Членистоногі - паразити людини

Членистоногі - паразити людини

 

ВОШІ (Pediculus humanus)

 

Воші – це кровосисні паразити людини та ссавців. З більш як 300 видів, що існують у природі, на людині паразитують 3: головні, одежні та лобкові. Індивідуальна чутливість людини до укусів вошей є різною. Під час кровопиття до ранки потрапляє секрет слинних залоз вошей, який протидіє згортанню крові і викликає свербіння на місці укусу. При значній і тривалій завошивленості на шкірі людини можуть з’являтись невеликі сині плями внаслідок крововиливів. Розчісування шкіри може призвести до приєднання вторинної інфекції і розвитку гнійничкових захворювань тощо.

Але найбільшу небезпеку становлять головні та одежні воші, як переносники збудників інфекційних захворювань - висипного та зворотного тифу, волинської гарячки.

Інфікування людини відбувається під час втирання збудника із вмістом роздавлених вошей або їх фекалій у шкіру і слизові оболонки.

Перелічені інфекційні захворювання перебігають, як правило, з високою температурою тіла (до 40 – 41* С), ознаками ураження центральної нервової та серцево – судинної систем, в т.ч. ураження судин проявляється висипами на тілі.

Висипний тиф, проявляючись у різних країнах, перетворюється на широкомасштабні епідемії під час соціальних потрясінь - війн, голоду, коли мають місце масова міграція населення, тяжкі порушення в економіці, побуті, санітарному стані. У періоди епідемічних підйомів від 5 до 30% хворих висипним тифом помирали. Висипний тиф дістав назви воєнний тиф, голодний тиф, європейський тиф (став відомий у Європі з XV століття). У теперішній час висипний тиф здебільшого реєструється у країнах Африки та Латинської Америки, на території інших країн мають місце поодинокі випадки захворювань.

Воші, які паразитують на людині, за допомогою кігтиків захоплюють волос або нитку тканини, що дозволяє їм швидко пересуватися по поверхні або утримуватися на господареві; в залежності від виду розміщуються або в гущині волосся, або у складках одягу. Головні воші живляться кров’ю господаря до 12 раз на добу, одежні – до 6 раз. В своєму розвитку воші проходять декілька стадій: яйце (гнида), личинка та доросла воша. Самки одежних вошей відкладають від 6 до 14 яєць на добу, головних - до 4-х. Тривалість життя вошей на людині становить від 30 до 45 днів.

Воші переповзають з однієї людини на іншу під час тісного контакту, при користуванні спільним одягом, постільними речами, гребінцями для волосся тощо.

До основних заходів профілактики педикульозу відносяться:

- дотримання населенням правил особистої гігієни у побуті;

- дотримання санітарно – гігієнічного та протиепідемічного режиму у дошкільних дитячих, учбових закладах, гуртожитках, перукарнях тощо.

В свою чергу, до заходів по дотриманню вимог особистої гігієни, які спрямовані на попередження педикульозу, відносяться:

- регулярне миття тіла зі зміною натільної та постільної білизни - не рідше одного разу на тиждень;

- регулярне розчісування волосся та догляд за ним;

- систематичне очищення верхнього одягу;

- регулярне прибирання приміщень тощо.

Отже, дотримання елементарної особистої гігієни кожною людиною - умова недопущення педикульозу та профілактика захворювань, які передаються з вошами.

У разі виявлення ознак наявності вошей необхідно негайно звернутись до лікаря у лікувально – профілактичний заклад по місцю проживання, а для жителів м. Суми - також і до міської дезінфекційної станції, для проведення необхідних протипедикульозних та профілактичних заходів.

 

Небезпечний педикульоз

Створено: Вівторок, 14 травня 2013, 10:15 | Останнє оновлення: П'ятниця, 24 травня 2013, 06:30

Медики всього світу постійно стурбовані такими проблемами як СНІД, туберкульоз, холера та інші особливо-небезпечні інфекції. Однією з таких не менш значимих проблем є педикульоз, або народна назва воші, вошивість. Значення вошей пов’язане не тільки з суб’єктивними незручностями (свербіж, струпи, адже воша харчується кров’ю людини при цьому пошкоджуючи цілісність шкіри), але й епідеміологічним значенням, як переносників хвороб рикетсійної етіології, а саме збудників висипного й зворотного тифів та волинської гарячки.

