Тема 3. Суддівська діяльність

1. Поняття суддівської діяльності.

2. Функціональні аспекти суддівської діяльності.

3. Зміст суддівської діяльності.

4. Контроль за суддівською діяльністю.

 

1. Поняття суддівської діяльності

В юридичній роботі відокремлюють такі напрямки юридичної діяльності: суддівську, прокурорську, слідчу, адвокатську нотаріальну, консультативну.

Найзначущою серед них є суддівська (суддя носій державної влади, суддя незалежний при розгляді справ, забезпечувати загальні цінності).

Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій (судячи по зарплаті і пенсії).

Робота судді чітко регламентована (КПК, ЦПК, ГПК, КАС).

 

2. Функціональні аспекти суддівської діяльності

Функціональні аспекти суддівської діяльності наступні:

· Соціальний,

· Комунікативний,

· Організаційний…

Соціальний аспект це – виховання у громадян поваги до закону, законності. Розповсюдження правових знань, правової інформації.

Комунікативний аспект це – спілкування з юридичними та фізичними особами на принципах гуманізму, законності, гласності, рівності громадян перед законом і судом.

Це – і персональна відповідальність за свої дії, і забезпечення ефективності правосуддя.

Організаційний аспект:

Це – узгодженість дій, взаємопорозуміння, безконфліктність стосунків між учасниками судового провадження які суддя досягає завдяки своїм організаційним здібностям. Це і підтримання дисципліни в залі суду:

 

3. Зміст суддівської діяльності

Основні дії суддівської діяльності:

а) вивчення матеріалів справи;

б) витребування додаткових матеріалів, необхідних для судді;

в) винесення постанов, проведення окремих судових дій, призначення експертиз;

г) організація проведення судового засідання;

д) заслуховування сторін, постановка питань;

є) підготовка і проголошення судових рішень, забезпечення їх виконання.

Вимоги до кандидатів у судді:

- не мати судимості; (не знята чи погашена судимість, і не бути під слідством);

- не бути обмеженими у дієздатності;

- мати юридичну освіту; 25 років; стаж роботи не менше 3-х років; 10 років проживати в Україні; володіти українською мовою.

Пройти випробування перед кваліфікаційною комісією. Дочекатись указу Президента, дати присягу.

Як його вже призначив президент суддя не може бути: народним депутатом; належати до політичної партії чи руху; входити до складу органів влади, самоврядування; займатись підприємницькою діяльністю (крім наукової, викладацької, творчої у вільний час)

Інші види суддівської діяльності:

- прийом громадян, розгляд скарг, заяв, пропозицій;

- вивчення суддівської практики, статистики;

- роз’яснення законодавства фізичним та юридичним особам;

- надання правової та організаційної допомоги іншим органам;

- винесення окремих постанов про усунення порушень закону;

- підготовка та подання звітів про результати роботи суду та ін.

 

4. Контроль за суддівською діяльністю

Його слід розглядати в трьох рівнях: контроль центральних органів державної влади; внутрішньо-системний контроль; контроль з боку юридичних і фізичних осіб.

В зв’язку з розподілом влади на законодавчу, виконавчу і судову кожна з гілок влади здійснює контроль за діяльністю інших 2-х. Це парламентські слухання; пожиттєве обрання суддів ВРУ; затвердження штатної чисельності суддів, структури судів України.

Це і організаційний контроль з боку органів влади (Міністерством юстиції, Вищою радою юстиції, Адміністрацією президента).

Внутрішньо-системний контроль. Верховний Суд України приймає керівні роз’яснення і контролює їх виконання всіма судами України. Розглядає справ и у порядку повторної касації; виключного провадження.

Обласні суди переглядають справи у апеляційному порядку і контролюють їх. До внутрішнього контролю відноситься і діяльність кваліфікаційних комісій: проведення кваліфікаційної атестації суддів; порушення дисциплінарного провадження щодо суддів; проведення службових перевірок; присвоєння кваліфікаційних класів; надання висновків про звільнення судді з посади та ін. (див. Закон України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів» 1994 р.).

