Методологічні принципи втілення естетичного виховання на уроках народної хореографії

На сучасному етапі розвитку освіти постає проблема якості педагогічного процесу, зокрема у навчанні хореографії. Результат хореографічного навчання головним чином залежить від методики викладання. При правильно обраній та наково обгрунтованій методиці, що будується з урахуванням єдності форми та змісту, природні задатки особистості виявляються, розвиваються та формуються різносторонньо.

Виходячи з виявленої сутності і структури хореографічної культури у дітей, узагальнення педагогічного досвіду, аналізу методичної документації, можна подати деякі рекомендації щодо формування хореографічної культури дітей.

Дані методичні рекомендації передбачають реалізацію низки принципів, втілення яких здійснюється за допомогою певних форм, методичних прийомів в засобів.

Принцип пізнавальної активності – один з важливіших принципів ознайомлення учнів з хореографічною діяльністю. Досягнути його можливо емоційністю. Завдяки емоційному викладанню педагог підтримує увагу дітей. Орієнтувальна підтримка виступає як метод протягом заняття. І в цьому аспекті емоційні впливи підтримують активність дітей на основі введення орієнтувальних підкріплень різної модальності.

Принцип поетапності. Система будується на основі переходу від легкого до складного таким чином, що кожний етап є базовим для переходу на наступний. Він дозволяє відтворити цей зв’язок практично: заняття має складатися з кількох пов’язаних частин, розрахованих на поступове освоєння смислового змісту танцю. Зміна частин заняття обґрунтована поступовістю освоєння, відпрацювання та розуміння якогось навику.

Багатократне повторення будь–якої частини заняття забезпечується принципом циклічності, тобто поетапністю вивчення і необхідністю прокручування (многократним повторенням, тобто циклом) будь–якої частини заняття в залежності від необхідності. Ця необхідність іноді пов’язана не тільки зі складністю освоєння деяких елементів танцю, але і з специфікою емоційного реагування підлітків.

Принцип інтеграції дозволяє поєднати емоційно–чуттєві та фізіологічні ресурси учнів.

Принцип художнього виконання, дотриманий у методиці, дозволяє педагогу створити в учнів цілісне сприйняття того, що вони виконують. А також розкрити у дітей здатність художньо відкритися. Художнє виконання виховує естетично гарне виконання.

Для емоційно–осмисленого формування хореографічної культури можна використовувати наступні методичні прийоми і засоби, які втілюються засобами української народної хореографії:

- історичний екскурс в період становлення та розвитку українського народного танцю перед початком розучування;

- прослуховування музики до розучуваного танцю;

- аналогія, зв’язок з іншими народними танцями;

- чітка хореографічна драматургія;

- аналіз і самоаналіз інтерпретацій хореографічних творів;

- накопичення глядацьких еталонів.

Вплив народного танцю на естетичне виховання дітей різного віку обумовлений основними завданнями хореографічного мистецтва:

– дати дітям уявлення про загальні закономірності віддзеркалення дійсності в хореографічному мистецтві, форм і ліній рухів, що конкретно виражаються в зв’язку з життєвим вмістом, сенсом, відчуттям і настроєм музики. Знаючи загальне, діти самі зможуть розібратися в тому танцювальному матеріалі, який може зустрітися в їх життєвій практиці;

– забезпечити емоційне розвантаження учнів, виховати культуру емоцій;

– забезпечити формування і збереження правильної постави дитини, засобами української народної хореографії виховати культуру руху;

– збільшити період рухової активності у навчальному процесі, розвинути потребу рухової активності як основи здорового способу життя.

Всі чинники естетичного виховання органічно взаємодіють між собою. Особливо важливо розвинути прагнення маленької людини до підвищення своєї естетичної і художньої культури, стимулювати його потребу в глибокій безперервній і різносторонній самоосвіті і самовихованні[9].

Осмислення історії розвитку хореографії як засобу виховання, аналіз змісту, форм і методів хореографічної роботи з дітьми дозволили сформулювати поняття «хореографічна діяльність в системі естетичного виховання дітей».

Хореографічна діяльність в системі естетичного виховання дітей – це процес, в основі якого знаходиться активність дитини, спрямована на інтерпретацію і створення танцювальних рухів, комбінацій, етюдів, композицій, через які виявляється і розвивається емоційно–чуттєва, психофізична, когнітивна та креативна сфери дитини.

Сутністю хореографічної діяльності в системі естетичного виховання є танцювально–рухова активність. У процесі такої діяльності дітьми опановуються, відтворюються, інтерпретуються та створюються різноманітні за видами й жанрами танцювальні твори, формується система знань, розвиваються емоції, почуття, творче мислення, накопичуються вміння й навички, удосконалюється фізична краса дитини тощо.

Життєвий досвід дитини на різних стадіях його розвитку настільки обмежений, що діти не скоро навчаються виділяти із загальної маси власне естетичні явища. Завдання педагога виховати у дитини здатність насолоджуватися мистецтвом, розвинути естетичні потреби, інтереси, довести їх до міри естетичного смаку, а потім і ідеалу.

