Тема 10. Психологічні особливості керівництва і лідерства

 

Є лише один спосіб примусити

людей йти слідом за вами,

а саме: рухатись вперед

швидше, ніж вони.

Ф. Пікабіа

 

1.Постаті керівника і лідера в історії розвитку української держави.

2.Основні поняття і категорії психології управління.

3.Теорії лідерства. Роль лідера в системі трудових відносин.

4.Сутність понять “керівництво” та “лідерство”, їх порівняльний аналіз.

Ключові слова: управління, керівництво, менеджмент, лідерство, лідер, стиль лідерства, теорії лідерства, керівник, менеджер, менеджер-гілка, менеджер-голка.

 

Проблема психологічних засад управління стала об’єктом пильної уваги науковців у 70-х роках минулого століття, коли на думку зарубіжних вчених відбувалася революція в управлінні, яка знайшла відображення у розширенні сфери управління за межі економіки промислових підприємств, удосконаленні методів управління та їх ефективному використанні на практиці, впровадженні нових управлінських технологій тощо. Очевидно, доцільно дотримуватися точки зору тих дослідників, які звертають увагу на докорінні зміни системи управління в сучасних умовах державного творення та діяльності на принципах ринкової економіки.

За визначенням Л.Е. Орбан-Лембрик "Управління варто розглядати у широкому розумінні цього поняття, яке охоплює всю специфіку людських ділових взаємовідносин на різних рівнях, враховуючи економічні, соціальні, психологічні, моральні, правові та інші чинники ефективності цих зв’язків, і визначає роль кожної особистості (чи то суб’єкт, чи об’єкт управління) в системі управління при здійсненні запланованих завдань". Вочевидь, що позитивні зміни в управлінні відбудуться за умови опанування вітчизняними менеджерами світовим досвідом управлінської діяльності при збереженні національної специфіки культури управління, національних традицій та ментальності.

Слід зазначити, що проблеми державотворення, управління державою, осмислення ролі людини в трудових відносинах були складовими філософського мислення українського народу і його видатних представників. Перші пам’ятки Київської Русі ("Слово про закон і благодать" київського митрополита Іларіона, "Слово в новий тиждень після паски", "Притча про людську душу і про тіло" оратора і мислителя Кирила Турівського, "Повість минулих літ" літописця Нестора, "Повчання Володимира Мономаха та ін.) містять глибокі роздуми про економічне і політичне життя, соціальні відносини, організацію трудової діяльності, психологічні особливості взаємодії людей. Так, в "Повчаннях" В.Мономаха осмислюється роль і місце князя (керівника) в суспільстві, його професійні і особистісні якості, особливості взаємодії з підданими. Князь повинен бути законослухняним, вимагати законослухняності і гуманності від службових, справедливості від стосунків з іншими. Душа князя повинна бути чистою і непорочною, бесіда лагідною, без шаленства словом і засудження інших. В цілому "Повчання Мономаха" змальовують ідеальну постать князя-керівника, який вміло організує суспільні взаємини.

Науковці підкреслюють суттєву роль в політичному і суспільному житті, в нагромадженні управлінських традицій Данила Галицького (1200 - 1264 р.), під час правління якого у будівництві Галицько-Волинського князівства вимальовувалась модель управління державою, яка за своїми параметрами не поступалася кращим європейським зразкам.

Феофан Прокопович (1681 - 1736 р.) зробив спробу створення в умовах російської держави теорії управління на засадах освіченого абсолютизму, згідно якої верховний носій державної влади (абсолютний монарх) - освічений володар ставиться над усіма громадськими законами і будь-які його дії, якщо їх метою є загальнонародна користь, виправдовуються.

Філософ-гуманіст Степан Климовський навпаки виступав за обмеження влади монарха, обґрунтовував ідею рівності всіх людей від природи. Його думки відносно правди як найчистішої доброчесності, основного критерію оцінки всіх дій людини є актуальними й зараз. Людина, яка відійшла від правди, не має права бути керівником.

