Основні ознаки юридичної практичної діяльності

Професіоналізм як властивість і вимога до юридичної практичної діяльності закріплюється у відповідних нормативно-правових актах, є метою юридичного навчання, основою для визначення вимог до суб´єктів, що її здійснюють, і т. ін.• відповідність діяльності особливому рівню (якості) завдань, що вирішуються;• особливу кваліфікацію, високу ділову компетенцію, що ґрунтується на науковій освіті осіб, що належать до професії; • особливу професійну корпоративність, в основі якої лежить позаекономічна орієнтація на певні цінності; • позапартійну, ділову професійну роботу.

Незалежність юридичної практичної діяльності виключає вплив на рішення або поради юриста будь-який тиск зовнішніх факторів ("телефонного права", підкупу, залякування тощо), особистого інтересу юриста (бажання одержати необґрунтовану додаткову винагороду або інші особисті блага) чи бажання догодити іншим суб´єктам — клієнту, суду, органам влади тощо.

Повага та непорушення прав, свобод та законних інтересів інших суб´єктів права є одним із важливих стандартів діяльності правоохоронних органів, які застосовують заходи примусу, здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Компетентність юриста означає наявність правових та інших спеціальних знань, навичок та вмінь, професійного досвіду, які набуваються внаслідок професійної підготовки та здійснення професійної діяльності. Компетентне ведення юридичної справи складається з розслідування й аналізу фактичної інформації, правових елементів проблеми, застосування необхідних методів і процедур, адекватної підготовки, що відповідають стандартам професійної діяльності.

Інформативність: здійснення професійної діяльності юристами пов´язане зі збиранням відомостей про факти, які можна використати як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення тощо. При цьому юрист збирає, аналізує та розповсюджує інформацію, що стосується юридичних справ, які він веде

Чесність, порядність та щирість у веденні юридичної справи

Гласність і конфіденційність юридичної практичної діяльності нерозривно пов´язані, є протилежними й одночасно єдиними формами забезпечення прав суб´єктів. Гласність — це відкритість, "прозорість", об´єктивність, повнота інформації щодо юридичної практичної діяльності. Громадськість, кожен член суспільства мають право знати, що загрожує їх безпеці, правам та свободам, які заходи, спрямовані на їх забезпечення, вживаються.

Збереження професійної таємниці є характерною властивістю юридичної практичної діяльності, зокрема у випадках охорони конфіденційної інформації щодо суб´єктів, інтереси яких представляє чи захищає юрист, або отримання, поширення такої інформації. Конфіденційна інформація клієнта має бути захищена від розголошення.

Конфліктність

45. Психологічна культура юриста Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов´язково повинен враховувати те, як психологічні чинники впливають на неї у правовому полі. Загалом правник має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рамках закону й етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь-яким способом. По-заяк нехтуються психологічні основи творчості, зневажаються загальнолюдські цінності та об´єктивні закони розвитку суспільства.

Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль наразі відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар´єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з´являється натхнення, підвищується працездатність, саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів у професійній діяльності.

Психологічна культура юриста — це органічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять ефективний вплив на розв´язання правових ситуацій.

 

46.Поняття юридичної професії, спеціальності та кваліфікації.

Професія юриста — це широка галузь трудової діяльності, що потребує юридичних знань, умінь, навичок, необхідних для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Основні риси юридичної професії:

1. Це гуманна професія, тому що вона спрямована, насамперед,на забезпечення прав і свобод людини.

2. Це соціальне значима професія, тому що вона пов'язана з дер­жавою і правом, важливими соціальними явищами.

3. Це високоінтелектуальна професія, тому що юристу треба охоп­лювати всі сторони життя суспільства, враховуючи при цьому складні та часом заплутані юридичні проблеми.

4. Це творча професія, оскільки вона пов'язана з вирішенням не­стандартних юридичних ситуацій, при цьому "творчість" завжди обме­жена рамками права, що вимагає від юриста ще більшого мистецтва для розв'язання юридичних проблем.

5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному додержанні законодавства для отримання конкретного результату.

6. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити ті складні нестандартні ситуації, які виника­ють в діяльності юриста, але ця свобода може бути тільки в межах закону.

7. Це відповідальна робота, тому що вона завжди пов'язана з долею людей, і помилок тут не повинно бути.

Поняття юридичної професії застосовується безвідносно до того, яку конкретно роботу виконує юрист, вона дає змогу охарактеризувати всі важливі якості юридичної професії. Рахом з тим види юридичної роботи різняться за змістом, конкретними функціями, професійними якостями. Тому від юридичної професії необхідно відрізняти юридичні спеціальності, з яких вона складається. Основні юридичні спеціальності – слідчий, суддя, прокурор, адвокат, юрисконсульт., нотаріус.

Спеціальність юриста - комплекс набутих людиною знань і практичних навичок, що дає їй можливість займатися певним родом занять у певній галузі юрдіяльності.

Кваліфікація юриста — це ступінь підготовленості, наявність спец­іальних правових знань, умінь і практичних навичок, необхідних для виконання професійних обов'язків.

 

47. Основні характеристики системи і структури юридичної освіти. Система юридичної освіти складається із відповідних закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, баз навчальної юридичної практики, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура юридичної освіти включає вищу юридичну освіту, післядипломну юридичну освіту, аспірантуру, докторантуру, професійну юридичну самоосвіту.

