VI. Докази існування «голокосту»

Наприкінці червня – на початку липня 1993 р. у газеті "Вельт" з'явилося повідомлення "Дев'ять років у в'язниці безневинно":

"28 червня 1993 (Ассошіейтед Прес). Засуджений спочатку до страти, а потім тричі до довічного ув’язнення, чоловік в американському штаті Меріленд уже на цьому тижні буде випущений на волю, 23-річний Кірк Блудворс, що провів 9 років у в'язниці, з них 2 роки в камері смертника, звинувачуваний в тому, що в 1984 р. зґвалтував і вбив 9-річну дівчинку. Проведена судово-медична експертиза (сперми тощо) показала, що Блудворс злочину не скоював, однак був засуджений до смерті на підставі показань 5 свідків, які стверджували, що бачили його в момент вчинення злочину".

Подібний випадок переконливо демонструє те, про що відомо кожному юристові, а саме, що показання свідків необхідно всебічно перевіряти за допомогою експертів. Свідки можуть брехати або щиро помилятися. Доказ за допомогою свідків вважається найслабкішим з усіх видів доказів.

Те, що є справедливим для окремого звичайного вбивства, те ж саме мусить бути справедливим і у тому випадку, коли мова йде про сотні тисяч або навіть мільйони людських жертв.

Відповідно до цього, приміщення, які були названі "газовими камерами", повинні були негайно по закінченню війни піддані ретельній експертизі. Потім фахівці мусили вирахувати, чи спроможні крематорії - якщо такі були в таборі, - переробити таку кількість трупів у "таборах смерті". В "чистих таборах смерті" - Треблінці, Собіборі, Хелмно трупи спочатку нібито заривали в землю, потім ексгумували й, нарешті, спалювали під відкритим небом. Якщо були масові поховання багатьох сотень тисяч чоловік, то їх можна було б виявити навіть багато років по тому за допомогою пробних розкопок і аерофотозйомки, яка добре показує масові поховання; нею широко користуються нині американці в Боснії.

Проте, нічого подібного не було зроблено після закінчення Другої світової війни й осуду Німеччини. Наукові дослідження ГК, крематоріїв і можливих масових поховань так і не відбулися. Також не був зроблений розтин жодного трупа ув'язнених КТ на предмет виявлення отруєння газом.

Прихильники теорії знищення (так називають захисників офіційної версії голокосту) надали, наскільки нам відомо, лише дві судово-медичні експертизи, якими хотіли підтвердити масові вбивства, але обидві потерпіли повне фіаско.

Ось вони:

1. Відповідно до проведеної в 1945 р. у Кракові експертизи у волоссі були виявлені сліди ціаніду ув'язнених Освенціму. Нині ця експертиза, по-перше, не піддається відтворенню - на відміну від експертиз ревізіоністів, які можна відтворити в будь-який момент, - і, по-друге, якщо навіть вона була вірною, то й тоді була б позбавлена якої-небудь доказової сили. Припустимо, що в Третьому Рейху зрізане волосся пускалося на промислову переробку. Але в такому випадку його неодмінно повинні були обробляти циклоном-Б, щоб очистити від інфекції. Припустимо також, що людей труїли газом, але, у такому випадку, є божевіллям стригти на жертвах волосся після ГК, коли отрута в’їлася повсюди, і сама процедура стрижки стає небезпечною для життя тих, хто її робить.

У такому випадку, безсумнівно, жертв необхідно було б стригти до вбивства.

2. Відповідно до іншої польської експертизи, поблизу Освенціму в ґрунті була знайдена велика кількість людських залишків. Немає жодних підстав піддавати цю експертизу сумніву, оскільки в другій половині 1942 р. у таборі лютував тиф і тисячі трупів ув'язнених спалювалися на відкритому повітрі. Єдиний існуючий там крематорій міг переробити не більше 100 трупів на день і, крім того, часто простоював. Знахідка людських останків доводить лише те, що в Освенцімі дійсно померло багато ув'язнених. Однак це не доводить факту масового свідомого знищення людей.

Таким чином ми опиняємося перед дивним фактом: обвинувачі Німеччини не надали жодного доказу "найбільшого злочину всіх часів". Докази дотепер представляють ревізіоністи, але їхні докази спростовують офіційну версію голокосту за всіма основними пунктами.