Г.Сковорода (1722-1794 р.) вважав, що шлях до ідеального суспільства, до щастя пролягає через серце людини, її самовиховання, мораль, творчу працю. З позицій психології трудових відносин важливою є ідея Сковороди про "сродність праці" - природний нахил особистості до певного її виду, коли задатки повинні співпадати з обраною сферою діяльності, до якої "лежить серце".

Заслуговують на увагу погляди доктора філософії Івана Рижського (1761 – 1811р.), який одним з перших в українській філософській думці звернувся до філософсько-лінгвістичних проблем в суспільному житті. Його думки щодо взаємовідношення мови і мислення, ролі мови в пізнавальній і трудовій діяльності людини є актуальними відносно структури ділового спілкування і в нашому сьогоденні.

В ХІХ столітті під впливом західноєвропейської філософії в Україні формувалися погляди про особисту свободу індивіда в умовах "узгодженого і гармонійного діяння" держави (Йосиф Міхневич), відбувалося поширення ідей свободи, рівності, гуманних взаємовідносин між людьми (М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко).

 

 

Серед українських філософів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. слід відзначити М.Драгоманова, І.Франка, В.Вернадського, В.Винниченка, М.Грушевського, В.Липинського, О.Потебню, які особливу увагу приділяли проблемам управління суспільством на ідеях добровільної організації гармонійно розвинутих особистостей, громад, товариств. Іван Франко (1856-1916 р.) намагався проаналізувати способи взаємодії людей в організованих групах, в спілках, які "держалися купи". Він відстоював свободу та автономію громад, які можуть правити своїм господарством за власним розсудом. На думку І.Франка державна влада повинна визначатися потребами розвитку народу, діяти в дусі цих потреб, забезпечити поступ і соціальний розвиток.

Михайло Грушевський (1866-1934 р.) вважав, що суспільний розвиток спільноти детермінується біологічними, економічними і психологічними чинниками. Він висував ідею демократичної держави як форми правління, що має забезпечити свободу особи, залишаючи на першому плані народ.

В'ячеслав Липинський (1882 – 1931 р.) звертав увагу на високу етнічну культуру хліборобської спільноти, необхідність урахування давніх народних традицій при розбудові ідеології управління українською державою.

Хоча пропоновані концепції видатних діячів, філософів і просвітителів стосувалися в основному управління державою, окреслення лідерських якостей її керівників, багато їх ідей зберегли актуальність і можуть використовуватись для управління організованими спільнотами меншого масштабу.

Теперішнього часу проблеми взаємодії людей у різноманітних соціальних структурах досліджує психологія управління – одна з нових галузей сучасної соціальної психології. Проаналізуємо основні категорії і поняття психології управління (іноді вживають термін “психологія менеджменту”), враховуючи при цьому, що в сучасній теорії і практиці управління широко використовуються поняття “управління”, “менеджмент”, “керівництво”, "лідерство" та ін. В.С. Лозниця в своїй роботі “Психологія менеджменту. Теорія і практика” вказує на такі особливості сучасного менеджменту:

1. Управління виробництвом здійснюється засобами спеціальних методів планування, регулювання і контролю господарської діяльності для підвищення її ефективності.

2. Менеджмент здійснюється специфічними органами функціонуючого підприємства.

3. Об’єднання менеджерів може мати формальний і неформальний характер.

При цьому автор підкреслює, що психологічна сутність поняття “менеджмент” і “управління ” практично одна і та ж: ефективне управління людьми і виробництвом. Якщо ж до поняття “управління” додати “в умовах ринкової економіки”, то обидва поняття стають практично тотожними*.

Зазначимо, що в психології управління диференціюють поняття керівництва та лідерства, підкреслюючи різницю між впливом, який походить від офіційного положення місця людини в організації (керівництво), і впливом “неформального лідера”, що визначається особистими перевагами та авторитетом лідера.

