Франція: від домінування до регулювання 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Франція: від домінування до регулювання



Як відомо, державний сектор склався в результаті двох хвиль націоналізації: 1945-1947 р. і початку 80- х років. При здійсненні націоналізації середини 40- х років у держсектор увійшли не тільки добувна промисловість і виробнича інфраструктура (як у більшості ринкових економік), але й багато провідних виробництв ключових галузей обробної промисловості. На початку 80- х років повернувшись до влади після тривалої перерви промарксистськи настроєні ліві (соціалісти й комуністи) також почали широкі націоналізації в промисловості й у банківській сфері. У той час повністю перемінили власника 13 з 20 ведучих промислових і фінансових компаній країни. У руках держави виявилися "великі групи (підприємств), що займали ключові позиції в стратегічно важливих, високорентабельних наукомістких виробництвах і галузях... з розгалуженою системою участий".

Проведення широких націоналізації в ключових галузях обробної індустрії й у фінансовому секторі привело до різкого збільшення значимості держави як господарюючого суб'єкта. До 1983 р. на держсектор доводилося 23% зайнятих, 29 - доданої вартості й 30% експорту промислових товарів.

Однак саме націоналізація стала великим кроком на шляху до наступному розформуванню держсектора. Справа в тому, що компанії, що споконвічно були державними або націоналізовані в 80- е роки, перебували в жалюгідному фінансовому стані й вимагали санації. Гроші на неї направлялися з державного бюджету. В 1982-1984 р. бюджетні вливання тільки лише в одержавлені промислові фірми перевищили 65 млрд. фр. - в 10 разів більше, ніж сумарні вкладення приватних інвесторів за 1974-1981 р. Бюджет не витримував такого тяжкого навантаження: адже різке збільшення його витрат сполучалося зі стиском дохідної частини внаслідок кризи. Інший варіант оздоровлення - через мобілізацію засобів на фінансовому ринку - вимагав акціонування компаній, тобто їхнього роздержавлення. Соціалісти не пішли на нього по ідеологічних міркуваннях, однак ужили заходів, що трохи знімали гостроту проблеми. Так, вони провели лібералізацію фінансової системи, у ході якого, зокрема, державні компанії одержали право емісії комерційних паперів (так званих часткових участий та інвестиційних сертифікатів). Однак нові коштовні папери не були голосуючими, і формально єдиним власником таких компаній залишалася держава.

З 1986 р., після повернення у владу правоцентристів, почалася приватизація, що завершується тільки зараз. Тривалість роздержавлення пояснюється періодичним перебуванням у влади лівих, що гальмували даний процес у міру сил, і обмеженими можливостями національного фінансового ринку.

Приватизація пройшла в чотири етапи (кінець 1986 - початок 1988 р., 1993-1995 р., 1997-1998 р. і після 2002 р.). У перші десять років, особливо на початковому етапі, вона відрізнялася неринковими методами (установлення державою ціни акцій, обсягу емісії, а також складу акціонерів - створення системи "твердих ядер" з метою обмежити вторгнення іноземного капіталу, особливо англосаксонських інституціональних інвесторів).

На початку другого етапу була прийнята приватизаційна програма (1993 р.), що передбачала роздержавлення 21 великої компанії (правда, без вказівки конкретних строків). Приватизація придбала більше ринковий характер: були зняті обмеження на покупку акцій французьких компаній корпораціями з інших країн ЄС. Крім того, держава перестало визначати ціну акцій, хоча усе ще тримало під контролем обсяг емісії. В 1996 р. "тверді ядра", на той час злилися в одну гігантську " Галактику"6, з визнані "контрпродуктивними" і скасовані.

За 1993-1995 р. у приватні руки перейшли дев’ять корпорацій, у тому числі такі промислові гіганти, як Thomson (електротехніка й електроніка), Pechіney (кольорова металургія), Usіnor- Sacіlor (чорна металургія), SEІTA (тютюнова промисловість), банки BNP, Credіt local de France, обидві найбільші страхові компанії -UАР і AGP. Був істотно розширений допуск приватних акціонерів у капітал корпорацій Rhone- F'oulenc, Elf-Aquіtaіne, Bull. Усього ж у результаті двох перших етапів приватизації частка держави в зайнятості зменшилося до 10%, у доданій вартості - до 16%.

В 1996 р. до влади зненацька повернулися соціалісти на чолі з Л. Жоспеном. Нове керівництво, незважаючи на свої ідеологічні установки, було змушено продовжити приватизацію з метою усунення дефіциту держбюджету й одержання засобів на реалізацію дорогих соціальних програм. Ліві розгорнули роздержавлення в значно більше широких масштабах, чим їхні праві попередники. Якщо в результаті першої хвилі приватизації доходи держави склали 77 млрд. фр., другий -132 млрд., то в 1997-1998 р. вони рівнялися 180 млрд. фр. Правда, після 1998 р. процес роздержавлення йшов значно повільніше, але остаточно він не припинявся. При Жоспене була зроблена часткова приватизація ("відкриття капіталу") такі "священних корів" французького державного сектора, як Renault, France Telecom, банку Credіt Lyonnaіs і т.п. (Правда, держава залишало собі в них мажоритарні участі.) Усього до 2002 р. були так чи інакше приватизовані 18 компаній з 21, передбачених законом 1993 р.

До початку XXІ в. питома вага держави в доданій вартості французької промисловості скоротився до 5%, тобто повернувся на рівень, що був у цього показника до Другої світової війни. У даному секторі бізнес не був допущений у капітал лише декількох компаній - однієї з найбільших моторобудівних корпорацій миру SNECMA, виробників озброєнь і боєприпасів і деяких інших.

Набагато більше значення в економіці зберігали державні й напівдержавні компанії, що діють у галузях виробничої і соціальної інфраструктури. До їхнього числа, крім Aіr France і France Telecom, належали природні монополії - Electrіcіte de France (EdF), Gaz de France, SNCF (Національна компанія залізниць), Areva (ядерна енергетика), пошта, державне підприємство муніципального транспорту Парижа (RATP), столичні аеропорти. У середині 80- х років було оголошено, що вони не підлягають роздержавленню, але десятиліттям пізніше уряд був змушений прийняти протилежне рішення під тиском відповідних директив ЄС.

Правоцентристи, повернувшись до влади в 2002 р., оголосили про намір приватизувати й ці компанії. Але загальна сума запланованих ними приватизації - усього 8 млрд. євро (правда, і потенційних об'єктів роздержавлення зараз у багато разів менше, ніж наприкінці 90- х років). "Відкриття капіталу" природних монополій іде дуже повільно, пізніше запланованих строків і далеко не в передбаченому обсязі, оскільки зустрічає запеклий опір з боку самих компаній і профспілок. Так, часткове роздержавлення EdF, Gaz de France, паризьких аеропортів було проведено тільки влітку - восени 2005 р., причому в енергетичних підприємств у продаж надійшло 15% акцій замість що передбачалися 30%, а в аеропортів - приблизно 33%. Приватизація компанії Areva відкладена на невизначений строк.

Проте, незважаючи на відставання в області роздержавлення даної групи компаній, значне скорочення прямого державного втручання в економіку не викликає сумнівів. По масштабах державного сектора Франція сьогодні не занадто відрізняється від інших західноєвропейських країн. Його істотне скорочення можна вважати першою ознакою трансформації економічних основ французької моделі.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; просмотров: 90; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.202.202 (0.007 с.)