Функції управління в ДІС: поняття, сутність, значення.

Функції управління —сукупність особливих дій та операцій, які виражають психологічнуспецифіку управлінської діяльності, цілеспрямованого впливу на зв´язкиі відносини людей у процесі життєдіяльності організації.

Традиційним принципом класифікації функцій управління є аналіз змістувиконуваних робіт. За цією ознакою всі функції поділяють на загальні(головні) та специфічні (особливі). Одні автори, беручи за основу зміствиконуваних робіт, до загальних функцій управління зараховуютьприйняття рішень та організаційну діяльність, інші — планування,організування, контроль, мотивацію та лідерство, окремі —прогнозування, формулювання мети, аналіз та узагальнення зібраноїінформації, прийняття рішень, їх здійснення і контроль за виконанням.
Психологія та соціологія в основу класифікації управлінських функційберуть не управлінський цикл, а всю структуру діяльності керівникаорганізації. Так, сучасний російський психолог Віктор Шепель виокремлюєзагальні (збереження здоров´я персоналу і навколишнього середовища,колективна згуртованість, професійна підготовка і соціальна мотивація)та специфічні (інформаційно-діагностична, розпорядчо-виконавська,соціального прогнозу) функції. За допомогою загальних функцій, на його думку, забезпечується змістова визначеність гуманітарної діяльності підприємства, а специфічні функції є робочим інструментарієм здійснення загальних функцій соціального управління. Призначення функції збереження здоров´я персоналу і навколишнього середовища полягаєв забезпеченні гуманітарної експертизи умов праці, стану технікибезпеки, санітарно-гігієнічного режиму на кожному робочому місці. Змістцієї функції охоплює також питання виробничого харчування, організаціїпауз для відпочинку, медичного обслуговування. Самостійне коло проблемпов´язане з виробничою і позавиробничою екологією. Функція колективної згуртованості передбачаєзміцнення духовної єдності працівників, їх професійної відповідальностіза імідж організації. Існує пряма залежність між відносинами уструктурах (виробничими підрозділами, управлінськими та допоміжнимислужбами) і різними формами спілкування персоналу підприємства: чимупорядкованішими є відносини, тим вища узгодженість між різними формамиспілкування. Функція професійної підготовки спрямована на забезпечення життєдіяльності організації завдяки системному кадровому забезпеченню, перепідготовці кадрів. Функція соціальної мотивації передбачаєстимулювання участі працівників у прийнятті ділових рішень, матеріальнеі духовне стимулювання їх поведінки, яке формувало б особистузацікавленість у роботі, дотримання норм професійної етики тощо. Доцієї функції причетні виховні заходи, психологічна і педагогічнадопомога молодим працівникам, усім, хто її потребує. Інформаційно-діагностична функція покликаназабезпечити збирання і збереження соціальної інформації, яка фіксуєдані про кадри підприємства, їх структуру та інфраструктуру,загальнокультурну і професійну підготовку персоналу, про лідерськийпотенціал виробничих підрозділів, про “зони соціальної напруги”, стан іпричини плинності кадрів тощо. З цією метою служби соціальногоуправління широко використовують