Якщо перегорнути сторінки історії, ще армія Наполеона потерпала від вошей та як результат цього - від висипного тифу померло більше половини його військового складу. У війні 1877-1878 р. в кавказькій армії тифом хворіло кожні 64 чол. із1000,та вже в російсько-японській війні 1904-1905 р. постійно проводились знищувальні заходи проти вошей (кип’ятіння білизни, періодичні огляди солдат на наявність педикульозу та інші профілактичні заходи), в результаті чого в російських військах на висипний тиф захворіло всього 0.48 чол. на 1000 військових. З вищенаведених фактів видно велике епідемічне значення профілактичних заходів проти вошей.

В природі є три роди вошей: паразитують на земних ссавцях, морських ссавцях, на людині.

На сьогоднішній день найбільше нас турбує саме останній рід. До складу нього входить три види вошей: головна (паразитує на волосяній частині голови); одежна або платтяна (паразитує переважно в складках одежі та білизни); лобкова (на волосяній частині лобка та під пахвами).

Воші протягом свого життя перебувають на тілі людини і живляться її кров’ю, при своєму розвитку проходять 3 стадії розвитку: яйце- “гнида”, личинка і статевозріла воша. Яйце має довгасту форму, жовтувато-білого кольору, міцно склеєне з волоссям. Личинка та доросла воша сірувато-коричнневого кольору, пересувається за допомогою 3 пар лапок, з кігтиками, що дозволяє їй міцно триматися на волоссі або тканині.

Головна воша живе у волосяній частині голови. Самиця відкладає на волоссі до 4 яєць в день (150 яєць за життя), які дуже міцно з’єднані з волоссям за рахунок речовини, що виділяє самиця. Тривалість життя воші 32-46 діб.

Платтяні воші для кровосмоктання виходять на шкіру, для відкладання яєць скупчуються в зборках та швах білизни, панчохах, взутті та інших речах.

На теперішній час хвороби рикетсійної етіології зберігають своє значення в інфекційній етіології людини і є одним з пріоритетних напрямків розвитку сучасної медичної науки в багатьох країнах світу. Аналіз закордонної літератури та окремі публікації підтверджують наявність випадків враження педикульозом у Чехії, Єгипті, Ірані та інших країнах. Не виняток з переліку і Україна, де постійно реєструються випадки. Так в 2012році середньостатистичний показник в Україні склав 52,9 на 100 тис. населення, слід зазначити при цьому, середньо-обласний показник по Сумській області склав 111,4 (ріст в 2,1рази), а по м. Суми цей показник взагалі найвищий і становить 267,9 (перевищує українські показники майже 5,0 разів). Факти викликають особливу насторогу медичних працівників м.Суми. Найбільше враження реєструється серед школярів, питома вага серед цього контингенту становить 73,8% від всього зареєстрованих.

З метою виявлення вогнищ педикульозу в плановому порядку проводяться огляди різних контингентів населення силами медичних працівників:

1. Всього населення – при проведенні диспансерних та профілактичних оглядів, при кожному зверненні за медичною допомогою.

2. Дітей, що відвідують ДДЗ – щоденно вихователями,медпрацівниками щонеділі.

3. Учнів шкіл та ліцеїв – після канікул та в подальшому 1р. на місяць.

4. Дітей, що від’їзджають в оздоровчі табори – при оформленні та в подальшому 1р. на тиждень під час перебування в таборі.

5. При прийомі на стаціонарне лікування, а в подальшому - 1р. на тиждень та при виписці.

6. Особи, що ведуть безладний та неосідлий спосіб життя - при затриманні органами внутрішніх справ.

