Історія розвитку медичної географії в Україні. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історія розвитку медичної географії в Україні.



 

Офіційною батьківщиною медичної географії визнано Італію. У XVII ст. італійський вчений Б.Раммаціні увів термін "медична географія" і розкрив зміст цього поняття. Перші праці з медичної географії були опубліковані також за межами України. Таку протирічиву ситуацію (українські вчені дуже близько підійшли до народження нової науки, але не зуміли вчасно використати нагромаджений багаж медико-географічних знань) можна вважати особливістю розвитку медичної географії в Україні.

Ще одною особливістю розвитку медичної географії є те, що як медико-географічні знання, так і перші медико-географічні праці переважно належали медикам. Навіть у ХХ ст., коли географи довели свої права на медичну географію, медики відігравали не останню роль у розвитку цієї науки.

Важливо зазначити, що всесвітньо відомий український паразитолог С.М. Павловський, який створив учення про природну вогнищевість хвороб людини та концепцію про паразитоценози, був президентом Географічного товариства СРСР у 1952-1954 рр.

Сьогодні доцільно об'єктивно оцінити наукову спадщину відомих українських учених-медиків (М.І.Пирогова, І.І.Мечникова, І.М.Сєченова, Д.К.Заболотного, М.Ф.Гамалії, В.В.Підвисоцького, В.Я.Данилевського, О.Я.Данилевського, О.О.Богомольця та ін.) з позицій медичної географії.

На особливу увагу заслуговує праця ученого-медика Сергія Андрійовича Подолинського "Життя й здоров'я людей на Україні", яка була видана в 1878 р. у Женеві. Наголошуючи на тому, що здоров'я є найкращим добром на світі, С.А. Подолинський зазначає, що воно залежить від обставин життя, насамперед від стану природного середовища (повітря, води, клімату, харчування, рослинного І тваринного світу, взаємодії між ними, між живою і неживою природою). Надзвичайно цінним є те, що цей учений робить спробу визначити такі обставини життя людини, які б не завдавали шкоди її здоров'ю. С.А.Подолинський називає найважливіші параметри, які визначають здоров'я суспільства: смертність, народжуваність, стать, тривалість життя, темперамент і спадковість, дитяча смертність та ін.

Учений дає перелік і характеристику хвороб, які поширені в Україні (чума, холера, тиф, дизентерія, віспа та ін.), наголошуючи, що від багатьох з них можна позбавитись, якщо докорінно змінити господарські і культурні обставини життя українців. С.А.Подолинський дослідив і роль забезпеченості житлом населення, і значення видів та калорійності його їжі для збереження здоров'я. Сказаного достатньо, щоб зрозуміти, що в особі С.А.Подолинського маємо видатного ученого-медикогеографа, роль якого у становленні медичної географії як науки в Україні важко переоцінити.

Наступна особливість розвитку медичної географії в Україні полягає у тому, що праці українських вчених представляли перед світовою громадськістю як медико-географічні дослідження і відкриття російських учених. Бути вченим не однієї країни, а кількох є надзвичайно престижним у світі і цей факт можна було б розцінити позитивно, якби це не здійснювалось з метою применшити роль і значення українських вчених, української науки перед світовою громадськістю і роздути до міфічних розмірів роль і значення російської науки. Як приклад можна навести відоме ім'я Данила Кириловича Заболотного (1866-1929) - українського мікробіолога та епідеміолога, якого вважали основоположником епідеміології СРСР. Його праці присвячені, зокрема, вивченню чуми, холери, сифілісу, газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифів. Заболотний створив учення про природні вогнища чуми, виявив, що носіями збудника чуми є гризуни, встановив шляхи передачі бубонної та легеневої чуми та довів лікувальний ефект протичумної сиворотки. Він керував багатьма протиепідемічними експедиціями, виїжджав для вивчення чуми в Індію, Монголію та інші країни. Д.К.Заболотний був одним із засновників міжнародного товариства мікробіологів. Якийсь час Д К Заболотний жив у Росії: у 1893 році він організував у Петербурзькому жіночому медичному інституті першу в Росії кафедру бактеріології, але більшу частину свого творчого життя він провів в Україні. До 1898 р. Д.К.Заболотний навчався І працював в Україні, в 1920 році він організував першу в світі кафедру епідеміології в Одесі, а в 1929 р. створив Інститут мікробіології та епідеміології в Києві. Належно оцінивши діяльність, вдячні краяни перейменували с.Чоботарка Вінницької області, в якому народився Д.К.Заболотний, у с.Заболотне.

