Характеристика операцій з міжнародного туризму у сучасних умовах.

Операції з міжнародному туризму - широко поширений в сучасних умовах вид діяльності, спрямованої на надання різного виду туристичних послуг і товарів туристичного попиту з метою задоволення широкого кола культурних і духовних потреб іноземного туриста. Міжнародний туризм включає виїжджають за кордон осіб, які не займаються там оплачуваною діяльністю. Ці особливості відображаються в відповідних угодах.

Туристичні послуги в міжнародному товарообігу виступають як "невидимий товар". Своєрідною властивістю туристичних послуг як товару є те, що значна їх частина виробляється з мінімальними витратами на місці і, як правило, без використання іноземної валюти. Іноземні туристи користуються послугами, що надаються підприємствами туристської індустрії країни призначення. Крім того, вони споживають або купують і вивозять в якості сувенірів певну кількість товарів, що придбаваються в країні відвідування за іноземну валюту, попередньо обмінявши її на місцеву валюту.

Операції щодо туристичних послуг, фіксуються в договорах і пропоновані в якості товару на ринку, досить різноманітні:

• операції по розміщенню (в готелях, мотелях, пансіонатах, кемпінгах);

• операції з переміщення до країни призначення і по країні різними видами пасажирського транспорту;

• операції щодо забезпечення харчуванням (в ресторанах, кафе, барах, пансіонатах);

• операції, спрямовані на задоволення культурних потреб туристів (відвідування театрів, концертних залів, музеїв, картинних галерей, заповідників, пам'яток, фестивалів, спортивних змагань);

• операції, спрямовані на задоволення ділових інтересів туристів (участь в конгресах, симпозіумах, наукових конференціях, ярмарках і виставках);

• операції торгових підприємств (продаж сувенірів, подарунків, листівок);

• операції з оформлення документації (паспорта, візи та ін).

Туристу можуть бути надані або певні види послуг по його вибору, або повний комплекс, який може надаватися шляхом продажу так званих інклюзив-турів або пекідж-турів.

Структура турів значною мірою варіюється в залежно від країни, складу туристів, їх купівельної здатності, характеру, асортименту і якості пропонованих послуг.

 

43. Права й обов’язки консультанта і замов­ника в договорі на консультативний інжиніринг. Міжнародний договір на консультативний інжиніринг, як і будь-який інший договір, має такі розділи, як сторони угоди, преамбула, предмет договору, обов'язки сторін, методи нарахування винагороди і т.д. Разом з тим зміст договору на консультативний інжиніринг має свою специфіку.

При визначенні сторін договору треба мати на увазі, що в здійсненні проекту можуть приймати участь багато юридичних осіб, враховуючи фірми, фінансові заклади, державні заклади та ін. Може бути укладено декілька договорів, пов'язаних з одним і тим же проектом. Тому в кожному договорі важливо передбачити, хто саме (з юридичної точки зору) являється в ньому стороною. Якщо з кожної сторони приймають участь декілька юридичних осіб, то в даному договорі чітко визначається відповідальність кожного з них.

Визначаючи предмет і сферу дії договору, необхідно чітко визначити характер, масштаби, місце і мету проекту, а потім і сферу дії договору. Консультант зазвичай не може передати свій договір іншій особі без письмової згоди замовника, і це також повинно бути вказано в контракті.

Особливої уваги заслуговує розробка розділу, що стосується обов'язків консультанта. В ньому дається чіткий опис завдань консультанта на різних стадіях здійснення проекту і визначаються його повноваження. В договорі обов'язково містяться положення про надання послуг консультантом кваліфіковано, зі всією передбачливістю, сумлінністю і ефективністю виконання всіх його завдань у відповідності до професіональних норм. В обов'язки консультанта по договору входить:

- проведення попередніх техніко-економічних обґрунтувань і досліджень, пов'язаних з проектуванням;

- планування і складання програм фінансування;

- підготовка проектної документації, креслень і специфікацій;

- призначення торгів;

- оцінка пропозицій про будівництво об'єктів;

- консультування замовника по відношенню до всіх заявок на підряди, оферентів, цін і оцінок для здійснення робіт;

- контроль за будівництвом;

- контроль за виготовленням обладнання і його підключенням;

- набір персоналу;

- координація інших учасників проекту;

- технічна співпраця та інше, аж до передачі замовнику після завершення проекту звіту про виконану роботу.