Ураження головними вошами у людей можливе прямим (через безпосередній контакт завошивленої людини зі здоровою) чи опосередкованим шляхом (через різноманітні особисті речі, в тому числі гребні, щітки, постіль). Загальною причиною є збільшення її неохайності, що в першу чергу стосується стилю зачісок та довжини волосся. Означені особливості також сприяють швидкому розповсюдженню педикульозу в різних організованих колективах, під час занять спортом, в місцям тривалого скупчення та частої зміни людей, наприклад під час подорожей, мандрівок та інше.

Для недопущення розповсюдження педикульозу потрібно виконувати загальні правила особистої гігієни: особистий одяг, головні убори, гребні і інше, повинні бути особистими і не переходити до подруги чи друга.

Якщо волосся доволі довге, потрібно збирати його в коси чи інші зачіски. Уникати безпосереднього контакту з підозрілими людьми (особи без постійного місця проживання, які ведуть безладний спосіб життя та інше).

КОРОСТА

 

Короста з вираженими симптомами розвивається в середньому через 4 тижні після потрапляння на шкіру людини хоча б однієї заплідненої самки. У разі задавненої корости на шкірі хворої людини міститься від 3 до 30 живих самок. За межами організму людини коростяний кліщ живе 3-5 діб, цим пояснюється рідкість непрямого способу зараження. Кліщ гине за температури вище 50 градусів за Цельсієм, тому кип'ятіння білизни чи прасування її гарячою праскою вбиває його. Кліщі та їхні личинки практично відразу гинуть за температури нижче нуля, це можна використати в зимовий період для дезінфекції матраців, виставивши їх на мороз.

Джерелом зараження є хвора на коросту людина. Зараження відбувається переважно у разі перенесення запліднених самок на шкіру здорової людини. При цьому інкубаційний період хвороби практично відсутній, оскільки паразити негайно починають прогризати ходи в роговому шарі епідермісу, що супроводжується свербежем. Заразитися можна також личинками, тоді клінічна симптоматика розвивається приблизно через 2 тижні.

Основний шлях поширення хвороби - сімейно-побутовий. Це може відбутися у разі безпосереднього контакту з хворою людиною (сон в одному ліжку, статеві контакти тощо) або через речі, якими користувався хворий (постільна і натільна білизна, одяг, рушники, рукавички, іграшки, гроші тощо). Трапляються випадки зараження коростою в лазнях, душових, готелях, поїздах, на пляжах.

Чинники, що сприяють поширенню корости: утримання дітей у колективах (дошкільні дитячі заклади, інтернати, школи), міграція населення (туризм, сезонні роботи, відрядження), нехтування правилами особистої гігієни, несвоєчасне звертання по медичну допомогу, нераціональне самолікування, діагностичні помилки лікарів, відсутність огляду і лікування контактних осіб тощо.

 

Типова класична форма. Основними клінічними симптомами є:1) свербіж, який посилюється увечері і вночі; 2) характерні коростяні ходи на шкірі; 3) поява папул, папуло-везикул, розчосів, кров'янистих кірочок, які часто розміщені попарно або ланцюжком; 4) характерне розташування висипань.

Свербіж спостерігається не тільки на тих ділянках тіла, де заглиблюються кліщі, а й рефлекторно на інших. Він посилюється з кожним днем і може набути поширеного характеру. Свербіж іноді може посилитися в процесі лікування корости або зберігатися після закінчення лікування внаслідок подразливої дії ліків. У такому разі його легко усунути шляхом застосування місцевих засобів.

Характерні місця локалізації коростяних висипань: кисті (міжпальцеві складки, бокові поверхні пальців), ділянки променево-зап'ясткових суглобів, особливо згинальні й бокові поверхні, передні поверхні пахвових ямок, живіт, стегна, ділянка попереку, сідниці, молочні залози у жінок, статеві органи у чоловіків. Характерним для корости вважається симптом Арді - локалізація кірочок, іноді гнійних, на розгинальних поверхнях ліктів. У дорослих коростяних висипань не буває на обличчі, шиї, волосистій частині голови, в міжлопатковій ділянці.