соціально-психологічні методи длявивчення громадської думки. Розпорядчо-виконавська функція передбачаєпідготовку спеціальної документації (інструкції, рекомендації,узагальнення досвіду роботи тощо), координацію діяльності службобслуговування, медичних установ, культурно-освітніх закладів. Функція соціального прогнозу маєна меті прогностичне визначення параметрів змін на підприємстві тазумовлених нововведеннями наслідків. Керівника розглядають не тільки вмежах адміністративної ролі, айв усій багатоманітності йогосоціально-політичних, морально-психологічних та професійно-особистіснихякостей.
Згідно з класифікацією американських учених Д. Креча, Р.Кратчфілда та Е. Белаші в діяльності керівника провідними є такіфункції:
1. Керівник як виконавець. Ця функція характеризує особисту участь керівника в діяльності групи.
2. Керівник як плануючий орган групи. Він реалізує себе як творецьдовгострокового планування та “єдиний зберігач цілісного плану”, рештаосіб групи ознайомлена лише з окремими етапами плану.
3. Керівникяк генератор політики групи. У діяльності керівника ця функціянайвідповідальніша. Джерелами її є вказівки вищих органів, рішення,прийняті співробітниками, а також самостійно.
4. Керівник якексперт. Вона потребує глибоких знань про виробництво, кваліфікованогозастосування їх у кожній конкретній ситуації.
5. Керівник якзовнішній представник групи. Будучи офіційним представником групи,керівник повинен доносити інформацію з групи у зовнішні соціальніінститути і в зворотному напрямку.
6. Керівник як особистість,яка регулює внутрішні відносини. Керівник більше, ніж будь-хто інший,впливає на взаємини в групі. Якщо він не відокремлений від більшостіучасників групи, то характеризується як “один з нас”.
7. Керівник як особистість, яка має право нагороджувати і карати.
8. Керівник як арбітр та посередник. Маючи офіційні повноваження, вінможе нагороджувати й карати, Що зобов´язує до справедливості,неупередженості.
9. Керівник як зразок поведінки. У цій функції втілено обов´язок керівника бути прикладом для підлеглих.
10. Керівник як символ групи. Є наслідком прагнення групи до єдності.
11. Керівник як особистість, яка позбавляє підлеглих індивідуальноївідповідальності. Зобов´язує керівника у виробничих питаннях братипідлеглих під свій захист, дає підстави окремим особам організації,покладаючись на керівника, ухилятися від прийняття самостійних рішень.
12. Керівник як ідеолог групи. Часто керівник виробляє для групиідеологію, є джерелом поглядів, цінностей, норм. Попри те, що цяофіційна ідеологія може відрізнятися від поглядів окремих працівниківорганізації, вона проникає в групу, впливає на неї. Це виявляєтьсяпередусім там, де керівник контролює потік інформації в групу.
13. Керівник як протекційно-захисна особа. Потребує здатності і вміннявиражати інтереси групи, окремих осіб поза її межами, оберігати їх віднедружелюбних зовнішніх впливів.
14. Керівник як винуватець усіх бід. У разі невдачі керівник може стати “мішенню” для розчарованої групи. На думку радянських учених В. Рубахіна й А. Філіпова, найраціональнішимє поділ функцій управління на основні та спеціальні. До основних функцій управління вони зараховують:

