Препарати-бестселери як мембранотропні засоби

В 2000-х роках найбільше було реалізовано лікарських засобів, які впливають на травну (омепразол та лансопразол) і серцево-судинну системи (аторвастатин, симвастатин, амлодипін), опорно-руховий апарат (целекоксиб), нервову систему (флуоксетин, пароксетин, сертралін). До препаратів, які широко застосовуються у клінічній практиці, належать інгібітори протонного насосу, інгібітори 3-гідрокси-3-метилглутарил коензиму А (ГМГ-КоА) редуктази (статини), антагоністи кальцієвих каналів, селективні інгібітори індуцибельної циклооксигенази-2, інгібітори зворотного захвату серотоніну тощо. Практично всі вони мають мембранотропну дію.

Інгібітори протонного насосу (омепразол та лансопразол), зв’язуючись з білком цієї помпи, блокують секрецію Н⁺ парієтальними клітинами шлунка.

Інгібітори ГМГ-КоА редуктази (аторвастатин, симвастатин та ін.), окрім вираженого холестеринзнижувального ефекту в крові, здатні покращувати ендотеліальну функцію завдяки своїм мембранотропним властивостям (van Nieuw Amerongen G.P., Vermeer M.A., Negre-Aminou P., Lankelma J., Emeis J.J., van Hinsbergh V.W. Simvastatin improves disturbed endothelial barrier function // Circulation. — 2000. — 102(23). — Р. 2803–2809). Останнім часом все більше фахівців вважають, що позитивний вплив статинів на прогноз гострого інфаркту міокарда не можна пов’язувати виключно з нормалізацією рівня холестерину в крові. Не виключено, що корекція ендотеліальної дисфункції, яка є важливим фактором патогенезу ішемічної хвороби серця, під впливом статинів може попереджувати фатальні гострі коронарні напади.

Антагоністи кальцію (наприклад, амлодипін) зв’язуються з кальцієвими каналами сарколеми гладких м’язів судин і ефективно вбудовуються в фосфоліпідний бішар клітинних мембран ендотеліоцитів та міоцитів. Висока спорідненість амлодипіну до фосфоліпідного бішару зумовлює його пролонговану дію, що дозволяє уникнути деяких несприятливих ефектів, характерних для ніфедипіну короткої дії (Tulenko T.N., Sumner A.E., Chen M., Huang Y., Laury-Kleintop L., Ferdinand F.D. The smooth muscle cell membrane during atherogenesis: a potential target for amlodipine in atheroprotection // Am. Heart. J. — 2001. — 141(2 Suppl). — Р. S1–S11; Stevenson A.S., Cartin L., Wellman T.L., Dick M.H., Nelson M.T., Lounsbury K.M. Membrane depolarization mediates phosphorylation and nuclear translocation of CREB in vascular smooth muscle cells // Exp. Cell. Res. — 2001. — 263(1). — Р. 118–130).

Деякі запальні процеси, які уражають опорно-руховий апарат, супроводжуються активацією індуцибельної циклооксигенази-2, яка в нормальних умовах перебуває в неактивному стані. Цей фермент перетворює арахідонову кислоту, яка відщепилася від фосфоліпідів мембран, у біологічно активні ейкозаноїди — простагландини та простацикліни. Деякі з них беруть участь у розвитку запального процесу та больового синдрому. В нормі під впливом фермента конститутивної циклооксигенази-1, яка, на відміну від циклооксигенази-2, постійно експресується, здійснюється синтез ейкозаноїдів, що відіграють цитопротекторну роль по відношенню, зокрема, до клітин слизової оболонки шлунка. Застосування неселективних інгібіторів циклооксигенази, окрім позитивного впливу на перебіг запального процесу, може негативно впливати на цілість клітин слизової оболонки. Тому значним досягненням сучасної фармакології є створення селективного інгібітора циклооксигенази-2 — целекоксибу. Цей препарат дозволяє досягати значного терапевтичного ефекту без пошкодження клітин травного тракту.

Депресивні стани супроводжуються порушенням серотонінергічної іннервації в ЦНС. Більш того, з дефіцитом серотоніну в мозку пов’язують суїцидальну готовність пацієнтів з депресією. Блокатори зворотного захвату 5-гідрокситриптаміну (серотоніну) — флуоксетин, пароксетин та сертралін — діють на рівні пресинаптичної мембрани серотонінергічних нервових закінчень. Зв’язуючись зі спеціальними транспортерами 5-гідрокситриптаміну, вони блокують зворотний вхід цього нейромедіатора в астроцити, що спричинює підвищення його рівня у синаптичній щілині (Inazu M. et al., 2001; Mulchahey J.J. et al., 1999).

Наведені факти свідчать, що названі вище лікарські засоби виявляють мембранотропну дію, стабілізуючи клітинні мембрани та модулюючи пов’язані з нею функції. У лабораторіях провідних фармацевтичних компаній триває розроблення нових лікарських засобів з урахуванням особливостей їх взаємодії з мембранними структурами. Такий підхід допомагає створювати препарати пролонгованої дії, які здатні поступово переходити з плазматичної мембрани всередину клітини і на стабільному рівні реалізувати свій фармакологічний ефект.

Питання до самоконтролю