До цього контролю відноситься діяльність органів суддівського самоврядування (зборів, конференцій, Рад суддів, з’їздів суддів). На них обговорюють питання: застосування судами законодавства України; удосконалення роботи суддів; удосконалення структури судів; і все, що, наболіло.

 

Контроль з боку юридичних і фізичних осіб включає в себе: контроль з боку ЗМІ, політичних партій, громадських організацій, окремих громадян.

 

Тема 4.

Прокурорська діяльність

1. Поняття прокурорської діяльності.

2. Принципи діяльності прокуратури.

3. Участь прокурора в якості учасника судового процесу.

4. Зміст роботи прокурора.

5. Контроль за здійсненням прокурорської діяльності.

1. Поняття прокурорської діяльності.

В системі правоохоронних органів України прокуратура є єдиним органом спеціального призначення. Це орган для здійснення контрольно-наглядових функцій. Контрольні функції здійснюють: судді, депутати, чиновники всіх рівнів влади, а прокуратура має основне завдання - здійснювати нагляд і контроль.

Основні завдання прокурорської діяльності:

- всебічне утвердження верховенства права;

- зміцнення правопорядку;

- захист суспільних відносин від протиправних посягань.

Прокуратура – державний контрольно-наглядовий орган, який здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів на території України.

Функції прокуратури:

І. Основні функції:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді.

2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді.

3. Нагляд за органами розслідування і органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність.

4. Нагляд за місцями ув’язнення.

ІІ. Тимчасові функції:

1. Загальний нагляд.

2. Досудове слідство.

2. Принципи діяльності прокуратури

Принципи діяльності прокуратури – це основні положення, які закріплені в законі і виражають суть прокуратури.

Зокрема, в Конституції України, міжнародних договорах, конвенціях, ратифікованих Верховною Радою України, Законі «Про прокуратуру України», КПК, ЦПК, ГПК та інших.

В цих законах закріплені наступні принципи: централізації, незалежності, захисту прав громадян на засадах їх рівності перед законом, публічності (офіційності), гласності, єдності і законності.

Принцип централізації (ст. 6 Закону «Про прокуратуру України»). Органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищим. На практиці це значить:

а) підпорядкованість прокурорів йде тільки по вертикалі, кожен прокурор нижчого рівня підпорядкований прокурору вищого рівня, а всі – Генеральному прокурору України;

б) цей принцип дозволяє забезпечити оперативне керівництво всією діяльністю прокуратури;

в) забезпечує можливість звертатись до вищого прокурора в необхідних випадках з вимогами і поданнями з питань здійснення прокурорського нагляду;

г) обов’язковість для всіх прокурорів наказів та інструкцій Генерального прокурора України;

д) порядок призначення прокурорів, присвоєння класних чинів;

є) кожен вищий прокурор відповідає за організацію роботи підпорядкованих йому прокурорів;

ж) кожен прокурор вищого рівня має право прийняти на себе повноваження підлеглого йому прокурора;

з) підпорядкований прокурор зобов’язаний діяти тільки в межах встановленої законом компетенції. Вийти за ці межі він може лише за дорученням прокурора вищого рівня і за умови, що він буде діяти за законом.

Принцип незалежності (ст. 6,7 Закону «Про прокуратуру України»). Органи прокуратури здійснюють свої повноваження на підставі законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів.

Вона гарантується тим, що:

а) втручання органів державної влади, ЗМІ, партій у діяльність прокуратури забороняється;

б) вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури тягне за собою юридичну відповідальність;

в) звернення представників влади, посадових осіб з приводу конкретних справ, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення;

г) ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і слідства до їх закінчення.

У Кримінальному кодексі України є розділ XV – злочини проти авторитету влади. Цілий ряд статей захищають діяльність прокуратури.

Ст. 343 КК – втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (позбавлення волі до 4-х років); ст. 345 КК – погроза або насильство щодо працівника правоохоронних органів (позбавлення волі до 14-ти років); ст. 347 КК – умисне знищення майна працівника правоохоронних органів (позбавлення волі до 5-ти років); ст. 348 КК – посягання на життя працівника правоохоронних органів (довічне ув’язнення); ст. 349 КК – захоплення працівника правоохоронних органів як заручника (позбавлення волі до 15-ти років).

