Неблагополучні сім’ї та їх класифікація

Сім’я визначається як соціальний інститут, стійка форма стосунків між людьми, пов’язаних узами браку та кровною спорідненістю, заснована на любові, повазі, підтримці. У сучасному суспільстві сім’я виконує наступні вісім функцій:

1) господарчо-побутову (щоденне життєзабезпечення);

2) економічно-розпорядчу (нагромадження власності, коштів, що є спільним надбанням й багатством родини);

3) надання емоційної підтримки, любові, ніжності;

4) спілкування, наявність спільних духовних цінностей;

5) сексуально-еротичну, відтворення людей;

6) виховання (соціалізація);

7) соціального контролю;

8) рекреації та терапії.

Аналіз літератури свідчить про відсутність єдиного підходу до класифікації неблагополучних сімей. Більш того, відсутня розгорнута характеристика благополучних сімей і навіть визначення сімейного благополуччя як такого. Найчастіше фахівці виділяють такі сім'ї:

· проблемні, де немає порозуміння, співробітництва між членами сім'ї;

· конфліктні, де члени сім'ї не задоволені своїм сімейним життям і тому ці сім'ї є нестабільними і педагогічно дуже слабкими;

· соціально неблагополучні, у яких культурний рівень подружжя зазвичай є достатньо низьким, поширене пияцтво, діти-вихідці з цих сімей найчастіше складають основний контингент важковиховуваних, педагогічно запущених підлітків;

· дезорганізовані, де процвітає культ сили, пануючим є почуття страху, кожний член сім'ї живе сам по собі, нормальних людських контактів між ними майже немає;

· малозабезпечені - з низьким матеріальним рівнем і поганими житловими умовами;

· з поганими медико-санітарними умовами;

· неповні, де виховує тільки мати або тільки батько, де один із батьків хворий або інвалід. У таких сім'ях, як правило, зовнішні конфлікти не спостерігаються, але поступово відбувається фактична втрата впливу батьків на підлітка.

А.А.Бєсєдін, спираючись на структурно-функціональну парадигму, розглядає різні види сімейного неблагополуччя як елементи єдиної системи, яка визначає механізм трансформації сім’ї з нормального стану у кризовий. Таким чином, за ознаками «благополуччя – неблагополуччя» можна виділити сім’ї благополучні та неблагополучні.

Неблагополуччя, як і благополуччя, може бути формальним і змістовним, це пов’язано з особливостями реалізації сім’єю своїх функцій. Формально неблагополучні сім’ї компенсують неповноту виконання функцій за рахунок власних можливостей. Такі сім’ї є маргінально-функціональними. Саме вони являють собою своєрідну «зону ризику» для переходу до змістовного неблагополуччя. Таке неблагополуччя притаманне так званій дисфункціональній сім’ї. Вона є кінцевою, кризовою точкою існування сім’ї як малої групи. У ній порушується як ендолокальний (спрямований на внутрішню взаємодію), так і екзолокальний (спрямований на зовнішню взаємодію) механізм існування, тобто руйнується система цінностей, які визначають зв’язки між членами сім’ї та суспільством.

Аналіз наукової літератури свідчить, що під неблагополучною сім’єю слід розуміти таку, де дитина не одержує адекватні – увагу, підтримку, догляд та виховання.

У літературі зустрічається спроби класифікації неблагополучних сімей. Так, С.О.Бєлічева поділяє їх на - кримінально-аморальну, аморально-асоціальну, корисливо зорієнтовану, конфліктну, педагогічно некомпетентну.

Ознаками сімейного неблагополуччя слід вважати:

Þ конфлікт між батьками;

Þ розлучення батьків (виникає неповна сім’я, яка може бути й загалом благополучною, але це потребує значних зусиль);

Þ зловживання психоактивними речовинами (алкоголь, наркотики), аморальна та протиправна поведінка членів сім’ї;

Þ психічні чи інші тяжкі та тривалі хвороби, інвалідність;

Þ бідність, низький культурний рівень, насильство, що створюють труднощі для позитивного спілкування та життєзабезпечення родини;

Þ аморальна або асоціальна поведінка батьків;

Þ педагогічна безграмотність батьків.

