А. Як координуються повідомлення свідків 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

А. Як координуються повідомлення свідків



Як справедливо стверджує історик Ернст Нольте, неможливо, щоб ціла низка осіб, незалежно один від одного, не замислюючись, розповідали б більш-менш однакові історії.

Натомість Нольте вважає, що розповіді про ГК якесь зерно істини усе ж таки повинні містити, навіть якщо число жертв занадто перебільшене. Розмірковуючи таким чином, можна дійти до такого висновку: у середні століття незліченне число свідків стверджувало, що вони бачили відьом, які летіли на Блоксберг. У результаті чимало тих "відьом" попадало на суд інквізиції. Отже, історія та справжня, тільки число відьом, що літали в повітрі, перебільшене. Нольте зовсім не спадає на думку, що повідомлення свідків і виконавців можна без особливих зусиль координувати, оскільки союзники після війни могли підробляти і катувати скільки їм заманеться.

Як показав серйозний іспанський дослідник Енріке Айнат, від польського Опору вже з 1941 року стали надходити повідомлення про масові вбивства в Освенцімі, але не за допомогою циклона-Б, а пневматичним молотом, електричними ваннами і т.п.. Але ті повідомлення залишили без уваги.

Страшні історії про парові, газові, електричні камери Бельжеця пропаганда почала поширювати з 1942 р. Освенцім не чіпали до червня 1944 р. Британо-жидівський автор Мартін Гільберт пише, що "таємниця ГК Освенціму-Біркенау зберігалася до третього тижня червня". А на той час уже відбулися масові депортації угорських жидів, яких посилали прямо в Освенцім; 28 тис. з них були зареєстровані, інших розіслали по інших робочих таборах і фабриках. Розмовами про угорських жидів у ГК Біркенау був даний старт легенді про "табір знищення" Освенцім. У листопаді 1944 легенда набула свого остаточного вигляду.

Тоді у Вашингтоні з'явилося повідомлення Ради у справах біженців війни, засноване на розповідях Врби, Альфреда Ветцлера, Чеслава Мордовича й Арноста Розіна. Циклон-Б був названий у повідомленні знаряддям убивства, говорилося також про отруєння у двох селянських будинках, однак про крематорії головного табору як про місце вбивства у звіті не було ані слова (ми ще повернемося до цього повідомлення).

2 лютого 1945 р., зараз же після звільнення Освенціму, "Правда" повідомила про "конвеєр смерті", на якому одночасно вбивали сотні людей. Проте, незабаром конвеєр зник - жоден свідок не згадував його. І про ГК писала "Правда", але помістила їх не там, де їм визначили бути пізніше, а "у східній частині табору" - це при тому, що табір уже був у совєтських руках! Цілком очевидно, що така версія була ще не повністю погоджена з союзниками. Совєти знали, що мусять знайти докази масових убивств в Освенцімі, але деталей ані Лондон, ані Вашингтон поки не повідомили, тому автор статті у "Правді" (з жидівським прізвищем) вирішив самостійно вигадати деталі.

У квітні-травні 1945 р. у польській комісії виступили багато колишніх ув’язнених Освенціму, серед них жиди: Шмуль Файнцільберг (який називав себе Яновським, Касковським і, нарешті, Файнцільбергом), котрий постійно міняв дату свого народження, Шльома Драгон і Генрик Таубер. Після того, як "Правда" пошилася у дурні, польські комуністи почали, хоча б у основних подробицях, координувати показання. Таким чином, ГК були локалізовані в одному місці і було досягнуто єдності також щодо питання про знаряддя вбивства. Ним став циклон-Б. В усьому іншому "тим, що пережили голокост" було дозволено давати волю їхній збоченій фантазії, а їхнім "фактичним повідомленням" був наданий статус "вищої достовірності".

Завершили формування міфу свідчення коменданта Освенціму Рудольфа Хесса. Після війни він деякий час ховався на якомусь селянському дворі, але в березні 1946 р. його схопили британці. Визнання від Хесса були отримані в британській установі, де застосовувалися катування. Катував Хесса жид, сержант Бернард Кларк. Відбувалося це так: "Хесс кричав побачивши лише британську уніформу. "Як тебе звуть?" - ричав Кларк, і щораз, як у відповідь звучало "Франц Лонг" (ім'я селянина, у якого ховався Хесс), кулак Кларка обрушувався на обличчя допитуваного. На четвертому допиті Хесс назвав себе. Отоді його роздягли догола і розтягли на верстаті для забою худоби, й там Кларк витворяв з ним таке, що лементи та удари зливалися в одну какофонію який, здавалося, не буде кінця...