До освітніх рівнів структури вищої освіти як характеристик вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню, відносять:

а) неповну вищу освіту — освітній рівень вищої освіти, який характеризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелектуальних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню "молодший спеціаліст". Неповну вищу освіту здобувають на основі повної загальної середньої освіти (в окремих випадках — базової загальної середньої освіти) у процесі навчання у вищих навчальних закладах за освітньо-професійною програмою молодшого спеціаліста;

б) базову вищу освіту — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелектуальних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню бакалавра. Базову вищу освіту здобувають на основі повної загальної середньої освіти або освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста в процесі навчання у вищих навчальних закладах за освітньо-професійною програмою бакалавра;

в) повну вищу освіту — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелектуальних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню спеціаліста або магістра. Повну вищу освіту здобувають на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра (в окремих випадках — повної загальної середньої освіти) в процесі навчання у вищих навчальних закладах за освітньо-професійними програмами спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфікаційні рівні (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр), які є характеристиками вищої освіти за ознаками ступеня сформованості спеціальних і фундаментальних знань, умов, навичок особи, що забезпечує її здатність виконувати завдання та обов´язки (роботи) певного рівня професійної діяльності, як підстави для класифікації мають:

• попередню світу, на основі якої здобувається вища освіта певного освітнього рівня;

• певний освітній рівень вищої освіти;

• завдання та обов´язки певного рівня професійної діяльності, передбачені для первинних посад у певному виді юридичної діяльності.

Підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців усіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами двома шляхами:

а) ступенево, що передбачає завершення особою навчання та її державну атестацію на певному освітньо-кваліфікаційному рівні, здійснення після цього професійної діяльності, а в подальпіому — підготовку за освітньо-професійною програмою наступного, більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня;

б) неперервно, тобто підготовка здійснюється без періоду здійснення професійної діяльності, але може передбачати завершення навчання та проходження державної атестації на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні або тільки державну атестацію на завершальному рівні підготовки спеціаліста чи магістра.

48. естетична культура юриста Юрист не може бути тільки обізнаним в правовій практиці і все. Він має бути розвинутим різнопланово. Юрист має бути гармонічною особистістю, який відчуває межу прекрасного і потворного тощо.

До чинників, які формують рівень естетичної свідомості, традиційно відносять естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Тобто йдеться про формування певної культури, зокрема естетичної. Естетична культура - це сукупність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, способи і засоби їх створення та освоєння, хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини.

Зауважимо, що поняття «естетична культура» ширше, ніж поняття «чуттєва культура». Зокрема, чуттєва культура стосується лише людини, а естетична - ще й суспільства. Для визначення естетичної культури особи потрібен інтегративний підхід з урахуванням почуттєвого та раціонального.

Зрозуміло, що естетична культура, як і естетика в цілому, має різні види, виходячи з певних ознак. Нас насамперед цікавлять професійні ознаки, тобто естетична культура юриста, яка ґрунтується на почуттєвому праві, правовій естетиці.

Естетична культура юриста — це розуміння юристом правил зовнішньої гармонії своєї професійної діяльності та реалізація їх на практиці з метою ефективного розв'язання юридичних завдань.

Охарактеризуємо складові естетичної культури юриста.

Культура мови — це літературна мова, вільне володіння юридичною термінологією, відсутність слів-паразитів, уміння вибрати правильний тон у розмові.

Культура зовнішнього вигляду — це вміння добирати одяг, зачіску відповідно до віку, посади, часу. Для юристів характерні офіційність і стриманість в одязі, відсутність екстравагантності, тому що посада має державно-офіційний характер.

Культура організації робочого місця — це створення естетичної обстановки діяльності юриста, комфортності. Однак юрист повинен орієнтуватись на відвідувачів, тому його робоче місце не повинно відволікати увагу відвідувачів.

Культура підготовки юридичних документів — відсутність технічних, структурних порушень, організаційних і пунктуаційних помилок, нерозбірливого рукописного тексту тощо.

 

50. юридична діяльність — це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з метою розв’язання різних юридичних проблем.

Види юридичної діяльності

Визначення видів юридичної діяльності залежить певною мірою від того, який критерій взяти за основу класифікації. Нами вже було визначено три види юридичної діяльності за основними формами її здійснення - практична, наукова, освітня, що дуже важливо для її загальної характеристики. Однак, є й інші критерії, використання яких надає змогу охарактеризувати юридичну діяльність в іншій площині, або іншому аспекті через призму науково-дослідницького інтересу. Так, наприклад, виділяють:

За змістом: консультування, тлумачення, виступи в юридичних установах, ведення юридичної справи тощо.

За професійною спеціалізацією або за суб´єктами здійснення: адвокатська, слідча, прокурорська, судова, нотаріальна.

За соціальними сферами: юридична діяльність в сфері економіки, політики, в духовній сфері.

За кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи: індивідуальна (одноособова), колегіальна (колективна).

За змістом інтелектуальної роботи (пізнавально-пошукова, організаційна, реконструктивна, реєстраційна, комунікативна)3

Найбільшого практичного значення має проведення класифікації видів юридичної діяльності за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії та значною мірою відбивають зміст окремих професійних напрямів юридичної роботи, їх характеристиці присвячується окремий розділ, в якому будуть визначені особливості кожної юридичної спеціальності, її роль в процедурі розгляду та вирішення юридичної справи, риси схожості та відмінностей по відношенню до інших спеціальностей.