ТОП 10:

ПРИЧИНИ ПОДРУЖНІХ КОНФЛІКТІВ



Конфлікт – найбільш гострий спосіб усунення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії. У практичній діяльності дільничні інспектори міліції часто є свідками сімейних, сусідських і виробничих конфліктів, які мають власні особливості протікання й певні правила їх вирішення.

Конфлікт у сім'ї – це загострення суперечностей між її членами на основі розходження ідей, поглядів, інтересів, потреб, прагнень внаслідок низького рівня етико-психологічної культури, невміння долати разом життєві труднощі. Проте, найчастіше конфлікти в сім'ї не мають вагомих причин і виникають через дрібниці.

Класифікація конфліктів, які народжені незадоволеними потребами членів родини, різноманітна. Найчастіше в сім’ях конфлікти виникають на ґрунті:

- незадоволеної потреби в цінності та значущості свого «Я», порушення почуття гідності з боку іншого партнера, його зневажливого ставлення. Образи, безпричинна критика;

- незадоволених сексуальних потреб одного або обох партнерів. Вони можуть мати різний фундамент для виникнення: знижена сексуальність одного з партнерів; розбіжність циклів і ритмів виникнення сексуального бажання; низький рівень поінформованості та культури партнерів з питань психогігієни шлюбного життя; чоловіча імпотенція або жіноча фригідність; різні хвороби; значне хронічне фізичне або нервове перенапруження одного з партнерів;

- незадоволеної потреби одного або обох партнерів у позитивних емоціях; відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння. Психологічне відчуження партнерів;

- потягу одного з подружжя до спиртних напоїв, азартних ігор та інших гіпертрофованих потреб, які призводять до неекономним і неефективним витратам грошових коштів сім'ї;

- фінансових суперечок, які виникають на основі перебільшених одним з партнерів потреб. Питання взаємного бюджету, утримання сім'ї, вкладу партнерів в матеріальне забезпечення сім'ї;

- потреби у взаємодопомозі, співпраці, а також пов'язані з розподілом домашньої роботи, веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми;

- незадоволеної потреби партнерів у харчуванні, одязі, благоустрої житла, а також особистими потребами подружжя;

- різних потреб та інтересів у проведенні дозвілля, різних хобі.

Якщо конфлікт є тільки процесом зіткнення інтересів двох сторін подружжя, то вони розглядаються як сварка. На думку В.А. Сисенка [2], причини всіх подружніх конфліктів можна згрупувати в три великі групи:

1. Конфлікти на основі несправедливого розподілу праці. Головним у розподілі сімейних обов’язків є саме їх узгодженість, унаслідок чого і традиційна, і егалітарна модель сім’ї можуть бути досить прийнятними для сімейного благополуччя, якщо вони задовольняють обох партнерів. Якщо ж члени сім’ї по-своєму розуміють свої ролі й пред’являють один одному неузгоджені очікування й вимоги, сім’я наперед є конфліктною.

2. Конфлікти на основі незадоволення певних потреб. Кожний партнер хоче задовольнити власні потреби у шлюбі. Водночас, партнери досить часто не знають справжніх потреб один одного, тому не задовольняють їх.

3. Суперечки через недоліки у вихованні. Багато конфліктів у молодих сім’ях виникають через розбіжності у правилах сімейної поведінки, які партнери винесли зі своїх батьківських сімей.

На конфліктність сімейної пари впливають також кризові періоди в розвитку сім’ї, які зазнає кожне подружжя. Серед них виділяють [2]:

1) перший рік подружнього життя, який характеризується пристосуванням один до одного, зокрема, у сексуальному житті; адаптацією, коли двоє людей починають сприймати себе як «Ми». Складність періоду полягає в тому, що первинна закоханість зникає, і двоє молодих людей постають один перед одним такими, які вони є насправді. Саме в перший рік сімейного життя частка розлучень сягає 30 % ;