Принцип захисту прав громадян на засадах їх рівності перед законом.

Прокуратур захищає громадян незалежно від: національного чи соціального походження; мови; освіти; ставлення до релігії; політичних переконань; соціального чи майнового стану.

Принцип публічності (офіційності).

Прокуратура вживає заходи до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили; поновлення порушених прав, притягнення до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Більш повно він висвітлений в ст. 4 КПК України: «Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання».

Обов’язки прокурора:

1. Порушити кримінальну справу, розслідувати (доручити слідчому), якщо йому стало відомо про злочин, незалежно від прохання потерпілого.

2. З’ясувати всі обставини справи.

3. Передати справу до суду і підтримувати обвинувачення.

4. Якщо не погодиться з вироком – подати апеляцію, касацію.

5. Вжити заходи до виконання судових рішень.

Винятки – справи публічного, приватно-публічного обвинувачення (ст. 27 КПК); звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ст. 8 КПК).

Принцип гласності.

Прокуратура діє гласно, інформує органи державної влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Це має значення для підвищення дієвості діяльності прокуратури, профілактики правопорушень.

Принцип єдності.

Прокуратура України становить єдину систему. У ст. 32 КПК вказується:

«Прокурор» - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції.

Кожен прокурор виступає як представник єдиної системи прокуратури. На всіх прокурорів розповсюджується єдині принципи діяльності, єдине законодавство (цей принцип діє у всіх сферах на всіх рівнях).

Принцип законності.

Це вимога нормативного характеру, яка зобов’язує прокурорів точно і неухильно виконувати закони України (ст. 4 Закону «Про прокуратуру України», ст. 8 Конституції України та ст. 5 КПК України).

 

3. Участь прокурора в якості учасника судового процесу.

Згідно ст. 129 Конституції України та ст. 264 КПК основними засадами судочинства є підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.

Прокурор бере активну участь у дослідженні доказів: перший вносить клопотання, робить заяви, заявляє відводи; перший допитує, задає питання підсудним, потерпілим, свідкам; відкриває судові дебати та надає міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання.

Участь прокурора в суді обов’язкова крім:

- справ приватного обвинувачення (ст. 27 КПК);

- відмови прокурора від обвинувачення (ст. 264 КПК);

Підтримуючи обвинувачення прокурор керується вимогами закону, внутрішнім переконанням та матеріалами справи.

 

 

4. Зміст роботи прокурора

Прокурори вивчають та узагальнюють показники стану правопорядку, результати роботи інших правоохоронних органів і роблять з них висновки, пропозиції.

Вивчають матеріали конкретних справ, які знаходяться у провадженні органів дізнання і слідства.

Підписують і затверджують обвинувальні висновки; вимагають для перевірки документи і матеріали.

Особисто перевіряють державні установи, організації.

Здійснюють прийом громадян, розглядають скарги юридичних і фізичних осіб.

Видають розпорядження щодо усунень порушень закону тощо.

 

5. Контроль за здійсненням прокурорської діяльності

Контроль здійснюється в трьох рівнях: зовнішньо-функціональному; внутрішньо-системному; громадському.

Зовнішньо-функціональний контроль здійснюється Верховною Радою України, перед якою Генеральний прокурор України звітує за діяльність прокуратури не менше ніж один раз на рік.

Внутрішньо-системний контроль покладається на Генерального прокурора України, колегії, прокурорів областей, міст. В прокуратурі діють атестаційні комісії, якими один раз на 5 років проводиться атестація прокурорів.

Громадський контроль проявляється у висвітленні діяльності органів прокуратури у ЗМІ, контролю з боку партій, рухів, громадських об’єднань, у запитах народних депутатів.

 

Тема 5.

Слідча діяльність

1. Поняття слідчої діяльності.

2. Завдання досудового слідства.

3. Принципи здійснення слідчої діяльності.

4. Суб’єкти слідчої діяльності.