Найхарактернішим елементом висипань вважаються коростяні ходи, які найчастіше можна побачити на бокових поверхнях кистей і пальців, на згинальних і бокових поверхнях променево-зап'ясткових суглобів, ліктів, тильних поверхнях ступень. Це білуваті або бурого кольору лінії, які злегка підвищуються над рівнем шкіри, вони прямі або звивисті, завдовжки 0,5-10 см. На передньому (сліпому) кінці ходу зрідка можна побачити везикули, тут перебуває самка кліща, яка іноді просвічується через роговий шар у вигляді темної крапки, особливо, якщо розглядати під збільшувальним склом. Іноді коростяні ходи мають вигляд кількох везикул чи навіть невеликого бульозного елемента, на поверхні якого видно коростяний хід. У разі засихання ексудату хід вкривається кірочками. Можна віднайти старі сухі напівзруйновані ходи у вигляді тріщин. Хід може перериватися везикулою або лінійною кірочкою.

На місці зруйнованої везикули може утворюватися віночок відшарованого епідермісу, з'єднаний із ходом. Такі зміни можна виявити в міжпальцевих складках і в ділянці згинальної поверхні променево-зап'ясткового суглоба. У дорослих на закритих ділянках тіла (пахвові ділянки, живіт, сідниці, молочні залози у жінок, статеві органи у чоловіків) спостерігаються ходи у вигляді білуватої лінії, лінійчастого лущення епідермісу, поверхні щільних великих (0,5-1,5 см і більше) папул або вузлів синюватого кольору. Коростяні ходи добре контуруються у разі змащування шкіри розчином йоду, який проникає всередину і забарвлює їх. У типових місцях локалізації наявні також міліарні (просоподібні) папули запального характеру червоного кольору або папуло-везикули, які часто вкриті кров'янистими кірочками внаслідок розчосів. Характерною особливістю є й те, що вони теж розміщуються попарно або ланцюжком, прямолінійно чи під кутом на відстані до 0,5 см.

 

У сучасних умовах короста інколи може мати низку особливостей. Іноді на шкірі хворого мало висипань, навіть незважаючи на тривалий перебіг, відсутні висипання на кистях через часте потрапляння на шкіру різних мастил, бензину, паст, порошків, інших хімічних речовин. Свербежу у хворого може не бути, можливі уртикарні елементи.

МОЖЛИВІ УСКЛАДНЕННЯ ХВОРОБИ

У разі корости можуть спостерігатися ускладнення з боку шкіри. Йдеться про пов'язані з коростою внаслідок розчосів гноячкові хвороби - стрептококове та змішане імпетиго, ектима, фолікуліти, фурункули, іноді з явищем екзематизації, дерматити.

У хворого може розвинутися постскабіозна лімфоплазія шкіри; постскабіозні вузлики виникають після або під час основної хвороби. Вузлики круглі або овальні з гладенькою поверхнею, щільної консистенції, поодинокі або множинні, за розміром від горошини до квасолини, мають синюшно-рожевий або буро-червоний колір. Вони часто локалізуються на жіночих статевих органах, внутрішніх поверхнях стегон, животі, в ділянці пупка, пахвових ямках, довкола сосків, рідко - на внутрішніх вушних раковинах, повіках. Характерним є інтенсивний свербіж. Перебіг хвороби тривалий - упродовж місяців та років, але доброякісний. Для неї характерні спонтанний регрес і рецидиви на тих самих місцях, можливий розвиток вузликів і в інших ділянках. У крові можливий лімфоцитоз (до 45%). Вузлики резистентні до місцевої терапії, в тому числі й протикоростяної. Для лікування рекомендують застосовувати кортикостероїдні мазі під оклюзійну пов'язку.

Можуть розвиватися ускладнення і з боку внутрішніх органів та крові. Так, коростяна нефропатія (білок у сечі) розглядається або як вияв імунологічного феномена, або як така, що спричиняється бактерійним чинником, зокрема нефритогенним бета-гемолітичним стрептококом. Можлива еозинофілія на тлі ускладнення гноячковими хворобами - лейкоцитоз, пришвидшена ШОЕ.