Чергова особливість історичного розвитку медичної географії в Україні полягає у тавруванні окремих українських вчених в період побудови так званого соціалізму і представленні їх наукової діяльності перед власним народом як шкідливої. У цьому зв'язку не можна не згадати ім'я відомого українського географа Володимира Михайловича Кубійовича, наукова діяльність якого була розцінена як шкідлива, що до сьогоднішнього дня не дало змоги належним чином вивчити медико-географічну цінність його спадщини. В "Атласі України і суміжних країн" (Львів, 1937) він наводить карти загальної смертності населення, зокрема смертності дітей та ін., що є зразками медйко-географічної оцінки населення та медико-географічного картографування. Вивчення і переоцінка наукової спадщини таких учених у наші дні, безумовно, дасть новий поштовх розвитку медичної географії як самостійної галузі знань.

До таких учених належить і великий українознавець академік Степан Рудницький, ім'я якого замовчувалось майже шістдесят років, а наукові праці знищувались або зберігались у спецхранах. С. Рудницький є не тільки фундатором української наукової географії. Його праці з географії України ("Коротка географія України", "Антропогеографія", "До основ українського націоналізму" та ін.) мають величезне значення для становлення, формування і розвитку української медичної географії. Зокрема, у роботі "До основ українського націоналізму" С.Рудницький виділяє п'ять рис (прикмет), які об'єднують індивідуумів в одну національну групу:

1) антропологічна расовість (своєрідна будова і вигляд тіла);

2) самостійна мова (разом з літературою, наукою);

3) питомі історичні традиції і устремління (на політичному, суспільному тощо полях);

4) питома культура (як матеріальна, так і духовна) й спільні культурні стремління;

5) питома суцільна національна територія, на якій була, є або може бути питома національна держава.

Суть п’ятої особливості розвитку медичної географії в Україні полягає у тому, що, незважаючи на складні історичні умови, українські вчені зробили величезний внесок у розвиток світової медичної географії. Так, українські вчені були провідними у дискусії про предмет, об'єкт і завдання медичної географії.

У 1954 р. створено Комісію медичної географії - організації Географічного товариства (м.Ленінград), яка в дуже стислі строки обговорила і розробила теоретичні основи медичної географії, програми і методики медико-географічних досліджень, принципи надання методичної допомоги в проведенні медико-географічного вивчення території країни і регіонів. Аналогічні комісії медичної географії були створені у Львівському, Новосибірському, Омському, Східносибірському (м.Іркутськ), Приамурському (м.Хабаровськ), Сахалінському відділах Географічного товариства колишнього СРСР. У 1960 р. в Іркутську відбулася Друга наукова нарада, а у 1962 р. у Владивостоку симпозіум на тему "Медико-географічні дослідження у вирішенні комплексних географічних проблем". Проте до спільного погляду на предмет і завдання медичної географії вчені так і не прийшли. Дискусії тривали. У 1955-1956 рр. Є.Н.Павловський писав: "Важливою галуззю географічної науки є медична географія, яка вивчає поширення і причини поширення захворювань людини на Землі в рамках материків, територій держав чи яких-небудь інших частин земної поверхні, що мають значний інтерес за своїми особливостями. Аналогічне визначення дає Н.П.Соколов (1958). Японський учений М.Асако у 1956 р. у доповіді на тему "Методи і предмет медичної географії" розкриває суть предмета медичної географії як вивчення патологічних явищ у взаємозв'язку з географічними аспектами людського життя.

На всіх конференціях, які проводились у різних містах колишнього Радянського Союзу, українські вчені представляли цінні теоретичні розробки з медичної географії, більшість з яких випробувані на практиці

Сьогодні є підстави говорити про наявність міцної української національної медико-географічної школи. Вона представлена насамперед географами (медико-географами), лікарями, спеціалістами інших галузей знань. Зокрема, цікаві наукові дослідження з медичної географії були здійснені медичними інститутами (Львівським, Київським, Тернопільським, Івано-Франківським та ін.), Київським науково-дослідним інститутом загальної і комунальної гігієни, Харківським науково-дослідним інститутом охорони здоров'я дітей і підлітків та багатьма іншими вищими медичними закладами і науково-дослідними установами. Не менш цікаві дослідження здійснені в Інституті географії НАН України, в Київському, Львівському, Чернівецькому. Одеському університетах.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; просмотров: 432; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.104.229 (0.055 с.)