Мотив реалізації особистісного потенціалу

Загальновідомо, що більшість людей прагне до професійної діяльності, яка б розвивала їхні здібності і викликала задоволення. Із спілкування з багатьма кваліфікованими робітниками неінтелектуальних професій психологи зробили висновок, що їхній творчий потенціал, який не реалізувався на роботі, знаходив «вихід» у домашніх справах: у затишному і зручному обладнанні свого житла, дачі, або ж у спрямуванні нереалізованого потенціалу у хобі (рибалка, мисливство, столярство, різьблення по дереву тощо).

Мотив самоствердження

Якщо людина досягає успіхів у професійній діяльності, вона відчуває себе повноцінною особистістю. Коли ж особистість не самоствердилась на роботі, то вона відчуває свою неповноцінність, у неї може сформуватись низка комплексів: нерішучість, боягузливість, послаблюється воля, наполегливість, знижується самооцінка. Психологи зазначають, що це відбивається на ділових якостях чи компенсується в агресивному відношенні до членів сім'ї або сторонніх людей. У психологічному розумінні процес самоствердження - це зростання до свого образу, створеного рівнем домагань (В.С. Лозниця).

Саме тому радимо проаналізувати відому формулу самооцінки особистості, запропоновану У. Джеймсом:

Самоповага = Успіх / Домагання.

Мотив соціальної належності (до колективу, групи)

Трудова діяльність, особливо в стабільних у економічному відношенні колективах і тих, які мають високий соціальний статус, дає працівникам відчуття матеріальної і соціальної захищеності, комфорту. Таке ж відчуття дає і належність людини до певних соціальних інституцій - профспілки, впливової політичної партії, громадської організації. Якщо людині самій необхідно відстоювати соціальну справедливість, вона відчуває себе ізольованою, безпорадною, зовсім інша справа - коли її захищає організація через засоби масової інформації, судові органи і тощо.

У такій ситуації працівник не захоче втрачати роботу у цій організації, а буде постійно підтримувати свій авторитет і репутацію.

Мотив престижу трудової діяльності

Соціальний статус у певній мірі є мірилом успіху людини у житті, реалізації потенційних можливостей. Залежно від розвитку суспільства, моральних цінностей, які були на той час провідними, змінювалась і престижність професій. Необхідно також відокремити офіційний соціальний статус, який пов'язаний із престижністю професії, від неофіційного (побутового, вуличного) соціального статусу.

Перший асоціюється із поняттям престижності, другий - із поняттям привабливості професії. Так, професія інженера довгий час була престижною, бо вказувала на інтелектуальний рівень і потенційні можливості людини, але не була привабливою, бо давала низькі заробітки і знижувала можливість службового просування. У сучасних умовах високий соціальний статус мають професії економіста, політолога, менеджера, юриста. Таким чином, соціальний престиж професії стимулює людину до трудової діяльності, бо в певній мірі це візитна картка працівника, повага і ставлення до нього оточуючих, визнання його професіоналізму.

Мотив служіння іншому

Цей мотив дуже часто зустрічається в діяльності викладачів, лікарів, юристів, обслуговуючого персоналу.

Наприклад, якщо лікар врятував життя людині чи пожежний вихопив із полум'я дитину, то вони відчувають благородство і необхідність своєї праці. Вдячність конкретних людей, громадська оцінка вчинків чи праці мотивують людину до якіснішого виконання своїх обов'язків. Однак, якщо робітник за верстатом випускає певну річ, необхідну в побуті, то він конкретно не бачить свого споживача і результатів своєї праці. Тому слід враховувати, що налагодження зворотного зв'язку «товаровиробник - споживач» допоможе працівнику «відкрити очі» щодо служіння іншому, сформувати мотивацію до праці за цим параметром.

За своєю психологічною сутністю близьким до мотиву «служіння іншому» є мотив афіліації.