Багато психологів в галузі менеджменту (Л.Д. Столяренко, С.І. Самигін та ін.) вважають, що більшість проблем плідно вирішується, якщо менеджеру вдається інтегрувати в своїй діяльності функції неформального лідера і керівника. Але в реальній практиці ці функції дуже часто не суміщаються. Керівник може частково брати на себе функції лідера, але його офіційний статус передбачає, в основному, планування, організацію і контроль діяльності персоналу. Для “неформального” лідера першочергове місце займають функції морального впливу. Оптимальним варіантом взаємодії “формального” і “неформального” лідерів є налагодження взаємовідносин, сприятливих для вирішення актуальних виробничих проблем. Тому для здійснення кваліфікованого керівництва виробничим колективом фахівцю необхідні знання психологічної сутності феноменів керівництва і лідерства. У зв’язку з цим розглянемо більш детально основні поняття психології управління трудовими відносинами.

Лідерство – природний соціально-психологічний процес у соціальній групі, побудований на впливі особистого авторитету людини на поведінку членів групи.

Лідер (від англ. leader – провідник, керівник) – особистість, здібна здійснювати вплив засобами свого авторитету як на окрему людину, так і на соціальну групу в цілому, спрямовуючи їх зусилля на досягнення конкретної соціально значущої мети.

Поняття "лідерство" стало широко застосовуватись в соціальній психології після експериментів К.Левіна, проведених в 30-ті роки ХХ століття з метою вивчення " стилю лідерства " - системи прийомів впливу лідера на групу. Ці експерименти, проведені серед школярів зайнятих трудовою діяльністю для виготовлення масок із пап'є-маше, виявили три типи лідерства:

- авторитарне - всі дії дітей визначались дорослим лідером;

- демократичне - всі дії дітей визначались самою групою;

- ліберальне (анархічне) - група була віддана сама собі.

Типологія лідерства К.Левіна у вітчизняній науці знайшла найбільше поширення, хоча в сучасній соціальній психології набувають визначення і інші теорії стилів лідерства. Так, теорія Дугласа Мак -Грегора виокремлює стилі "Х" і "У" в залежності від сприйняття лідером людської сутності. Для лідерів "Х" характерне сприйняття людей як таких, що прагнуть уникнути роботи і відповідальності, а відтак їх слід примушувати працювати, використовуючи покарання і жорсткий контроль. Лідери стилю "У" виходять з позиції того, що праця - природний процес, притаманний людині. Здібності до творчості властиві багатьом людям і задача керівника - вміло використовувати і спрямувати ці здібності. У розвиток ідей Д.Мак-Грегорі у 1981 р. Оучі висунув теорію "Z", яка описує гарних працівників, яких лідер-менеджер повинен об’єднувати в одну велику "сім’ю", де вони будуть працювати з ентузіазмом (теорія японського управління).

Наявна чисельність теорій лідерства і їх стилів свідчить, що багатогранну соціальну систему важко змоделювати, описати і точно спрогнозувати, а тому неможливо чітко регламентувати вибір того чи іншого стилю лідерства. Однак ознайомлення з теоріями, що визначають стиль керівництва і лідерства, здатне підвищити професіоналізм керівника, збагатити арсенал методів його впливу на підлеглих. У зв’язку з цим зупинимося більш детально на найбільш відомих теоріях лідерства.

Теорія лідерських ролей (Р. Бейлс) диференціює ролі лідерів як лідера – “професіонала”, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і “соціально-емоційного фахівця”, який вирішує проблеми людських стосунків.

Ситуаційна теорія або груподинамічний підхід (Ф. Фідлер) розглядає лідерство як продукт ситуації: людина котра стала лідером в одному конкретному випадку, набуває авторитету, який починає на неї “працювати” внаслідок інерції стереотипів. Така людина починає розглядатися певною соціальною групою як “лідер взагалі”.

