Медична географія вивчає ТСЗ, зміну їх властивостей у часі і просторі, а також взаємодію їх складових частин з точки зору здоров'я населення.

ЛЕКЦІЯ № 13.

МЕДИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ПЛАН

1. Медична географія як наука

2. Історія розвитку медичної географії в Україні.

3. Сучасні проблеми медичної географії в Україні

4. Сучасний стан здоров’я дорослого населення України.

 

МЕДИЧНА ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА

Важливість вивчення медичної географії: кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, соціальну та філософську категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та для вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я - з іншого.

На початку 1990 років у Географічній енциклопедії України було сформульоване таке визначення медичної географії професором К.М. Синяком: "Медична географія – це галузь науки, що сформувалася на межі медицини та географії і вивчає вплив природних умов та соціально-економічних факторів на здоров'я населення. Також вона досліджує закономірності поширення хвороб населення (нозоареали) у зв'язку з природними умовами".

Погляди на об’єкт дослідження медичної географії різняться, в одних науковцях ним виступає медична сфера суспільства, яка охоплює людину, стан її здоров’я та середовище її проживання в рамках конкретних геопросторово-часових координат, в інших - вважаються територіальні системи захворюваності, функціонування яких призводить до виникнення хвороб у населення.

Середовище проживання в медичній географії розглядається як багаторівнева структура, яку можна поділити на декілька взаємопов’язаних підсистем, що мають вплив на стан здоров’я:

- природне,

- техногенне,

- соціально-економічне,

- соціально-психологічне середовища, які взаємопов’язані і взаємоперетинаються.

Поняття територіальної системи в медичній географії пройшло складну еволюцію: від конкретного медико-біологічного явища (В.П.Казначеєв, 1980), природного вогнища (Є.М.Павловський, 1964), нозоареалу (Б.В.Вершинський, 1976) до чітко виражених просторових систем у 70-х роках.

Для їх означення пропонувались різні терміни: “нозоекосистема” (Б.Б. Прохоров, І.В.Конєв, 1973), “антропобіогеоценоз” (Казначеєв В.П., 1973), “санекосистема” (Прохоров Б.Б., 1974), “демоекосистема” (Ігнатьєв Є.І.), “територіальна антропоекосистема” (В.С.Преображенський, Є.Л. Райх, 1974), “демоекологічна геосистема“ (В.С.Преображенський, А. Александрова, 1977), «Територіальні системи захворюваності» (Шевченко О.В., 1998).

Фактично всім цим поняттям характерний певний “антропоцентризм” – в центрі стоїть людина, а всі інші елементи розглядаються у функціональній залежності від цього центру.

СКЛАДОВІ МГ

Медичне ландшафтознавство вивчає вплив природної складової територіальних систем захворюваності на стан здоров'я населення, що може бути основою вироблення підходів до оздоровлення певних територій.

Медичне країнознавство має своїм завданням вивчити медико-географічні особливості окремих держав, їх територіальних одиниць, інших регіонів і представляти відповідні результати у будь-якій формі (медико-географічні атласи, медико-географічні описи тощо).

Нозогеографія досліджує просторове поширення окремих хвороб, інтенсивність їх прояву та співвідношення різних їх видів в залежності від географічного положення території. Напрацьований матеріал є основою для визначення головних особливостей територіальної організації цього явища.

Ландшафтна епідеміологія головним завданням має визначення природних умов утворення та закономірностей функціонування ареалів інфекційних хвороб, які передаються від тварин до людей (природних осередків хвороб).

Географія медичного обслуговування вивчаю мережу медичних закладів, її відповідність проблемам населення з метою складання рекомендацій по підвищенню ефективності її роботи в залежності від існуючих показників захворюваності.

 

ЛЕКЦІЯ № 13.

МЕДИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ПЛАН

1. Медична географія як наука

2. Історія розвитку медичної географії в Україні.

3. Сучасні проблеми медичної географії в Україні

4. Сучасний стан здоров’я дорослого населення України.

 

МЕДИЧНА ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА

Важливість вивчення медичної географії: кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, соціальну та філософську категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та для вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я - з іншого.