2) період, коли з’являється дитина - це дуже складний час у житті кожної пари. Конфлікти очікують подружжя на кожному кроці: це й часткова соціальна ізольованість одного з пари або обох, це і проблеми виховання малолітньої дитини, її хвороби, складності в розвитку, фізична й моральна втома тощо. Дуже відчутно впливають на можливість виникнення сімейних конфліктів між молодими людьми також різноманітні зовнішні фактори. Серед них: складне матеріальне становище, яке погіршується з появою дитини, надмірна зайнятість одного з пари на роботі, тривала відсутність власного житла, зіткнення поколінь (коли в одному домі проживають два, а інколи й три покоління);

3) кризовий період, що збігається з середнім подружнім віком, який характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих вражень у подружжя настає період насичення один одним. Цей стан називають «голодом почуттів», коли настає «ситість» від старих вражень і «голод» по новому;

4) період після 18-24 років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням періоду інволюції, виникненням почуття самотності, пов'язаного з відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до сексуального виявлення себе на стороні, «поки не пізно».

Дослідження психологів показують, що в 80-85 % сімей є конфлікти. Інші 15-20 % фіксують наявність «сварок» з різних причин. Залежно від частоти, глибини й гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні й невротичні сім’ї [2].

Кризова сім’я. Протистояння інтересів і потреб подружжя має гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності сім’ї. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів належать всі ті, які розпадаються або перебувають на грані розпаду.

Конфліктна сім’я. Між подружжям існують постійні сфери, де їх інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні й тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також компромісним стилям вирішенням конфліктів.

Проблемна сім’я. Для неї характерне тривале існування труднощів, що можуть завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання сім’ї, осуд на тривалий строк за злочин і ряд інших проблем. У таких сім’ях імовірне загострення стосунків, поява психічних розладів у одного чи обох партнерів.

Невротична сім’я. Тут основну роль відіграють не спадкові порушення в психіці партнерів, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими стикається сім’я на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається підвищена тривожність, розлад сну, підвищена агресивність і т.д.

Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися у відкритій і прихованій формах. Показниками прихованого конфлікту є:

– демонстративне мовчання;

– різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду;

– бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя;

– підкреслена холодність у стосунках.

Відкритий конфлікт виявляється здебільшого через:

– відкриту розмову в підкреслено коректній формі;

– взаємні словесні образи;

– демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі);

– образу;

–погрозу або застосування фізичної сили й ін.

З точки зору вміння долати сімейні конфлікти В.П. Левкович і О.Е. Зуськова [4] виділяють три основні групи сімей залежно від рівня їх конфліктності:

а) стабільні, які долають сімейні конфлікти;

б) проблемні, які частково долають сімейні конфлікти;

в) нестабільні, які не можуть подолати конфлікти.

Основною причиною виникнення сімейних конфліктів, на думку авторів, є розходження між уявленнями партнерів щодо потреб один одного, між уявленнями й очікуваннями одного щодо іншого. У групі стабільних подружніх пар конфлікти відбуваються здебільшого у сфері розподілу ролей і, як правило, вирішуються конструктивно. Конфлікти в нестабільних сім’ях пов’язані значною мірою з незадоволеною потребою в захисті «Я-концепції», а також з порушенням норм життя [4, 202].

Під час конфліктних ситуації іноді сторони відмовляються приймати точку зору партнера. Відомий фахівець у галузі сімейної психотерапії В. Сатір [6] описує чотири типи ригідної, неаутентичної поведінки при спілкуванні подружжя.

1. Каральне спілкування – переважає нагадування, критика, відмова, звинувачення, мовчання як небажання розмовляти.

2. Підпорядковане спілкування – превалює вираження згоди, вибачення й постійного самовиправдання, прагнення до збереження спокою будь-якою ціною.

3. «Холодне» спілкування - раціональне, ділове, коректне спілкування, в якому відсутні емоційні прояви.

4. Безпредметне спілкування - увага відволікається від початкового предмету розмови, що робить неможливим вирішення проблеми.