Згідно харизматичної теорії лідерство послане окремим видатним особистостям як особлива ("божа") благодать (від грецької charisma- благодать, яка зійшла на людину).

Теорія рис концентрує увагу на психологічних якостях лідера. За цією теорією лідером може бути не будь-яка людина, а лише та, яка має певну сукупність яскраво виражених якостей. Наприклад, основними рисами лідера за Гізелі вважаються наступні:

· інтелігентність;

· ініціативність;

· упевненість у собі;

· адекватна самооцінка;

· рішучість;

· здібності до емпатії;

· компетентність;

· організаторські здібності;

· сильна воля та ін.

Однак завдання повного переліку цих рис залишається актуальною і дискусійною проблемою сучасної соціальної психології та психології управління. "Теорія рис" не дає відповіді на питання щодо походження самого феномена лідерства.

Комплексна (або синтетична) теорія розглядає лідерство як процес організації міжособистих стосунків у групі, а лідера як члена групи, за яким вона визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях та здатність виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні стосунків у групі.

На відміну від лідера, який немає офіційних повноважень, керівник – особа, на яку офіційно покладені права і обов’язки, функції управління колективом і організації його діяльності. Керівник несе юридичну відповідальність за діяльність групи (колективу) перед вищими інстанціями. Керівник призначається офіційно, наділяється формально регламентованими правами і обов’язками, несе відповідальність за стан справ у групі перед законом, а також представляє групу в інших організаціях, в зовнішній сфері стосунків, має можливості покарання і заохочування підлеглих з метою впливу на їх трудову діяльність.

Менеджер – керівник структурного підрозділу, людина, яка організовує роботу певного числа працівників, керуючись сучасними методами. Менеджери працюють на всіх рівнях управління фірмою, де створені структурні підрозділи. Якщо адаптувати поняття “менеджер” до теперішньої ситуації, то це керівник середньої ланки управління (завідуючий відділом, начальник цеху, керівник бригади, сектору і т.п.) в умовах ринкової економіки.

Вирішуючи проблему управління групою, важливо порівняти поняття "лідер" і "керівник". Поняття "лідерства" належить до характеристики психологічних відносин, що виникають у групі "по вертикалі", тобто з точки зору відносин домінування і підкорення. Поняття керівництва належить до організації всієї діяльності групи, до процесу керівництва нею. Іноді поняття "лідер" ототожнюють з поняттям "авторитет", що не зовсім правильно: зазвичай лідер є авторитетом для групи, але не кожна авторитетна людина має лідерські можливості і здібності. Лідер повинен вміти організувати розв’язання якогось групового завдання, "авторитет" такої функції не виконує, він може бути прикладом, ідеалом, але зовсім не брати на себе роль лідера. Лідер - це особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інтересів і характеру діяльності всієї групи. Це найбільш референтна особа у групі.

Між лідерством і керівництвом, керівником і лідером існують певні відмінності. Було б помилкою ототожнювати лідерство і керівництво, але помилковим є і протиставлення їх.

У психологічній літературі підкреслюється, що керівник, будучи тісно пов’язаний з офіційно організованою групою, може ефективно впоратися з її керівництвом тільки тоді, коли члени групи сприйматимуть його як лідера. Ефективність групової діяльності і згуртованість колективу набагато підвищуються, коли керівник і лідер офіційно є однією особою. Якщо такого збігу немає, то загальний психологічний стан офіційної групи в цілому визначатиметься відносинами між офіційним і неофіційним лідерами. Якщо міжособистісні взаємини у групі підпорядковані загальній меті, наявність неформальних лідерів може не тільки не заважати, а й допомагати у її досягненні.

У колективі може бути кілька лідерів. Сучасна модель типології лідерства, запропонована Л.І.Уманським, будується на трьох різних основах: зміст, стиль, характер діяльності лідера.

