В. Чотири головних неймовірності в показах свідків

Усякий, хто з ними ознайомиться, втратить останню довіру.

а) неймовірно швидкий час кремації

У крематорії Базеля спалення одного трупа триває біля години, у Фрайбурзі - 1,5 години. Якщо вірити нашим свідкам, то в Освенцімі - як стверджує Д.Пайсікович, - 4 хвилини.

Суперсвідок Миклош Ньїзлі, чий бестселер з'явився чотирма мовами і видавався чотири рази, повідомляє, що 46 муфелів крематорію в Біркенау щодня переробляли по 20 тис. трупів (згідно з тим же Ньїзлі, по 20 тис. жидів на день вбивали газом, а ще 5-6 тис. розстрілювали або спалювали живцем). У такому випадку на кожний муфель доводиться по 435 трупів у день і процес спалення повинен був відбуватися в 18 разів (!) швидше, ніж у сучасних крематоріях. Скромніше висловлюється Хесс. У нього припадало по 133 трупа на муфель, тобто лише у 5 разів більше, ніж це могло б бути в 1996 році.

Карло Маттоньо пише з цього приводу: «"Очевидці" хочуть нам втлумачити, що крематорії Освенціму-Біркенау були незалежні від законів природи, були диявольськими спорудженнями і не підкорялися відомим законам хімії, фізики й теплотехніки. Історики вирішили сліпо вірити свідкам і були жорстоко обмануті».

б) подача циклона через неіснуючі отвори

У ГК крематорію II у Біркенау нібито вбили більшу частину жидів і щодо неї існує найбільше показань свідків. У них міститься декілька версій подачі газу в камеру, розказаних "очевидцями" - і всі вони неправдоподібні.

Версія 1: циклон подавався через голівки душів. У дусі народних марновірств цей варіант викладений у книзі Шпрітцера.

Варіант настільки глупуватий, що його не визнає навіть офіційна історіографія. Гранули циклона нібито закладали в душові голівки і при контакті з повітрям газ із них вивільнявся і виходив через дірочки назовні.

Версія 2 належить Софії Коссак:

"Лунав пронизливий звук і зараз же через отвір у підлозі починав надходити газ. З балкона, звідки можна було бачити двері, есесівці із жаданням стежили за боротьбою зі смертю, за жахом, пережитим приреченими. Для них, садистів, це був спектакль, який їм ніколи не набридало дивитися. Боротьба зі смертю тривала 10-15 хвилин.... Персонал поспіхом завантажував трупи до вагонеток, інші чекали. І тоді траплялося, що померлі оживали.

Доза газу, що подавалася, була недостатньою. Вона тільки оглушала, але не вбивала. Траплялося, деякі саме у вагонетці приходили до тями... Їх швидко підводили до устя печі й разом з усіма скидали у вогонь".

Варто зараз же зазначити, що печі перебували вище ГК і тому "скинути" у вогонь нічого було не можна. По-друге, ніякого балкона, з якого можна було б заглядати в ГК, там не було. По-третє, мертві не мають звички оживати. І по-четверте, у підлозі підвалу для трупів не могло бути ніяких отворів, тому що він розташований прямо на землі, у чому може переконатися кожний відвідувач.

Версія 3. Нею ми зобов'язані словацькому жидові Рудольфові Врбі:
"Есесівцю, що стояв на даху крематорію, надходила команда. Він піднімав круглу кришку і сипав на голови жертв кульки". У той час, про який говорить Врба, у стелі підвалу ніяких отворів - ані закритих, ані відкритих - не було. Експертиза Гермара Рудольфа незаперечно показала, що отвори, які нині існують у стелі, були зовсім недоладно зроблені совєтськими або польськими комуністами вже після вибуху крематорію, щоб потім можна було дурити людей розповідями про вкидання через них циклону.

Отвори мають нерівну форму, неймовірно великого розміру (через них може пролізти сухорлява людина). Залізна окантовка дірок була невигадливо прироблена знизу. Отвори не мають ніяких слідів (подряпин, вибоїв) вибуху, що стався.

Версія 4 виходить від Генріка Таубера: "Стеля ГК розміщувалася на бетонних опорах, розташованих у середині поздовжніх стін. Поруч із кожною опорою було ще по дві. Вони виходили крізь стелю назовні і були покриті товстою сіткою. Під верхньою дротяною сіткою перебувала ще одна, тонша, а під нею ще одна. Усередині найтоншої сітки містилися коробочки, які за допомогою дроту можна було смикнути нагору і тоді з них висипалися кульки, а з кульок виходив газ".

Газ виділяється із гранул більше 2-х годин, і як у такому випадку вдалося б відвернути небезпеку для персоналу, що забирав трупи? Адже частина кульок виявилася б придавленою ними і тому в них був би газ, який ще не вийшов назовні. Втім, знов-таки: отворів у стелі підвалу не було.

У крематорії І основного табору, який відвідує значно більше туристів, ніж руїни крематоріїв у Біркенау, циклон також мусили сипати крізь стелю, але, як зізнаються співробітники музею, колись у стелі ніяких отворів не було.

