Естетичне виховання дітей засобами української народної хореографії

Народна українська хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично–ритмічних рухів. Він має умовно–узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов’язаний з ритмом.

Специфічною особливістю мистецтва української народної хореографії є її безпосередній зв’язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову. Під час аналізу музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв’язку композитор – виконавець. В українській хореографії цей зв’язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з’являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить український народний танець мистецтвом.

Українська народна хореографія – вид мистецтва, в якому завдяки ритмічній зміні систематизованих художньо зумовлених положень людського тіла створюються танцювальні образи. Основним виражальним засобом тут є узгоджене i послідовне поєднання рухів рук, ніг, корпуса, голови, різноманітний гармонійний ритм яких фіксується в танцювальних па, позах, жестах, мiмiцi. Вони й створюють пластичний малюнок. Конкретизація танцювального образу зумовлюється музикою, піснею, пантомімою, драматургією тощо.

Українське хореографічне мистецтво пройшло складний шлях еволюційного розвитку. Першоджерелами танцю були різноманітні рухи, жести, що пов’язувалися з трудовими процесами, спостереженнями людини за природою, враженнями від навколишнього світу. На формування тієї чи іншої танцювальної культури дуже впливали умови життя народу.

Лексика українського народного танцю лаконічна, напружена й у кожній структурній частині вагома. Вона має яскраво виражений національний колорит. Глядач без спеціальної підготовки може визначити, надбанням якого народу є танець.

Українська народна танцювальна лексика не обтяжена канонічними нормами класичної школи в положеннях голови, рук, а також поз при виконанні турів, піруетів тощо. В українському народному танці вiдсутнi й певні норми щодо поз при виконанні піруетів, турів тощо, хоч принцип обертання, тобто поштовх і надання тiлу певного положення для подальшого продовження оберту у класичній і народній хореографії один i той самий.

Танцювальний етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та хореографічної культури українського народу, сприяє розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів. Різноманітні ігри, лічилки, казки, пісні, що залучають дітей до фольклору – це доступна й цікава форма навчання і виховання[4].

Рухова діяльність є для дитини необхідною, оскільки рухи всіляко зміцнюють організм. Процес хореографічного виховання добре впливає на подолання труднощів у стосунках між хлопчиками і дівчатками. Сумісне виконання танців, зокрема парних, участь у масових іграх і забавах вчить доброзичливому та поважному ставленню один до одного, формує риси гуманності, людяності. Емоційно забарвлена музика, різноманітність видів танців зацікавлюють і приваблюють учнів молодшого шкільного віку. Практичне оволодіння хореографічними навичками сприяє розвитку творчої активності, фантазії та уяви, здібності до імпровізації.

Таким чином, виховні можливості українського хореографічного мистецтва визначають його вплив на основні сфери розвитку особистості – світоглядної, морально–етичної, інтелектуальної, емоційно–почуттєвої, комунікативної тощо.

Навчально–виховними завданнями художньо–естетичного виховання школярів засобами хореографії у навчальній діяльності є:

 

· ознайомлення з елементами культури (історичними, географічними фактами, середовищем, звичаями, традиціями) народів України, світу;

· формування гуманістичних загальнолюдських цінностей, характерних для сучасного громадянина світу;

· формування пізнавального інтересу до мистецтва, зокрема музичного і хореографічного, виховання потреби у сприйманні та інтерпретації музичних творів і хореографічних вистав;

· укріплення здоров’я, корекція фізичних вад і психологічних відхилень, розвиток фізичних якостей – сили, рухливості, вимогливості, легкості, спритності тощо;

· формування краси і виразності рухів та танців;

· розвиток творчих здібностей учнів, мотивації, художньо–образного асоціативного мислення, уяви, фантазії, формування досвіду активної художньо–естетичної діяльності, стимулювання проявів імпровізації;

· виховання рис колективізму, культури, спілкування, усвідомлення своєї індивідуальності;

· формування позитивних рис характеру – наполегливості, вимогливості, терпіння, поваги, доброзичливості тощо;

· формування основ позитивного ставлення до людей протилежної статі, вміння спілкування з ними.

За традиційного підходу українське хореографічне мистецтво розглядалася у системі освіти як заняття з ритмічно–рухової підготовки, оволодіння танцями. У сучасних умовах хореографія має розглядатися з позицій культурологічного підходу, що дає змогу накреслити напрями роботи у цій галузі: по–перше, враховуючи синтетичність хореографічного мистецтва, необхідно намітити зони перетину українського танцю з іншими предметами, зокрема й художньо–естетичного циклу; по–друге, специфічність і різноманіття видів і жанрів українського танцю дає можливість учням здійснювати внутрішню інтеграцію через діалог танцювальних мов різних видів, жанрів хореографічного мистецтва.

Реалізація виховних завдань відбувається через зміст художньо–естетичного виховання засобами українського танцю.

В реалізації зазначених завдань важливо пам’ятати заповіді В. О.Сухомлинського:

• дитина – це факел, який потрібно запалити, а не посудина, яку потрібно наповнити;

• вихованець – це особистість, поважайте її; навчіться глибоко проникати у внутрішній світ дитини;

• дайте можливість дитині мати своє обличчя;

• використовуйте заохочення;

• хваліть дитину, навіть за скромний її успіх;

• у кожного є щось хороше; підкресліть його цікаву думку, вдало сказане слово, намагайтеся зробити дитину кращою у її власних очах;

• виховуючи та навчаючи дітей, будьте оптимістами, не втрачайте доброти і віри в успіх.

Талановитий український народ через століття проніс і зберіг свою національну культуру, кращі народні звичаї, пісні і танці. Невичерпне джерело народної хореографічної творчості розкриває перед нами всі фарби танцювальних малюнків і рухів, мереживні візерунки побудов, виразність мелодій, – всю танцювальну палітру, так необхідну нам сьогодні для створення нових сучасних танців[5](див. дод. В).