За змістом діяльності розрізняють такі типи лідерів:

• лідер-організатор, який вміє швидко і чітко розподіляти виробничі завдання, оперативно приймати рішення, здійснювати контроль за їх виконанням;

• лідер-ініціатор, який може висувати пропозиції, ініціативи, вести за собою особистим прикладом, пропонувати програму поведінки;

• лідер-генератор емоційного настрою, який підтримує оптимістичний настрій у групі, заражає і заряджає членів колективу своєю енергією, бадьорим настроєм.

Можна також сюди додати лідера-натхненника, який пропонує програму поведінки; умільця, ерудита, виконавця (організатор виконання заданої програми) та ін.

За стилем керівництва лідери бувають авторитарні, демократичні та такі, що об’єднують перші два типи.

За характером діяльності залежно від широти меж, в яких виявляється лідерство, розрізняють такі типи лідерів: універсальний (виявляє лідерські якості в основних видах діяльності групи) та функціональний (виявляє лідерські якості лише в одному виді діяльності), стійкий (постійно виявляє лідерські якості) та ситуаційний (виявляє лідерські якості тільки в певній ситуації). Різноманітність ситуацій, в яких виявляється потреба висувати лідера, ставить перед дослідниками питання про необхідність подальшого диференціювання зазначених типів лідерів.

У практичній діяльності рідко зустрічаються ці типи лідерів у чистому вигляді, найчастіше спостерігаються "змішані" типи лідерів.

Встановлено, що у групах більш високого розвитку лідерів кількісно більше і вони різноманітніші за якістю. Ідеальним можна вважати стан, коли практично кожний член групи, виконуючи певну соціальну функцію, є лідером у тому чи іншому виді діяльності.

Мистецтво керівника виявляється в умінні координувати роботу лідерів, спираючись на їх владу і авторитет, зробити їх своїми помічниками, вміло використовуючи і спрямовуючи в потрібне русло міжособистісні взаємини і зв’язки. Для керівника зовсім не принизливо орієнтуватися на лідера, знаходити в ньому помічника чи консультанта. Подібна поведінка лише зміцнить авторитет офіційного керівника і підвищить рівень згуртованості групи.

Узагальнюючи вище викладене, визначимо ролі лідера і керівника у регулюванні міжособистісних відносин у трудовому колективі.

1. Лідерство, в основному, орієнтоване на регулювання міжособистісних відносин, які мають неофіційний характер, керівництво ж є засобом регулювання офіційних відносин між членами колективу.

2. Лідерство являє собою головним чином феномен мікросередовища, а керівництво – елемент макросередовища, який відповідає системі соціальних відносин як у самому колективі, так і в зв’язках колективу з оточуючим соціумом.

3. Лідерство виникає і функціонує зазвичай спонтанно, керівництво – процес цілеспрямований і контрольований всією системою соціальних організацій та інститутів.

4. Члени колективу, враховуючи авторитет лідера, можуть делегувати йому низку повноважень, але можуть і позбавити його цих повноважень. Керівництво, на відміну від лідерства, - явище більш стабільне і в меншій мірі залежить від зміни настроїв та поглядів членів трудового колективу.

5. Порівняно з лідерством для процесу керівництва характерною є наявність більш широкого кола різноманітних санкцій (адміністративних, правових, моральних та ін.)

6. Процес прийняття рішень в системі керівництва має більш складний і більш опосередкований характер, ніж в умовах лідерства.

7. Діяльність лідера обмежена, в основному, мікроструктурою невеликої соціальної групи, тоді як сфера дії керівника набагато ширша і охоплює різні рівні соціальної системи, де він відіграє роль офіційного представника певної соціальної групи, організації, трудового колективу.

8. Лідерство – суто психологічна характеристика поведінки окремих членів соціальної групи, тоді як керівництво – переважно соціальна характеристика офіційних відносин у групі, найперше в плані розподілу ролей управління і підпорядкування.