5. Функціональні аспекти діяльності слідчого.

6. Контроль за роботою слідчих.

 

1. Поняття слідчої діяльності

Слідча діяльність – це окремий вид практичної правничої діяльності. Діяльність слідчого - невід’ємна частина судової діяльності, а також невід’ємна частина діяльності прокуратури.

Досудове слідство – самостійна частина кримінального процесу. Це діяльність органів слідства, що здійснюється у встановленому КПК порядку, з метою виявлення злочинів, розслідування кримінальних справ та вирішення завдань кримінального судочинства.

Слідча діяльність - це вид соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою законних засобів, включаючи примусові у випадку вчинення протидії слідству.

 

2. Завдання досудового слідства

Основні завдання: розкриття злочинів; виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину; підготовка матеріалів справи до суду; профілактика злочинів (виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів).

Є ще низка завдань: охорона прав фізичних і юридичних осіб; встановлення істини у кримінальній справі; недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб; реабілітація необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності; забезпечення відшкодування збитків; забезпечення обвинуваченому права на захист; виховання правосвідомості громадян тощо.

Характерні риси слідчої діяльності:

а) основне призначення слідчої діяльності – розслідування злочинів;

б) слідча діяльність чітко регламентована КПК, але в прийнятті рішень слідчий незалежний;

в) слідчий має владні повноваження (на затримання, арешт, примусовий привід);

г) діяльність слідчого емоційно напружена;

д) слідча діяльність передбачає елементи творчості (в ході пошуку істини).

 

3. Принципи здійснення слідчої діяльності

Принципи (основні положення, які закріплені в законі і виражають суть слідчої діяльності): законність, гласність, етичність, плановість, незалежність, гуманізм та інші.

Принцип законності. Це вимога нормативного характеру, яка зобов’язує слідчих точно і неухильно виконувати закони України (ст. 8 Конституції України та ст. 5 КПК України). Згідно з цим принципом слідчі діють в межах закону, будь-які відступи від норми закону забороняються.

Незалежність слідчого полягає в тому, що він самостійно приймає рішення щодо затримання підозрюваного; кваліфікації злочину; обрання запобіжного заходу; притягнення особи як обвинуваченої; зупинення чи відновлення слідства; направлення справи до суду та інші.

Якщо слідчий не згоден з вказівкою прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу прокурору вищого рівня з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки прокурора нижчого рівня, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

4. Суб’єкти слідчої діяльності

До органів слідства належать: слідчі прокуратури (загальної, військової, природоохоронної, транспортної), слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів безпеки, слідчі податкової міліції.

Слідчі дії можуть здійснювати також органи дізнання: міліція, податкова міліція, органи безпеки, органи прикордонної служби, органи державного пожежного нагляду, митні органи, начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв, начальники органів управління Військової служби правопорядку у ЗСУ, командири військових частин, командири кораблів під час походу за межами України, капітани морських суден, командири підрозділів Державної спеціальної служби транспорту.

У всіх підрозділах слідства є слідчі, старші слідчі, слідчі з особливо важливих справ, старші слідчі з особливо важливих справ.

 

5. Функціональні аспекти діяльності слідчого

Розрізняються наступні аспекти діяльності слідчого: соціальний, комунікативний,організаційний.

Соціальний аспект заключається в подоланні злочинні діянь; притягнення до відповідальності винних у вчиненні злочинів; захисту прав потерпілих.

Слідчі втілюють справедливість у соціальні відносини; забезпечують стабільність суспільного розвитку; захищають справедливість. Вони знаходяться на передньому краю боротьби зі злочинністю.

Комунікативний аспект заключається в тому, що слідчі спілкуються з людьми щоб отримати необхідну інформацію; входять в контакт з людьми різних професій, а для цього їм необхідно мати психологічні знання, багато чого вміти і розбиратися, бути комунікабельними.

Організаційний аспект заключається в тому, що слідчий має добре організувати та спланувати свою роботу щодо кожної кримінальної справи, яка знаходиться в його провадженні.