— визначення цілей та головних напрямів діяльності, перспектив розвитку колективу та виробництва загалом;

— створення згуртованого, дисциплінованого колективу та налагодження виробництва;

— формування раціональної організаторської структури, розподіл функціональних обов´язків, сил і коштів у колективі тощо.

Спеціальні функції представлені планово-економічною, кадровою і технолого-управлінською. Зовсім інші критерії класифікації застосували Є. Кузьмін, І. Волков таЮ. Ємельянов, що дало їм підстави виокремити такі управлінські функції:адміністративну (накази, розпорядження щодо діяльності, координація індивідуальних дій та нагляд за виконанням), стратегічну(визначення цілей та вибір методів їх досягнення, планування та прогнозування), експертно-консультативну,комунікативно-регулятивну, функцію представництва у зовнішньомусередовищі, дисциплінарну, виховну та психотерапевтичну.

Класифікація Л. Бляхмана та А. Маркіна передбачає такі функції: цілеспрямувальну (визначення цілей колективу та засобів їх досягнення);адміністративно-організаційну (формування керівних органів, розподіл завдань між підлеглими, узгодженість їхніх дій та контроль за виконанням рішень); експертну (консультація працівників); дисциплінарно-стимулюючу (оцінювання якості роботи підлеглих, визначення заохочень і покарань); представницьку (відстоювання інтересів у зовнішньому середовищі); пропагандистсько-виховну(створеннясприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, розвитокздібностей та ініціативи підлеглих, підбір і розстановка кадрів, участьу навчанні резерву). Р. Шакуров виокремлює функції цільові (реалізуючись у сфері виробництва, вони підпорядковані соціальному замовленню суспільства),соціально-психологічні (орієнтованіна інтереси людей, задоволення їхніх матеріальних і духовних запитів,передусім шляхом створення на роботі комфортних умов праці,сприятливого мікроклімату; спрямовані на формування у виробничомуколективі необхідного для продуктивної діяльностісоціально-психологічного клімату: організація педагогічного колективу,його активізація засобами стимулювання, згуртування, вдосконалення,розвиток самоврядування), операційні (планування, інструктаж, контроль, аналіз, координація та регулювання). Класифікуючи функції управління за їх загальним значенням, українськівчені О. Бандурка, С. Бочарова та О. Землянська виокремлюють цільові таорганізаційні. Цільові функції є визначальним елементомуправлінської діяльності, адже сутність управління полягає у виконанніпланів і завдань, досягненні цілей організації. Систему організаційних функцій, на їх думку, утворюють:
—загально-організаційна (передбачає розподіл доручень міжспівробітниками, налагодження дисципліни, відповідальності за дорученусправу, створення нових підрозділів для виконання певних завдань);
—матеріально-технічного забезпечення (визначає потреби системи та їїпідсистем у матеріальних ресурсах, виявляє можливості суспільства длязадоволення потреби системи, розподіляє матеріально-технічні засоби,контролює їх раціональне використання);
— фінансово-економічного розвитку (визначає реальну вартість виконуваного завдання);
— обліку і контролю (забезпечує збір, передавання, збереження й оброблення даних обліку);
—політико-правова (дає змогу керівнику орієнтуватися вполітико-правовому просторі суспільства, забезпечує ефективнеуправління підлеглими в межах організації);
— соціальна (спрямована на ефективне розв´язання суперечностей, сприяє соціальному захисту працівників);
— мотиваційна (спрямована на забезпечення виконання підлеглими їх зобов´язань).
Найраціональнішою є багатоаспектна класифікація управлінських функцій,здійснювана з одночасним використанням кількох ознак. Послуговуючисьцим принципом, В. Третьяченко об´єднує всю сукупність функційуправління у дві великі групи: організаційно-адміністративні тасоціально-психологічні. Організаційно-адміністративні функції поділяє на загальні та спеціальні (планово-економічні, кадрові та технолого-управлінські дії).
До соціально-психологічних функцій вченийзараховує комунікативну (підтримання зв´язків з іншими людьми, щозабезпечує працівникам необхідну їм інформацію та підтвердженняправильності їх ціннісних орієнтацій, схвалення їхньої поведінки тадіяльності), постановки мети і мобілізації (включає вміння керівникавизначити й довести до свідомості групи цілі спільної діяльності,постійно орієнтувати групу на певні соціальні цінності, роз´яснюватисуспільну або особистісну їх значущість), психологічної підтримки(передбачає схвалення правильних дій працівників, підтвердженнязначущості зробленого).
Ефективність управлінської діяльностізалежить від розуміння керівником управлінських функцій, завдань,способів стимулювання та об´єднання зусиль працівників на досягненняцілей організації. Кожна управлінська дія, будучи пов´язаною звідображенням дійсності у свідомості суб´єктів управління,вибудовується з урахуванням індивідуальних можливостей і здібностейлюдини при розподілі роботи, досягненні поставлених цілей, виробленніта прийнятті управлінських рішень, має психологічні особливості.Віддаючи належне чеснотам особистості підлеглого, підтверджуючизначущість виконаного ним завдання, позитивно оцінюючи та схвалюючийого дії, керівник впливає на авторитет підлеглого і на ставлення донього у групі, що створює сприятливу морально-психологічну атмосферудля всієї діяльності організації. Багатоманітність функцій у процесіздійснення управлінської діяльності вимагає високої компетентності,відповідальності і психологічної готовності керівника.