 

ЯК ЛІКУВАТИ КОРОСТУ

У разі підозри на наявність корости, коли не вдається підтвердити діагноз лабораторним дослідженням, доцільно проводити пробне протикоростяне лікування. У разі позитивного ефекту хворого реєструють з діагнозом корости і проводять усі протиепідемічні заходи. Неодмінною умовою успіху є одночасне лікування всіх осіб, які перебувають у тісному побутовому чи виробничому контакті з хворим, інакше неминуча реінфекція.

Найефективнішими, зручними і поширеними методами лікування корости в Україні є застосування суспензії бензилбензоату, простої сірчаної мазі, французького аерозолю "Спрегаль", який виліковує за 24 години.

Лікування доцільно проводити у вечірній час, між 18 і 24-ю годинами, враховуючи біоритм життєдіяльності коростяного кліща. При цьому протикоростяні препарати діють безпосередньо на кліщів і личинок, а також потрапляють в організм кліща у разі прогризання ним ходів, що трапляється переважно увечері. Перед кожним втиранням препаратів рекомендується прийняти ванну чи душ. Цим досягається змивання личинок з поверхні шкіри, а також розм'якшення епідермісу, що сприяє проникненню препаратів у коростяні ходи чи елементи висипання.

Одним із найефективніших та зручних є лікування корости за допомогою 20% суспензії бензилбензоату (офіцинальний препарат педицид зі строком придатності 1 рік). Кліщі, німфи, личинки і яйця з ембріонами гинуть вже після одноразового втирання препарату. Але невелика частина личинок в яйцевих оболонках, що готові вилупитися, залишається неушкодженою навіть впродовж дводенного курсу лікування. Оскільки сформовані личинки виходять з яєць через 15-20 діб і стають доступними дії препарату, рекомендується наступна методика лікування суспензією бензилбензоату, яка, до речі, у разі ретельного її дотримання гарантує 100% одужання навіть в ускладнених випадках.

У разі лікування суспензією бензилбензоату потрібно часто змінювати натільну і постільну білизну. Суспензію збовтують і втирають на всій поверхні шкіри за такою методикою: 1-й день - 2 хвилини в шкіру лівої руки, 2 хвилини - правої, 2 хвилини в шкіру грудей та живота, 2 хвилини - спини та сідниць, 2 хвилини - лівої ноги, 2 хвилини - правої ноги і 2 хвилини - кистей. У шкіру кистей треба втирати 20% суспензію бензилбензоату після кожного їх миття. Доцільно такі процедури виконувати зранку і о 19-й годині вечора. На 2-й і 3-й день процедуру втирання не роблять, білизну не змінюють і не миються. На 4-й день знову приймають ванну, змінюють білизну, роблять повторне втирання, а в наступні 2 дні не змінюють білизну і не миються. На 7-й день приймають ванну, змінюють білизну, настає одужання. Аналогічним є й спосіб застосування 20% емульсії бензилбензоату. Для дорослих на одне втирання необхідно в середньому 100 г суспензії чи емульсії.

У дітей до 4 років застосовують 10% суспензію бензилбензоату. Втирання проводять також у шкіру шиї, обличчя, волосистої частини голови, оскільки короста у малолітніх дітей уражує і ці ділянки. Під час лікування дітей треба остерігатися потрапляння суспензії в очі, щоб запобігти розвитку кон'юнктивіту.

Лікування простою сірчаною маззю (33%) проводять за такою схемою. Спочатку приймають ванну, змінюють натільну і постільну білизну, далі на всій поверхні шкіри втирають мазь, особливо ретельно в ділянках висипань. Це роблять щодня впродовж 6 днів, не змінюючи при цьому білизни. На 7-й день приймають ванну, змінюють білизну, настає одужання. Після миття рук втирання мазі повторюють у шкіру кистей. У дітей до 3 років застосовують 10-15-відсоткову сірчану мазь.