Він має спланувати які слідчі дії і коли проводити. Найневідкладніші слідчі дії: огляд місця події, затримання підозрюваного, допити, обшуки, виїмки, освідування, призначення експертизи та інше.

Слідчий має зберігати таємницю в розслідуванні кримінальних справ. Все це та інше входить в організаційний аспект.

 

6. Контроль за роботою слідчих

Контроль за роботою слідчих здійснюється відомствами, в яких вони працюють (прокуратурою, СБУ, ОВС, податковою міліцією). Контроль здійснюється також і учасниками процесу (обвинуваченими, потерпілими, захисниками).

Контроль за роботою слідчих здійснюється ЗМІ, партіями, рухами, народними депутатами. За всіма відомствами,які проводять розслідування справ здійснює нагляд прокуратура.

 

Тема 6.

Адвокатська діяльність

 

1. Поняття адвокатської діяльності.

2. Види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат.

3. Право на здійснення адвокатської діяльності.

4. Принципи діяльності адвокатури.

5. Адвокат у кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному процесах.

6. Обов’язкова участь захисника.

7. Соціальний захист діяльності захисника.

 

1. Поняття адвокатської діяльності

Адвокатська діяльність – це професійна діяльність адвоката, спрямована на захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб.

Адвокатура (лат. advokatus dvocere – закликаю на допомогу). Адвокатура України – це добровільне професійне громадське об’єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатська діяльність важлива для громадян будь-якої держави. Це правова гарантія захисту прав людини, надання їй правової допомоги. Відносно правоохоронних органів, суду, адвокатура виконує контрольно-стимулюючу функцію. Участь адвоката змушує їх працювати більш якісно.

Важлива роль адвокатської роботи в системі економічних відносин, пов’язаних з розподілом спадщини або майна подружжя; приватизацією житла; невиконанням контрактів тощо. Виникають нові види юридичних послуг: розробка установчих документів; реєстрація юридичних осіб; правове супроводження ліцензування, договорів з нерухомістю; правове супроводження аудиту; допомога у поверненні боргів (колекторська діяльність).

 

2. Види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат

Основними видами адвокатської діяльності є:

а) надання консультацій та роз’яснень з юридичних питань, в тому числі усних і письмових довідок щодо законодавства;

б) складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;

в) посвідчення копій документів у справах, що вони ведуть;

г) здійснення представництва у суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

д) надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям;

є) здійснення правового забезпечення та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

ж) виконання обов’язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі досудового розслідування та інші (ст. 5 Закону України «Про адвокатуру»).

У проекті Закону України про адвокатуру передбачено, що адвокат надає правову допомогу у виді представництва і захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта: у конституційному, цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві; у виконавчому провадженні та при виконанні вироку; у третейському суді, міжнародному комерційному арбітражі та інших органах для вирішення спорів; у іноземних або міжнародних судових та інших органах; перед органами державної влади та місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.

 

3. Право на здійснення адвокатської діяльності

Щоб отримати право на здійснення адвокатської діяльності особі слід:

а) бути громадянином України. Втрата громадянства України тягне за собою анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

б) мати вищу юридичну освіту. Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії треба подати диплом державного зразка вищого навчального закладу зі спеціальності «Правознавство» або «Правоохоронна діяльність»;

в) мати стаж роботи за спеціальності юриста або помічника адвоката не менше двох років. Враховується і стаж роботи за спеціальністю юриста, набутий до отримання диплому про вищу юридичну освіту;

г) здати кваліфікаційні іспити. Особа має продемонструвати високий рівень теоретичних знань та вміння користуватися практичними навичками, а також застосовувати теоретичні знання на практиці;

д) одержати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. На час отримання свідоцтва не повинно бути перешкод, передбачених у ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», - судимість, робота у суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління;

є) прийняття присяги адвоката. Текст присяги адвоката чітко передбачений Законом України «Про адвокатуру». Її приймають шляхом підписання документа з текстом присяги.