Причинами конфліктів є також певні індивідуально-психологічні особливості індивідів. Слід виділити п’ять основних конфліктних типів особистості, індивідуально-психологічні якості яких є підґрунтям і умовою їхньої конфліктності[6]:

1) для ригідного типу акцентуації (за К. Леонгардом і Г. Шмішеком) типовими є: підозрілість, завищена самооцінка, прямолінійність, знижена самокритичність, неадекватність сприйняття критики на свою адресу, фіксування на негативних моментах, злопам’ятність. Ці особи застрягають на образах, полюбляють судитися, писати скарги й мстити наявним або мнимим образникам, недругам, ворогам. Спілкуючись з такою особою, працівник громадської безпеки повинен пам’ятати, що переконати таку особо неможливо. Вона чує тільки себе. Якщо зайняти її позицію, то вона буде це вміло використовувати як проти особи, з якою воює, так й проти дільничного інспектора;

2) для педантичного (надточного, психостенічного) типу особистості (за О. Лічком, К. Леонгардом та Г. Шмішеком) типовими є: скрупульозність, ретельність, точність, іпохондричність, зайве перестрахування, підвищений рівень тривожності, підвищені вимоги як до себе, так і оточуючих у ході виконання будь-якої роботи (детальне виконання). Спілкуючись з такою особою, працівник громадської безпеки повинен пам’ятати, що така особа дуже в’язне в дрібницях, зайво деталізуючи розповідь, вона агресивно відстоює позиції, коли бачить несумлінність і поверховість. Деякі представники цієї групи акцентуації характеру схильні до таких варіантів поведінки: вони або відразу виказують те, що їм не подобається (тоді їх вважають конфліктними), або накопичують негативні емоції й за «методом «закритого чайника» вибухають через якусь дрібничку. Вони зриваються необов’язково на об’єкті власної люті. Тому при вирішенні конфліктних ситуації дільничному інспектору необхідно пояснити учасникам ці особливості характеру;

3) для істероїдного (демонстративного) типу особистості властиве патологічне бажання бути в центрі уваги й добре виглядати в очах інших, егоїзм, нетерпіння конкуренції, неадекватне сприйняття критики на свою адресу, невідвертість. При спілкуванні з такими особами працівникові громадської безпеки міліції необхідно пам’ятати, що ця особа схильна до патологічної брехні: все, що вона говорить, може бути неправдою. Іноді такі особи спеціально конфліктують, щоб звернути на себе увагу (при цьому неважливо, як буде це оцінено – позитивно чи негативно);

4) для збудливого (некерованого, нестійкого) типу особистості є (за О. Лічком, К.Леонгардом та Г. Шмішеком) характерні імпульсивність, недостатній контроль над своїми емоціями, потягами, можливі агресивні випади, непередбаченість, несамокритичність. Спілкуючись з представником збудливого типу, слід пам’ятати, що ні в якому разі не слід відповідати конфліктогеном на конфліктоген цієї особи, провокувати її, зачіпати її «слабкі місця». Слід пам’ятати, що така особа боїться осіб, які є при владі й наділені певними повноваженнями. Тому дільничному інспектору міліції треба поводитися впевнено, демонструвати внутрішню силу й владність;

5) конформному (безконфліктному) типу особистості (за О. Лічком) притаманнізалежність від думки оточуючих, особливо лідерів, безпринципність, відсутність стійких внутрішніх принципів та устоїв, орієнтація на легкий успіх і небажання зіпсувати стосунки з оточуючими. Вони не є ініціаторами конфліктів, а навпаки, є їх джерелом. Такі особи характеризуються тим, що вони не можуть відмовити, особливо особі, яка наділена владою. Тому іноді вона не виконує обіцянок, підводить інших. Ця особа вважається ненадійною людиною.

Отже, причини подружніх конфліктів є різноманітними. У відповідності до стилю поведінки членів сім'ї та форм їхньої взаємодії виділяються певні види груп сімей. Враховуючи індивідуально-психологічні особливості при вирішенні конфліктів, дільничний може навчити осіб правилам поведінки при конфлікті й тим самим найбільш ефективно здійснювати профілактику насильства в сім’ї.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.240.230 (0.008 с.)