Лікування аерозолем "Спрегаль" проводять увечері (18-та-21-ша години), щоб препарат діяв уночі. Потрібно стати на рушник і розбризкати препарат на всі ділянки тіла, крім обличчя та голови, а найбільше на ділянки висипань. Після цього слід надягнути чисту білизну і не митися протягом 12 годин. Не раніше, ніж через 12 годин після розбризкування препарату, хворий має помитися з милом і добре змити препарат водою. Лікуючись за допомогою аерозолю, його потрібно розбризкувати на відстані від вогню і з відчиненими вікнами.

 

ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ

Огляд контактних осіб. Хворих на коросту лікують одним із зазначених методів, а контактним особам, не уражених коростою, проводять одноразове лікування. У разі виявлення корости у дітей, які відвідують дитячі заклади, проводять огляд персоналу.

Організовувати і проводити методичні семінари, в тому числі на конференціях Асоціації дерматовенерологів і косметологів, для лікарів-інтерністів, дерматологів і відповідальних за лікування корости в районах, містах, областях.

 

 

КЛІЩІ (Іксодові)

 

Кліщі, дрібні членистоногі тварини. Звичайні розміри кліщів — 0,5-1 міліметр. Через малі розміри більшість видів кліщів (а їх нараховується сотні тисяч видів) невідомі пересічній людині. Недобру репутацію мають кровососи — іксодові кліщі, розмір яких до 5 мм, а дорослі самиці, харчуючись на теплокровних тваринах можуть розростатись до 2 см. Рідко зустрічаються в наш час дрібні (до 0,5 мм) кліщі, що паразитують під шкірою тварин та людини — коростяний свербун. Чисельні види кліщів живуть в ґрунті та прілому листі та відіграють важливу роль у вторинній переробці органічної рослинної речовини. Багато видів проживають на рослинності, в траві, на деревах. Ці кліщі створюють особливі угрупування. Частина видів рослиноїдна, харчується соком рослин, інші види хижі, їх жертви — рослиноїдні кліщі, таке інше.

 

На відміну від деяких інших членистоногих, кліщі мають тіло з однієї частини, не поділене на видимі частки. Голова, тулуб та черевце можна тільки умовно виділити, здогадуючись про їх межі за характерними поперечними рядами щетинок, щитами, що додатково армують поверхню тіла, розташованими на спині, недалеко від передньої частини тіла, очами, тощо. Так само, як найближчі родичі, деякі кліщі виділяють павутину та можуть формувати захисні пологи над колонією, використовують слину як отруту для полювання та для зовнішнього переварювання їжі. Для циклу розвитку кліщів характерна невелика кількість стадій, від одної до іншої кліщ переходить линяючи та покидаючи свою зовнішню хітинову оболонку. Здебільшого кліщі відкладають яйця, з них вилуплюються личинка, яка, підростаючи, проходить одну, дві або три стадії німфи, після чого линяє у дорослого кліща — самицю чи самця.

Зазвичай кліщі живуть неподалік від людей. Особливо багато їх у лісах, розташованих уздовж річкових долин, і на пасовиськах. Пік їхньої активності - травень-червень, але остерігатися кусак потрібно протягом усього літа.

Покриви тіла в деяких видів кліщів м'які, в інших вони місцями ущільнені, тобто тверді щитки. Вони дихають через трахеї, що відкриваються назовні стигмами. Розміри кліщів від 2 мм і більше, тіло вони мають сплющене, не розчленоване, овальне. Зазвичай самка більша за самця, іноді в кілька разів. Ситі кліщі, що насмокталися крові, набувають форми кулі та значно збільшуються в розмірах. Забарвлення - від яскраво-жовтих до темно-коричневих тонів. Голодний хитрун виповзає на кущ чи на високу травинку, підстерігає жертву і пікірує на неприкриті одягом частини тіла.

Багато хто з представників світу кліщів живиться кров'ю. Саме тому вони є переносниками збудників інфекційних хвороб. Існує поняття "кліщові інфекції", яке охоплює всі інфекційні захворювання, збудники яких передаються кліщами. Кліщі паразитують на сільськогосподарських (коровах, вівцях, козах, конях, верблюдах), хатніх (собаках, кішках) і диких (гризунах, зайцях, їжаках і інших) тваринах, що служать тимчасовим резервуаром вірусу.