 

4. Принципи діяльності адвокатури

Законом України «Про адвокатуру» передбачені такі принципи адвокатської діяльності:

а) принцип верховенства права. Суть даного принципу полягає у тому, що право має найбільший соціальний потенціал і значимість у системі регуляторів людської поведінки. Конституція надає важливе значення й іншим не правовим категоріям: моралі, традиціям, визнаючи їх основою для самоідентифікації нації та особи;

б) добровільність. Відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру», адвокатура є добровільним професійним громадським об’єднанням, тому бути членом адвокатського об’єднання або вийти з нього, залежить лише від волевиявлення самого адвоката;

в) незалежність. Під час здійснення адвокатом своїх професійних прав та обов’язків недопустимі будь-які втручання. Відповідно гарантіями принципу незалежності у адвокатській діяльності є – заборона розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської діяльності; заборона будь-якого втручання в адвокатську діяльність (ст. 9,10 Закону України «Про адвокатуру»);

г) самоврядування адвокатського об’єднання. Цей принцип полягає у тому, що адвокати мають право за власною ініціативою створювати адвокатські об’єднання з метою здійснення адвокатської діяльності. Вони за власним волевиявленням обирають керівні органи, визначають їхні права та обов’язки, структуру та інші питання щодо функціонування адвокатського об’єднання;

д) демократизм. Демократичні засади адвокатської діяльності полягають у такому: право вільного вибору та свободи здійснення професійної діяльності; доступний порядок набуття статусу адвоката; забезпечення громадських інтересів та соціальних прав адвокатів; добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності;

є) колегіальність. Під колегіальністю розуміється такий набір правил, який зумовлює прийняття важливих рішень групою осіб, кожна з яких несе персональну відповідальність за свою сферу діяльності;

ж) гуманізм. Це один з основних принципів адвокатської діяльності, основна ідея якого полягає у домінуванні невід’ємних природних прав і свобод людини;

з) гласність. Особливість даного принципу полягає в тому, що з одного боку, йдеться про відкритість діяльності адвокатського об’єднання, а з іншого – про збереження адвокатської таємниці;

і) конфіденційність. Надання правової допомоги неможливе без відвертих відносин, що виникають між адвокатом та клієнтом. Інформація, отримана від клієнта або про клієнта, не повинна бути розголошена. Конфіденційність інформації та її збереження є обов’язком адвоката. Крім того, адвокат зобов’язаний забезпечити принцип конфіденційності серед своїх помічників та членів технічного персоналу.

 

5. Адвокат у кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному процесах

Участь адвоката у кримінальному процесі передбачена статтями 44-48, 61, 61-1 КПК України. Ст. 44. Захисник; ст. 45. Обов’язкова участь захисника; ст. 46. Відмова від захисника і його заміна; ст. 47. Порядок запрошення і призначення захисника; ст. 48. Обов’язки і права захисника; ст. 61. Обставини, що виключають участь у справі захисника; ст. 61-1. Усунення захисника від участі у справі.

Участь захисника у кримінальній справі – важлива гарантія захисту прав обвинуваченого. Права захисника: мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру; до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту – такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості; ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення судового слідства – з усіма матеріалами справи; брати участь в судових засіданнях; виступати в судових дебатах; брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи (більш детально див. ст. 48 КПК).

Участь адвоката в цивільному процесі передбачена ст. 38, 40, 42, 44 ЦПК України. Ст. 38. Участь у справі представника; ст. 40. Особи, які можуть бути представниками; ст. 42. Документи, що посвідчують повноваження представника; ст. 44. Повноваження представника в суді.

Участь адвоката в господарському процесі передбачена ст. 28 ГПК України (Представники сторін і третіх осіб).

Участь адвоката у адміністративному процесі передбачена ст. 56, 58, 59 Кодексу адміністративного судочинства України. Ст. 56. Представники; ст. 58. Документи, що підтверджують повноваження представників; ст. 59. Повноваження представника в суді.

6. Обов’язкова участь захисника.

