Короста - це паразитарна заразна хвороба, збудником якої є коростяний кліщ. Кліщ паразитує тільки на шкірі людини.

Цикл розвитку коростяного кліща триває 14-20 днів. Його життєвий цикл складається з двох періодів - репродуктивного (від яйця до личинки) і метаморфічного (від личинки до молодого кліща). Ходи в роговому шарі шкіри хворого на коросту прокладають запліднені самки і личинки - німфи. Личинки виходять із ходів і занурюються у вічка волосяних фолікулів та під лусочки рогового шару епідермісу. Період розвитку кліща від личинки до дорослої особини відповідає появі на шкірі хворого дрібних фолікулярних папул (вузликів), поодиноких везикул, ледве помітних ходів. У день запліднена самка перебуває в ходах у спокої, а ввечері, переважно між 18 і 21-ю годинами, прогризає нові ходи. Отже, посилення свербежу ввечері і вночі пояснюється добовим біоритмом життєдіяльності коростяного кліща.

Короста з вираженими симптомами розвивається в середньому через 4 тижні після потрапляння на шкіру людини хоча б однієї заплідненої самки. У разі задавненої корости на шкірі хворої людини міститься від 3 до 30 живих самок. За межами організму людини коростяний кліщ живе 3-5 діб, цим пояснюється рідкість непрямого способу зараження. Кліщ гине за температури вище 50 градусів за Цельсієм, тому кип'ятіння білизни чи прасування її гарячою праскою вбиває його. Кліщі та їхні личинки практично відразу гинуть за температури нижче нуля, це можна використати в зимовий період для дезінфекції матраців, виставивши їх на мороз.

Джерелом зараження є хвора на коросту людина. Зараження відбувається переважно у разі перенесення запліднених самок на шкіру здорової людини. При цьому інкубаційний період хвороби практично відсутній, оскільки паразити негайно починають прогризати ходи в роговому шарі епідермісу, що супроводжується свербежем. Заразитися можна також личинками, тоді клінічна симптоматика розвивається приблизно через 2 тижні.

Основний шлях поширення хвороби - сімейно-побутовий. Це може відбутися у разі безпосереднього контакту з хворою людиною (сон в одному ліжку, статеві контакти тощо) або через речі, якими користувався хворий (постільна і натільна білизна, одяг, рушники, рукавички, іграшки, гроші тощо). Трапляються випадки зараження коростою в лазнях, душових, готелях, поїздах, на пляжах.

Чинники, що сприяють поширенню корости: утримання дітей у колективах (дошкільні дитячі заклади, інтернати, школи), міграція населення (туризм, сезонні роботи, відрядження), нехтування правилами особистої гігієни, несвоєчасне звертання по медичну допомогу, нераціональне самолікування, діагностичні помилки лікарів, відсутність огляду і лікування контактних осіб тощо.

 

КЛІНІКА ТА КЛІНІЧНІ РІЗНОВИДИ ЗАХВОРЮВАННЯ

Типова класична форма. Основними клінічними симптомами є:1) свербіж, який посилюється увечері і вночі; 2) характерні коростяні ходи на шкірі; 3) поява папул, папуло-везикул, розчосів, кров'янистих кірочок, які часто розміщені попарно або ланцюжком; 4) характерне розташування висипань.

Свербіж спостерігається не тільки на тих ділянках тіла, де заглиблюються кліщі, а й рефлекторно на інших. Він посилюється з кожним днем і може набути поширеного характеру. Свербіж іноді може посилитися в процесі лікування корости або зберігатися після закінчення лікування внаслідок подразливої дії ліків. У такому разі його легко усунути шляхом застосування місцевих засобів.

Характерні місця локалізації коростяних висипань: кисті (міжпальцеві складки, бокові поверхні пальців), ділянки променево-зап'ясткових суглобів, особливо згинальні й бокові поверхні, передні поверхні пахвових ямок, живіт, стегна, ділянка попереку, сідниці, молочні залози у жінок, статеві органи у чоловіків. Характерним для корости вважається симптом Арді - локалізація кірочок, іноді гнійних, на розгинальних поверхнях ліктів. У дорослих коростяних висипань не буває на обличчі, шиї, волосистій частині голови, в міжлопатковій ділянці.

Найхарактернішим елементом висипань вважаються коростяні ходи, які найчастіше можна побачити на бокових поверхнях кистей і пальців, на згинальних і бокових поверхнях променево-зап'ясткових суглобів, ліктів, тильних поверхнях ступень. Це білуваті або бурого кольору лінії, які злегка підвищуються над рівнем шкіри, вони прямі або звивисті, завдовжки 0,5-10 см. На передньому (сліпому) кінці ходу зрідка можна побачити везикули, тут перебуває самка кліща, яка іноді просвічується через роговий шар у вигляді темної крапки, особливо, якщо розглядати під збільшувальним склом. Іноді коростяні ходи мають вигляд кількох везикул чи навіть невеликого бульозного елемента, на поверхні якого видно коростяний хід. У разі засихання ексудату хід вкривається кірочками. Можна віднайти старі сухі напівзруйновані ходи у вигляді тріщин. Хід може перериватися везикулою або лінійною кірочкою.

На місці зруйнованої везикули може утворюватися віночок відшарованого епідермісу, з'єднаний із ходом. Такі зміни можна виявити в міжпальцевих складках і в ділянці згинальної поверхні променево-зап'ясткового суглоба. У дорослих на закритих ділянках тіла (пахвові ділянки, живіт, сідниці, молочні залози у жінок, статеві органи у чоловіків) спостерігаються ходи у вигляді білуватої лінії, лінійчастого лущення епідермісу, поверхні щільних великих (0,5-1,5 см і більше) папул або вузлів синюватого кольору. Коростяні ходи добре контуруються у разі змащування шкіри розчином йоду, який проникає всередину і забарвлює їх. У типових місцях локалізації наявні також міліарні (просоподібні) папули запального характеру червоного кольору або папуло-везикули, які часто вкриті кров'янистими кірочками внаслідок розчосів. Характерною особливістю є й те, що вони теж розміщуються попарно або ланцюжком, прямолінійно чи під кутом на відстані до 0,5 см.