Розглядаючи проблему естетичного виховання засобами мистецтва необхідно враховувати вікові особливості. Не можна вимагати від дитини, щоб вона оцінила картину Рафаеля «Сікстинська мадонна», але можна і треба так розвивати його здібності, його духовні якості, щоб, досягнувши певного віку, він міг насолоджуватися творчістю Рафаеля.

Виховання мистецтвом переслідує мету якнайраніше вплинути на внутрішній світ дитини, на його індивідуальне духовне багатство, яке визначить і його подальшу поведінку. У зв’язку з цим стає абсолютно зрозуміло: для того, щоб вести дитину по шляху творчого осягнення хореографічного мистецтва, треба знати, як воно впливає на дитину, в чому його виховна роль[8].

Мистецтво танцю багатопланове. Кожен жанр хореографічного мистецтва надає свої можливості пізнання навколишнього світу, людини і людських взаємин.

В процесі викладання хореографічного мистецтва з різних жанрів і напрямів виділяють рухи класичного, народного, сучасного і історико–побутового танців.

Історія становлення народного танцю – це результат еволюції людської культури, соціальних особливостей кожного часу; це історія народного танцювального мистецтва, практичної діяльності педагогів–хореографів і виконавців різних епох і народів. Специфіка народного танцю визначається його багатогранною дією на людину, що обумовлене самою природою танцю як синтетичного виду мистецтва. На різних етапах свого розвитку людство постійно зверталося до народного танцю як до універсального засобу виховання тіла і душі людини.

Вивчення класичного танцю, як і інших видів хореографічного мистецтва, допомагає розвинути ті сторони особового потенціалу учня, на який зміст інших предметів має обмежений вплив: уява, активне творче мислення, здатність розглядати явища життя з різних позицій. Як і інші види хореографічного мистецтва, класичний танець розвиває естетичний смак, виховує піднесені відчуття та робить істотний вплив і на фізичний розвиток дитини.

Прагнучи до максимальної ефективності уроків, необхідно здійснювати суворий відбір змісту матеріалу, пропонованого до вивчення, постійно перевіряючи ефективність відбору на практиці. Основними критеріями відбору рухів служили вікові фізіологічні і психологічні особливості дітей і рівень впливу цих рухів на формування правильної постави, розвиток координації, виховання художньо–естетичного смаку, формування основ індивідуальної танцювальної культури на різних етапах навчання.

На підставі критеріїв музично–ритмічного (слух, ритм) і емоційного (пластична передача характеру і настрою музики, позитивний вплив уроків на емоційний стан учнів) розвитку ми можемо зробити висновок, що діти:

– знають, що будь–який танцювальний рух виконується в суворій відповідності з темпом, ритмом і характером музики;

– можуть визначити розмір незнайомого музичного твору і передати його ритмічний малюнок;

– уміють розпізнати і передати рухом характер музики «сумний, веселий, урочистий тощо»;

– отримують задоволення від занять українським народним танцем[18].

ВИСНОВОК

Одним з найважливіших видів мистецтва є хореографія, яка супроводжує людину протягом усього життя, сприяє всебічному розвитку і вихованню її емоційної сфери. Саме заняття хореографією прикрашають життя, роблять його цікавим, змістовним, багатогранним. Особливий вплив танець має на дітей, і саме для них необхідна посилена увага до естетичного виховання засобами народної хореографії.

Відомо, що ще здавна танець був засобом вираження почуттів та емоцій людей. Відокремившись від прямого зв’язку з обрядами, де він мав насамперед релігійно–магічний зміст, танець набув значення мистецтва, що втілює красу людського тіла, різноманітний душевний стан. Природа танцю образна і має за основу узагальнення багатоманітних «пластичних мотивів», відібраних із реального життя рухів, які організовуються за законами ритму, симетрії, орнаментального узору. Танець органічно пов’язаний з музикою, яка посилює виразність танцювальної пластики, дає йому емоційну ритмічну основу.

За допомогою рухів дитина пізнає світ: рухаючись під музику, вона вчиться повнішому її сприйняттю, завдяки чому отримує певні враження від музичних творів. При цьому у дітей розвивається загальна музикальність, творча уява, поступово формується художній смак, розвиваються спеціальні здібності музично–рухового виконавства[17].

Треба зазначити, що танцювальне мистецтво, як ніщо інше, передбачає культуро­доцільність, тобто «відкритість» різних культур. З огляду на це особливого значення набуває знайомство дітей з народним танцем, що, як і кожний витвір народного мистецтва, є «плодом народної творчості, уособленням його смаків і вподобань, дзеркалом національних особливостей художнього мислення народу». Виходячи з цього, використання народних танців у процесі організації танцювальної діяльності дітей, сприяє створенню умов для найбільш повного (з урахуванням віку) ознайомлення з розвитком культури сучасного суспільства. Цей аспект естетичного виховання в процесі танцювальної діяльності потребує насамперед знань у галузі національної культури. Такий підхід дає змогу дітям побачити та зрозуміти єдність національної танцювальної культури із світовою, сприяє формуванню різних пізнавальних інтересів, пробуджує чуттєвість, а також створює умови для розвитку танцювальної творчості.

