Міжнародні стандарти професійної діяльності юристів

Необхідність закріплення на міжнародному рівні професійних стандартів виникла через важливість для суспільства і держави юридичної діяльності і має за мету встановити її певні нормативи або зразки.

Професійні стандарти є вираженням (втіленням) у сучасному суспільстві у концентрованому вигляді уявлень про місце, роль і завдання юристів певної професії, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед ними. Вироблення стандартів здійснюється з урахуванням ролі юристів у суспільстві, особливостей їх соціального, а відтак, і правового становища.

Під професійними стандартами юристів розуміють закріплену у відповідних актах сукупність вимог, які ставляться до них, покладених обов'язків і наданих юристам прав, що утворює допустимий зразок їх поведінки і діяльності. Іншими словами, такі стандарти — це зразок поведінки і діяльності юристів, відображений у відповідних нормативних приписах.

Міжнародне співтовариство через свої органи (ООН, Раду Європи, Міжнародну асоціацію юристів та інші) розробило і прийняло низку документів, що регламентують професійну діяльність та поведінку юристів. Деякі з цих документів є обов'язковими для впровадження в усіх державах, що є членами даних організацій, інші носять рекомендаційний характер.

Серед головних міжнародних документів слід виді-лити: Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979 p.), Основні принципи етики поліцейської служби (1979 p.), Основні принципи незалежності судових органів (1985 p.), Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину і зловживання владою (1985 p.), Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності Європейського співтовариства (1988 p.), Стандарти незалежності юридичної професії Міжнародної асоціації юристів (1990 p.), Основні положення про роль адвокатів (1990 p.), Керівні принципи щодо ролі державних обвинувачів (1990 p.), Рекомендація R (94) 12 щодо незалежності, дієвості і ролі суддів (1994 p.), Європейська хартія про статус суддів (1998 p.), Стандарти професійної відповідальності та викладення основних обов'язків та прав прокурорів (1999 p.), Рекомендація R (2000) 19 щодо ролі прокуратури у системі кримінального судочинства (2000 p.), Європейські настанови з питань етики та поведінки прокурорів (2005 p.).

Безумовно, перелік вимог, які вказані у міжнародних документах, є узагальненим. Ці стандарти певною мірою знаходять своє відображення та конкретизацію у конституціях та актах національного законодавства, що регламентують окремі сфери юридичної діяльності. Сьогодні на міжнародному рівні ведуться роботи по приведенню в єдину систему міжнародних вимог щодо стандартизації юридичної діяльності. Вони повинні стати орієнтиром (зразком) для професійної діяльності юристів усіх країн.

Слід звернути увагу на такі принципи професійної юридичної діяльності:

1. Законність діяльності. Професійні обов'язки повинні здійснюватися юристами виключно на підставі закону. Юристи під час здійснення власних функцій зобов'язані чітко виконувати приписи законодавства, дотримуватися прав та основних свобод людини і громадянина, що визначаються як національним, так і міжнародним правом. Незаконні розпорядження та накази не повинні виконуватися.

2. Незалежність юридичної професії. Вона є суттєвою гарантією для здійснення захисту прав людини і необхідною умовою для отримання якісної правової допомоги. Ця вимога полягає у тому, що при здійсненні своїх службових обов'язків юристи завжди повинні діяти вільно, без будь-якого втручання чи тиску з боку влади або суспільства. Незалежність юридичної професії повинна гарантуватися державою і закріплюватися в конституції і законах держави. Крім того, юристи самі повинні піклуватися про свою незалежність.

3. Моральність в юридичній професії. Згідно з міжнародними документами такі моральні якості, як чесність, порядність, справедливість та гуманізм, є обов'язковими для юриста. Правознавці повинні пам'ятати, що вони є об'єктом постійної і пильної уваги з боку громадськості і в цьому зв'язку добровільно брати на себе обмеження, які пересічним громадянам можуть здаватися обтяжливими. Адже бути готовим до підвищеної уваги означає необхідність постійної самооцінки юристами своїх вчинків і дій з позиції додержання моральних принципів та норм.

4. Гласність в роботі. Юридична діяльність повинна здійснюватися гласно. Це в більшості відноситься до роботи адвокатів і суддів, проте стосується певною мірою усіх працівників юридичної сфери. Юрист здійснює свою діяльність гласно, доручає забезпечувати гласність своєї діяльності іншим там і тоді, коли це не заборонено, наприклад, для недопущення розголошення різних видів таємниць (державної таємниці, таємниці особисто життя і т.ін.), або ж для якісного здійснення своєї діяльності.

6. Професійна таємниця. Професійна таємниця єприродним атрибутом не тільки для адвокатів і суддів,але й для усіх юристів, у випадках, коли в силу службових обов'язків вони отримують конфіденційну інформацію.

 

58.Виникнення та становлення юридичної деонтології як науки та навчальної дисципліни (конспект)

"Деонтологія" - як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремія Бентамом (1748-1832), працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей " - Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонування громадянського суспільства та правової держави.

Якщо І.Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі Деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі.

До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків — як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення - медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деонтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.

Становлення та розвиток юридичної деонтології.

Система юридичних деонтологічних знань склалася значно пізніше, ніж у медицині, а наука "Юридична деонтологія" виникла зовсім недавно.

Історичні передумови

1)суспільна витрибуваніст ьу праці юриста

2)розходження між правосвідомістю звичайних громадян та юристів

3)потреба суспільства в ефективній юридичній праці

Етапи розвитку

1)знайшов прояв в уявленні про те, якою має бути професія юриста.період Стародавнього риму.(Гай,Культіан,Юстиніан)4-3 ст до н.е.