На початку 1990 років у Географічній енциклопедії України було сформульоване таке визначення медичної географії професором К.М. Синяком: "Медична географія – це галузь науки, що сформувалася на межі медицини та географії і вивчає вплив природних умов та соціально-економічних факторів на здоров'я населення. Також вона досліджує закономірності поширення хвороб населення (нозоареали) у зв'язку з природними умовами".

Погляди на об’єкт дослідження медичної географії різняться, в одних науковцях ним виступає медична сфера суспільства, яка охоплює людину, стан її здоров’я та середовище її проживання в рамках конкретних геопросторово-часових координат, в інших - вважаються територіальні системи захворюваності, функціонування яких призводить до виникнення хвороб у населення.

Середовище проживання в медичній географії розглядається як багаторівнева структура, яку можна поділити на декілька взаємопов’язаних підсистем, що мають вплив на стан здоров’я:

- природне,

- техногенне,

- соціально-економічне,

- соціально-психологічне середовища, які взаємопов’язані і взаємоперетинаються.

Поняття територіальної системи в медичній географії пройшло складну еволюцію: від конкретного медико-біологічного явища (В.П.Казначеєв, 1980), природного вогнища (Є.М.Павловський, 1964), нозоареалу (Б.В.Вершинський, 1976) до чітко виражених просторових систем у 70-х роках.

Для їх означення пропонувались різні терміни: “нозоекосистема” (Б.Б. Прохоров, І.В.Конєв, 1973), “антропобіогеоценоз” (Казначеєв В.П., 1973), “санекосистема” (Прохоров Б.Б., 1974), “демоекосистема” (Ігнатьєв Є.І.), “територіальна антропоекосистема” (В.С.Преображенський, Є.Л. Райх, 1974), “демоекологічна геосистема“ (В.С.Преображенський, А. Александрова, 1977), «Територіальні системи захворюваності» (Шевченко О.В., 1998).

Фактично всім цим поняттям характерний певний “антропоцентризм” – в центрі стоїть людина, а всі інші елементи розглядаються у функціональній залежності від цього центру.

Медична географія вивчає ТСЗ, зміну їх властивостей у часі і просторі, а також взаємодію їх складових частин з точки зору здоров'я населення.

Формування таких територіальних систем захворюваності відбувається у загальному вигляді за такою схемою: для задоволення своїх біологічних потреб (їжа, відпочинок, житло тощо) людині необхідно вступити у контакт з іншими людьми і спільними зусиллями добути матеріальні блага, що можливо лише за умов природокористування. Причому, при все більш зростаючих потребах, втручання у природу йде прискореними темпами, що відбувається на розвитку промисловості, сільського господарства тощо. За таких умов людина виступає уже як істота соціальна. Як небажаний, але абсолютно невідомий результат, виникають несприятливі зрушення у природі (у тому числі забруднення її компонентів). Але це, в свою чергу, справляє негативну дію на кожну окрему людину. Не менш небезпечні психоемоційні ефекти, прояв яких обумовлений інтенсивною механізацією, технологізацією, прискоренням темпу життя, виробничою діяльністю пере втомленістю в умовах постійних контактів, постійними стресами, хронічним дефіцитом часу для відпочинку тощо. Результат зворотного зв'язку проявляється у вигляді незадовільного стану – хвороби людини.

В той же час ці ж соціально-економічні чинники створюють умови для прояву зовсім протилежної тенденції – зменшення рівня захворюваності. Особливо це стосується інфекційних хвороб: чим більше розвинуте суспільство, тим більш сприятливіші умови для ліквідації негативного впливу середовища з огляду на технічні та наукові досягнення. Крім цього, сприятливими чинниками, які стримують виникнення та поширення інфекційних хвороб, є такі соціально-економічні фактори, як розвиток соціальної інфраструктури (водопостачання, покращення житлових умов, система охорони здоров'я). Таким чином, територіальні системи захворюваності формуються за рахунок взаємовідносин, взаємозв'язків між людиною (населенням) та навколишнім середовищем.