В обов'язки замовника входить термінова передача інструкцій, надання в користування консультанта документації, спеціальних знань, приміщень, учасників і обладнання; надання інформації про місцеве законодавство в галузі промислових і соціальних відносин, надання спеціальних послуг і співпраця з консультантом і т.д.

В договорі вказується відповідальність сторін за порушення його умов, яка може мати фінансові та інші наслідки.

Свої особливості має розділ про винагороду консультанта. В ньому вказуються методи його винагороди.

Договір між замовником і консультантом містить обмовку про винагороду субконсультанта. Якщо таких положень в договорі нема, послуги субконсультанта оплачує консультант. Платежі консультанта здійснюються у валюті, обговореній сторонами.

При розробці договору треба звернути увагу на статтю про податки, інші стягнення і мито. Треба обов'язково розглянути: які податки і стягнення повинні бути заплачені і яка сторона повинна їх заплатити; питання недопуску подвійного оподаткування і звільнення від сплати податків. В договорі вказується той, хто платить мито.

Важливим питанням договору являється питання про інтелектуальну власність і запатентовану інформацію. Сторони повинні визначити, чи може технічна документація другий раз використовуватися іншою стороною для інших проектів. Якщо надання консультативних послуг пов'язане з наданням прав на патенти і ліцензії, промислову власність, то сторони повинні вирішити, хто несе витрати, пов'язані з їх використанням. Сторони повинні досягти згоди відносно права одної з них використовувати розробки, на які друга сторона дає заявку на патент. В договорі повинна бути обмовка про секретність. Забороняється як замовнику, так і консультанту розголошувати конфіденційну інформацію.

Консультант зазвичай за свій рахунок забезпечує страхування, що охоплює його власну роботу, обладнання, з яким він працює, і страхування персоналу.

Часто важливим завданням консультанта є надання консультацій замовнику відносно стандартів і норм, які необхідно використати в зв'язку з даним проектом.

 

44. Ризики у лізингових угодах та їх розподіл між орендарем і орендодавцем.

 

Лізинг (англ. leasing – оренда) – це довготермінова оренда (від 6 місяців до кількох років) машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд тощо на умовах поворотності, терміновості й платності і на підставі відповідного договору між орендодавцем і орендарем, що передбачає можливість їх наступного викупу орендарем.

Види ризиків лізингодавців: 1. Загальні ризики: Політичні ризики, макроекономічні ризики, правові ризики, податкові ризики. 2. Специфічні ризики: проектні ризики, ризики пов’язані з предметом лізингу(ризик неповернення, ризик втрати, ризик неможливості реалізації майна), фінансові ризики(портфельний ризик, відсотковий ризик, валютний ризик), ризик несплати лізингових платежів.

Існуюча практика розподілу ризиків полягає в тому щоб зробити відповідальним за ризик того учасника лізингової операції, що буде мати можливість краще за всіх розрахувати і контролювати даний ризик.Відповідно до чинного законодавства України в області лізингу, статті 13, п. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» «ризик випадкового знищення або випадкового ушкодження об'єкта фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором». А відповідно до п. 2 «ризик знищення або випадкового ушкодження об'єкта оперативного лізингу несе лізингодавець..», якщо інше не передбачено договором.Таким чином, відповідальним за ризик є лізингоодержувач, але саме він недостатньо стійкий у фінансовому відношенні для того, щоб зменшувати наслідки від дії ризиків.Існуюча світова практика пропонує організаційні, правові й економічні напрямки, що забезпечують розподіл ризиків між учасниками лізингової операції. Організаційний напрямок реалізується за допомогою участі в лізинговій операції шести-восьми учасників, що виступають у ній гарантами.

Правовий напрямок передбачає створення спеціалізованої лізингової компанії для реалізації окремої лізингової операції, що має високу вартість і відрізняється великою кількістю устаткування, що надається в лізинг. Економічний напрямок - реалізується за допомогою участі державних і суспільних фондів сприяння бізнесу як гарантів лізингової операції. Щодо іншого методу захисту від ризиків, а саме, страхування, то в галузі лізингу воно одержує все більше поширення. Тим більше, що страхування є одним з істотних умов договору лізингу. В Законі України «Про фінансовий лізинг» сказано: предмет лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.