Мотив афіліації (прагнення до спілкування)

Добросовісно працювати, служити іншому можна через страх або задля грошей. А мотив афіліації виступає як скерованість особистості, як домінуюча риса, що регулює поведінку, спілкування, трудову діяльність з прагненням особистості налагодити добрі, емоційно позитивні взаємини з людьми. Внутрішньо цей мотив виступає у вигляді почуття прихильності, вірності, порядності, а зовнішньо - в товариськості, у прагненні співробітничати з іншими людьми, постійно бути разом з ними. Любов до людей, гуманізм, альтруїзм - духовні вияви мотиву афіліації. Як мотив, протилежний афіліації, є мотив страху відторгнення, який знаходить прояви в небажанні бути неприємним, відторгненим тим, кого людина поважає. Якщо мотив страху відторгнення превалює, то можуть створитися перепони на шляху міжособистісного спілкування.

Просоціальні мотиви

Просоціальні мотиви стимулюють так звану просоціальну поведінку – альтруїстичні дії людини, спрямовані на допомогу іншим, поліпшення їх життя. Альтруїстичні дії, турбота про інших людей здійснюється за власним бажанням особистості, без будь – якого розрахунку або тиску зі сторони. За змістом така поведінка протилежна агресії, спрямованій на нанесення моральної, матеріальної або фізичної шкоди іншим людям. В певній мірі просоціальні мотиви входять у протиріччя з теорією мотивації “економічної людини” А. Сміта. Згідно цієї теорії людина працює добре тільки тоді, коли може добре заробити. Сучасні психологічні дослідження показали, що із зростанням культурного рівня людини рушійним мотивом діяльності гроші стають все в меншій мірі, а більш важливими виявляються просоціальні мотиви – гуманність, альтруїзм, допомога іншим та співчуття.

Мотив влади

Цей мотив визначається як стале і яскраво виражене прагнення людини мати владу над іншими людьми. Мотив влади знаходить вияв у схильності керувати соціальним оточенням, впливати на поведінку інших людей різноманітними засобами, такими як переконання, примус, навіювання, стимулювання, заборона і т.п. Мотив влади - це спонукання інших діяти відповідно до своїх інтересів і потреб, домагатися їхньої поваги, співробітництва, визначати норми і правила поведінки, приймати за інших рішення, які зобов'язують людей діяти певним чином, умовляти, відмовляти, карати, привертати до себе увагу, мати послідовників. Д.Вероффконкретизував психологічний зміст мотиву влади таким чином: під мотивацією влади слід розуміти прагнення і здатність отримувати задоволення від контролю за діяльністю інших людей.

Неофрейдистами мотив влади визначався як прагнення переваги одних людей над іншими. Так, А. Адлер, учень 3. Фрейда, вважав, що прагнення до вищості, досконалості й соціальної переваги компенсує природні недоліки людей, зокрема, так званий комплекс неповноцінності.

Мотив заздрості

Заздрість можна охарактеризувати як мало усвідомлюване чи неусвідомлюване прагнення досягнути більших успіхів у духовному, інтелектуальному, статусному, матеріальному і т.д. розумінні при одночасному усвідомленні (або ж на рівні інтуїції) неможливості цього досягнути через зовнішні перешкоди або відсутність внутрішніх психічних чи фізіологічних даних (волі, інтелекту, здібностей, здоров’я тощо) (В.С. Лозниця).

Наприклад, якщо мотив влади більшою чи меншою мірою усвідомлюється особистістю, то мотив-заздрість, зазвичай, усвідомлюється не повністю, або ж може бути взагалі неусвідомлюваним, що залежить від аналітичних здібностей самої людини. Мотив - заздрість є значним регулятором поведінки, трудової діяльності, праці індивіда, його взаємовідносин з оточуючими.

Мотив слави

Одним із неусвідомлюваних чи мало усвідомлюваних мотивів трудової діяльності виступає мотив слави. Мотив слави можна розглядати як отримання задоволення від наочного бачення і усвідомлення того, що особистість є предметом поклоніння інших, має здатність безпосередньо чи опосередковано керувати емоціями, почуттями, думками інших людей, здійснювати їх моральне чи матеріальне заохочення.

Мотив задоволення від процесу трудової діяльності та її результатів

У людей творчих професій на перший план дуже часто виступає задоволення від самого процесу праці та її результатів. У артиста - це вдало зіграна роль, у художника - талановито написана картина, у письменника - твір, інженера - втілена у винаході ідея. Потреба у винагороді та офіційному визнанні притаманна людині, однак в даному випадку вона не є домінуючою.