ПАРАЗИТ МОЖЕ ВБИТИ

Енцефалітний кліщ є переносником таких тяжких захворювань, як висипний тиф, лихоманка, кліщовий бореліоз, що "вбиває" судини і серце, врешті-решт і власне енцефаліт - хворобу, яка вражає мозок і всю центральну нервову систему. Єдина розрада: захворіти може не кожен, бо в організмі кліща може й не бути страшної зарази.

Як же зробити так, щоб похід у ліс не закінчився сумно? Правильно вдягатися. Якнайменше відкритих ділянок тіла! І добре обробити одяг репелентами - спеціальними рідинами, що відлякують кліщів.

Якщо кліщ присмоктався до тіла, звертайтеся до медиків! Краще зробити це протягом перших трьох днів після укусу. Вона, відправляють кожну особину кліща на дослідження в санепідемстанцію. Тоді вводиться препарат Імуноглобулін, і ймовірність зараження стає набагато меншою.

Тривалість інкубаційного періоду в разі зараження кліщовими інфекціями різна. Для кліщового енцефаліту ним вважається приблизно місячний максимальний період. При хворобі Лайма часто гостра фаза хвороби перебігає настільки непомітно і для лікаря, і для хворого, що перші ознаки виявляються, коли є поліорганні ураження, а часто й органічні зміни, які вже не піддаються лікуванню. А може початися захворювання і гостро - через 7-12 днів після укусу раптово підвищується температура, спостерігається сильний головний біль, нудота і блювання, болить усе тіло. На тлі високої температури і загального поганого стану на 2-4-й день хвороби з'являються геморагічні висипання, кровоточивість ясен, кровотеча з носа. З появою перших ознак захворювання слід терміново звернутися до лікаря.

Отож після укусу кліща, навіть якщо й проведено заходи екстреної імунопрофілактики (введення протикліщового імуноглобуліну) чи антибіотикопрофілактики (прийом антибіотиків у разі наявності збудника в кліщі), слід обов'язково спостерігати за власним станом, щодня вимірювати температуру тіла й оглядати місце укусу. Це - найпростіші і найефективніші заходи, що допоможуть вчасно розпізнати перші ознаки захворювання.

 

Але навіть якщо ви ідеально обробили ранку, всім особам, які відмічали присмоктування кліща, рекомендується проводити щоденно термометрію протягом двох тижнів і слідкувати за самопочуттям. У разі появи будь-яких ознак захворювання: підвищення температури тіла, почервоніння, припухлості на шкірі треба звертатись до лікаря-інфекціоніста.

Місце для привалів на природі необхідно звільнити від сухої трави, гілок в радіусі 20-25 м.Якщо ви зупиняєтесь на ночівлю, слід ретельно оглянути намет до надходження сутінок. При можливості обробити намет зовні інсектицидними препаратами: «Гардекс Екстрим аерозоль від кліщів», «Пікнік супер-антикліщ», «Дихлофос-Ефект»

Вдома слід одразу змінити одяг, білизну, ретельно іх оглянути, випрати та випрасувати. Якщо разом з вами на природі перебував ваш пес-його теж слід оглянути на наявність кліщів до того, як впустити до помешкання.

Особи, що прибули з небезпечних з кліщового енцефаліту територій можуть звернутись до кабінетів інфекційних захворювань лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання для лікарського контролю.

 

Кліщ Демодедкс

 

Захворювання викликається кліщем Демодекс (железниця), який виявляється у волосяних цибулинах, сальних залозах. Кліщ Демодедкс віддає перевагу місцям з підвищеним саловиділенням. Demodex folliculorum живе всередині волосяних фолікулів, Demodex brevis - у сальних залозах.