1. Встановіть відповідність між лівими і правими елементами завдання, відповідь запишіть у вигляді правильної комбінації літер і цифр. Одній літері відповідає декілька цифр.

Управлінський статус	Управлінські можливості
А. Лідер	1. Не несе відповідальності за групу перед законом
	2. Представляє свою групу в зовнішніх стосунках
Б. Керівник	3. Наділений офіційними санкціями
	4. Призначається офіційно
	5. Обмежений внутрішніми стосунками
	6. Висувається стихійно
	7. Несе відповідальність за групу перед законом
	8. Здійснює контроль за діяльністю підлеглих
Відповідь	А....................
	Б......................

2. Які якості притаманні неформальному лідеру, які успішному керівнику? Порівняйте.

 

▼

Методика самоаналізу власного типу керівництва^*

Методика допоможе проаналізувати до якого типу керівництва Ви схильні: лідерства чи адміністрування.

Врахуйте отриманий результат в процесі виробничої практики та в прогнозованій майбутній професійній діяльності.

 

Інструкція

Старанно проаналізувавши пронумеровані вислови, спробуйте визначити за такою шкалою (0, 1,2,3,4, 5, 6, 7, 8, 9, 10) міру Вашої згоди з кожним з цих висловів. Майте на увазі, що 10 означає повну згоду з висловом, 0 – повна незгода, 5 – згода наполовину. Решта ступенів згоди розміщується за висхідною від 0 до 10. Зафіксуйте результати Ваших роздумів у відповідних клітках реєстраційного бланку:

Реєстраційний бланк

 

№ вислову								Та	ін.
Кількість балів								Та	ін.

 

Запитання тесту

1. Я довіряю людям.

2. Я вважаю, що про вирішення своїх соціально-побутових проблем люди повинні турбуватися самі.

3. Я за те, щоб люди працювали, повністю віддаючись роботі.

4. Якщо це необхідно, я можу примусити людей працювати старанно.

5. Люди знають, що я можу зберігати їх особисті таємниці.

6. Всі люди бажають влади, я не виняток.

7. Я схильний захищати членів колективу кожного разу, коли до них відносяться несправедливо.

8. Я думаю, що в інтересах справи людям вигідно мати керівником людину невблаганну та безжалісну.

9. Я за повну гласність.

10. Я згоден з тезою, що ключ до успіху в керівництві колективом – вміння різними засобами примусити людей виконати корисну роботу.

* Енциклопедія психологічних тестів. – М. – Изд-во ЭКСМО. – Пресс, 2001. – с. 116

 

11. Я можу знайти спільну мову навіть з тими людьми, котрі мені не до вподоби.

12. Я віддаю накази всім підлеглим в однаковій формі.

13. Я схильний і здібний використовувати в інтересах справи думки і погляди інших, навіть якщо вони протилежні моїй точці зору.

14. Я впевнений, що успішним керівником може бути тільки той, кого побоюються підлеглі.

15. Мені здається, що я добре знаю загальні потреби і проблеми свого колективу.

16. Мені легше керувати людьми, коли я знаю дещо таке, чого б вони не хотіли афішувати.

17. Я особисто зацікавлений у тому, щоб загальні проблеми і труднощі членів колективу, в якому я працюю, плідно вирішувались.

18. Я впевнений, що страх покарання – найбільш сильний стимул для кожного працівника.

19. Я відчуваю в собі здібності і готовність практично діяти для вирішення загальних для колективу проблем.

20. Коли необхідно, я вмію поставити себе так, щоб люди погодилися зі мною, побоюючись неприємностей.

 

Ключ до тесту

Випишіть результати тесту у реєстраційний бланк: окремо бали за парні запитання і окремо бали за непарні запитання. Підрахуйте загальну кількість балів, а також бали за парні і непарні запитання. Під відповідями на непарні запитання підпишіть “Л” (лідер), під відповідями на парні – “А” (адміністратор).