Сім’ї, які не спроможні виконувати деякі або всі головні функції в літературі називають по-різному: неблагополучними, дисфункціональними, дезорганізованими, соціально-дезадаптивними, кризовими, проблемними, конфліктними тощо.

Дисфункціональна сім'я є сім'єю, в якій функції, що покладені на неї, не виконуються або виконуються не повно та не ефективно. До даного стану веде не якийсь певний вид неблагополуччя, а саме порушення функції, яке є результатом дії багатьох чинників. Психологічна атмосфера дисфункціональної сім'ї здійснює деформуючий тиск на всіх її членів.

Є.Г. Ейдміллер виділив такі типи дисфункціональних сімей:

1) деструктивна сім’я – відрізняється автономністю окремих членів, відсутністю взаємин на емоційному рівні;

2) сім’я, що розпадається – їй притаманна надмірно загострена конфліктна ситуація. За умов фактично зруйнованого шлюбу подружжя продовжує проживати спільно, що є джерелом психічної травматизації для дитини, оскільки значний термін перебування в стресовому стані веде до деформацій розвитку особистості;

3) неповна сім’я за відсутністю одного з дорослих членів сім’ї, як правило має фінансові проблеми, а також однобокість виховання;

4) ригідна (псевдо солідарна) сім’ї притаманне безумовне лідерство одного члена, який встановлює жорстку регламентацію стосунків;

5) сім’я, що розпалась – характеризується наявністю члена сім’ї, який після розлучення проживає окремо, але продовжує виконувати певні функції.

Факторами дисфункціональності сім'ї можуть бути:

1. Соціально-економічні: низький матеріальний рівень життя сім'ї, нерегулярні доходи, погані житлові умови.

2. Медико-соціальні: екологічно несприятливі умови, інвалідність, хронічні захворювання членів сім'ї, шкідливі умови роботи (особливо матері), нехтування санітарно-гігієнічними нормами.

3. Соціально-демографічні: неповна або багатодітна сім'я; сім'ї з неповнолітніми або старими батьками; сім'ї з повторним шлюбом і зведеними дітьми.

4. Соціально-психологічні та психолого-педагогічні: сім'ї з деструктивними емоційно-конфліктними відносинами подружжя, батьків і дітей; педагогічною неспроможністю батьків та їх низьким загальноосвітнім рівнем; деформованими ціннісними орієнтаціями.

5. Кримінальні фактори: алкоголізм, наркоманія, аморальний та паразитуючий спосіб життя; сімейні дебоші, прояв жорстокості і садизму; наявність судимих членів сім'ї, які поділяють норми і традиції злочинного середовища, їх субкультуру.

Пропонується розрізняти чотиритипи дисфункціональних сімей, в яких дитина є:

1) занедбаною, оскільки батьки не спроможні забезпечити належне виховання й піклування про неї. Такі батьки потребують матеріальної й соціальної допомоги, консультацій з боку фахівців, контролю соціальних служб. У такому випадку органи місцевої влади, міліція, суд провинні втрутитися. Не виключається застосування правового примусу, зокрема, позбавлення батьківських прав;

2) скривдженою, потенціальною або латентною жертвою насильства, зловживань, змушена тікати з дому. Така дитина потребує соціального й правового захисту;

3) свідком або активним учасником аморальних чи протиправних дій рідних, перебуває під їх негативним впливом. Ризик негативних наслідків такого стану сімейного життя є неприйнятним й необхідно вживати превентивні заходи;

4) схильною до девіантної, делінквентної, адиктивної поведінки, вчинення протиправних дій, а батьки або особи, що їх заміняють, педагогічні працівники – не спроможні забезпечити належний корекційно-виховний вплив.

У залежності від провини та віку та інших важливих обставин, така дитина може бути поміщена до спеціального виховного закладу (за рішенням служби у справах неповнолітніх) або поставлена на превентивний чи профілактичний облік до кримінальної міліції у справах дітей (КМСД), або засуджена судом, перебувати під наглядом кримінально-виконавчої інспекції, або у місцях позбавлення волі.