"Немає дірок - немає голокосту" (Р.Форіссон).

в) вентиляція "газових камер" після отруєння

В Освенцімі для боротьби з вошами застосовувався інсектицид циклон-Б у гранулах. Згідно з даними фірми-виготовлювача, гранули за кімнатної температурі виділяли газ протягом 2-х годин; за більш низької - довше. Якби існувала ефективна вентиляція - а вона була тільки в камері дезінсекції, а не в ГК - то відкривати камери можна б було не раніше, ніж через 2 години.

Тільки в одному свідченні говориться, що час між подачею газу і розвантаженням "камери смерті" був "тривалим". Це свідчення Хесса, який стверджує, що смерть від газу була миттєвою; однак крім нього цього ніхто не підтверджує. Зазначене свідчення спростував Карло Маттоньо.

Свідки варіюють час між вкиданням циклона і смертю жертв у межах від "негайно" до 20 хв. Оскільки газ виділяється близько 2 годин, то навіть за наявності чималої кількості гранул "миттєва" смерть є неможливою; тому зупинимося на 20 хв. Час між початком екзекуції і вивантаженням становить у показаннях свідків щонайбільше 50 хвилин. Наведемо один особливо яскравий приклад. Д-р Чарльз Бендель, румуно-французький лікар віросповідання Мойсеєва, на проведеному британцями в 1946 р. судовому процесі, що направив на шибеницю двох ні в чому не винних людей, показав:

"Приблизно о 12 годині прибув новий транспорт на 800-1000 чол....Відкрилися двері (крематорію IV) і людей упхнули до ГК. Її стеля була настільки низькою, що здавалося, нібито вона лежить на головах... Чулися лементи і стогони тих, хто бився об стіни. Так тривало 2 хвилини, опісля запанувала тиша. Через 5 хв. двері відкрилися, але протягом 20 хв. до камери не можна було ввійти. Потім особлива команда приступилася до роботи. Коли відкрилися двері, частина трупів вивалилася назовні, настільки щільно була набита камера. Трупи так спресувалися один з іншим, що їх було майже неможливо розділити... Кому хоч раз доводилося бачити набиту трупами ГК 1,5 м висотою - ніколи цього не забуде. Особливій команді доводилося ще теплі трупи, що кровоточили, буквально видирати з камери. Але перш, ніж кинути їх у могилу, приходили цирульник і дантист, обстригали трупи й виривали у них зуби... Я не міг впізнати людей, які колись мали людську зовнішність. Вони - дияволи. Адвокат із Салонік, електроінженер з Будапешту - вони більше не люди. Під час роботи (у ГК) вони ще обсипали всіх градом ударів дерев'яними й гумовими ціпками... Після півтори години роботи все було скінчено і новий транспорт надійшов до крематорію IV".

Зі своїм хворим мозком Бендель стверджує наступне:

- вже через 7 хв. після того, як гранули почали виділяти газ, двері камери відкривався і газ, природно, витікав у коридор, де чекали кінця процедури стійкі проти отруєння синильною кислотою есесівці;

- через 20 хвилин особлива команда спрямовувалася без протигазів - адже якби вони їх надягли, то хто б зміг побачити їхній диявольський вигляд? - у ГК і починали працювати серед газових виділень, що продовжували густіти (протягом ще півтори години);

- після того, як жиди в битком набитій камері вмирали, "спресовані один з іншим", то вони падали так, що в камері висотою 1,5 м утворювали купу із трупів;

- 800-1000 трупів обробляли один цирульник і один дантист. Вся робота робилася за 1,5 години, а це означає, що за 5400 секунд дантист виривав (якщо вважати в середньому, що в кожного не вистачало чотирьох зубів) 22400 зубів - по 4 зуби на секунду!

І цей Бендель вважається найзначнішим свідком ГК!

г) робота без протигазів у парах синильної кислоти

Крім Бенделя, й інші свідки описують роботу в ГК без протигазів. Филип Мюллер своє перше входження до ГК описує так:

"Мій погляд упав на напіврозкриту сумку, де я побачив продукти, імовірно видані на дорогу. І тоді я зробив вигляд, що однією рукою тягну труп, а іншу засунув у сумку. Я заграбастав там шматок сиру й пиріг з м'ясом і, стежачи за дверима, щоб мене не помітили, заходився моїми вимазаними кров'ю руками розламувати пиріг і жадібно, немов звір, заковтувати його".

Якби Мюллер був у протигазі, то "жадібно, немов звір" він нічого б не зміг заковтнути. Деякі свідки, між іншим, стверджують, що жертв перед отруєнням роздягали, щоб увібраний одягом циклон не отруїв зондеркоманду. Варто було б подумати і про спецодяг для членів особливої команди, тому що під час роботи вони повинні були сильно пітніти, а тоді контамінація (зараження) через шкіру сильно зростає. Однак про спецодяг не згадує жоден свідок.