Зразок:

Непарні запитання Парні запитання

1)-0	2)-9
3)-6	4)-1
Л	А
åЛ = 90	åА = 60

 

Інтерпретація результатів

Наприклад, Ви отримали Л=90, А=60. Загальна кількість балів З = 150.

Це означає, що:

;

.

Тобто, у Вашій діяльності на 60% - Ви лідер, на 40% - адміністратор.

За здібностями контролювати ситуацію, розпоряджатися часом, керувати емоційними станами психологи розрізняють 2 типи менеджерів.

1 тип. Менеджер – голка.

Характерним для менеджера такого типу є те, що його думки і дії спрямовані на вирішення тактичних, “щоденних” завдань, і визначаються тими поточними справами (голками), які сипляться на нього кожного дня і кожної години. Відрядження, засідання, плани часто змінюються, бо раптово виникають інші термінові справи. Компетенція і ефективність праці співробітників оцінюються в залежності від настрою, суб’єктивно. Основні зусилля колективу співробітників спрямовуються, в основному, на вирішення сьогоденних завдань керівника.

2 тип. Менеджер – гілка.

Цей керівник планує свій час так, щоб вирішити важливі стратегічні завдання. Дрібні справи вирішуються у “вікнах” між головними. Плани, засідання, відрядження змінюються рідко. Менеджер чітко відрізняє ключові ділянки своєї діяльності від другорядних. Керівник і підлеглі однаково оцінюють міру важливості завдань і справ.

 

 

1. В процесі виробничої практики проаналізуйте до якого типу “Менеджер-голка” чи “Менеджер–гілка” належить керівник підрозділу, де Ви працюєте. Сформулюйте свої пропозиції щодо раціоналізації його діяльності, відобразіть їх у щоденнику практики.

2. У практичній діяльності Ви можете спостерігати або стати суб’єктом таких варіантів взаємовідносин між неформальним лідером та керівником.

А) Неформальний лідер і керівник – різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії, а іноді і протидіють один одному. Цей варіант не сприяє успішній діяльності і гармонізації міжособистісних стосунків.

Б) Лідер і керівник різні особи, які на основі взаємоповаги і компромісу знаходять точки взаємодії. Якщо група виконуватиме роль третьої сили (тобто “буферу” між лідером і керівником), то в такій групі можлива успішна діяльність і досягнення поставленої мети.

В) Лідер і керівник є однією і тією ж особою. Цей варіант найбільш ефективний з точки зору гармонізації міжособистісних стосунків та організації успішної діяльності (за В.С. Лозницею).

Проаналізуйте можливі варіанти взаємодії між неформальним лідером і керівником (менеджером). В майбутній професійній діяльності намагайтесь використати оптимальний варіант.

3. Спираючись на конкретні приклади з практики, інформацію в ЗМІ, доведіть чи спростуйте, що прагнення до успіху і честолюбство є необхідними якостями сучасного менеджера.

4. Підготуйте наукові повідомлення на одну з тем:

- Основні теорії і концепції лідерства.

- Проблема жіночого лідерства.

- Ортобіоз особистості керівника.

- Постать керівника в історії розвитку суспільства.

¨

1.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. – Харьков, 1998. – с. 183 – 224.

2. Лозниця В.С. Психологія менеджменту. Теорія і практика: Навч. посібник.- К., 2001. – с. 22-43.

3. Мельник Л.П. Психологія управління: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999. - с. 143-149.

4. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. - Київ, Центр навчальної літератури, 2005. - с.586 - 592.

5.Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. с.318-332.

6. Ружичка І. Психологія і робота з людьми /Пер. з чеськ. – 1984.- 222 с.

 

Для додаткового читання

1. Орбан-Лембрик. Психологія управління: Навчальний посібник. – Івано-Франківськ. – 2001. – с.35-95 166-257.

2. Шегда А.В. Менеджмент: Навч. посібник. - К.: Т-во "Знання", КОО. - 2002. - с.240-251.