Знадобилося три дні, щоб Хесс почав говорити те, що від нього вимагали.
Показання Хесса ґрунтовно проаналізовані ревізіоністами, і від них не залишилося каменя на камені. Ми навіть не станемо повторювати всього, а обмежимося лише кількома прикладами:

- Хесс стверджував, що тільки за той час, що він був комендантом (до листопада 1943 р.), у таборі було отруєно газом 2,5 млн. чоловік. У цю цифру нині не вірить жоден історик. Осьде залишається лише запитати: чи так уже тужив Хесс за шибеницею, що був готовий до будь-якої неправди, аби тільки швидше на неї потрапити?

- Уже в 1941 р. - повідомив Хесс - він відвідав "табір знищення" Треблінка. За його твердженнями, в той час існував і "табір знищення" Бельжець. Насправді Бельжець був відкритий у березні 1943 року, а Треблінка - у червні 1942 р. Усього в показаннях Хесса виявлено 47 нісенітниць.

Істотну роль грав Освенцім на Нюрнберзькому процесі, де юридично за Німеччиною було закріплене здійснення єдиного у світовій історії злочину. Правову базу для трибуналу складали не міжнародні та державні правові акти, а спеціально створений в серпні 1945 р. у Лондоні для цього випадку статут. Згідно з його ст.19 трибунал був "звільнений від необхідності дотримуватися правил доказу провини". У ст.21 говорилося, що "для загальновідомих фактів" трибунал не повинен вимагати докази. Що саме вважати "загальновідомими фактами", вирішує сам суд. Такі "факти", як цілеспрямоване знищення жидів, убивство польських офіцерів у Катині, були оголошені "загальновідомими", доводити їх не було потрібно.

У схожому стилі проводилися незліченні процеси проти "нацистських злочинців" у ФРН. Маріонетковий режим США в Бонні зобов'язав з 1950-х років юстицію не займатися доказом факту мільйонних убивств жидів у ГК. Ця операція проводилася так: перед початком процесу одночасно всі залучені ЗМІ зображують обвинувачуваних бестіями в людському обличчі. Доказів пред'являти не треба, оскільки і злочин, і його виконавці встановлені раз і назавжди.

Свідки можуть брехати до посиніння, критичних питань їм ніхто не поставить, щоб не доставити їм, жертвам, душевних страждань. Для обвинувачуваних єдиним шансом пом'якшити вирок залишається не заперечувати існування ГК і масових убивств, а тільки - свою участь у них. У такий спосіб виникають "визнання виконавців". Вся ця процедура описана в книгах Вільгельма Штегліха і Манфреда Келерса.

Б. Освенцім - брехун №1

Якби то потрібно було увінчати кого-небудь титулом "батько брехні про Освенцім", то його, безсумнівно одержав би пан Рудольф Врба, університетський викладач на пенсії в м. Ванкувері. Парубком Врба був депортований до Освенціму, звідки йому разом з одновірцем Альфредом Ветцелем удалося 7 квітня 1944 р. втекти.

Уважний аналіз розповіді цих двох словацьких жидів показує, що вони ніколи не були усередині крематоріїв, де нібито повинні були перебувати ГК.

Про крематорії II і III вони пишуть наступне: "Із середини пічного простору сходить вгору гігантська труба. Навколо неї розташовані 9 печей, в кожній 4 отвори. У всякий отвір вміщалося щоразу по 3 трупи... На плоскому даху знаходилися 3 герметичних вікна, які зачинялися за допомогою клапану. Від ГК до печей тягнулася рейкова колія... через 3 хвилини в камері всі мертві... Тоді камеру відкривають, провітрюють і особлива команда підвозить трупи у вагончиках польової залізниці до печей, де відбувається спалювання".

Втім, по-перше, кожна піч насправді має по 5 тримуфельні отвори; по-друге, як уже говорилося, на даху підвалу для трупів не було отворів; по-третє, від ГК до печей не прямує аніяка залізниця (колія) - біля печей був підйомник, оскільки вони розташовані ярусом вище.

Крім цієї очевидної брехні, повідомлення Врби-Ветцеля містить ще низку грубих помилок. Швидше за все, обидва автори інформацію одержали від учасників Опору, які самі, природно, крематорію не бачили.