Народні танці, акумулюючи такі моральні категорії, як відповідальність, обов’язок, честь, совість, терпимість, любов, повагу, співпереживання, виступають одним з найважливіших засобів естетичного виховання дитини.

Невичерпні виховні можливості в процесі вивчення українського народного танцю має танцювально–музичний фольклор, його багата жанрова різноманітність: хороводи, побутові та сюжетні танці як невід’ємна частина виховання, що формує естетичні смаки, естетичне сприйняття та почуття особистості дитини. Вивчаючи танцювальну культуру своєї країни, пов’язану із господарським устроєм, трудовою діяльністю, побутом, вихованці навчаються любити природу, шанувати працю та національні традиції, тим самим виховуючи в собі такі моральні якості як совість, правдивість, гідність, справедливість, чесність тощо.

Танцівник вивчаючи український народний танець, прокладає надзвичайно складний шлях до досягнення поставленої перед собою цілі, докладаючи для цього великих зусиль, а також фізичного та психологічного навантаження на виснажливих заняттях та репетиціях, в процесі яких, осмислюючи той чи інший елемент, активізується розумова діяльність, формується тактичне мислення, виробляється здатність приймати рішення в екстремальних ситуаціях.

Такі заняття привчають майбутніх танцівників до витримки, наполегливості, вміння довести справу до кінця, допомагають проявити витривалість, спритність, вправність, а також формують волю, витримку, справедливість, чесність, колективізм.

В такій діяльності досягається гармонія фізичного і духовного, розвивається здатність естетичного сприйняття краси людського розуму і тіла, що проявляються в танцювальному русі на заняттях українського народного танцю[20].

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Балет / Под ред. Ю.Н.Григоровича. – М.: Советская энциклопедия, 1981. – С.503.

2. Верховинець В. Теорія українського народного танцю / В. Верховинець. – К.: Музична Україна, 1990. – 149 с.

3. Вплив естетичного виховання на формування творчого потенціалу засобами народного танцю [Електронний ресурс] – режим доступу до документу: http://zag–pedagogika.at.ua/load/vpliv_estetichnogo_vikhovannja_na_formuvannja_tvorchogo_potencialu_studenta_khoreografa_zasobami_narodno_scenichnogo_tancju/1–1–0–282 – Назва з екрану.

4. Гуменюк А. І. Українські народні танці / А. І. Гуменюк. – К.: Наукова думка, 1969. – 612 с.

5. Гусев Г.П. Методики преподавания народного танца. – М.: ВЛАДОС, 2002, – 180с.

6. Історія становлення українського народно–сценічного танцю [Електронний ресурс] – режим доступу до документу: http://locnt.lg.ua/%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F–%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%8E/ – Назва з екрану.

7. Кудрявцев В.Т. Розвиток дитинства та розвиваючa освіта – Ч. 1. / В.Т. Кудрявцев – Дубна, 1997. – 206с.

8. Мерлянова О. Вплив функцій народного танцю на виховання особистості. // Рідна школа, 2006, № 3, с.22.

9. Мерлянова О. Художні особливості народного танцю в естетичному вихованні молоді // Рідна школа, 2004, № 12, с.11–13.

10. Мистецтво України. Біографічний довідник / Мистецтво України. – К.: 1997. −119 с.

11. Народний танець [Електронний ресурс] – режим доступу до документу: http://estetica.etica.in.ua/narodnij–tanets/ – Назва з екрану.

12. Пуляєва Л.Є. Деякі аспекти методики роботи з дітьми в хореографічному колективі: Навчальний посібник. Тамбов: Вид–во ТГУ ім. Г.Р. Державіна, 2001. – 80 с.

13. Пуртурова Т.В., Бєлікова О.М., Квєтний О.В. Навчайте дітей танцювати: Навчальний посібник для студентів закладів середньої професійної освіти. – М.: Владос. – 2003. – 256 с.

14. Сирітка Г. Виховання естетичних поглядів молодших школярів // Початкова освіта. – 2002. – № 13 – С. 5–8.

15. Спарджер С. Статура і балет. Лондон, 1958.

16. Сутність, завдання, система естетичного виховання [Електронний ресурс] – режим доступу до документу: http://ibib.ltd.ua/suschnost–zadachi–sistema–esteticheskogo–22595.html – Назва з екрану.

17. Ткаченко Т. Народный танец. – М. Искусство, 1967. – с. 80

18. Фріз П.І. Хореографічна культура як чинник творчого розвитку особистості дитини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецвознавства: спец. 26.00.01 «Теорія та історія культури» / П.І.Фріз. – К.: ДАККККМ, 2007. – 19 с.

19. Шевчук А. Музика, рухи, творчість. Гуманізація педагогічного процесу в музично– руховій діяльності. // Дошк. вихованн я, 1993, №9, С.26–27.

20. Ширяев А.В, Лопухов А.В, Бочаров А.И «Основы характерного танца» «Искусство» 1939.с. 8–9.

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А