 

Це безбарвне, покрите волосинками істота, з тілом 0.15-0.48 мм. Підшкірні кліщі демодекс живуть, харчуючись клітинами, утворюють волосяні фолікули, косметичними засобами для догляду за шкірою та шкірних жиром, який виділяється сальними залозами. Підшкірні кліщі демодекс є спільниками багатьох хвороботворних бактерій. Щовечора підшкірні кліщі вибираються з волосяних мішечків на поверхню шкіри, а, повертаючись назад у волосяні мішечки, заносять величезна кількість шкідливих хвороботворних бактерій, що знаходяться на поверхні шкіри.

 

До того ж, виділяючи велику кількість секретів, підшкірні кліщі демодекс порушують нормальний обмін речовин. Шкіра запалюється, стає горбистою, набуває брудно-сірий відтінок, на ній з'являються прищі, вугри, виразки, розширені пори, підвищується жирність шкіри, з'являються погрубшення шкіри й інші проблеми. Непокоїть відчуття повзання, свербіння в осередках ураження.

 

Репродуктивний цикл розвитку кліща відбувається наступним чином: яйце, личинка, німфа 1 (протонімфа), німфа 2 (дейтонімфа), імаго (статевозрілий кліщ). Цикл розвитку становить від 15-25 діб. Самка відкладає яйця в порожнині волосяних фолікулів. Через 60 годин з них з'являється личинка, яка обертається і посилено харчується. Через 40 год личинка перетворюється на німфу 1, а через 72 год - у німфу 2, рухливу, що переміщається з шкіряним покривом. Через 60 год німфа перетворюється на дорослу особину, яка після відкладання яєць в фолікулі, там же і гине. При інтенсивному розмноженні кліща-демодекс викликається атрофія та порушення функції шкіри.

 

Характерна локалізація кліщів - так званий «трикутник демодекса»: крила носа, носогубних складках, підборіддя. Також кліщ вражає вії, вушні раковини, волосисту частину голови, шию. А при тривалому перебігу захворювання кліщ Демодекс виявляється на шкірі грудей, дуже рідко в області спини (0,5-0,7% спостережень).

 

Протипаразитарне лікування швидко знімає відчуття свербежу, що зайвий раз підтверджує провідну роль у цьому захворюванні кліща Демодекс, а також спростовує думку деяких дерматологів, які заперечують його вплив на патологічний процес.

Джерела інформації:

Основні: 1. Догляд за хворими: підручник Ю.П. Гніленко, О.М. Ковальова, В.М. Лісовий та ін. – К.: ВСВ «Медицина «, 2010. – С.291-302.

2. Медицина дитинства / Акопян Г.Р., Антипків Ю.Г., Верзінь В.І. та інші. За ред..П.С.Мощича. Навч. Посібник у 4 т. – К.: Здоров’я, 1994.- Т.1.-С.44-81, 129-136.

3.Алгоритми практичних навичок з дисципліни «Медсестринство в педіатрії» (навчальний посібник). – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. – С.21-25.

4.Лобода В.Ф. Диспансеризація – основа первинної і вторинної профілактики (лекція). – Тернопіль, 1994. – 12с.

5. Педіатрія в модулях: Навч. Посібник / І.Ю.Андрієвський., В.С.Тарасюк. – К.: Медицина, 2007. – С.40-44.

Додаткові:

1. Усов И.Н. Здоровый ребенок: Справочник педиатра. – 2-е изд., перераб. и доп.- Мн.: Беларусь, 1994. – С.346-390.

 

Методичну вказівку склала: ас.Чорномидз І.Б.

 

Членистоногі - паразити людини

 

ВОШІ (Pediculus humanus)

 

Воші – це кровосисні паразити людини та ссавців. З більш як 300 видів, що існують у природі, на людині паразитують 3: головні, одежні та лобкові. Індивідуальна чутливість людини до укусів вошей є різною. Під час кровопиття до ранки потрапляє секрет слинних залоз вошей, який протидіє згортанню крові і викликає свербіння на місці укусу. При значній і тривалій завошивленості на шкірі людини можуть з’являтись невеликі сині плями внаслідок крововиливів. Розчісування шкіри може призвести до приєднання вторинної інфекції і розвитку гнійничкових захворювань тощо.