У 1964 р. Врба видав книгу "I cannot forgive" (Я не можу простити); на стор. 10-11 він докладно описує масове отруєння краківських жидів, нібито вчинене в січні 1943 р. у крематорії II на честь відвідування Гімлером Освенціму. Якби Врба хоча б почитав літературу з голокосту, то він знав би, що крематорій II був відкритий не в січні, а в березні 1943 р., а Гімлер останній раз був в Освенцімі в липні 1942 р. У книзі Врба заміняє "залізничну колію" на "спеціальні рухливі стільці" (такий стілець там дійсно був, але тільки один; у німецькому тексті дана ілюстрація). Час спалення в 1,5 години, який Врба надав для повідомлення Ради у справах біженців війни, у книзі скорочений до 20 хв., що, як ми показали, суперечить законам фізики. Замість трьох вікон у даху ГК у книзі говориться про одне. Також і дещо інше "поліпшив" Врба у своєму свідченні.

Як підкреслює проф. Форіссон, все це триває цілих 40 років, і кінець усьому можна буде покласти лише тоді, коли на судовому процесі жидівських "свідків ГК" допитають, як це завжди робиться в тих випадках, коли в судах розглядаються справи про вбивства. А доти шахраї будуть, як і раніше, виступати з лекціями, давати інтерв'ю, тягти в суди людей, не піддаючись ризику бути викритими за допомогою критичних питань.

У 1985 р. у Торонто відбувся суд над канадцем німецького походження Ернстом Цюнделем, який був обвинувачений жидівською організацією в поширенні ревізіоністської літератури. Коронним свідком на процесі був Врба. Його трошки взяв в оборот захисник Цюнделя Дуглас Крісті. Крісті став запитувати Врбу про описаний у його книзі факт відвідування Гімлером Освенціму:

Питання: Дозвольте запитати, чи не бажаєте Ви сказати, що бачили Гімлера в таборі в січні 1943 р., або це тільки...

Відповідь: У вересні 1943 р., або в січні.

В.: Так, але в книзі зазначено: в січні 1943 р.

О.: Ні, я бачив його в липні 1943 р., а потім ще раз у 1943 р.

В.: Але тут зазначено січень 1943 р.

О.: Значить це помилка.

В.: Помилка?

О.: Так.

В.: І Ви бачили, як він приїжджав?

О.: Першого разу я просто не міг його не бачити, тому що він був так само близько від мене, як зараз стоїте Ви.

В.: Так близько, як я зараз?

О.: Приблизно.

В.: Я розумію. І Ви були...

О.: Для ввічливості він підійшов до мене ще на крок.

В.: Так, так.

О.: Але другого разу я бачив його в машині, як і в першого разу. Він приїхав у чорному мерседесі й був оточений юрбою супроводжуючих його підлабузників. Я бачив його на відстані 600 ярдів і чув, що це він, пак цього разу він до мене не підійшов, щоб потиснути мені руку і представитися. Мабуть, це дійсно був він, хоча, можливо, лише його представник, але я не вважаю, що тут велика різниця.

В.: Тож Ви розповідаєте суду, що справді бачили Гімлера, як він через двері оглядав ГК, чи не так?

О.: Ні, я не стверджую, що був там, коли він оглядав ГК, але я повторюю історію, яку багато разів чув від тих, хто там був... Там були багато хто з особливої команди та з СС.

В.: Усе-таки, Ви були там?

О.: Ні, я тоді знаходився у карантинному таборі, і я знаю, що ті нещасні жертви довго повинні були чекати отруєння газом, оскільки величні звірі надто довго не приходили, то їм довелося чекати в ГК.

В.: Однак, у Вашій книзі Ви пишете, що все це бачили особисто й ні слова не говорите, що це переказ почутого від інших.

Врба на суді завзято наполягав, що власними очима бачив, як 1 млн. 765 тис. жидів зникло в крематорії; з них 150 тис. - французьких. Крісті зауважив йому, що всього із Франції було депортоване жидів удвічі менше за названу ним цифру, тоді Врба спитав його: "А звідки Вам відома ця цифра? З нацистських газет?" Крісті відповів, що знає її зі зразкової роботи французького жида Сержа Кларсфельда.

Крісті відповів, що знає її зі зразкової роботи французького жида Сержа Кларсфельда.

Крах архибрехуна Врби створить поворотний пункт у юридичному подоланні "голокосту". Не злічуючи єрусалимського процесу над Дем’янюком - де 5 жидівських брехунів клялися, що українець власними руками загнав сотні тисяч у ГК, проте, він був виправданий, - з 1985 р. жоден "свідок ГК" не наважується виступати перед судом.

Ернст Цюндель в 1985 р. був засуджений до 19 місяців в'язниці, а в 1988 р. на процесі проти ревізіоністів ще до 9 місяців. Підставою для осуду послужив закон "про поширення хибної інформації". У серпні 1992 р. глава канадського трибуналу виправдав його й оголосив відповідний закон суперечним.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; просмотров: 97; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.79.135 (0.023 с.)