2)період розвитку буржуазних відносин 17-18 ст.розширення віту юридичної практики. Поява з петром1.

3)поч 20ст. поява перших документів щодо стандарті юр професії.перші документи- компоративні. У 70-ті роки в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс "Вступ до юридичної спеціальності", метою якого була підготовка студентів до включення їх у процес навчання та інформація про майбутню професійну діяльність

4)80-… характерзується міжнародною уніфікацією вимог. Поява юридичних стандартів.

Слід згадати також ім'я професора Горшенєва В.М., який справедливо вважається засновником науки "Юридична деонтологія". У 1988 році авторським колективом було опубліковано з його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, її принципи та роль у системі юридичних знань В 20-х роках НКЮ УРСР затвердив певний порядок атесту-вання працівників суду, згідно до якого передбачалося робити професійний підбір кадрів на посаду судді лише з урахуванням визначеного переліку їх якостей.1' У 1982 році Мінвузом СРСР було затверджено новий документ - Кваліфікаційну характеристику юриста, де визначалася система вимог до знань та умінь юриста.7 Деонтологічні питання не залишилися поза увагою і міжнародного співтовариства. Так у 1979 році Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (резолюція №34/ 169).8 Існують також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юристів.

Юридична деонтологія як навчальна дисципліна Від юридичної деонтології як системи наукових знань слід відрізняти одноіменну навчальну дисципліну, що виконує дещо інші функції та вирішує свої спеціальні завдання. Якщо в сфері деонтологічного наукового дослідження відбувається вироблення нових знань, то в сфері навчання, а конкретно - в системі юридичної освіти відбувається розповсюдження та опанування науковим досягненням з метою його подальшого використання на практиці. Виходячи із специфіки завдань, що вирішуються юридичною деонтологією як навчальною дисципліною, в окремих навчальних закладах викладається курс, що має назву "Вступ до юридичної спеціальності". По суті, ця назва досить чітко відбиває основні функції та призначення даної дисципліни. Початківців студентів-юристів вводять до бази завдань, що визначатимуть умови та порядок їхньої життєдіяльності на найближчі 4-5 років та на майбутню перспективу, коли вони вже отримають диплом фахівця та візьмуться до самостійної роботи.

Із вступом до навчального закладу практичними стають такі запитання — що і як треба вчити, де отримувати навчальну інформацію, як її обробляти, які якості виховувати в собі відповідно до майбутньої професії, в яких сферах можна використовувати отримані знання, які перспективи просування по службі або зміні свого соціального статусу тощо.

Відповіді на ці запитання повинна давати вступна навчальна дисципліна, яка базується на дослідженнях науки "юридична деонтологія". Таке співвідношення науки і освіти є необхідним і обов'язковим у підготовці майбутніх фахівців.

 

59. Принципи юридичної практичної діяльності — це основні засади, вихідні положення, ідеї, які є орієнтирами, вимогами її здійснення, відбивають сутнісні властивості права. Принципи юридичної практичної діяльності похідні від принципів права, конкретизують і деталізують їх.

Принципам права притаманна властивість універсального та абстрактного відображення закономірностей соціальної дійсності, що зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості і т. ін. Правові принципи є синтезуючими засадами, об´єднавчими зв´язками, ідеологічною основою виникнення, становлення і функціо­нування багатьох правових явищ. Ці принципи визначають основи не тільки юридичної практичної діяльності, а й нормоутворюючої і правозастосовної діяльності, координують функціонування механізму правового регулювання, є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян, формують правове мислення і правову культуру, "цементують" систему права.

До основних принципів юридичної практичної діяльності належать:

• правність (законність) діянь юриста та його рішень;

• рівність суб´єктів перед законом та правом;

• незалежність юриста при веденні юридичної справи від власних інтересів та зовнішнього тиску;

• неупередженість;

• обґрунтованість рішень;

• професіоналізм (компетентність);

• справедливість;

• гуманізм;

• повага до особи, її прав та свобод, права в цілому;

• поєднання гласності та конфіденційності.

Соціальне призначення юридичної практичної діяльності, її місце і роль у правовій системі відображаються в її функціях — основних напрямах впливу юридичної практичної діяльності на інститути права та суспільні відносини. Функції юридичної практичної діяльності поділяють на соціальні й спеціально-правові.

До соціальних функцій юридичної практичної діяльності належать ідеологічна, економічна, політична, управлінська, виховна та ін.

Спеціально-правові функції юридичної практичної діяльності — це напрями її власне правового впливу на суспільні відносини — регулятивного й охоронного, зокрема реалізація регулятивної функції спрямована на забезпечення упорядкування нормальних, позитивних, корисних соціальних взаємодій суб´єктів права, а охоронна функція — на захист позитивних соціальних взаємодій від соціально шкідливих і небезпечних діянь людей, їх об´єднань, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів суб´єктів права.

Так, основними функціями прокуратури є:

• нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами, органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину, а також за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув´язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом; за додержанням законів у Збройних Силах, Прикордонних військах та інших військових формуваннях, дислокованих на території України;

• розслідування діянь, що містять ознаки злочину;

• підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;

• участь у розробленні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі з удосконалення та роз´яснення законодавства.

 

Про адвокатуру

Стаття 1. Адвокатура України та її завдання

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Стаття 2. Адвокат

Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. { Частина перша статті 2 в редакції Закону N 355-V (355-16) від 16.11.2006 }

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.

Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. { Частина друга статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 614-VI (614-17) від 01.10.2008 }

Стаття 3. Правове регулювання діяльності адвокатури

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об'єднань.