состава лекарств и их метаболитов. Эти группы физико-химических методов позволяют установить структуру вещества и лишь сделать предположение о его биологической активности.

3) Биохимические исследования с использованием субклеточных фракций, клеток, тканей, органов и организмов позволяют оценить биологическую активность лекарств. Использование биохимических методов обеспечивает стандартизацию лекарств и контроль качества на этапах производства и хранения. Широкое распространение получило использование свойства специфического взаимодействия белков в системах фермент – субстрат; лекарство – рецептор; антиген – антитело. На основе этого фундаментального свойства белков созданы специфичные и высокоточные методы радиоиммунного, иммуноферментного, хемилюминесцентного анализа, аффинной хроматографии и др.

Поняття адаптації. Адаптація до холоду, затоплення, засолення та посухи.

Холодостійкість рослин
Стійкість рослин до низьких температур підрозділяють на холодостійкість і морозостійкість. Під холодостійкістю розуміють здатність рослин переносити позитивні температури дещо вищий Оє С. Пристосування рослин до низьких позитивних температур.
Стійкість до низьких температур - генетично детермінований ознака. Холодостійкість рослин визначається здатністю рослин зберігати нормальну структуру цитоплазми, змінювати обмін речовин в період охолодження і подальшого підвищення температури на досить високому рівні.
Морозостійкість рослин
Морозостійкість - здатність рослин переносити температуру нижче О ° С, низькі негативні температури. Морозостійкі рослини здатні запобігати або зменшувати дію низьких негативних температур. Тканини цих рослин можуть замерзати, однак рослини не гинуть.
Замерзання рослинних клітин і тканин і що відбуваються при цьому процеси.
Здатність рослин переносити негативні температури визначається спадковою основою даного виду рослин, однак морозостійкість одного і того ж рослини залежить від умов, що передують настання морозів, що впливають на характер льодоутворення. Лід може утворюватися як у протопластів клітини, так і в міжклітинній просторі. Не всяка утворення льоду призводить клітки рослини до загибелі.
Морозостійкі рослини володіють пристосуваннями, що зменшують зневоднення клітин. При зниженні температури у таких рослин відзначаються підвищення вмісту Сахаров та інших речовин, що захищають тканини (кріопротектори), це перш за все гідрофільні білки, моно-і олігосахариди; зниження обводненню клітин; збільшення кількості полярних ліпідів і зниження насиченості їх жирнокислотногозалишків; збільшення кількості захисних білків.
Властивість морозостійкості формується в процесі онтогенезу рослини під впливом певних умов середовища у відповідності з генотипом рослини, пов'язане з різким зниженням темпів зростання, переходом рослини в стан спокою.
Жаростійкість рослин
Жаростійкість (жаровинослівость) - здатність рослин переносити дію високих температур, перегрів. Це генетично обумовлений ознака. Види рослин розрізняються по витривалості до високих температур.
За жаростійкість виділяють три групи рослин.
Жаростійкі - термофільні синьо-зелені водорості і бактерії гарячих мінеральних джерел, здатні переносити підвищення температури до 75-100 ° С. Жаровинослівие - рослини пустель і сухих місць проживання (сукуленти, деякі кактуси, представники сімейства Товстолисті), що витримують нагрівання сонячними променями до 50-65єС. Нежаростойкіе - мезофітние і водні рослини.

Рослини виробили систему морфологічних і фізіологічних пристосувань, що захищають їх від теплових ушкоджень: світле забарвлення поверхні, що відбиває інсоляцію; складання і скручування листя; опушування або лусочки, що захищають від перегріву глубжележащіе тканини; тонкі шари пробковою тканини, що оберігають флоему і камбій; велику товщину кутікулярного шару; високий вміст вуглеводів і мале - води в цитоплазмі та ін
На тепловий стрес рослини дуже швидко реагують індуктивного адаптацією.
Посухостійкість рослин
Посухостійкість - здатність рослин переносити тривалі посушливі періоди, значний водний дефіцит, зневоднювання клітин, тканин і органів. При цьому збиток врожаю залежить від тривалості посухи та її напруженості. Розрізняють посуху грунтову і атмосферну.
Грунтова посуха викликається тривалою відсутністю дощів у поєднанні з високою температурою повітря і сонячної інсоляцією, підвищеним випаровуванням з поверхні грунту та транспірації, сильними вітрами. Все це призводить до висушування коренезаселеному шару грунту, зниження запасу доступної для рослин води при зниженій вологості повітря.

Евксерофіти - жаростійкі рослини, які добре переносять посуху.

При засолении происходит повышение концентрации натрия и других ионов в цитоплазме, что приводит к инактивации многих ферментов и подавлению синтеза белков.

Растения используют различные способы выживания в условиях засоления. Основной стратегией снижения повреждающего эффекта является изолирование меристем (особенно побеговых) и листьев от воздействия солей в высоких концентрациях. Транспорт солей в растение целиком определяется способностью клеток коры корня противостоять засолению. Плазмалемма клеток корней имеет низкую проницаемость для ионов С1 ^–. Натрий поступает в клетки корней пассивно по градиенту электрохимического потенциала (в отличие от ионов С1 ^–). Процесс активного выведения ионов Nа⁺ из корня обеспечивают мембранные системы, функционирующие с затратой энергии. Транспорт солей в сосуды ксилемы и далее в надземную часть растения ограничивают пояски Каспари. Поглощаемые соли могут концентрироваться в вакуолях клеток.

У ряда растений для вывода избытка солей имеются специализированные пузыревидные клетки, солевые железки и т. д., с помощью которых растения пытаются избежать накопления солей или приспосабливаются к их высокой концентрации (рис. 7.6).