Участь захисника при провадженні досудового розслідування і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою:

а) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення;

б) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

в) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;

г) коли санкція статті, за якою кваліфікуються злочин, передбачає довічне ув’язнення – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;

д) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

є) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника у вказаних вище випадках є обов’язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

 

7. Соціальний захист діяльності захисника

Соціальні права захисника та його помічника врегульовано ст. 11 Закону України «Про адвокатуру». Адвокат та його помічник користуються правом на відпустку, на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування сплачуються відповідно до законодавства. Адвокат та його помічник мають право на надання їм усіх видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Пенсія адвокату призначається при досягненні пенсійного віку: чоловікам – за умови наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу роботи адвокатом не менше 20 років; жінкам – за умови наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу роботи адвокатом не менше 15 років.

Пенсія адвокатам призначається в розмірі 80 % від сум оплати його праці (гонорару), які визначаються відповідно до законодавства. За кожен повний рік роботи понад стаж роботи адвокатом, пенсія збільшується на один відсоток заробітної плати, але не може бути більше 90 % середньомісячної оплати праці (гонорару).

 

 

Тема 7.

Нотаріальна діяльність

 

1. Поняття, принципи нотаріальної діяльності. Вимоги до нотаріуса.

2. Нотаріальні дії, що можуть вчинятися державними нотаріусами.

3. Нотаріальні дії, що можуть вчинятися приватними нотаріусами та іншими особами.

4. Контроль за діяльністю нотаріуса. Проблеми нотаріату.

 

1. Поняття, принципи нотаріальної діяльності.

Вимоги до нотаріуса

Назва нотаріус походить від слова нота (лат. - знак). Нотаріус – людина, яка пише знаки. Нотаріальна діяльність – важливий елемент у ланцюгу юридичних дій та процедур. У багатьох життєвих ситуаціях без нотаріуса не обійтись. Наприклад, засвідчення достовірності фактів, документів; купівля-продаж майна тощо.

Нотаріальна діяльність забезпечує виконання засвідчуваної та контрольно-реєстраційної функції під час виконання юридичних справ.

Завдання нотаріуса: перевірка справжності документів, фактів, дій, засвідчення їх реальності та надання їм юридичної сили.

Нотаріат – це система органів та посадових осіб, на яких покладено обов’язок засвідчувати права та факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Закон України «Про нотаріат» прийнятий у 1993 році, введений в дію у 1994 році, передбачає дві форми нотаріату: державний і приватний нотаріат. В своїй діяльності вони керуються одними нормативними актами.

Принципи нотаріальної діяльності:

- законності (ст. 8 Конституції, ст. 5, 7, 21 та інші Закону України «Про нотаріат»);

- національної мови (ст. 10 Конституції, ст. 15 Закону);

- диспозитивності (ст. 19 Конституції);

- сприяння громадянам, установам, підприємства і організаціям в здійсненні їх прав (ст. 5 Закону);

- безспірності нотаріального процесу (ст. 124 Конституції);

- неупередженості нотаріусу (ст. 9 Закону);

- рівності прав усіх суб’єктів, що беруть участь у нотаріальному процесі (ст. 21 Конституції, ст. 5 Закону);

- безпосередності (ст. 56 Закону);

- додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій (ст. 8 Закону).

Принцип законності проявляється в тому, що державні, приватні нотаріуси та інші особи, які вчиняють нотаріальні дії, повинні керуватися в своїй діяльності законом та іншими нормативними актами, які регулюють їх діяльність (ст. 7 Закону).

Принцип національної мови передбачає, що нотаріальні провадження вчиняються українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Стаття 10 Конституції передбачає всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Згідно з цим принципом, коли особа, що звернулась за вчиненням нотаріальних дій, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів та роз’яснення, що їх надає нотаріус при вчиненні нотаріального провадження, мають перекладатись цій особі нотаріусом або перекладачем.

Принцип диспозитивності закріплений ст. 19 Конституції, яка проголошує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Він проявляється також в праві заінтересованих осіб на оскарження неправильно вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям, в здійсненні їх прав (ст. 5 Закону) полягає в обов’язку нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, сприяти суб’єктам нотаріального процесу у здійсненні їх прав та законних інтересів, роз’яснювати їм права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Він випливає з ст. 3 Конституції, якою передбачається, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.